Школа майбутнього – школа праці

ГЕОРГ КЕРШЕНШТЕЙНЕР

(1854 – 1932)

Г.Кершенштейнер – видатний німецький педагог-реформатор, методист, організатор народної освіти, засновник теорії трудової школи, прибічник ідеї громадянського виховання. У творі „Школа майбутнього – школа праці” викладені погляди вченого на реформування масової школи кінця ХІХ століття.

Уривки з твору Г.Кершенштейнера „Школа майбутнього – школа праці” друкуються за виданням: Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М.: Просвещение, 1971. – С. 509 – 519.

Школа словесного навчання середніх віків стала школою нового часу. Між тим душа дитини все більше ставала об’єктом любовного дослідження; все ясніше і безумовніше визнавалося, що методи пасивної наочності і найвіддаленішим чином не відповідають душевному життю дитини.... [Школа] повинна бути школою навчання, але такою, яка йде назустріч усьому душевному життю дитини, яка пристосована не тільки до її здатності сприймати, а також до її творчої здібності, не тільки до пасивної, а й активної сторони її натури, яка повинна відповідати не тільки її інтелектуальним прагненням, а й в особливості її соціальним інстинктам. Вона повинна бути школою навчання, в якій навчають не тільки за допомогою слів і книг, а швидше шляхом практичного досвіду.

Проте якщо ми застосуємо ці принципи до наших сучасних шкіл, то ми побачимо, що вони швидше заглушують продуктивні сили наших дітей, ніж розвивають їх....

З погляду на це, багато з нас прийшли до висновку, що сучасна школа потребує великого перетворення всієї своєї внутрішньої організації. І не тільки в начебто старіючій Європі, де школа повинна розвиватися під впливом віковічної передачі традицій, відчуваємо ми необхідність реорганізації школи словесного навчання, це відчувають також кращі вихователі Нового Світу. Професор Джон Дьюї, відомий лектор філософії університету Нью-Йорка, досить справедливо нарікає на те, що школи Старого і Нового Світу пристосовані майже тільки для слухання....

Але учні в роки відвідування народної школи та в попередні роки їхнього дитинства пристосовані не тільки до слухання і не тільки до пасивного сприйняття чужого знання. Навпаки! Роки дитинства, до статевої зрілості, вирізняються, як правило, живою активністю. Сутність людини в цей час полягає в тому, щоб працювати, творити, рухати, пробувати, пізнавати, переживати для того, щоб безперервно вивчати навколишню дійсність. Вся безперервна гра, все життя дитини є начебто свідомий намір природи, спрямований на розвиток духовних і фізичних сил дитини під впливом живого, різностороннього досвіду.... 90 відсотків всіх хлопчиків і дівчаток, всупереч нашому книжному навчанню, надають перевагу будь-якому практичному заняттю над роздумами і абстрактним мисленням.... Тільки там, де чуже знання допомагає у власному досвіді, там нагострюють вони вуха і жадібно слухають; ковтають також і книги і не лише із захоплюючими оповіданнями. В майстерні й у кухні, в саду й у полі, у стайні чи у рибальському човні вони завжди готові до роботи. Тут найширше поле для їх навчання.... Тут відчувають вони стосунки, якими пов’язані окремі особистості в громадському житті, залежність малого від більшого і великого від малого; тут вчаться вони допомагати і попереджувати бажання свої і чужі, втішати сумних, годувати голодних, підбадьорювати заморених, надихати легкодухих так само, як і в іграх вони вчаться разом прагнути, разом організовувати і вільно підкорюватися.

Але ось відчиняє свої двері школа. І геть усі заняття, що так захоплюють дитину. Кінець усій діяльності вдома, в майстерні, кухні, стайні, саду і полі. Не можна копати, виготовляти, будувати; зникла продуктивна творчість; зник увесь дитячий світ. І новий світ стоїть перед нею, чужий, із сотнями загадок і незрозумілими вимогами і цілями. Замість купи піску, ножиць, молотка, батога – дошка, крейда, азбука, лінійка; замість веселої балаканини фантазування – треба мовчати і слухати;... замість відкриттів, дослідів і творчості – наслідування; замість веселої біготні по вулицям і дорогам треба струнко сидіти на лаві;... замість того щоб надати допомогу слабшому товаришу, треба відокремитись від нього, щоб він не списав. Не дивно, що малі діти спочатку лякаються і втрачають голову, коли їх думки, всупереч добрій волі, не зважаючи на прохання і накази, вислизають з чотирьох стін класної кімнати.

... Поволі більшість дітей звикає до нового [місця] пізнання.... вони звикають до його методів роботи і проймаються до них любов’ю. Замість того щоб діяти зі справжніми речами, вони мають справу з їх тінями; замість дослідів все більшого значення набуває книжне знання;... замість спостережень, досліджень і сумнівів – беззаперечний авторитет слів учителя.... Звичайно, діти можуть тут набути й цінні риси, якими не можна зневажати: пунктуальність, добросовісність, ретельність, витримку, порядок, регулярність, самовладання.

Проте те, що не дає наша сучасна школа дитині для її життя, розвитку чого вона швидше заважає, ніж сприяє, – це відомі активні риси характеру, які більшість дітей має уже в зародку, коли вони вступають до школи, дух самостійності й самоствердження, дух заповзятливості, смілива ініціатива у всьому новому і незвичному, прагнення спостерігати, досліджувати і, нарешті, найголовніше, працювати не тільки для себе самого,... а й для того, щоб бути завжди готовим допомогти іншим.

І ось виникає питання: чи не можна так перетворити нашу сучасну школу, щоб вона не втратила своїх гарних якостей і, водночас, в той же час враховувала природу дитини, щоб вона розвивала в ній активну сторону душі.... Це можливо лише в тому випадку, якщо ми з самого початку навчання і більше, ніж зараз, звернемо увагу на творчі сили дитини і, по можливості, в тій галузі діяльності, до якої вона була прив’язана і під час шкільного навчання, і до нього своїми особистими схильностями й економічним середовищем....

Наша книжна школа повинна стати школою праці, яка приєднувалася б безпосередньо до школи гри раннього дитинства.

Зовсім невірно, начебто наша сучасна школа не вимагає також роботи від дитини. Гарно читати, чисто писати і безпомилково рахувати є праця, і така праця, яка може здійснювати дуже сильний вплив на розвиток характера і волі дитини. Та й ці види праці можуть отримати навіть значення продуктивних, якщо ми відмовимося в нашій шкільній практиці від механічного дресирування, якщо ми, нарешті, коли-небудь навчимося розуміти, що навіть маленькому школярику приємніше працювати самому, ніж бути пасивним об’єктом праці інших. …

Проте ця праця по суті є розумовою роботою… По-друге, праця ця, у всякому разі під час шкільного життя, немає достатнього зв’язку з іншим життям дитини в той же період. По-третє, вона сприяє лише власним прагненням, не звертаючи уваги на інших людей.

Що вимагається для нової школи праці – так це широке поле ручної праці, яке, зважаючи на здібності учня, може статися для нього полем розумової праці. Ручна праця є для величезної кількості людей перш за все плідним полем для розвитку. Потім необхідні такі галузі праці, які по можливості пов’язувалися з господарським і домашнім колом праці батьків… По-третє, для школи праці необхідна праця служіння товаришам, робота, яка б з першого дня знову і знову невтомно повторювала, що сенс життя не у владарюванні, а в служінні. І тільки коли шкільна робота зробить це своїм благородним гаслом, тільки тоді вона зможе стати основою для державного громадського виховання, якого в першу чергу повинні вимагати від школи всі громадяни. …

… В майстерні, в лабораторії і на шкільній кухні, в саду, в малювальній залі, музичному класі кожна дитина знайде собі роботу, яку вона в змозі подолати. Тут працює слабкий поруч із сильним, знаходить у нього допомогу. … Тут поруч один з одним можуть переживати радість і щастя удачі малоздібний – на малій, і дуже обдарований – на великій справі. …

Спочатку, 1896 року, мені вдалося увести обов’язкове навчання в шкільних кухнях по 4 години на тиждень для восьмих класів жіночих шкіл і скористатися набутим тут досвідом для викладання хімії, фізики і фізіології, а також для навчання дівчаток рахунку.

Кілька років потому в усіх школах, де дозволяло це шкільне подвір’я, були розбиті сади, причому шкільні городи для кухонь, перш за все, були віддані догляду учениць восьмого класу. Приблизно в той же час поширилися у школах акварії, терарії, пташині садки, ящики для гусені, так само як і догляд за квітами в третьому і четвертому класах, де щорічно розподіляється для розведення 10 тисяч квіткових цибулин. Потім, 1900 року, вдалося зробити обов’язковим у восьмому класі чоловічих шкіл навчання по 6 годин щотижнево в майстернях для обробки дерева і металу. Це, перш за все, дало досвід для малювання, потім для навчання механіці, геометрії та рахунку. 1903 року почалася реформа навчання малюванню, яке з самого початку було підпорядковане декоративному мистецтву, а таким чином на службу творчої діяльності дитини … Нарешті, 1907 року, мені вдалося … ввести для хлопчиків у восьмому класі обов’язкове лабораторне викладання фізики і хімії по 4 години на тиждень, яке … рано чи пізно буде введено в сьомому і шостому класах. …

Коли я бачу в наших майстернях і лабораторіях, шкільних кухнях і садах хлопчиків і дівчаток з розчервонілими обличчями, з веселими поглядами, то в цьому я відчуваю найкраще підтвердження того, що ми знаходимося на правильному шляху. Тут прокидаються і ті, хто за шкільними партами вважалися лінивими, тупими або недбалими учнями і, без сумніву, перевелися б у повторювальні класи для відстаючих, якби вони у нас були. …

…значний переворот відбувається поволі в галузі викладання природничих наук. … На жаль у великих містах практика садівництва важко піддається поширенню. В кращому випадку, цим можуть займатися старші учні. В молодших класах ми, для використання виховного впливу догляду за рослинами, звернулися до квітів у горщиках у школі, а також і вдома, куди, за сприяння товариства садівництва, багатьом дітям даються горщики з квітами.

Легше здійснити як в містах, так і в селах, в особливості для хлопчиків, перетворення книжної школи у школу праці в галузі фізики і хімії за допомогою учнівських лабораторій, які ми також почали вводити.

… Специфічна цінність будь-якої природничо-наукової освіти в нижчих і середніх школах полягає в методах роботи, в методах дослідження. Тільки тоді, коли хлопчик сам застосовує ці методи, коли він вчиться спостерігати, порівнювати, робити висновки, об’єктивно міркувати, обережно випробовувати, самостійно діяти, вчитись витримці, терпеливості, ретельності, порядку, чистоті, – він переживає сам всі радощі шукань, досліджень, відкриттів, які навіть малоздібних спонукають до подальших зусиль. Однак, що особливо робить для мене цінною лабораторію … – це те, що вона дає велике поле для сумісної діяльності значних учнівських груп; причому для переслідування загальних цілей можуть об’єднуватися діти, найрізноманітнішим чином обдаровані. Я дозволю собі навести приклад: в класі 48 учнів. Я поділяю їх на 24 групи по 2 в кожній, або на 16 по 3, або на 12 по 4, зважаючи на характер завдання і на кількість апаратів. Кожна група займається яким-небудь одним завданням. Один учень, що входить до неї, бере на себе спостереження, другий контролює першого, третій вираховує і конструює, четвертий знову бере на себе контроль. По закінченню роботи ролі міняються… Отримані результати порівнюються; при занадто великих відхиленнях разом обговорюються джерела помилок і, нарешті, виводиться середнє. … При цьому в роботі кожного абсолютно виключаються егоїстичні інтереси. Він повинен пристосовуватись до групи, повинен допомагати, повинен бути готовим навчити слабшого і разом переживати як почуття задоволення, так і почуття розчарування.

Таким же чином організоване навчання у шкільній кухні, дівчатка працюють по 6 разом біля однієї плити, по черзі міняючись ролями.

… Характер школи роботи, тобто такої, яка за допомогою праці веде до більш вищої освіти, був чужий усім попереднім епохам. … Людству завжди важче звільнитися від застарілих поглядів і звичок. Це тим важче, що вся організація нагляду і іспитів пристосована до характеру книжної школи. Так легко перевіряти й екзаменувати, якщо доводиться зважувати тільки кількість знань, бо, по-перше, тут застосовується масова перевірка учнів, а потім можна легко в якості екзаменатора за два дні вивчити напам’ять те, що на третій день треба буде екзаменувати. Школа праці не допускає цього. Тут, щоб як слід екзаменувати, треба не тільки знати, а й уміти. …

… [Перешкодою до реорганізації школи] є підвищення витрат. Треба обладнати школи майстернями і лабораторіями, швейними машинами, ткацькими верстатами, шкільними кухнями і шкільними садами. Самим вчителям треба дати зовсім іншу підготовку, ніж зараз…

В майстернях можна одночасно керувати роботою лише 16 – 20 учнів, в кухні – 20 – 24, в лабораторії тільки 24 – 40, а при новому навчанні малюванню не більше 36. Але гарне завжди коштує дорожче, ніж посереднє.

Дата добавления: 2015-05-24