Риґведа і Книга Велеса

(Лист до Друзів)

Як Вам уже відомо, моє рішення відновити Староукраїнську Віру постало в 1934 році. Воно дозріло ще скоріше, а саме на Гуцульщині, в часі мого побуту на горі Ґрехіт. Я повністю усвідомлював собі, що це важливий крок не тільки в історії України, але і в історії цілого людства.

Я рівночасно усвідомлював собі, як жахливо мало джерел до виконання мого рішення. Це ж, як Вам відомо, перелік деяких старинних Божеств, згаданих при нагоді хрищення України у хроніці та декілька інвектив на адресу старої віри у проповідях цієї доби.

Дещо збереглося у фолкльорі, але якраз найменше про саму віру, більше про обряди, та звичаї старинні своїм характером. Я здавав собі справу, що це відтворення мусить бути твором пророчого натхнення, тим більше, що ця Віра мусить бути модерна, себто згідна із сьогочасним станом справжньої науки, яка вже в тому [64] часі стояла на становищі ідеалізму в питаннях матерії та космосу. Це, отже, мусить бути синтеза старої віри із наймодернішим становищем науки, а зокрема філософії. Тут діяли впливи німецького ідеалізму, зокрема Шопенгауера та феномологія Гуссурля, яку я студіював під впливом проф. Інґардена вже на першому році Університету.

Далі я міркував так:

Якщо ця Віра така старинна та походить ще в своїх основах із протоіндоевропейського періоду – тоді найстарші пам'ятники цієї культури, чи теж найближчі до цього періоду, можуть допомогти моєму натхненню у процесі реконструкції. Мені відомі вже були основи про Риґведу із загальних ще тоді студій санскритської філології. Я вирішив, отже, в моїх студіях спеціалізуватися в цій ділянці і зробив це при повороті на студії до Львова. Тут я стрінувся з надзвичайною прихильністю, дружністю і дбайливістю проф. Степана СТАСЯКА, професора індійської філології у Львівському університеті. Він відіграв важливу ролю в моєму житті. Він ставився прихильно до української справи і через те був непопулярним – сказати мало – між своїми колегами в університеті. Я отримав ключа до бібліотеки семинару, користувався вільно його приватною бібліотекою і мав навіть ключа від вінди на третій поверх, бо моє здоров'я було ще слабе. Мої студії були дуже інтенсивні та рівночасно широкі.

Десь, мабуть, у 1937 році, аж так пізно, я стрінувся з фактом, що професор Стасяк займається парапсихологією і цей факт мав у моєму житті рішаюче значення, – але це окремий розділ.

Вернім, одначе, до студій Ригведи. Дуже рано я перекладав Гимни Риґведи і видав їх збірки у польській та українській мові. Проф. Стасяк відбув подорож до Індії і два тижні перебував у товаристві Ґандгі. Однак, події в університеті змусили його перервати подорожі та вернути до Львова. Був у Індії три четверті року замість плянованого цілого року.

У 1937 році на поширеному засіданні Індійського Семінару, я виголосив мою декларацію про «ренесанс панарійської мислі». Тому, що я вжив там слово «арійський» – моя заява викликала палку дискусію з боку деяких присутніх. Я стояв під безпідставним закидом якоїсь прихильносте до гітлерівської думки.

В тому часі я вже читав «МАЙН КАМПФ» в університетській бібліотеці, а зокрема добре собі запам'ятав вимогу забезпечення коленого паростка німецької нації землею на тисячі років. Землею «Бордерлянду» між Польщею та Росією, отже Україною. Я не мав [65] ніяких ілюзій. Звідси теж моє підкреслення «Панарійської Мислі», себто всеарійської, в протилежному до німецького тлумачення «арійства». Професор – весь у білому, – а був це день Зелених Свят, в який відбуваються важливі з'їзди орієнталістів – не брав участи в дискусії. Його настирливо питали про його становище і на закінчення він сказав пам'ятні слова, що «дискусія, яка тут ведеться, буде вестися продовж 500 років в історії людства»... Здивовані учасники перейшли до прийняття і т.д.

В тому часі я писав працю п.з. «Індра в Ригведі». Я утотожнював Індру, як пізніший розвиток ідеї Перуна вже на індійському грунті. Праця розросталася до великих розмірів. Вона була, очевидно, в польській мові. Підчас большевицької окупації я, очевидно, до неї не признавався, хоч вже були оголошені друком деякі гимни, а саме і зокрема у «Гимнах Борні». Але це йшло як поезія і переклади, а перша частина – як поетичний вступ. Це знов довга історія чисток і т.д. Але я цей час перебув, згідно із передбаченнями і порадою професора Стасяка. Учені з Москви, що були «для контролі» у Львові, дали високу оцінку спеціялістам у Львові, зокрема катедрі Санскриту. Це, між іншим, вирішило про моє життя. Але були і драматичні події...

Мою працю декількох років – «Індра в Ригведі» я залишив у Львові. Вона разом з матеріялами була завелика, щоб її взяти, тобто везти, чи докладніше, нести в руках. Навіть друкованих праць я не міг забрати. До сьогодні я не міг роздобути «Терпіння молодого Гуцула». Там є відгук оцього вибуху на горі Ґрехіт. Останній розділ через цензуру був скорочений і злагіднений.

Так я опинився в Німеччині. Тут моя доля відома Вам дещо краще.

Але я все ж не говорив про сам зміст питання «Риґведа» і «Книга Велеса».

Отже, вже вчасно протягом студій постало важливе питання про час написання «Гимнів Ригведи». Це питання спірне до сьогодні. Так само питання про місце, де вони постали.

Отже, в цьому питанні я підтримав становище астронома і ученого ЯКОБІ (німець) і Тіляка (індієць). Тіляк-Бгандаркар – це приятель і провідник політичної думки за рухом Ґандгі, який його слухав. Оба ці вчені, себто Якобі і Ґандгі, вирішили примінити астрономічну методу при дослідах Ригведи. Відомо в науці, що ця метода вже не раз придалася. Так, наприклад, затемнення сонця за Александра, чи у «Слові про Похід Ігоря». Але справа не була така [66] проста з Ригведою. Тут треба було вианалізувати ті елементи, які стали б основою для обчислень. А ці обчислення вже найлегша справа для астономів.

Отже згідно з Якобі: Час Ригведи це тоді, коли полярною зорею була Альфа Драконіс. Це час, коли весняне еквінокціум, себто день зрівняння дня з ніччю, себто схід сонця відбувався у констеляції, що по-санскритському називається Крітікас, а може старша частина припадає на констеляцію Оріона. (Оріон – це найулюбленіша мною констеляція на небі: це лицар, що тримає меч у руках.)

Далі вже легко астрономам обчислити дату постання Риґведи. Отже це час між третім і п'ятим тисячоліттям до нашої ери. Трете тисячоліття – це час Крітікас, а п'яте – це час Оріона. Зоря Полярна, як Альфа Драконіс, це теж третє тисячоліття до нашої ери.

На критику його обчислень дати Ригведн, Якобі не відповідав, бо вона була нерічева. Але спротив проти визначеної ним старовинности Вув сильний.

В моїх численних інтерпретаціях того часу я зайняв виразне й рішуче становище за Якобі. А тут ще наспіла праця Тіляка: «ДЕ АРКТІК ГОУМ ОБ ДЕ ВЕДАС», себто арктичне походження Риґведи.

Там забагато аргументів, деякі сумнівні, але в основному правильне твердження, що в Ригведі збереглася пам'ять про побут у північних районах, чи теж про з'явища з північного світу.

Книжка Якобі викликала сенсацію в Німеччині.

Рівночасно назріло питання про місце постання Ригведи.

Тут основне джерело – це напис у ВОХАКОЙ, в якому є політична умова і в ній згадуються, чи вірніше наводяться ведійські Божества. Напис датований. Цей напис до сьогодні є загадкою в науці.

Звучання назв Божеств не іранське, а виразно ведійське. Отже як це пояснити? Чи впливи ведійські замандрували до Мітанні у Малій Азії, чи теж вони були там в народі. Якщо так, то ведійські Божества постали ще на протоіндоевропейському грунті. Отже, це питання первісної Батьківщини Арійців. Де ж вона була? Це питання знову спірне, як довго існує знання про Риґведу. Але денебудь приписати цю Батьківщину, то це вже тут – отже перед мандрівкою і опануванням Індії арійськими походами і завоюванням – ще перед тим на спільному, чи вже зрізничкованому грунті, постали основні ідеї та основи культу Риґведи. Це не обов'язково значить, що їх форма і цілість там же постала. Ні! Ні! Риґведа постала на грунті Індії, але [67] несла у собі спадщину спільноти первісних протоіндоевро-пейців.

Тут я мав перевагу над європейськими вченими. Я знав низку назв – підкреслюю, НИЗКУ НАЗВ – із слов'янської мітології, мітології в останках, але з виразною низкою спільних назв.

Я мав тут за собою Макса Мюлера, хоч я з ним не згоджувався у справі дати.

Висновок, який я зробив, був такий:

Якщо це так, якщо Риґведа постала на спільному грунті, тоді саме тут я найду сліди і ідеї, які допоможуть мені до відтворення старої забутої рідної релігії наших предків. А філософія найстаршого часу поможе мені до натхнень її модерного оформлення.

Звідси моє поглиблення студій Риґведи, а головне, вникнення у її глибший, не відразу видимий зміст.

Так я відтворив, чи вірніше сотворив МОЮ ВІРУ, головно у творах «ПОВСТАНЬ ПЕРУНЕ», «ГИМНИ ЗЕМЛІ» та найважніше в «ПРО ПЕРУНА ЗНАННЯ ТАЄМНЕ» у формі старинних упанішад.

Ці твори я вивіз і видав у Німеччині якнебудь, аби їх тільки зберегти, в Авґсбурзі, в роках 1946-1947.

В тому теж часі, себто 1946-47 (це для пригадки) я став членом-основником УВАН у Авґсбурзі разом із проф. Курінним. Я став посміховищем табору. Мовляв, ми вернемось в Україну за шість місяців, а тут Шаян закладає Академію. Моя відповідь була: можливо, що ми за три місяці вернемось, то краще вернутися з Академією, як із порожніми руками. Академія постала в кімнаті ч. 76 Сомеказерне. Вдалося професорові Курінному запросити проф. Д.І. Дорошенка, щоб ласкаво погодився бути першим президентом УВАН. Постала секція орієнталістів. До неї належав проф. Державин. Він мешкав у тій самій кімнаті. Також д-р Марко Антонович – тепер у Монтреалі – став членом УВАН, нажаль, не чую про його працю. Не буду тут писати про долю УВАН. Але на одному з перших її з'їздів я виголосив дві праці:

«Вступ до Риґведи» і «Пурушасуктам» – себто «Гимн про Чоловіка». Сама наукова сторінка була для мене як хліб із маслом, бо ж за мною був величезний доробок студій і праць у Львові. Але я не мав ані наведень, ані конечного апарату. Якось я роздобув частинно у Мюнхені найважніші джерела і в короткім часі мав і матеріял і праці. Але своїм звичаєм остаточне оформлення відкладав на три тижні перед з'їздом, а тут... Довелося писати листа до Президента Америки в обороні «дісплейсед персонс». Писалося по ночах. Я скінчив начас і після їх виголошення – скорочуючи другу [68] працю – я перший раз зомлів. Мене забрали до німецького шпиталю. І це був перший вибух моєї недуги.

Підчас кризи Академії в Німеччині, проф. Курінний іменував мене керівним членом групи Орієнталістів і рівночасно керівним членом групи Літературознавства. Але тут... сумна доля. Я вишлю Вам фотокопії цієї номінації.

***

В такому стані стрічаюся з Влесовою Книгою. І тут сталося ЧУДО! Бо саме тут я знаходжу потвердження обох моїх тез до праці про Риґведу і рівночасно...

ВКАЗІВКУ НА ЧАС І МІСЦЕ ПОСТАННЯ КНИГИ ВЕЛЕСА. Це той самий час, що і Гимнів Риґведи. Отже, Сонце сходило весною у констеляції ОРІОНА І КРІТІКАС – не знаю з пам'яти европейської назви. Був час спільноти і був час розподілу і власного розвитку, як теж історичної долі.

Моя листа спільних Божеств багато довша як та, що знайдена в БОХАЦЕОЙ. Зокрема друга і нещодавно опублікована частина 5-та Книги Велеса із матеріялів неоголошених Міролюбовим, принесла ще назви МІТРИ І ІНТРИ, себто ІНДРИ.

Назви БОГ, ПЕРУН, СВАРОГ (як СВАРГА), АҐНІ, ритуал Жертви і багато понять були мені відомі із порівняльного вірознавства, але не МІТРА, ІНТРА, ВИШНІЙ, а далі релігійне словництво, як ІЛАР, ЯГНИЩЕ, СУРА як напій Сурія теж напій і Сонце – це все відноситься до часу спільної спадщини. Нова доба для дослідів і... НОВА ДОБА ДЛЯ ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА.

А тут приходить ще на відсіч Археологія України.

Заговорила ЗЕМЛЯ, ЗЕМЛЯ СТАЛА ЗА СВІДКА.

Тут мушу перервати писання... Бо це я писав у Гимнах Землі... Тепер плачу.

Місто БОХАЦЕОЙ має 5.000 літ. Були триповерхові будинки так як на острові РУГІЇ декілька тисяч літ пізніше. Хто ж будував це місто?

Продовжую.

Стає може ясно, що тепер маю в руках докази на два боки: для Ригведи і для Книги Велеса!

Отже у шпиталі я зажурився долею цих двох праць з років 1946-47. Загляньмо в очі дійсності: я міг не вернутися...

Тому, не слухаючи лікарів я передав ці праці до бюро Ксерокс, щоб дістати три копії. [69]

Вийшла прикра пригода. Вони друкували цю працю на невластивій машині, яка не бере синьої краски. Оригінальний манускрипт був писаний синім чорнилом. Я заплатив за нечітку купу паперу... Зробив пробу на машині в бібліотеці і виявилося, що вона бере синю фарбу. Я пішов із протестами. Інспектор признав мені рацію і мені зроблять другу копію на машині, що бере таке письмо.

Буде готове на другий тиждень.

Вишлю три копії як дарунок на наше свято 2-го серпня...

Нажаль, не маю більше. Кошти винесли 24.50 ф. до цього таксівки, бо це далеко.

Покищо, я хотів би, щоб Ви зрозуміли, що мої студії, такого, як Вам здається далекого предмету і «чужого», мали свій змисл в історії мого Духа.

Мене називали на семінарі у Львові ВІСЬВАМІТРОЮ, грізним волхвом Гимнів Ригведи, автором гимнів до ІНДРИ.

Доля веде мене за руку. Не маю кращого місця для викінчення цих праць, як Бритійський Музей. Але я не буду їх рухати. Сьогодні я писав би багато додатків, але це не має кінця. Я писав би яскравіше і певніше себе про питання часу та місця постання Риґведи. Але може краще залишити працю в такій спокійній формі. Очевидно, не маємо надій на друк. Крім того наш неграмотний «опонент»... мав би новий матеріял для вияву своєї неграмотности...

Передо мною багато праць. Може встигну докінчити деякі...

Праця про Великого Бога. Чому назва Бога стала загальною так, як латинське Деус, грецьке ФЕОС, німецьке Ґотт і т.д. Праця про ПЕРУНА. До неї багато матеріялів. Прибуло становище Мюлера!

Праця про Богиню Світання готова в руках і у присвяті Ларисі МУРОВИЧ, що вже здобула Безсмертя в нашій історії. Покищо доведеться кінчити.

Мушу написати ще іншого листа в загальних справах.

Їх є стоодна...

Зворушений Вашою любов'ю та відданістю у важких годинах проби,

Ваш Володимир.

Лондон, 12. VII. 1974.

*** [70]

Лондон, 18. XI. 1973.

Дата добавления: 2015-05-24