Вступ: Студії Книги Велеса

ВІРА ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ

Мотто:

«Ми не шукали нашої Землі, блукаючи сорок літ по пустині. Вона була дана нам споконвіку». (Володимир: «Історична Місія України», 1945р.)

Споконвіку свого існування в історії людства нарід видотворить, чи узмисловлює собі своє завдання, свою історіотворчу програму.

Він усвідомлює самого себе, формує свою історичну свідомість. Із родів і племен постає Нація. Творить тоді державу, як спосіб свого існування. Формує в мітології своє походження. Творить свою власну Віру. Така Віра стає основою його духового життя, найважнішим історіотворчим чином. Вона визначує його духову сутність, його державнотворчу основу і програму.

Вона залишає це у формі пам'ятників і документів, в мітології, в сагах, в епопеях, у зборі віровизнавчих гамнів, в обрядах і традиції. Це все разом творить духову скарбницю нації, її заповіти в історії.

Нарід, який затрачує свою Віру, затрачує свою духову окремїшність і свою істоту. Його включають тоді в якусь чужу історію і він стає погноєм для іншого круга чи циклу історії. Це виявляється як його духова, часто і державна неволя, або духово-культурна провінція імперії.

Так сталося з Українською Нацією в добі розквіту, розросту і величі Староукраїнської Держави. Час її найбільшої могутности по добі Святослава. Вона була підготована і була вислідом довгого назрівання своєї історичної свідомосте. В наших студіях зрозуміємо, чому так відносно легко вдалося Святославові змобілізувати 120.000 лицарства, саме народнього лицарства. Це був клич довгих століть боротьби з Грецією за Причорномор'я. Саме у Книзі Велеса цей процес виявлений найяскравіше. Воїни Святослава відповідали на історичний зов цілих поколінь і сотень років. Звідсіль численні державнотворчі походи, які можна порівняти хіба з походами Олександра Македонського. Буде про це мова в моїй неодноразово виголошеній праці про Святослава.

Постать цього великого Князя і його Чин зможемо повністю зрозуміти і доцінити саме у світлі ідеології і Віри Книги Велеса. [71]

Дотепер, найвеличавішим пам'ятником державницького думання в історії нашої духовносте і культури було, безсумнівно, «СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРЯ» із 12-го століття. Це доба, в якій ще було живе «ДВОЄВІР'Я». Його безсмертний автор пробує ще своїм віщим словом спинити розклад Держави через своєвільність і непокору супроти Золотого Стола у Київі.

Київ тут ясно визначений, як скиптр Великої Держави Русі-України. Незгода Князів, їх межиусобиці, відсутність великодержавної централізації, наявно руйнують Київ ізнутра. Віщун «СЛОВА» закликає до вседержавної єдності і ясно проголошує споконвічну місію України. Але основа цієї Держави, її історична і власна духовість, одержимість їх національної Віри, була вже захитана двоєвір'ям. Ремінісценсії національної Віри є тут напів спогадами, напів літературним стилем: писати «старими словеси»... Автор «СЛОВА» наводить Бояна, одного з національних Віщунів і називає його «Внуком Велеса». Пригадує його епопеї, які вже забувалися в історії разом із затратою національної Віри у княжих столицях.

У Книзі Велеса знайдемо численні пов'язання цієї традиції і власне – і це найважніше – добу одержимости національною ВІРОЮ, ідею її оборони перед наступом християнізму, а у ще старших часах перед наступом грецької експансії в добу її колонізації Причорномор'я.

В народі ще довго жили перекази, билини, пісні, яких залишки чи.відгуки стрічаємо ще сьогодні, а зокрема в записах етнографії минулого та початку 20-го століття. Найпильніше зберігалися старинні обряди, ось як похорони, голосіння, весілля, Різдво, Великдень. Відродження Нації нерозривно поєднане з цими рештками праджерел нашої вірної духовости і культури.

Значення цього факту для самозбереження нашого народу я висвітлив дещо ширше в моїй праці п.з. «Джерело сили української культури».

Залишився марний список назв Божеств у «Хроніці» як мертвих і гідних погорди ідолів, так немов би християни не зображували своїх Божеств в образах (іконах) і статуях. Ще декілька зневажливих тирад у проповідях, які намагаються представити стару Віру як примітивне многобожжя. І знову всупереч ствердженням грецьких джерел про Верховного і Многопроявного Бога Громів – ПЕРУНА.

Про істоту ГЕНОТЕЇЗМУ, себто вчення про ЄДИНО-БОЖЕСТВО як многопроявної, многоіменної і многоособової істоти [72] (подібно до ІПОСТАТЕЙ християнізму) ніхто з українських дослідників ще не чув. Саме клясичний приклад цього ГЕНОТЕЇЗМУ стрінув я в Книзі Велеса.

Разом з занепадом Старої ВІРИ пропадала і свідомість нашого історичного «Я», забувалася старинна історія України. Дійшло до того, що християнські хронікарі (здебільша греки), починали історію української нації від Олега, всупереч наявним ствердженням арабських і вже візантійсько-ромейських джерел. Пропала в пам'яті народу свідомість своєї споконвічної Батьківщини і героїчної боротьби за наше буття над Чорним морем і в просторах поміж Волгою та Дунаєм.

А грецька загарбницька експансія, що зруйнувала слов'янську ТРОЮ, зачинила вихід з Чорного моря до Малої Азії та Середземного моря, колонізувала північне Чорномор'я та захопила в свої руки монополь на експортну та імпортну торгівлю, дістала – в християнській інтерпретації – ореол релігійно-культурної місії – Божої Ласки та Порятунку «варварів» з темряви їхнього дотеперішнього «поганства»...

Дійшло до того, що нашого найхоробрішого Князя Святослава вважає дехто Завойовником, хоч насправді він визволяв і боронив наші споконвічні Землі від візантійських наїзників...

В опінії християнських монахів-греків, він сягав не по своє...

Це діялося в добу, коли германська історія дбайливо зберігала свої дохристиянські пам'ятники, головно у виді іслянської ЕДДИ, манускрипт якої є досить пізній. Подібно і англо-саксонський «БЕОВУЛЬФ» зберігає багато матеріялу з дохристиянських саг і переказів старинної доби, але без жодного порівняння до старинности Книга Велеса, яка є століттями старша за них.

Але в Україні християнізм боровся проти самого змісту української духовости і разом із тим проти національносте. Ніде в світі так жорстоко й грунтовно не винищено культурної і духової спадщини СТАРОЇ ВІРИ апостолами й неофітами НОВОЇ ВІРИ – ХРИСТИЯНІЗМУ...

Цього факту ніхто не заперечить. Знищення майже комплектне і нікчемне. І це всупереч фактові, що папа римський має одну з найкращих колекцій пам'ятників історичного грецько-римського мистецтва з дохристиянської доби, яке сталося взором і визначником норм цінностей краси мистецтва для цілої Европи.

Дещо із подиху цієї нашої старовини залишилося в частинах України, які вважалися «відсталими». [73]

На поміч прийшли тут етнографи 19-го століття. Гердер висловився з захопленням про українську пісню в своїх «Голосах народів у піснях». Видання збірника народніх пісень Максимовича мало рішальний вплив на строфіку і творчість Шевченка.

Почалося систематичне вивчення українського фолкльору і ціла етнографічна й народницька школа в українській літературі.

Почалося відродження української літератури, вже добре відоме в історії України.

***

Дата добавления: 2015-05-24