Сварог – це Дід божий

СВАРОГ

Про Сварога я написав окрему працю, п.з. «Найвище Світло» (Студія про Сварога і Хорса) ще перед тим, заки я познайомився із текстом Книги Велеса. Тут мушу відіслати моїх читачів до докладного читання цієї праці, як передумову зрозуміння того, що пишу тут сьогодні.

У цій праці, на основі мовних критеріїв порівняльного мовознавства як теж вірознавства, я датую назву і культ Сварога як найстарше і найвище Божество індоевропейських народів.

Я не повинен був бути здивований, коли прочитав таке блискуче підтвердження моїх наукових висновків у тексті Книги Велеса, бо ж я був твердо переконаний в обоснованності й правильності моїх стверджень. А все ж я зазнав дивного духового потрясення, коли відчитав це й в інших місцях Книги Велеса.

Триголове Божество стрічаємо на ґрунті іконографії Кельтів. Кельти були в Україні.

Наш текст стверджує, що вчення «Триглава» постало в Україні у перших словах Дощечки 11 А. «Се ви були перші, які поклонялися Триглаву і звідси здобули славу».

Отже, це велике вчення, яке підняло на вищий рівень релігійне відчування Божеств і вчинило цілий спір, про так зв. «єдинобожжя» і «многобожжя», – беззмістовним.

Єдинобожжя залишилося упрощеною людиноподібною і думкою, грубим перенесенням людської уяви про одного обмеженого чоловіка, от як володаря або тирана на небесах у безмежно складний і многогранний всесвіт.

Правдиве поглиблення вчення про Бога, починається там, де кінчиться наука вузької думки та уявлення про Бога, як чоловікоподібну Істоту, або по-грецькому т.зв. «антропоморфічну» суть Божества. [93]

Суперечність в цілій історії людства, між єдинобожжям і многобожжям тут раз назавжди вирішена і розв'язана на нижчому рівні пізнання. Нажаль, ця думка вимагає теж вищого рівня здібности пізнавання та вникнення в природу світу.

Ми пізнаємо з'явища одною гранню, доцільністю і придатністю для нашого світу уяви про Космос. Направду ж, кожне з'явище Світу є многогранне і многопроявне. Тимбільше всеобіймаюче розуміння Істоти Бога.

Єдинобожжя вимагає поняття світу як двоподільного на Бога і на т.зв. «матеріяльний світ». Тоді, як для наших предків СВІТ був єдиною цілістю, але саме многопроявною і многоназивною.

Зрозуміємо це краще саме з учення Книги Велеса.

Послухаймо тільки та задумаймося глибоко...

Він усьому Божеському родові начальником, себто «началом», у мові філософії «праначалом», основою основ і прапричиною. «Бог – це початок» – навчав наш рідний філософ Сковорода. В образовий спосіб змальовує це наш Віщун як «всенькому родові Вічне Джерело».

Вічне Джерело з якого випливає все, що існує. Випливає постійно та утримується постійно його Живучою Водою.

«Вічне Джерело, яке тече влітку, а взимі ніколи не замерзає». Простий, але глибокий та вірний образ природи Сварога.

Але зараз наш Віщун додає, що мова тут не просто про якесь людське, світове джерело, як на степу чи серед поселення.

Це Джерело Живої Води, себто Божественної Таємної Сили, яка творить вічно, живить вічно та вічно удержує цілий всесвіт.

«І ми живемо, п’ючи ту Живу Воду, доки як і все до нього увійдемо».

Модерна наука розорила б тут тільки іншим образом. Вона вчила б про преріжні види випромінювання однієї Божественної Духової Сили, яка далі проявляється у всій творчій многогранності та многопроявності світу.

Вона розвивала б це вчення на прикладах, як це: Один промінь бачимо у сімох видах і перечислених дальших мішаннях цих видів.

Один видимий промінь має в собі ще багато невидимих видів існування. Все, що є многовидністю соняшної енергії. Але ця соняшна енергія – це для неї (науки) знову: щось позбавлене творчої духовости Істоти Бога. [94]

А тут наш Віщун виразно вчить, що все походить від його Божественної Істоти і все до нього повернеться. Джерело не тільки поетичне порівняння для легкого розуміння Божественної Природи, яку нам неможливо обняти ні нашими змислами, ні методами науки, ні навіть розумуванням.

Все, що існує походить з якогось вже існуючого «живця». Але Сварог – це Живець для всіх Живців. Все, що походить від Сварога тече від «його власного Живця».

Вернім до образу, який бачили наші предки. Джерелом і живителем Життя була для них Вода. Добре наводнення теренів Русі-України як лісостепу, так і лісової полоси було головною життєдайною силою цих теренів старинного поселення. Добре наводнення давало ті чудесні трави у полосі Дніпра, про які так поетично писав Геродот.

Соковиті буйні трави позволяли утримувати буйні череди коров і коней, яких життя неможливе без широких теренів випасання.

Бог Мітра в Авесті величається як «уругґайяойті», себто Володар широких пасовищ. Тому ішла боротьба за ці життєдайні степи Русі-України. Тому любили ці терени наші прапредки.

Але тут у розумінні істоти Найвищого Божества Сварога життєдайна вода українських земель ужита тільки як образ, як метафора.

Мова тут не про звичайну воду, але про Живу Воду.

Поняття Живої Води стрічаємо в народній мітології та переказах. Вона сцілює порубаного мертвого та привертає йому життя. Цією водою Валькірії германської мітології оживлювали побоєвище, щоб побиті герої могли далі жити і пирувати у Вальгалі.

Дата добавления: 2015-05-24