Обряд священної жертви

ДОЩЕЧКА 24 В, рядки 1-7.

В тексті Книги Велеса стрічаємо місця, які відносяться до головного обряду наших предків, а саме їх Богопрославної Жертви, себто проливної жертви напою Сури.

Ця жертва відігравала важливу ролю в їх релігійно-обрядовому житті і віровизнанні, тому опис цієї жертви мусить стати предметом детального розгляду. Він покаже нам найясніше зв'язок Віри наших предків із іншими культами індоєвропейських або простіше – арійських народів, а зокрема з культами Жертви Соми в Риґведі та Авесті.

Наведім насамперед текст у перекладі сучасною українською мовою:

1. Це є жертва наша – МЕД-СУРА – на дев'ятисилі і

шальвії удіяна і на Сурі (себто Сонці) ставлена

2. три дні. Після них крізь вовну ціджена і вона буде

нашою жертвою Богам у Прав'ї, яко вони (Богове) є

3. нашими праотцями: бо ж се ми походимо від ДАЖБОГА

і стали славними від

4. славлення Богів наших. Ми ніколи ані молимося,

ані не просимо про наші блага (себто стада,

5. майно, багатства), бо це Бога прорекли нам:

«Ідіть до Русі!», а ніколи не рекли цього до

6. ворогів. Всематір Слава співала нам пісні, що

оснівують звитяжства над ворогами і тому яко

7. це слово є від Птиці, від Сварога, яке летить

до нас по лісах (себто з шумом лісів).

Довідуємося тут споконвічну тайну вітрового шуму в дубових гаях України. В нього вслухувалися Віщуни наших прапредків і чули в музиці цієї відвічної лісової пісні своє Божественне призначення, – славу наших предків і Божественний зов до Слави Русі. [121]

Жертва Сури була важливим заповітом зв'язку з Богами і предками, з шумом дубових гаїв, в якому звучить зов Безсмертности й Слави, призначення їхнього синівства від їх праотців – Богів, зокрема від їх рідного ДАЖБОГА. Все це виколисане в шумі відвічної пісні Всематері Слави.

Ось такий був зміст їхньої Жертви і молитви. А не молилися вони – як виразно про це кажуть – і не один раз, про т.зв. «матеріяльні» блага (говорячи сьогоднішньою мовою), бо ж отримали вони всі блага в одному: у своїй Батьківщині Русі-Україні, даної їм Богами, саме їм, а не їхнім ворогам. Саме їм і більш нікому. Ця їхня Батьківщина є для них найбільшою ї найсвятішою благодаттю і їм слід висказувати тільки вдячність і славу Богам, а творити, боронити і закріплювати своє життя у цій Батьківщині, а зокрема боронити її жертвою життя від ворогів, це їх Чин і їх свідомість Безсмертности.

Ось такий зміст їх Віри. Ось такий заповіт даний нам нашими забутими предками. Саме тому цінимо й шануємо що Книгу Велеса, як шануємо послання до нас у «Слові про похід Ігоря», як шануємо скрижалі Шевченка та інших пророків України.

В цьому розділі нас цікавить, однак, саме дійство Жертви, споконвічного священного обряду, як спадщини всіх арійських народів.

Отже, основою цієї жертви був торжественний акт пролиття у вогонь напою. Вогонь – а сам він є Божеством – саме Божеством Вогню, ДАЖБОГОМ, споживаючи цю жертву сам собою і через нього передає і споживає що жертву для Богів, викликаних натхненним жертовним словом священнодійств Жертви.

Цим напоєм була СУРА, приготована на МЕДІ.

Аналізою значення і походження словокореня СУЛ-СУР, я займаюся у моїй праці п.з. «Найвище Світло». Без студії цієї праці, все, що тут пишу, буде незрозуміле.

Священний звук цього слова пов'язаний з пракорінем, від якого походить означення й осмислення слова «Найвище Світло» саме як «Божого Діда» і «Прабога» відомого нашим предкам під іменем СВАРОГА, Божества Найвищого Світла, а отже й цілого Всесвіту. Він у своєму виді безконечного й безподаткового СВІТЛА є прасутністю Богів. Всі вони його СИНИ, безконечне світлопроявлення його всебічної, всеобіймаючої сутности. Звідси увесь сонячний світогляд наших прапредків, звідси їх благословення і вдячність Богам Світла і Дня. Звідси їх священно віровизнавчеве підтвердження – а не прокляття – світу та існування. [122]

Від цього пракореня дальші окреслення Сонця як СУЛ-НЕ і СУНЕ в нашому тексті.

Я був здивований і натхнений таким блискучим підтвердженням вірности моїх досліджень. Вважаю це тріюмфом модерної лінгвістики, яка дозволила мені добути із звуку слова його Божественний зміст.

Це було для мене рівночасно доказом автентичности Книги Велеса. Розглянемо, як саме.

Отже слово СУРА стрічаємо в Риґведі. Воно означає рід олу, старинного напою відомого нашим предкам. В англійській мові воно звучить сьогодні «ЕЙЛ», а пишеться «АЛЄ». Слово СУРА згадується в Риґведі теж у зв'язку з Медом.

Це престаровинне слово звучить там «МАДГУ», але споруджували ол звичайно з інших рослин чи зерен. Очевидно, Сура приготована і виплекана на меді, мусила вважатися найвищої якости. Звідси наш гимн подає «МЕД-СУРА», себто Сура на Меді, або медова Сура.

Ця медова Сура підлягала дальшому процесові її дозрівання через заправу зіллям у ріжних часах і народів. В нашому тексті названо два зілля магічної сили, а саме Дев'ятисил і шалвія. Оба ці зілля відомі теж у народньому лікуванні, їх властивості, як придатність до нашої жертви, мусять ще бути досліджені.

Тут слідує найцікавіше. Так заправлена СУРА була виставлена три дні на сонці. Це скріплювало очевидно дію сильної і бурливої ферментації так, що алкоголічні і евфорично активні властивості цього напою були скріплені. Цей процес був закінчений своєрідною дестиляцією, яка полягала на тому, що сферментований плин перепускали через вовнисту шкіру вівці, яка служила густим ситом у дестиляції.

Саме в цій дії приготовлення Сури стрічаємо подивугідну подібність до способу приготовлення СОМИ в обрядах і жертві Риґведи.

Важливе ствердження: В Риґведі стрічаємо дальший ступінь розвитку цього культу. Висновок: в глибині передісторії наші спільні предки, себто прапредки народів, які помандрували на схід і на південь, а далі до Індії, знали й передали (чи зберегли) цей спільний обрядовий культ жертви напою Сури. В Риґведі стрічаємо це слово на окреслення напою, що його пили мужі та герої отак, як сьогодні п'ється «Але» у староукраїнській вимові «ОЛ» – а сьогоднішній англійський «ЕЙЛЬ». Цей напиток відріжняється в Риґведі від його [ 123] спеціялізованого виду, головне для ритуальних цілей, який звався СОМОЮ.

Про важливість обряду і жертви СОМИ свідчить факт, що ціла дев'ята книга Риґведи присвячена цьому культові. В його глибоко таємний символічний і релігійно-магічний зміст не можу тут увійти. Це предмет окремої студії. Тут підкреслю тільки, що улюблений напиток Бога ІНДРИ – нашого ПЕРУНА, зокрема перед битвами чи перед докопуванням його численних геройств, через які він славний. Це преулюблений Бог Героїв – наш ПЕРУН – знаний під ріжними пестливо-дружніми іменами в нашому тексті як: ПЕРУНЬ, ПЕРУНЕЦЬ, ПЕРУНЬКО. Він Бог і рівночасно боєвий Брат, найвірніший Друг наших Героїв.

Він любить пити міцні напої так як і наші воїни-герої.

Ведійська СОМА для нього підлягала окремому процесові приготовлення й заправи, її в старинних часах пили також учасники жертви, далі вона стала, мабуть, засильною, і її вживали тільки для дійства жертви ІНДРІ та деяким іншим Богам.

І тут доходимо до ядра нашого доказу.

Із рослин, призначених до заправи чи самого приготування СОМИ, витискали сік між двох каменів, які звалися «ҐРАВНА». Історично-мовно це відповідає нашим «ЖОРНАМ».

Так витиснений сік СОМИ вливали до напою заправленого молоком і виставляли на три дні на сонце для міцної ферментації. Ця дія була частиною дійства жертви і супроводжувалася відповідним обрядом і гимнами.

Після трьох днів переціджували напій через вовнисту шкіру.

Під час жертви напій пили жреці, а далі виливали на вогонь для нашого Божества.

У дослідах Риґведи постало важливе питання, яку саме рослину уживали жреці Риґведи, яка надавала головну властивість викликування піднесености почувань, настроєм почуття Сили і Відваги героя.

І тут слід ствердити, що сьогоднішня наука ще не розв'язала цього питання. За моєю теорією цих рослин було більше, залежно від терену і дослідження їх властивостей жрецями. Тут подаю листу рослин, які знавці Риґведи подають як основу для виготовлення СОМИ. Назви подаю в латинській мові.

Sаrсоstommа viminalе, brоvіаtigmа, Аsсlерis асidа, Sаrсоstоmmа асida, Саnnаріs sаtіvа.

Тут пригадую перш за все, що в нашій етнографії відомий [124] теж напиток СУР виготований на основі сферментованого вівса. В Індії міг це бути риж, або цукрова троща (тростник).

Славний знавець Риґведи Макс Мюлер вважає, що заправою могли бути ріжні види нашого «ПОЛИНУ», який – як відомо –уживається до сьогодні до заправи «ОЛУ» – «ЕЙЛЬ» – або популярного пива.

Це очевидно не виключає уживання інших видозмін. Деякі учені вважають, наприклад, що основою був сік із афганського винограду. Без сумніву арійські народи, які мандрували до Індії, проходили довгими походами крізь країну, що зветься сьогодні Афганістаном, її населення говорить до сьогодні однією з арійських мов. Первісні Арійці проходили головно через просмик Кабуль, який сьогодні не втратив свого стратегічного значення, як брама до Індії. У своєму заборчому поході ще царат пробував захопити впливи над Афганістаном, саме як брамою до Індії.

В часі цих історичних мандрівок первісні Арійці, звичайно, вивчали властивості рослин і тоді очевидно відкрили вище згадані роди саркостомми, які люблять гористий клімат.

Але мовні дослідження новішого часу подають ще простішу теорію і вважають, що основою заправи СОМИ була відома сьогодні Каннабіс сатіва. Слово Каннабіс відповідає мовно нашому слову «коноплі» і ця старинна назва відома теж на півночі Европи серед балтійських народів.

Знаємо теж із Риґведи, що напій СОМИ вважався дорогим і напевно могли існувати його різновидності. Для нашого досліду важливий сам спосіб приготовлення і ритуальна його підготовка.

Релігійна важливість на теренах Русі-України підкреслена ще й тим, що основу цього жертвенного напою творив не просто ячмінь чи овес, але дорогий і благородний напиток МЕДУ. Україна споконвіку експортувала цей дорогий напиток до Греції і напевно й далі.

Тотожність і дія дев'ятисилу та шелвії у заправі МЕДУ-СУРИ, ще вимагає досліду. Але наведений матеріал вповні вистачає як допоміжний матеріял до висновків щодо автентичности Книги Велеса. Бо:

Відомості про культ СОМИ у Ригведі публіковані аж у другій половині 19-го століття, а саме із праць Макса Мюлера, а головно із студій Евгена Бурнуфа саме про культ СОМИ на основі дев'ятої Книги Риґведи у французькій мові.

Отже здогадний фальсифікатор КНИГИ ВЕЛЕСА з початку [125] 19-го століття не міг бути таким глибоким знавцем Риґведи, а зокрема на початку 19-го століття. Та й взагалі припускати у нього, чи когонебудь іншого, таке глибоке і детальне знання культу СОМИ в Риґведі і Гаоми в Авесті, як від якого небудь аматора фальсифікатора навіть у 20-ім столітті, просто неможливо. Тим важче припускати, що назви так рідкісних окреслень, як саме СУРА перед СОМОЮ і цілий обряд Високої Жертви, міг бути відомий якомусь не спеціялістові ще навіть сьогодні. Це мусив би бути висококваліфікований професор, знавець порівняльної віронауки, яка розвивається щолиш сьогодні, після її спроб у 19-му столітті.

Але й тоді такий фальсифікат ученого не міг би носити цих неповторних і непідробних знамен натхненної і щирої простоти і оригінальности, що нею дише цілий збірник текстів Влесової Книги.

Подробиці культу МЕДУ-СУРИ невідомі теж в етнографії. Але хоч би хтось відкрив їх у якімсь закутку південної України, то і тоді ніякий фальсифікатор не міг би «відкрити», що пісня Всематері Слави звучала у відвічній пісні дубового гаю. Тільки той, що вслухався життям у цей споконвічний шум міг його «відчитати» своєю пророчою і натхненною душею...

Історія передає нам віщування на горі ДОДОНІ. Там натхненний віщун-пророк лежав на Землі і вслухався у шум споконвічного священного Дуба. І в цьому шумі читав долю тих, що його питали.

Чи був це Шум Дуба, чи незбагнений шум серця героя, в якому звучав або страх і непевність, або міцні удари серця сповненого Вірою у Правдивість і Чесність його боротьби?

Наш пророк чув голос Богів у споконвічному ПРАВ'Ї, себто у СВІТІ СПРАВЕДЛИВОСТИ, ПРАВА Й ЗАКОННОСТИ РОЗВИТКУ НАРОДІВ І ЛЮДСТВА.

Дата добавления: 2015-05-24