Імені В.Г. Короленка і його попередниках упродовж 1914

Прізвище, ім’я, по батькові	Посади на час роботи	Роки роботи
Тарасов Василь Никифорович	Викладач історії та географії	1914 – 1917
Булдовський Олександр Теофілович	Голова науково-учебної ради педінституту, професор ПІНО	1917 – 1930
НіколаєвВалентин Федорович	Голова науково-учебної ради педінституту, декан, професор ПІНО	1920–1923
ГавриленкоМикола Іванович	Старший викладач учительського, педагогічного інститутів, ІНО	1920 – 1960 (з перервами)
Самбікін Михайло Митрофанович	Професор педінституту і ПІНО	1920 – 1934
Дубняк Кость Володимирович	Професор педінституту і ПІНО	1920 – 1922
Лук’яневич Борис Борисович	Викладач ПІНО	1921 – 1924
Матвієнко-Гарнага Федір Трохимович	Професор ПІНО	1921 – 1923
РибаковІван Федотович	Ректор ПІНО, професор (історик) викладач економічної географії	1919 – 1924
Пархоменко Володимир Олександрович	Професор історії; викладач економічної географії ПІНО	1924 – 1925
НіколаєвМикола Федорович	Професор ПІНО	1924 – 1930
КолонтайОлекса Маркіянович	Професор ПІНО, доцент ІСВ	1925 – 1933
ПеданІлько Сергійович	Викладач ПІНО	1928 – 1930
ІллічевськийОлімпій Олександрович	Позаштатний доцент ІСВ	1930 – 1933
Соколов Михайло Олександрович	Позаштатний викладач ПДПІ	1933 – 1935
Ткаченко Леонід Пилипович	Доцент, ст. викладач географії й геології Ректор Полтавського педінституту	1929 – 1941 1941 – 1942
Прохорова Лідія Іванівна	викладач учительського інституту	1946 – 1951
Нікітенко Наталія Іванівна	викладач учительського інституту	1947 – 1958
Гоженко Людмила Іванівна	Доцент ПДПІ	1990 – 1997
Злобіна Світлана Олександрівна	Старший викладач ПДПІ	1991 – 1997
КушнірЛюдмила Миколаївна	Доцент ПДПІ, ПНПУ	1991 - по цей час
Кушнір Леонід Леонідович	Старший викладач ПДПІ	1991 – 2002
БульбаСтепан Степанович	Старший викладач ПДПІ	1991 – 2001
БулаваЛеонід Миколайович	Завідувач кафедри, професор ПНПУ	1992 - по цей час
Мащенко Ольга Миколаївна	Доцент ПДПІ, ПНПУ	1992 - по цей час
ЄрмаковВ’ячеслав Володимирович	Доцент ПНПУ	1995- 1996, 2011- цей час
ВільховийЮрій Віталійович	Старший викладач	1996 – 2002
Іщенко Ігор Іванович	Ст. викладач, доцент ПДПУ	1999 – 2003
ІващенкоНадія Семенівна	Викладач, географ, учитель	2000 – 2002
Вішнікіна Любов Петрівна	Доцент ПНПУ	2000 - по цей час
Шуканова Анжела Анатоліївна	Доцент ПНПУ	2003 – по цей час
ФедійОлександр Анатолійович	Доцент ПНПУ	2003 – по цей час
КубарєваЛюбов Дмитрівна	Старший викладач ПНПУ	2003 - по цей час
ШвецьОльга Сергіївна	Асистент ПДПУ	2004 – 2007
Шевчук Сергій Миколайович	Доцент ПНПУ	2007 – по цей час
Викладачі, які з 1990 року викладали географічні дисципліни за сумісництвом
Закалюжний Віктор Маркович	Доцент ПНПУ	1990 – 1997
Шуканов Павло Васильович	Доцент	1990 –2000-ті
Смоляр Наталія Олексіївна	Доцент ПНПУ	2001 - по цей час
Логвин Михайло Михайлович	Доцент	В 2000-х рр.
Липницький Анатолій Володимирович	Викладач туризму й спортивного орієнтування	2003-2007
ЛаврутТетяна Валеріївна	Доцент	2004 – 2005
Лихман Максим Сергійович	Викладач географії	2006 – 2008
Япринець Тетяна Сергіївна	Викладач географії	2007 – по цей час
Смирнова Віра Геннадіївна	Доцент	2010– по цей час
Кушнір Галина Леонідівна	Асистент
Декани, завідувачі кафедр (не географи), які мали відношення до організації географічної освіти
БілецькийФедір Григорович	Завідувач відділення і кафедр	1930 – 1933
МазепаІван Ількович	Декан, завідувач відділу, кафедри	1932 – 1941
ЄрмакОлександр Петрович	Завідувач кафедри	1990 – 2000
КравченкоПетро Анатолійович	Декан історичного факультету	1989-1997, 2002 -
ГодБорис Васильович	Декан історичного факультету	1997 – 2002

Професійні портрети викладачів з короткими біографічними нарисами подаються в хронологічній послідовності (по мірі їхнього зарахування на роботу).

Перший викладач історії і географії в Полтавському учительському інституті (1914 – 1917)

В.Н. Тарасов народився 20 березня 1887 р. в багатодітній сім’ї селянина Нижегородської губернії Росії.[ 1 ] У 1906 році закінчив духовну семінарію в Нижньому Новгороді й зумів вступити на історико-філологічний факультет Казанського університету. Після його закінчення в 1910 році (з дипломом 1-го ступеня і званням учителя історії середніх навчальних закладів), все життя пропрацював на ниві освіти, зокрема, займався підготовкою майбутніх учителів.

Два роки він працював наставником в Кунарській учительській семінарії, а з 1912 р. ― в Єкатеринбурзькому вчительському інституті (на Уралі); був лектором з методики навчання історії й географії на курсах для підготовки «неповноправних» учителів вищих початкових училищ.

Став штатним викладачем історії і географії відкритого восени 1914 року Полтавського учительського інституту, і працював у ньому до 25.09.1917 року. Директор інституту О.К. Волнін так характеризує В.Н.Тарасова попечителеві округу: "…видный /../ и осведомлённый преподаватель своих предметов, особенно истории, и потому пользуется любовью учащихся и популярностью среди них; на службе усердный работник, /../ общителен и услужлив /../".

Викладав курси загальної та російської історії з методикою їх навчання; загальної та російської географії з методикою їх навчання. Відповідно до програмних вимог, та виходячи з особистості викладача, курс географії в інституті був, скоріше, переважно країнознавчого і політекономічного змісту.

А.С. Макаренко так пише про знання наук, основи яких викладав в Полтавському учительському інституті В.Н. Тарасов: «Географію знаю чудово»; «Історія мій любимий предмет» [ 2 ].

Василь Никифорович написав спогади про діяльність інституту в цілому і про А.С. Макаренка, як його видатного випускника, зокрема. Ці спогади покладені в основу кількох історичних нарисів про перший період існування нашого закладу (звичайно, після їхнього критичного переосмислення авторами та співставлення з іншими джерелами інформації).

Відомо також, що В.Н.Тарасов викладав історію та був головою педагогічної ради полтавської жіночої гімназії Н.О.Старицької (на її місці зараз новий корпус Педуніверситету та середня школа № 6). У 8-му педагогічному класі гімназії викладав педагогіку, історію та методику її навчання.

У зв’язку з вимогою більшості вихованців Полтавського учительського інституту з нового 1917/1918 навчального року перейти на українську мову викладання, майже всі викладачі прийняли рішення покинути його й попросили про призначення в аналогічні інститути з російською мовою викладання. Якраз в цей час міністерство народної освіти Тимчасового уряду організовувало ряд нових учительських інститутів у Росії. В один із них – Тверський, ‒ 28 серпня 1917 року В.Н.Тарасов отримав направлення міністерства.

Важко сказати напевне, але можливо до цього призначення мав відношення В.І. Вернадський, який з весни 1917 р., як видний діяч конституційно-демократичної партії, очолював комісію з навчальних і наукових закладів міністерства освіти. Відомо, що саме він лобіював відкриття Тверського учительського інституту, і разом з тим, був пов’язаний родинними зв’язками з Полтавою. Процеси українізації в Полтаві Вернадський зустрів досить вороже, тож можливо й допоміг росіянину-історикові з Полтави знайти нову посаду в Росії (між іншим, за грою випадку, саме в Полтаву Вернадський всього через декілька місяців сам утече від більшовиків, які захоплять владу в Петрограді).

В.Н. Тарасов ще 8 вересня 1917 р. був присутній на останньому засіданні педагогічної ради старого складу в Полтавському учительському інституті, оскільки реально аналогічний заклад у Твері був відкритий тільки 2 листопада 1917 р. З цим закладом у подальшому пов’язані 34 роки роботи Василя Никифоровича. Він не став видатний ученим. Але належав до категорії знаючих і порядних викладачів, щиро відданих професії, про яких у пам’яті студентів і колег залишаються найтепліші спогади [ 3, 4 ].

І так, В.Н. Тарасов був призначений на посаду викладача історії та географії словесно-історичного відділення Тверського учительського інституту (який пізніше став Калінінським педагогічним інститутом; а зараз – Тверський державний університет). Йому було доручено читання лекцій з історії культури стародавнього Сходу, Греції та Риму й заняття з методики навчання історії. Пізніше він проводив заняття зі й стародавньої історії, географії та політекономії. Для студентів ним був укладений «Історико-географічний довідник із стародавньої історії», написана методична стаття «Використання карти на уроках стародавньої історії». Таким чином, він продовжував інтегративний підхід до формування історичних і географічних знань, започаткований ще під час роботи в Полтаві. У 1930-х роках завідував історичним кабінетом. 28.ХІІ.1940 року рішенням Вищої Атестаційної комісії Наркомату освіти він був затверджений на посаді доцента кафедри загальної історії Калінінського педагогічного інституту. З цієї посади він і був звільнений на пенсію 9 вересня 1951 р., у віці 64-х років. Помер В.Н.Тарасов у віці 70 років, 10.Х.1957 року.

Тарасов В.Н. В Полтавском учительском институте. (Из воспоминаний об А. С. Макаренко) // О педагогической деятельности А. С. Макаренко / Труды института теории и истории педагогики. Известия АПН РСФСР. – Вып.38. – 1952. — С.143-150.

http://makarenko-museum.ru/lib/Science/Sborn/Izvestia_APN_o_ped_deyat_ASM_1952.pdf

Тарасов В.Н. В Полтавском учительском институте // Воспоминания о Макаренко. [Сб. мат.] – Л.: Лениздат, 1960. – С. 41-49 (Примітка: скорочений варіант попередньої статті).

1. Российский государственный исторический архив. ― Ф. 1349 ‒Оп. 2. ‒Д. 562. ‒Л. 38-41, 62-63

2. Личное дело студента А. Макаренко. Новые архивные материалы / Н. Лялин // «Учительская газета» — №11 от 23 марта 2004 года. http://www.ug.ru/archive/3336

3. Серёгина И.Г. Исторический факультет Тверского государственного университета // Вестник Тверского государственного университета. Серия: История. –2007. –№ 20 (48). –С. 3 - 9.

4. Серёгина И.Г., Селунская Е.А. Исторический факультет во времени //

http://history.tversu.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=12&Itemid=27

Народився 13 березня 1887 р. у містечку Старі Санжари на Полтавщині в родині священика Теофіла Булдовського*.

Навчався в Полтавській Духовній семінарії, з п’ятого класу якої (в 1906 р.) був виключений за участь у студентських страйках.

В 1907 р. вступив до Харківського університету на природничий відділ фізико-математичного факультету, який закінчив у 1912 р. Під час навчання в університеті спеціалізувався на вивченні зоології під керівництвом професорів Рейнгарда і Тарлєва. У 1910 р. працював на Севастопольській біологічній станції Академії Наук під керівництвом професора Зернова.

Із 1912 р. розпочав педагогічну діяльність як учитель природознавства Усть-Медведицького реального училища на Донщині (зараз – місто Серафімович Волгоградської обл.). У 1914 р. вийшли друком його перші статті в часописах.

Після лютневої революції 1917 р. повернувся в Полтаву, де разом із батьком брав активну участь у процесах українізації культурно-освітнього життя. 26.10.1917 р. був затверджений попечителем учбового округу на посаді учителя географії та природознавства (зоології, ботаніки) з методиками їх навчання в Полтавському учительському інституті.

Після звільнення Полтави від денікінців у грудні 1919, був лектором із методик природознавства та географії в педагогічному інституті. Як голова науково-педагогічної ради, в січні – вересні 1920 р. виконував обов’язки керівника Полтавського педагогічного інституту. 5 жовтня 1920 р. О.Т.Булдовський, разом із В.О.Щепотьєвим та іншими представниками інтелігенції, заарештований за політичними мотивами Особливим відділом Південно-Західного фронту і близько трьох місяців перебував у харківській тюрмі під слідством.

У самому кінці 1920 року був переведений викладачем зоології та методики природознавства й пропрацював в інституті ще майже 10 років. У тому ж році працював за сумісництвом помічником завідувача природничого відділу із питань гідрозоології Полтавського центрального пролетарського музею.

На посаді професора Полтавського інституту народної освіти (ПІНО) був офіційно затверджений Народним комісаріатом освіти 1 березня 1926 р. (наказ №06348/427). До 1930-го року О. Булдовський, крім зоології, викладав також зоогеографію і методику навчання природознавства та географії. У 1927-1929 роках був головою природознавчої методичної комісії в ПІНО (яка тоді виконувала роль кафедри); членом Державної науково-методичної комісії.

Був членом всесоюзного товариства зоологів і анатомів.

Працюючи в нашому виші набув авторитету, як провідний в Україні фахівець із методики навчання природознавства як у школі [13], так і в педагогічних вишах [14]. Разом з тим, учений продовжував займатися гідробіологічними науковими дослідженнями (річки Ворскли).

У кінці 1920-х років учений керував в ІНО двома науковими гуртками: молодих дослідників природи і учителів-природничників.

У своїх працях, адресованих учителям і учням, професор О.Т.Булдовський пропагував дослідницький метод викладання природознавства, відстоював ідею вивчення природи та розміщення навчального матеріалу в шкільних програмах і підручниках у формі природних угруповань. Тому біологічну частину курсів природознавства й краєзнавства він пропонував будувати не на матеріалі з систематики, а на ландшафтному принципі, ідеях залежності функцій організму від навколишнього середовища. Він пропонував вивчати, перш за все, певні ландшафти й особливості пристосування до них організмів.

Особливе місце вчений відводив дослідницьким екскурсіям та спостереженням при реалізації комплексних програм навчання [13].

Друга частина його досліджень у 1920-х роках зосереджувалася на розробці теоретичних питань методики природознавства в педагогічних вищих навчальних закладах. Професор Булдовський звертав увагу на практичну підготовку вчителя-природознавця, пропагував передові методичні ідеї серед вчителів-практиків. У 1930 р. виходить остання книга за редакцією О.Т.Булдовського як методиста.

У кінці 1920-х років в ІНО заарештовано ряд професорів за звинуваченнями в контрреволюційній націоналістичній діяльності. Один із них В.Щепотьєв, під час процесу СВУ навесні 1930-го року, що транслювався на всю Україну по радіо, дав привселюдні покази проти О.Булдовського. Тут же проти нього, за заявами студентів ІІІ-го курсу агробіологічної секції, було висунуте звинувачення у «шкідництві». Звинувачення не підтвердилися, але під тиском, у липні 1930 року вчений і методист змушений був подати заяву на звільнення з посади.

Він їде на Далекий Схід Росії (Примор’я), де застосовує досвід гідробіологічних досліджень. Судячи з публікацій, із 1931 р. Олександр Булдовський міг працювати в Тихоокеанському інституті рибного господарства, брати участь в експедиції на озеро Ханка, а з початку 1932 р. стає керівником гідробіологічної станції (пізніше – завідувачем гідробіологічного відділу по прісних водах) Далекосхідного філіалу Академії наук СРСР (ДВ ФАН), щойно створеного за ініціативою й головуванням академіка В.Л. Комарова, працює за сумісництвом доцентом одного із вишів Владивостока. Він дуже активно вивчає прісноводну фауну Примор’я. Один із рідкісних видів двостулкових молюсків, занесених до «Червоної книги» Росії – Анеміна Булдовського*** (Anemina buldowsii), – отримав його ім’я. 11.04.1934 р. виступає з доповіддю «Загальний нарис озера Ханка і його бентосу» в Зоологічному інституті АН СРСР, м. Москва*.

Займається проблемою охорони рідкісних видів тварин і створенням заповідних об’єктів.

Олександр Теофілович дуже хотів, щоб про його здобутки знали і в рідній Україні (про що свідчать автографи на відтисках статей у бібліотеці імені В.Вернадського).

Його талант як науковця-гідробіолога до середини 1930-х рр. досягає апогею. Та в кінці 1936 р. влада Далекосхідного краю збирається закрити ДВ ФАН (про що в листі О.Т.Булдовський повідомляє акад. В.Л. Комарова⁴). У цьому листі О.Булдовський з великим жалем пише про те, що, очевидно, доведеться покинути любиму справу на Далекому Сході.

Але кінець його життя у віці 51 року невдовзі настав у Владивостоці. Зі Справи №17013 «О контрреволюционной шпионско-вредительской организации, действовавшей в Дальневосточном филиале Академии наук» дізнаємося⁶, що завідувач гідробіологічного відділу ДВ ФАН О.Т.Булдовський, в числі інших науковців закладу, заарештований 21.08.1937 р. Підставою для арешту, як часто бувало на той час, став донос-наклеп співробітників цього ж закладу, й одночасно – сексотів НКВС [ 7, с.312]. Звинувачення теж було стандартним: «… є активним членом право-троцькістської диверсійно-терористичної шкідницької організації і проводив контрреволюційну роботу». Фактично ж, відбувалося «виконання плану», доведеного до Далекосхідного краю по кількості засуджених «ворожих елементів». Однак, «факт злочину» так і не вдалося довести, й суд над 12 заарештованими все не відбувався (що було не часто в той час). Для реагування на цей небувалий випадок до Владивостока прибув із Москви заступник наркома НКВС! Тому майже через рік після арешту, 7.05.1938 р. наукових співробітників ДВ ФАН, що залишалися на волі, під диктовку слідчих НКВС, змусили написати листа про «антирадянську діяльність заарештованих». Перша трактовка звинувачення + «заняття шпигунською діяльністю» були «затверджені» 20.08.1938 р., а вже наступного дня, 21.08.1938 р. відбулося закрите засідання Виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР (!). Після короткої «наради» було оголошено вирок: «[..., Булдовського О.Т., …] ― до вищої міри покарання ― розстрілу з конфіскацією всього особисто їм належного майна. Вирок остаточний і підлягає терміновому виконанню». На виконання вироку відвели 10 хвилин. Під гуркіт включеного мотора трактора, пролунала кулеметна черга…

О.Т. Булдовський реабілітований 25.04.1957 р. визначенням колегії Верховного суду СРСР, як і засуджені разом з ним («За недоведеністю вини вирок – відмінити. Справу через відсутність складу злочину припинити»).

Олександр Теофілович Булдовський жив на зламі епох, і його життя можна поділити на три періоди: учителя в царській Росії (1912-1917); видатного українського вченого в галузі методики навчання природничих дисциплін у школі й педагогічних вишах (1917-1931); відомого вченого в галузі гідробіології (1932-1937). Більшовицький терор перервав життя цієї яскравої творчої особистості. Але його ідеї й починання мають послідовників.

Одноосібні наукові праці О.Т. Булдовського, опубліковані під час роботи в Полтаві:

Життя солодкої води, як матеріал до курсу «Природознавство» // Новими стежками, 1920.

Зимові екскурсії в природу // Новими стежками, 1923.

Булдовський О. Методи викладання природознавства в педагогічних школах // Путь просвещения. – 1924. – № 11–12. – С. 86 – 92.

Місце фенологічних спостережень в навчальному плані школи // Жива природа, 1925.

Методи фенологічних спостережень та їх фіксація в трудовій школі // Записки ПІНО, Ч. І., 1926. – С.134-143.

Організація зоологічного кабінету і праця в ньому // Записки ПІНО, Ч ІІІ., 1926.

Робота гуртка вчителів-природників при Полтавському ІНО на протязі часу з 1923 до 1925 р. // Записки ПІНО, Ч. І., 1926. - С. 70-73. (без прізвища автора)

Робота гуртка вчителів-природників за 1925 р. / Записки ПІНО, Ч. І., 1926.. – С. 73-77. (-«»-)

Методи географічних дисциплін у педвузах // Радянська освіта, 1927.

Матеріали до фавни р. Ворскли та її околиць // Записки Полтавського ІНО 1926–1927. – Полтава, 1927. – Т. ІV. – С.100-108.

Гурток учителів трудових шкіл при лабораторії методики природознавства в Педвузах // Записки Полтавського ІНО. - Т. ІV. - Полтава, 1927. – С. 109-114.

Природничі екскурсії в трудовій школі // Збірник за редакцією О. Булдовського. - 1930р.

Булдовський О.Т. Практикум із зоології. (Хребетні та безхребетні тварини) [Підручник для с.-г. інститутів] – Харків: Держсільгоспвидав, 1931. – 278 с.

Основні наукові праці О.Т. Булдовського, опубліковані під час роботи в Примор'ї:

Булдовский А.Т. Учёт продуктивности дна и воды оз. Ханка и отчасти её бассейна // Отчёт ТИРХ. [Руководитель Д.Н. Каневец]. - Владивосток, 1932. - С. 65-106.

Булдовский А.Т. Новые данные офауне Decapoda из бассейна озера Ханка // Вестник ДВ ФАНСССР. - 1933. - Вып.1-3. - С.43-65.

Булдовский А.Т. К вопросу о продуктивности дна и воды озера Ханка и отчасти его бассейна // Вестник ДВ ФАН СССР. – 1934. - №10. – С. 53-73.

Булдовский А.Т. Общий очерк озера Ханка и его бентоса (доклад на научном собрании Зоологического института АН СССР 11 апреля 1934 г.) // ВЕСТНИК АКАДЕМИИ НАУК СССР. – 1934. - № 7-8. – С. 79.

Программа наблюдений над пресноводными промысловыми моллюсками ДВК // Сост. проф. А.Т. Булдовский. - Владивосток: Типо-лит. им. Волина, 1935. - Обл., 13, [6] с.: ил.; (Приморский филиал Государственного географического общества; Вып. № 1).

Булдовский А.Т. К биологии Anagenesiaparadoxa // Вестник ДВ ФАН СССР. – Владивосток: ДАЛЬГИЗ, 1935. - № 11. - С. 123-125

Булдовский А.Т. О промысловых пресноводных моллюсках Дальнего Востока СССР // Вестник ДВ ФАН СССР. – Владивосток: ДАЛЬГИЗ, 1935. - № 12. - С. 39-68.

Булдовский А.Т. О новых формах семейства Palingeniidae (Ephemeroptera) из Дальневосточного края СССР. - Известия Академии наук СССР. VII серия. Отделение математических и естественных наук. – 1935. - №5. – С.832–836.

Булдовский А.Т. Четыре проблемы гидробиологии // На рубеже. – Книга 4-я. – 1935. – С. 73-78.

Булдовский А.Т. Программа для исследования промысловой уссурийской черепахи // Вестник ДВ ФАН СССР. - Владивосток, 1935. - № 12. - С. 109—119.

Булдовский А.Т. О биологии и промысловом использовании уссурийской (амурской) черепахи» // Труды ДВ ФАН СССР. - 1936. - Т. 1. - С. 62—104.

Булдовский А.Т. Об организации черепашьего заповедника и птичьего резервата на озере Ханка. // Заповедники Дальневосточного края. Сб.ст. - Хабаровск: Дальгиз, 1936. - С. 41-47.

Джерела інформації про О.Т. Булдовського, його життєвий шлях і наукову спадщину:

1. Центральний державний архів вищих органів влади. – Фонд 166. – Опис 12. – Справа 907.

3. Архив Российской Академии наук (АРАН). – Фонд 188. – Оп.2. Д.191; Ф.407. оп.2. Д.32 (Личное дело: Булдовский Александр Теофилович, заведующий пресноводной гидробиологической станцией ДВ ФАН)

4. Так само, Ф. 277. Оп. 4. Д. 361. Л. 1–2 (Письмо А.Т. Булдовского акад. В.Л.Комарову. Цит. по: Е. В. Васильева. Мотивация научной деятельности учёных Дальнего Востока в условиях вторичной институционализации отечественной науки// Социология науки и технологий. - Санкт-Петербург, 2011. - Том 2. - № 1 - С. 25-46.).

http://cyberleninka.ru/article/n/motivatsiya-nauchnoy-deyatelnosti-uchenyh-dalnego-vostoka-v-usloviyah-vtorichnoy-institutsionalizatsii-otechestvennoy-nauki

5. Так само, Ф.907. Оп.3. Дело 16 (Булдовский Александр Теофилович, профессор, гидробиолог. Письма его Верещагину Г.Ю., Владивосток)

6. Архивная справка. По материалам архивного уголовного дела № П-23978 //ФСБ России. Управление по Приморскому краю. – 10.01.2014 г. – № 78/14/17-П-23978.

7.Хисамутдинов А.А. Очерки к истории исследований на российском Дальнем Востоке. ДВФАН – АКАДЕМИКИ. - http://www.fegi.ru/primorye/science/khisam/repres5.htm; http://www.debri-dv.com/article/3316

8. Семенова-Тян-Шанская А.М. Записки о пережитом / [сост. М.А.Семенов-Тян-Шанский и А.Ю.Заднепровская]. — СПб.: Изд-во ООО «Анатолия», 2013. — 340 с. http://www.kmay.ru/pub_files/n75.pdf

9. Васильева Е. В. Репрессированные учёные Дальнего Востока // Политические репрессии на Дальнем Востоке СССР в 1920-1950-е годы: материалы I-й дальневосточ. науч. - практ. конф. Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1997. - С. 108-116.

10. Скляренко Євген. О.Т. Булдовський як один з фундаторів українського краєзнавства // Третя полтавська конференція з історичного краєзнавства. – Полтава, 1994. – С. 270-272.

11. Соловей Д. Розгром Полтави. - Вид. 2-е. – Полтава, 1994. – С. 161-164 (Згадка про арешт О.Т.Булдовського).

12. Скиба Марія Михайлівна. Розвиток методики викладання біології в загальноосвітній школі України у 20 – 30-х роках ХХ століття. Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. Спеціальність 13.00.02 – теорія та методика навчання (біології). – Київ, НПУ імені М.П.Драгоманова, 2004. – 21 с.

13. Скиба М.М. О.Булдовський про зміст шкільної біології та структуру підручників (20-і роки ХХ ст.) // Еколого-натуралістична творчість: Науково-методичний вісник. – К.: НЕНЦ. – 2002. – № 3. – С. 31-33.

14. Скиба М.М. Ідеї О.Т.Булдовського про викладання біології та методики біології у педагогічному вузі (20-і роки ХХ ст.) // Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень ІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти і виступу Президента України Л.Д.Кучми: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції / Укл. П.В.Дмитренко, Л.Л.Макаренко, О.П.Симоненко. – Ч. 4. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова. – 2001. – С. 51-54.

* Булдовський Теофіл (Феофіл) Іванович (5.08.1865, с. Василівка Хорольського повіту Полтавської губернії – †23.01.1944, м. Харків) – український православний церковний діяч, митрополит всієї України Української соборно-єпископської церкви (1929 – 1937 рр.), митрополит Української автокефальної православної церкви (1942 – 1943 рр.), архієпископ Харківський та Полтавський. http://www.pravenc.ru/text/153631.html

** Із особистого листа про долю своїх дітей Ф.І.Булдовського патріарху Мстиславу (Степанові Скрипнику), 14. 07. 1942 року: «Промислу Божому угодно було зберегти мене від смерті в часи більшовизму, але останній забрав невідомо куди моїх любих дітей. Один, Віталій, загинув в часи громадянської війни, другого – доцента Владивостоцького університету – Олександра, забрали безвісти в 1937 році, третього – протоієрея Олексія заслали з Харкова в тому ж 1937 році теж безвісти» (Цит. по: Вадим Приходченко. Митрополит Феофіл Булдовський - організатор УАПЦ на Слобідській Україніhttp://www.uaoc.org.ua/ua/?newsId=815). До кінця життя він так і не дізнався, що його двоє дітей були страчені в 1937-1938рр.. Олексія Булдовського заарештували 2.08.1937 р., а розстріляли 19.09.1937 р. в Харкові. Реабілітований у 1957р.

Імені В.Г. Короленка і його попередниках упродовж 1914 – 2014 років 1 страница