Імені В.Г. Короленка і його попередниках упродовж 1914 – 2014 років 6 страница

Цікаво, що вчителю і учню належить сумісний пріоритет в заснуванні Ботанічного саду Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, адже він веде свій родовід від Ботанічної ділянки ІНО, яку створив і якою завідував М.Ф. Ніколаєв. Ось як писав про це у 1930 р. Ф.К. Курінний: «Керівна та організаційна частина припала на зав. ботанічної ділянки М.Ф.Ніколаєва (робота здійснювалась автором (Ф.К. Курінним) та членами природничого гуртка протягом 1927-29 рр.)». На території площею в 2800 м² під проводом М.Ф.Ніколаєва було зібрано майже 480 видів та форм рослин, більшість з яких переносились у живому стані з найбільш цікавих фітоценозів.

Навколо професора ІІ-ї категорії ІНО М.Ф. Ніколаєва гуртувалось багато студентів. У 1926-1928 рр. він залучив їх до вивчення цілинних степів Полтавщини, возив на екскурсії пам’ятними місцями губернії, і навіть до Москви – на сільськогосподарську виставку. Прийнявши участь в роботі Всесоюзного Ботанічного з’їзду в Москві (1926), Микола Федорович виступив перед гуртківцями Інституту із цікавими повідомленнями. У 1927 р. М.Ф. Ніколаєв видав конспект лекцій, екскурсійних та лабораторних робіт для студентів 1-го і 2-го курсів ІНО. Цей підручник свідчить про високий професіоналізм його автора та його педагогічний хист.

Слід відмітити, що працюючи в ІНО, М.Ф. Ніколаєв в різні навчальні роки викладав курси: ботаніки (ботаніка з рослинництвом), біології й теорії еволюції, природознавства, екології з основами географії рослин, геології з ґрунтознавством та мінералогією, методики викладання ботаніки тощо.

Цей час був дуже плідним в його педагогічній, і головне – науковій роботі.

Адже починаючи з 19-го червня 1929 р. у Полтаві, спільними зусиллями двох інститутів – сільськогосподарського та народної освіти почала свою діяльність експедиція з дослідження луків долини річки Ворскли. ЇЇ очолили професори В.П.Кушніренко та М.Ф. Ніколаєв. Останньому допомагали асистент Ф.К.Курінний та 6 студентів ІНО.

Експедиція охопила велику територію та зібрала цікавий, як в теоретичному, так і у практичному відношенні матеріал. Одного лише гербарію було 2812 аркушів. У вигляді окремого монографічного видання результати цих досліджень були опубліковані в «Записках Полтавського сільськогосподарського інституту» (1930). Керівництво експедиції склало плани для подальшого проведення геоботанічних досліджень.

Але згідно з наказом Наркомату освіти України від 17 вересня 1930 р. М.Ф.Ніколаєва було звільнено з посади професора біології та фізичної географії Полтавського інституту соціального виховання (ІСВ) за власним бажанням. Це сталося у перший місяць перетворення ІНО на ІСВ, за концепцією діяльності якого значно зменшувалася роль науково-дослідницької роботи. Заклад майже одночасно із М.Ф. Ніколаєвим покинули й інші викладачі природничих дисциплін в ІНО (О.Т. Булдовський, І.С.Педан, на певний час — М.І.Гавриленко).

На відпочинку

М.Ф. Ніколаєв і В.Ф.Ніколаєв

Разом з дружиною Лідією Михайлівною та сином Дмитром 48-ми річний професор Ніколаєв переїхав з Полтави до Білорусії. Тут він оселився в місті Горки Могильовської області, де очолив кафедру ботаніки Гори-Горецького сільськогосподарського інституту (нині Білоруська державна сільськогосподарська академія). Автори цієї розвідки вважають, що переїзд Миколи Федоровича до Горок міг бути також пов’язаний з наступними подіями. Відомо, що у 1930 р. найстаріший та найавторитетніший аграрний виш колишнього СРСР Гори-Горецький сільськогосподарський інститут зазнав поділу на цілу низку вузькоспеціалізованих інститутів, які були організовані у різних містах Білорусії. Процьму більшість його кваліфікованих кадрів роз’їхались. Тому виникла нагальна потреба в нових професорах, вакансію одного з них і обійняв М.Ф. Ніколаєв. Вже на початку серпня 1933 р. відбувся зворотній процес – об’єднання усіх роз’єднаних інститутів у єдиний заклад – Білоруський сільськогосподарський інститут. Цей потужній навчальний заклад потребував нових компетентних кадрів. Сюди почали приїздити досвідчені фахівці. Серед них до Горок прибув і улюблений учень Ніколаєва – Ф.К.Курінний. Завдяки клопотанням Миколи Федоровича з 1-го лютого 1936 р. він почав працювати разом з ним на кафедрі ботаніки. Але через те, що на той час години вже були розподілені, Ф.К. Курінному запропонували очолити інститутський ботанічний сад і вести дослідження з теми «Нові культури», яку ще у 1935 р. запропонував кафедрі М.Ф. Ніколаєв. Про роботу М.Ф. Ніколаєва в інституті автори майже не мають ніяких відомостей, але можуть припустити, що вона була досить результативною. Такий висновок ми робимо з того, що у 1940 р., коли інститут готувався до свого 100-річчя, за досягнення представлені на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві, 11 його кращих викладачів було нагороджено Великими Золотими та Срібними медалями виставки. Серед них був і професор М.Ф. Ніколаєв. Згаданій групі нагороди вручив у Кремлі Голова Президії Верховної Ради СРСР М.І. Калінін. За прийнятими у ті часи традиціями він сфотографувався з нагородженими, що було проявом їх заслуг перед суспільством і неабияким проявом шани до них із боку влади.

Щодо до подальших віх біографії вченого, зі слів небоги М.Ф. Ніколаєва Н.В.Місостової, дружина і син Миколи Федоровича загинули під час Другої світової війни, після цього в 1940-х роках пішов із життя і М.Ф. Ніколаєв. Обставини його смерті, місце поховання авторам на цей час не відомі.

Найважливіші праці М.Ф. Ніколаєва:

1. Аверин В.Г., Гавриленко Н.И., Николаев Н.Ф. О некоторых редких птицах Полтавской губернии // Ежегодн. Естеств.-Истор. Музея Полтавского губернского земства. 1912 г. – Полтава: Типо-Литограф. И.Л. Фришберга, 1913. - №1. – С. 21-26.

2. Николаев Н.Ф., Борткевич В.М. Об учреждении в Полтаве ботанического сада // Второй съезд лесовладельцев и лесоводов при Полтавском о-ве с/х 18-21 декабря 1913 г. – Полтава: Электр. Тип.Г.И. Маркевича, 1914. – С. 115-121.

3. Н.[иколаев]Н.Краткий исторический очерк музея // Ежегод. музея Полтавского Губернск. Земства. 1913 г. – Полтава: Электрич. Типо-Литограф. И.Л. Фришберга, 1915. – C. 45-54.

4. Николаев Н. [Вступление к статье] Пачоский И. Материалы для изучения флоры долины р. Трубежа // Там же, 1915. – C. 21-22.

5. Н.[иколаев]Н. Опыт путеводителя по музею Полтавского губернского земства. Отдел геологический. 1913 г. // Там же, 1915. – С. 55-82.

6. Николаев Н.Ф. Обзор болезней культурных и дикорастущих растений Полтавской губернии за 1914 г. / Прил. 2-е к Первому отчёту о деятельности Энтомол. Бюро Полтав. Губерн. Земства. – Полтава, 1915. – 15 с.

7. Николаев, Самбикин, Стопневич. Материалы по районированию Полтавщины. – Полтава: Изд-во Полтавск. Губ.эконом. совещания, 1923. – 110 с.

8. Ніколаєв М. Загальний курс ботаніки. Вип. І. Рослинне суспільство солодкої води. – Полтава: Шклограф Полтав. ІНО, 1927. – 158 с.

9. Ніколаєв М.Ф. Спроба проведення курсу ботаніки в педвузі лабораторно-дослідницьким методом на фоні рослинних суспільств // Записки Полтав. ін-ту народ.освіти. Т. ІV за 1926-1927 ак. рік. – Полтава: ІНО, 1927. – С. 75-90.

10. Кушніренко В., Ніколаєв М. Проект програму колективного планового дослідження рослинного покрову Полтавської округи // Записки Полтав. наук. При ВУАН наук. Товариства. – Полтава, 1928. – C. 97-113.

11. Кушніренко В., Ніколаєв М. Cучасний стан краєзнавчої роботи в Полтавській окрузі // Там. cамо. Вип. ІІ. – Полтава, 1928. – C.97-105.

12. Кушніренко В., Ніколаєв М. Куземинський лучний масив Грунського району // Луки водозбору р. Ворскли. Ч. І: Записки Полтав. с.-г. Ін.-ту. – Т. ІV, №1. – Полтава, 1930. – C. 5-114.

13. Кушніренко В., Ніколаєв М. Попереднє повідомлення про перебіг робіт Експедиції по дослідженню луків Полтавської округи в 1930 р. // Там само, 1930. – C. 127-144.

14. Ніколаєв М.Ф. Матеріали що до рослинності на степах Полтавщини // Записки Полтав. Ін-ту Соціальн. Виховання: Т. V за 1929-30 ак. рік. – Полтава: ІСВ, 1930. – C. 91 – 99.

15. Ніколаєв М., Курінний Ф. Рослинність сіножатів на схилах правого берега долини р. Ворскла в околицях м. Полтави // Там само, 1930. – C. 195-206.

16. Ніколаєв М.Ф. [Листування з В.І. Вернадським] // Володимир Іванович Вернадський. Листування у українськими вченими. Кн. 2: Листування: Д-Я. ч.1: Д-Н; / уклад.: О.С. Онищенко, В.Ю. Афіані, Л.А. Дубровіна [та ін.]. – К., 2012. –С.671-677. (Вибрані наук. пр. акад. В.І. Вернадського, Т.2. Кн.2).

Джерела інформації та публікації про М.Ф. Ніколаєва:

1. Науковий архів Полтавського краєзнавчого музею. – Спр. № 11-1565. – 118 арк.

2. Центральний державний архів вищих органів влади. – Фонд 166. – Опис 12. – Спр. 5364.

3. Белорусская сельскохозяйственная академия: 150 лет: Крат. очерк истории и деятельности. – Мн.: Ураджай, 1990. – 279 с.

4. Николаев В.Ф. Из истории Полтавского краеведческого музея: Воспоминания / Под ред. Супруненко А.Б. – Полтава, 1991. – С. 9-12, 31.

5. Кигим С. З історії Полтавського краєзнавчого музею (завідувачі музеєм – ботаніки брати Ніколаєві) // Четверта Полтавська наукова конференція з історичного краєзнавства: Матеріали до 825-річчя з часу першої літописної згадки міста Полтави та 1100-річчя появи перших поселень на її території. – Полтава, 1998. – С. 54-57.

6. Самородов В.М. Брати Ніколаєви – першопрохідці природно-заповідної справи Полтавщини // Природоохоронний рух на Полтавщині: Матеріали наук.-практ. конф. – Полтава, 2006. – С. 13-16.

7. В.І. Вернадский і Полтавщина: факти, документи бібліографія. Укладачі: Самородов В.М., Кигим С.Л. Наук. ред. К.М. Ситник. – Полтава: Полтав. літератор, 2008. – 260 с.

8. Гармаш Т.П. Портрети діячів природоохоронної справи: Полтавщина (ХІХ – поч. ХХ ст.): монографія. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2009. – 196 с.

9. Халимон О.В. Федір Курінний: епізоди життя та наукової творчості // Полтавський краєзнавчий музей: Зб. наук. статей. Вип. VII. – Полтава: Дивосвіт, 2012. – С.437-446.

КОЛОНТАЙ Олексій (Олекса)

Мартинович (Маркіянович, Мартим’янович)

Народився 25.02.1884 року в селі Старі Санжари Полтавського повіту (тепер – Новосанжарського району) Полтавської губернії в родині козака-хлібороба, який мав 11 десятин землі, а ще займався виготовленням сідел. Навчався у Полтавській духовній семінарії. Вищу освіту здобув у 1913 р. в Харківському університеті, де навчався на природничому відділі фізико-математичного факультету.

З 1913 по 1917 рр. працював учителем географії Вищої початкової школи на Кубані, а з 1917 по 1919 рр. викладав географію у хлоп’ячій гімназії у Воронезькій губернії. Упродовж 1919–1925 рр. був учителем географії Полтавської трудшколи № 20, а в 1921–1923 рр. ― директором Полтавської трудшколи № 23, та викладав географію у Полтавському педтехнікумі імені М. Драгоманова(за сумісництвом).

У 1925 р. О. Колонтай переходить на викладацьку роботу до ПІНО, де до 1931 р. читав лекції з курсу економічної географії, а до 1933 р. викладав курс «Основи виробництва» для студентів кількох факультетів, був завідувачем кабінетом політехнізації, займався організацією екскурсій на виробництво й виробничих практик.

Про причини звільнення О.М.Колонтая з роботи в Наказі директора не вказуються. Але судячи з матеріалів допитів, йому закидали «недостатню партійність» у викладанні та «наклепи на радянську владу щодо причин голоду 1933 року». За цими «фактами антирадянської діяльності» він у тому ж 1933 р. був затриманий НКВС, але через 3 тижні звільнений з-під варти.

Між двома арештами викладає на робітфаках (зокрема, Інституту інженерів сільськогосподарського будівництва), працює лектором з хімії й фізики при полтавському залізничному технікумі. На час арешту – вчитель хімії і фізики при вечірній середній школі станції Полтава-Південна, а також школи майстрів Полтавського паровозоремонтного заводу.

Заарештований 5 вересня 1937 р. Проходив по колективній справі 14 представників полтавської інтелігенції, яких звинуватили у створенні «контрреволюційної націоналістичної організації» (разом із О.М. Колонтаєм у цій справі були заарештовані колишні викладачі педінституту В.О.Щепотьєв і Ю.Ф.Костенецький). Олекса Маркіянович єдиний із цієї групи повністю заперечував усі звинувачення. Він мав сміливість заявити на допиті 18 вересня 1937 року: «Радянська влада з метою знищення українського народу створює неіснуючі справи про українські контрреволюційні організації, заарештовує й засуджує людей ні в чому не повинних» (ошелешений слідчий записав це в спеціальному акті, [1, арк. 140]). Не дочекавшись «чистосердечного зізнання», слідчі фабрикують «показання» інших учасників справи. Особливо сильно каявся і називав десятки прізвищ «співучасників» Володимир Щепотьєв. Його «очна ставка» з Олексою Маркіяновичем була «останньою краплею» у справі. Слідчий запитує Щепотьєва, що він знає про «контрреволюційну націоналістичну діяльність» Колонтая. Той відповідає, що Колонтай був членом наукового товариства націоналістичного краєзнавчого характеру. Слідчий навіть не спромігся записати відповідь звинуваченого. Це «звинувачення», а також звинувачення в тому, що в молодості симпатизував РСДРП (меншовикам), невизнання своєї вини (не розкаяння в «злочинах»), та зухвалі заяви слідчим стали підставою для засудження О.М. Колонтая (як і більшості членів «групи») Особливою трійкою при УНКВС Полтавської області 17-19 листопада 1937 р. за ст.ст. 54-10, 54-11 КК УРСР до вищої міри покарання з конфіскацією майна. Вирок виконано 29 листопада 1937 р. у Полтаві.

Дружина – Любов Костянтинівна Колонтай, – неодноразово подавала запити щодо долі чоловіка і його реабілітації. Реабілітований Олекса Маркіянович Колонтай Полтавським обласним судом 5 липня 1958 р. Їхній єдиний син – Микола, загинув на фронті у вересні 1942 р.

Джерела інформації про О.М. Колонтая:

1.Центральний державний архів вищих органів влади. – Фонд 166. – Опис 12. – Справа 3522.

2.Архів Управління Служби безпеки України в Полтавській області. – Справа5179-с1-5.

3.Архів ПНПУ імені В.Г. Короленка. Накази директора ІСВ за 1931-1933 рр.

ПЕДАН Ілько Сергійович

Народився 20 липня 1891 або 1893 р (в різних джерелах - по-різному), в містечку Білоцерківка Хорольського повіту (тепер – Великобагачанського району) на Полтавщині, у селянській родині.

Закінчив Сорочинську учительську семінарію і влаштувався на роботу вчителя двокласної школи на Поділлі. В 1912 – 1914 рр. був учителем зразкової школи при учительській семінарії в Сорочинцах. У 1914 р. вступив на навчання до Полтавського учительського інституту, однак навчання не закінчив, і лише в 1921 році отримав кваліфікацію викладача природничих дисциплін, закінчивши природничий відділ Полтавського інституту народної освіти.

У 1920 – 1921 рр. викладав природознавство у Полтавській трудшколі №12. Вивчав флору Полтавського повіту. В 1921 – 1922 рр. працював лаборантом з ботаніки Полтавського пролетарського музею. В цей час вивчав флору Миргородського повіту. Впродовж 1922 – 1924 рр. був викладачем природознавства на педагогічних курсах імені Б.Грінченка в Біликах. Вивчив флору Кобеляцького повіту, створював кабінет місцевої природи. Як пише у своїх спогадах керівник курсів у Біликах видатний педагог Г.Г. Ващенко: «Період з 1921 до кінця 1923 рр. був найактивнішим періодом в моєму житті. Я поставив завдання зробити з учительської школи в Біликах справжню українську педагогічну школу, що готувала б народних учителів-патріотів, міцно зв’язаних з селом, добре озброєних знанням і педагогічною технікою. В цьому я зустрів велику підтримку з боку студентів, природника Ілька Педана… Це був високий мужчина, ще молодий, але з занадто серйозним і навіть суворим обличчям» [ 4 ].

У 1924 – 1928 рр. І.С. Педан викладав геологію, фізику і хімію в Полтавському педагогічному технікумі імені Драгоманова. Через злиття педтехнікуму і ПІНО, був прийнятий на посаду викладача І-ї категорії з геології й мінералогії (наказ по ПІНО № 20 від 25.09.1928 р.).

Однак уже в 1929 р. отримує направлення від НКО УСРР на навчання в аспірантурі науково-дослідного Інституту геології у Харкові (його науковим керівником був академік В.В.Резніченко).

Оскільки він працює в ПІНО ще й у 1929-1930 навчальному році, то навчання в перший рік, очевидно, було заочним. У 1930 р. він завідує кабінетом землезнавства, читає лекції з геології й мінералогії на третьому курсі агробіологічного факультету, керує курсовими роботами; на підготовчому курсі факультету молодшого концентру викладає хімію й космографію; на третьому курсі цього факультету – методику неживої природи. У затверджених на 1929/1930 н.р. циклових комісіях (кафедр іще не існувало) І.С. Педан обраний заступником голови агробіологічної циклової комісії.

За Наказом директора ІНО, з 11.06.1930 р. І.С. Педану надана відпустка для участі в геологічній експедиції. Наказів за вересень-листопад 1930-го року поки що не виявлено. Але саме в цей період, коли ПІНО було перетворене на ПІСВ, Ілько Сергійович залишає роботу в нашому навчальному закладі.

Із 1932 р., після закінчення аспірантури, працював в Укргеолтресті, зокрема, проводив дослідження родовища ільменітів на Житомирщині.

26 липня 1938 р. його було заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній шкідницькій діяльності й 9 березня 1939 р. військовим трибуналом Київського особливого військового округу засуджено на 8 років позбавлення волі, 3-х років урізання прав, та конфіскації майна. Відправлений у табори на лісоповал (в Зауралля). Невдовзі термін покарання був зменшений до 5 років, і до серпня 1943 р. І.С. Педан працював геологом тресту «Востокуглеразведка», на шахті «Букачача» в Забайкаллі, що входила в систему ГУЛАГ. Судимість знята тільки наприкінці 1956 (із забороною проживання у великих містах). Реабілітований І.С. Педан у 1957 р.

За не перевіреними даними, помер у Кривому Розі в 1958 р.

Джерела інформації про І.С. Педана:

1. Центральний державний архів вищих органів влади. – Фонд 166. – Опис 12. – Справа 5755.

2. Макаренко Д.Е. И.С. Педан // Геологический журнал. – Киев. – 1996.– № 3–4.

3. Репрессированные геологи. –3-е изд., испр. и доп., – М.-СПб., 1999. – С. 240.

4. Ващенко Г.Г. Моя автобіографія // Наук. зап. Укр. вільного ун-ту. Філос. ф-т. – Мюнхен, 1963. – Ч. 7. – С. 5-9.http://www.dnpb.gov.ua/id/536/?PHPSESSID=0e8a2db3a51ce32d7d3fa9ff8f4762c8

ІЛЛІЧЕВСЬКИЙ Олімпій Олександрович

Народився у 1865 р. в Херсонській губернії. Після закінчення Єлізаветградського реального училища в 1885 р. вступив до Петербурзького лісового інституту, однак через рік перейшов до Петровської сільськогосподарської академії, яку й закінчив у 1890 році. Академічну практику проходив в Тираспольському повіті Херсонської губернії, за результатами якої захистив дипломну роботу про особливості геологічної будови та ґрунтового покриву Тираспольського повіту.

У 1892-1893 рр. працював повітовим агрономом у Мокшанському і Липецькому повітах Тамбовської губернії. В 1894 р. брав участь в оціночних роботах Херсонського губернського земства. У 1895 р. працював повітовим агрономом в Усманському повіті Тамбовської губернії де одночасно завідував дослідним полем. У 1896-1898 рр. завідував відділом сільськогосподарської статистики Пермської губернії.

З 1899 по 1901 р. працював повітовим агрономом Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. В 1901 р. обирається вченим секретарем Полтавського губернського сільськогосподарського товариства, в якому працював до 1921 р. Це товариство було створено за участю земства в кінці XIX ст. для поширення прогресивних форм та методів сільськогосподарського виробництва.Входив до складу редакції журналу «Хуторянин», був членом Вченої ради Полтавського дослідного поля. У 1921-22 рр. ― завідувач сільськогосподарського відділу Полтавського пролетарського музею. У грудні 1919 р. при Вищій робітничій школі засновано сільськогосподарський факультет (як прообраз вищого с.-г. навчального закладу на Полтавщині)[2], в якому О.О. Іллічевський викладає курс загального землеробства. У жовтні 1921 р. цей факультет реорганізований у сільськогосподарський технікум, який із жовтня 1923 р. називався агро-кооперативним, а з 1926/1927н.р. — політехнікумом(згідно з постановою ЦВК та РНК УРСР технікуми в Україні до 1931 року вважалися вищими навчальними закладами). У жовтні 1929 р. політехнікум увійшов до складу сільськогосподарського інституту (нині Державна Аграрна Академія), в якому Олімпій Олександрович разом із сином працював на кафедрі рослинництва, викладав курси землеробства та ґрунтознавства. Із 31 жовтня 1930 р. по 8 січня 1931 р.с.-г. інститут називався зоотехнічним. О.О.Іллічевський постановою кваліфікаційної комісії цього інституту став в.о. професора ґрунтознавства та геології.

Із 1930 по 1933 рр. працював за сумісництвом лектором курсів ґрунтознавства та геології Полтавського Інституту соціального виховання (як позаштатний доцент). Наказом від 2.10.1933р. у зв’язку зі зміною навчальних планів, що сталася внаслідок реорганізації інституту, вважати вибулим зі складу доцента геології Іллічевського О.О. (замість нього приступив до роботи на посаді позаштатного доцента кафедри біології М.І.Гавриленко).

Батько к.б.н., професора Сергія Іллічевського (1895-1961/2?) – флориста, геоботаніка, краєзнавця, діяча природоохоронного руху [3], випускника природничого відділення ПІНО 1923 р. Відомо, що С.О.Іллічевський на рубежі 1930-– 1940-х рр. у Полтаві доглядав хворого батька. Поки що не вдалося встановити рік, коли завершився життєвий шлях О.О.Іллічевського.

Джерела

1.Центральний державний архів вищих органів влади. – Фонд 166. – Оп. 12. – Спр. 2934.

2.http://www.history.univ.kiev.ua/ethnology/journal/ethnic_history_8/8_16.pdf

3.http://www.ecoethics.ru/old/b42/52.html

4. Кигим С.Л. Первый известный фотопортрет С.О. Илличевского: история поиска и описание // Полтавский краеведческий музей: Сб. науч. статей. Малоизвестные страницы истории, музееведение, охрана памяток. - Выпуск VІ / Редкол.: Волошин Ю.В., Киридон А.М., Мокляк В.О. и др. – Полтава: Дивосвіт, 2011. – С. 299-304.

Наукова публікація:

Іллічевський О.О. Алювіальні ґрунти Куземинського лучного масиву // Луки водозбору р.Ворскли. – Записки Полтавського с.-г. ін-ту. – Т. 4. – 1930.

Дата добавления: 2015-05-24