Природні ресурси

До природних ресурсів відносять природні об'єкти і явища, які за даного рівня розвитку продуктивних сил використовуються або можуть бути використані для потреб людини. Природні ресурси дуже різноманітні, але єдиної, загальноприйнятої системи класифікації природних ресурсів немає.

Щодо вичерпаності і можливості відновлення природні ресурси поділяють на три групи:
1. вичерпні відновлювані - біологічні ресурси, здатні до самовідновлення або відтворення за допомогою людини. За умов раціонально організованої експлуатації вони можуть навіть зростати, проте за надмірної їх експлуатації темпи витрачання перевищують темпи відтворення, а тому ресурси виснажуються аж до повного зникнення;
2. вичерпні невідновлювані - ресурси мінеральної сировини, поклади якої утворювалися в земній корі протягом багатьох мільйонів років, а добуваються і витрачаються впродовж сотень років;
3. невичерпні - ресурси (енергія сонця, води, повітря), які за раціонального їх використання здатні задовольнити будь-який обсяг потреб.
Слід зазначити, що поняття "невичерпні" є досить умовним, оскільки на обмеженій планеті, якою є Земля, не може бути нічого безкінечного. До того ж за відомих обставин будь-які ресурси можуть втратити природні властивості і через це стати обмеженими. Прикладом є, зокрема, водні ресурси, запаси яких через забруднення є недостатніми для задоволення потреб людства.

Поширеною є також класифікація за походженням і призначенням.

Видобуток і використання тих чи тих природних ресурсів можуть бути ускладнені природними умовами. Природні умови - це природні об'єкти і явища, які самі безпосередньо не використовуються, але опосередковано впливають на життєдіяльність людини. Особливо яскраво виражений такий вплив природних умов під час різноманітних катастрофічних явищ, як-от: землетруси, цунамі, повені, заметілі, заморозки тощо. Не менше впливають на господарство та діяльність людини зміна дня і ночі, пір року.
Однак межа між поняттями "природні ресурси" і "природні умови" часто досить умовна. Так, наприклад, в умовах близького залягання підземних вод може ускладнюватися ведення сільського господарства і будівництво. Але власне підземні запаси прісної води є, безсумнівно, ресурсом. Тропічні циклони на морських узбережжях завдають великих збитків господарству, а тим часом вітер, який примушує вітрову електростанцію виробляти енергію, - ресурс. Так само деревина лісів є ресурсом, а лісонасадження - сприятливими умовами для рекреації і т. д.

Ресурсозабезпеченість і природокористування. Наша планета має сприятливі умови для розвитку господарства. Але, як вам уже відомо з попередніх курсів географії, запаси різних видів природних ресурсів неоднакові і поширені нерівномірно. Тому забезпеченість ними окремих регіонів світу дуже різна. Утім цей показник залежить не лише від наявності ресурсів, а й від обсягів їх використання.
Отже, ресурсозабезпеченість - це співвідношення між запасами природних ресурсів і обсягом їх використання. Вона обчислюється або кількістю років, на які вистачить цих ресурсів, або їхніми запасами з розрахунку на душу населення.
Ресурсозабезпеченість безпосередньо пов'язана також з особливостями природокористування - цілеспрямованою діяльністю з експлуатації природно-ресурсного потенціалу задля задоволення потреб людства. Століттями люди нарощували обсяги і темпи споживання природних ресурсів, особливо не замислюючись над наслідками. Лише за першу половину XX ст. кількість видобутих мінеральних ресурсів перевищила ту, яку спожило людство за весь попередній час існування. Тим часом, потреба в мінеральній сировині неухильно зростає. Так само не зменшуються потреби зростаючого населення світу і щодо інших природних ресурсів. А це закономірно спричинює подальше наростання інтенсивності природокористування. Як наслідок, нині виникла реальна небезпека виснаження багатьох "дарів" природи.
Як приклад можна навести нераціональне використання деревини. Близько половини її світових заготівель дотепер використовують у вигляді палива. Більша частина цього обсягу припадає на слаборозвинуті країни Азії, Африки і Південної Америки, де щороку спалюють близько 1,5 млрд м куб деревини. Лісові масиви напівпосушливих рідколісь, особливо в Африці, нестримно деградують, що у свою чергу є одним із чинників посух, які почастішали тут.

Вихід із цієї проблеми природокористування вбачають у раціональному (розумному) природокористуванні. Суть його полягає в тому, що, інтенсивно експлуатуючи природу, використовуючи її ресурси, людина водночас здійснює низку заходів з її збереження для сьогоднішнього і майбутнього поколінь. Це завдання надзвичайно складне, особливо в справі освоєння ресурсів, які майже не поновлюються, - корисних копалин, лісів, ґрунтів тощо.

Досягнення на шляху до раціонального природокористування пов'язані насамперед з новими технологіями. Наприклад, широко застосовують так зване оборотне водопостачання в промисловості, коли стоки підприємств очищаються і повертаються у виробничий цикл. Побудовано також перші заводи із замкнутим виробничим циклом, в якому відходи одного підприємства є сировиною для іншого. Це відкриває широкі можливості для комбінування, наприклад у металургії і хімічній промисловості. Перспективними є спроби використання нетрадиційних джерел енергії - геотермальної, сонячної, вітрової, припливів тощо.
Природні ресурси розміщені по планеті, окремих материках і країнах дуже нерівномірно. Різною є ресурсозабезпеченість держав. Вона залежить не лише від наявності ресурсів, ай від потреби в них. Крім того, одні країни мають багато нафти й газу, але в них обмежені водні, лісові, ґрунтові ресурси. Інші добре забезпечені рекреаційними ресурсами, будівельними матеріалами, фосфоритами, але не мають енергоносіїв. Але існують країни, де є все, хоча і в різній кількості. До них належать США, Росія, Казахстан, Китай, Бразилія, Австралія, Україна та ін.

Нерівномірність розподілу по світу природних ресурсів спричинює переміщення окремих з них на великі відстані до центрів використання або ж пересування людей до ресурсів, наприклад рекреаційних.
Раніше вважали, що, не маючи достатньої кількості природних ресурсів на власній території, країна приречена на загибель або бідне існування. Нині це твердження спростовано. У світі немало країн, які досягли високого рівня соціально-економічного розвитку за майже повної відсутності природних ресурсів (Японія, Сінгапур, Тайвань, Австрія та ін.). Водночас багато слаборозвинених чи кризових країн мають їх величезну кількість і різноманітність, наприклад Росія. Тому аргументи деяких людей, що Швейцарія і Україна не виживуть у цьому світі як самостійні держави, бо в них не вистачає нафти й газу, є безпідставними. Не вистачає чогось іншого.

2. Загальна характеристика промисловості Канади.

Серед галузей промисловості Канади виділяється гірничодобувна промисловість, яка відрізняється винятковою різноманітністю виробництв. Тут у значних обсягах видобуваються практично всі основні види корисних копалин,які необхідні для сучасної індустрії (виняток становлять боксити, марганець, хром, алмази, фосфорити, деякі рідкісні метали).

У цілому в Канаді видобувається 26 видів металів, 24 види неметалевих мінеральної сировини, всі основні види мінерального палива. Видобуток кольорових, дорогоцінних і радіоактивних металів зосереджений на південній частині Канадського щита, де різко виділяються найбільші в світі мідно-нікелеве родовище Садбері і родовище урану Блайнд-рівер (обидва в провінції Онтаріо); значну роль у видобутку кольорових металів відіграють також підприємства Британської Колумбії і Юкона, розташовані в зоні Кордильєр.

Основна маса залізної руди видобувається в центральному Лабрадорі. У південній, найбільш обжитій частини рівнин осадового походження чітко локалізуються видобуток нафти, природного газу, сірки (провінція Альберта) і калійних солей (провінція Саскачеван). Майже весь видобуток азбесту зосереджений у південній частині провінції Квебек, в межах Аппалачів. Східноканадські родовища вугілля (Нова Шотландія), що служили основою вугільної промисловості, тепер значно вичерпалися. Ця галузь тепер розгортається в провінціях Альберта і Британська Колумбія.

Основа економіки Канади - енергетика. У паливно-енергетичному балансі країни домінують нафта і природний газ. За річним обсягом видобутку природного газу Канада знаходиться на 3-му місці у світі після Росії та США. Частину нафти та природного газу Канада експортує в США.

Перспектива подальшого розвитку гірничодобувної промисловості пов'язані з ресурсами Канадського Півночі. За неповними даними розвідані запаси нафти тут становлять 205 млн. т, потенційні 4680 млн. т, достовірні запаси газу 684 млрд м. кб., потенційні - 10610 млрд. м. кб. Частка Півночі становить в продукції гірничодобувної промисловості Канади: 90% - з видобутку залізної руди, 50% - свинцю, цинку, нікелю, міді, урану, 10% - золота, срібла, азбесту, вольфраму.

Виключно великі й різноманітні енергетичні ресурси Канади. За виробництвом електроенергії країна займає 3 місце в світі. У Канаді побудований цілий ряд великих гідроелектростанцій: Черчіль-Фолс на річці Черчіль (5,2 млн. кВт), Боарнуа на річці Святого Лаврентія (1,6 млн. кВт), Гордон-Шрам на річці Піс-Рівер (2,4 млн. кВт), цілий каскад великих ГЕС на річках Манікуаган і Утард (сумарна потужність 6,6 млн. кВт). Великі ТЕС розміщені поблизу Торонто і Ванкувера; АЕС - у провінціях Онтаріо, Квебек, Нью-Бленшік. Приблизно 69% одержуваної в Канаді енергії припадає на ГЕС, 15% - на ТЕС, 16% - на АЕС.

Обробна промисловість Канади - найважливіша галузь господарства країни, що дає більше половини вартості товарної продукції. У ній зайнято понад 2 млн. чоловік. У процесі розвитку обробної промисловості спостерігається дві закономірності: загальна, притаманна обробній промисловості всіх розвинених країн (прискорений розвиток машинобудування, особливо електротехніки) і специфічна, канадська (розвиток кольорової металургії, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості). Слід відзначити і зростаючу роль важкої індустрії (металургії, хімії), частка якої в обробній промисловості за вартістю наближається до 50%.

Канадське машинобудування, яке в основному працює на задоволення потреб внутрішнього ринку, дає близько 25% вартості продукції обробної промисловості. Лише автомобільна, авіаційна галузі і сільськогосподарське машинобудування працюють на експорт. Провідну роль в канадському машинобудуванні займає виробництво транспортних засобів: автомобілів, літаків, тепловозів, суден і снігоходів. Канада випускає в рік близько 2 млн. автомобілів і 400 тис. снігоходів. Найважливіший центр канадського машинобудування - місто Уїнсор. Загальне машинобудування в Канаді розвинене слабо, практично відсутнє верстатобудування.

Добре розвинена хімічна промисловість, зокрема виробництво сірчаної кислоти, мінеральних добрив, синтетичного каучуку, гумових виробів, пластмас. Основні центри хімічної промисловості - Монреаль, Торонто, Ніагара-Фолс.

За виплавкою чавуну та сталі Канада займає 8 місце серед розвинених країн світу. Головні центри - Гамільтон та Сідні.

За лісозаготівлями, лісопилянням та деревообробкою Канада посідає 3 місце у світі після Росії та США, з виробництва целюлози та паперової маси - на 2-му, газетного паперу - на 1-му. Канада поставляє на світовий ринок близько 35% всіх пиломатеріалів, целюлози та паперової маси, близько 75% газетного паперу. Целюлозно-паперова промисловість випускає близько 9% млн. т газетного паперу на рік. Основні її райони - Квебек і Онтаріо, де зосереджено до 60% потужностей: фабрики орієнтуються на водні ресурси і джерела деревної сировини.

Білет №12

1. Промисловість світу.

Промисловість світу - провідна галузь світового господарства, що має визначальний вплив на рівень економічного розвитку суспільства. Вона складається з двох великих груп галузей - видобувної та обробної. Видобувна об'єднує галузі, що зайняті видобуванням різноманітної сировини, зокрема палива. Обробна промисловість займається обробкою або переробкою одержаної сировини.

За час, що минув після Другої світової війни, географія галузей обробної промисловості світу зазнала значних змін. Швидкими темпами ця галузь розвивалася в країнах з низьким рівнем оплати робочої сили, бо її продукція ставала конкурентоспроможною на світових ринках. Лідирували в темпах розвитку галузей обробної промисловості країни Східної та Південно-Східної Азії, а країни з розвиненою ринковою економікою перейшли до так званої деіндустріалізації, тобто в них промисловість стала відігравати в економіці значно меншу роль, ніж раніше. А обробна промисловість, наприклад, Східної Азії розвивалася такими бурхливими темпами, що світ заговорив про "економічне диво" цього регіону.

Наведемо найяскравіший приклад. Другу світову війну Японія закінчила в руїнах, але вже в середині 1990-х років її економіка за обсягом виробництва вийшла на друге місце у світі й становила 2/3 від економіки США. І це при тому, що кількість населення в Японії вдвічі менша, ніж у США. В основі такого економічного дива лежать освіта широкі мас населення, високий ступінь заощаджень, політична стабільність, розвиток галузей промисловості, спеціально орієнтованих на експорт. Країни Південно-Східної Азії відкрилі свою економіку для вітрів конкуренції. Індія, країни Африки та Латинської Америки, навпаки, розвивали економіку в замкнутому середовищі, а тому й відстали.

Нині 80 % світового промислового виробництва зосереджено у трьох регіонах земної кулі — Північній Америці, Європі та Японії.

2. Загальна характеристика промисловості Польщі.

Польща — індустріально-аграрна країна. Господарство Польщі є досить диверсифікованим. У структурі національного продукту країни на промисловість припадає 35 %, торгівлю і сферу послуг - 45 %, сільське господарство - 6 %.

За останні 20 років було здійснено достатньо швидкий перехід від планової економіки за радянським зразком до ринкової моделі. Як результат, Польща стала членом ЄС у 2004 році, а економічне становище цієї країни у період кризи 2008-2009 років було одним з найкращих у об'єднаній Європі.

На території Польщі виділяють 8 економічних районів: Центральний, Центральнозахідний, Південно-Східний, Південний, Південне Західний, Північний, Північно-Східний і Центральносхідний. Особливі місце посідає Центральний район, у якому проживає 20 % населення країни. Індустріальний профіль району визначають два його центри - Варшава і Лодзь. Центральнозахідний і Південно-Східний райони є індустріально-аграрними. Південний та Південно-Західний - індустріальні, промисловість яких базується на власних корисних копалинах. Північний район - індустріальний з розвинутим морським суднобудуванням. Північно-Східний і Центральносхідний райони - аграрні з комплексом галузей, що переробляють сільськогосподарську сировину.

Білет № 13

1. Австралія. Загальна характеристика промисловості.

Одне з найбільш старих галузей господарства Австралії гірничодобувна промисловість. Австралійський материк багатий найрізноманітнішими корисними копалинами. Від 50% до 90 і навіть 99% продукції гірничодобувної промисловості вивозить в інші країни.

Гірничодобувна промисловість Австралії відіграє важливу роль в економіці країни тому гірничорудну сировину склало, та й становить зараз, одну з основних статей австралійського експорту.

За даними наукового дослідження в рік на одного жителя Австралії в середньому видобувається 50 тонн залізної руди, 55 тонн вапняку, 4 тонни цинку, 200 тонн вугілля, 175 куб.м. сирої нафти.Австралія - один з головних світових експортерів корисних копалин, хоча і розробляє лише 0,02% від усієї території Австралії, т.к. в деяких регіонах є труднощі доступу або віддаленість родовищ, або нерентабельність розробок.

Протягом 1980х рр.. великий приплив інвестицій в гірничодобувну та обробну промисловість привів до збільшення темпів виробництва. Австралійські робочі найкваліфікованіші. Умови роботи в даний час різко відрізняються від умов роботи 10 і більше років тому. Потреба використання нових технологій постійно збільшується, і тому сьогодні промисловість включає в себе нові галузі науки і техніки, ділової адміністрації та маркетингу, контролю за станом навколишнього середовища і т.д.

Розвиток гірничодобувної промисловості з самого її зародження визначалося широким вкладенням англійського капіталу.

2. Росія. Загальна характеристика с/г.

У структурі сільського господарства переважає тваринництво. Зернові вирощують на родючих чорноземних грунтах лісостепової та степової зон. Під цими культурами знаходиться 3/5 посівних площ, з них більша частина - під пшеницею. Вона є основною культурою в Поволжі, Центральному Чорнозем'ї, Західному Сибіру, на Північному Кавказі, Уралі, Далекому Сході..

Основними технічними культурами, що мають велике значення для господарства Росії, є льон-довгунець, коноплі, соняшник, соя, гірчиця, цукрові буряки, тютюн та махорка. Льон-довгунець вирощують на підзолистих та суглинистих грунтах Нечорноземної зони Центральної Росії. Це найбільший у світі масив цієї культури, що е основою розвитку традиційного для країни лляного виробництва. Соняшник як провідна олійна культура дає найкращі врожаї на чорноземних грунтах Північного Кавказу, Центрального Чорнозем'я, Поволжя. Соя - традиційна харчова культура Далекого Сходу, а як кормова вирощується в південних районах країни. Гірчиця тяжіє до сухих південних районів (Нижнє Поволжя, Ставропілля). На вирощуванні Цукрових буряків спеціалізуються три великі території: Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ і Поволжя.

Майже повсюдно культивують картоплю, але більша частина посівів припадає на центральні райони європейської частини. Картоплярство й овочівництво є галузями спеціалізації приміських зон. Великі площі під овочами знаходяться на Північному Кавказі. Райони Північного Кавказу і пониззя Дону спеціалізуються на садівництві, виноградарстві, а Краснодарський край - на вирощуванні чаю і цитрусових, Нижнє Поволжя - баштанних культур.

Розвиток і напрям тваринництва залежить від кормової бази. Природні пасовища займають понад 20 % території країни. На соковитих кормах лісової і лісостепової зон розвивається скотарство молочного та молочно-м'ясного напрямів.

Степова зона спеціалізується на м'ясо-молочному і м'ясному тваринництві. Вівчарство дістало розвиток у південних степових та деяких гірських районах, особливо в Поволжі та на Північному Кавказі. Свинарство і птахівництво розвинуті повсюдно. В тундрі основний напрям тваринництва - оленярство. На Алтаї розводять кіз, маралів, у горах Бурятії й Туви - яків.

Традиційною, хоч і трохи забутою галуззю, є конярство, яке колись розвивалося повсюдно. Нині племінних коней розводять на конезаводах, що переважно зосереджені в лісостеповій та степовій зонах. Табунне утримання характерне для Бурятії, півдня Якутії.

Залежно від спеціалізації сільського господарства розвивається й харчова про-мисловість. Повсюдно діють підприємства м'ясної, маслоробної, молочної, молоч-конcepвнoї, хлібопекарської, кондитерської промисловості, пивоваріння, інші галузі переважно споживчої орієнтації. Певну територіальну спеціалізацію мають галузі сировинної орієнтації: цукрова (Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ, південь Поволжя), олійна (Північний Кавказ), плодоовочеконсервна (Північний Кавказ, Поволжя), виноробна, чайна (Північний Кавказ).

Білет №14

1. Загальна характеристика населення Японії.

В Японії проживає 126,7 млн. чоловік (2001), з них на головному острові Хонсю - 101 млн., на о.Кюсю - 13,4 млн., на о.Сікоку - 4,2 млн. і на о.Хоккайдо - 5,7 млн. осіб.
З 1950 р. відбувається інтенсивна міграція із сільської місцевості. Так, якщо на початку 1950-х років у селах і малих містах з кількістю населення менше 5000 жителів проживало в цілому 20,7 млн. осіб, то у 1996 - лише 2,1 млн., тоді як у містах з населенням понад 500 тис. - 11,2 млн. у 1950 (13,5% всього населення) і 32,4 млн. у 1996 (25,8%). За загальною кількістю міського населення (97 млн.) Японія в 1995 р. посідала шосте місце у світі.
У 1950 р. народжуваність становила 25,1‰, а смертність - 10,9‰. У 1996 ці показники знизилися до 9,6 і 7,4% відповідно. Дитяча смертність за той же період знизилася з 60,1 до 4,3%. Очікувана тривалість життя - 77,4 роки для чоловіків і 83,6 - для жінок (1996).

2. Країни Латинської Америки. Регіональний огляд.

Латинська Америка — регіон Західної півкулі між США й Антарктидою, на території якого розташовані 46 країн (14 із них — колонії) із населенням близько 520 млн осіб. До складу Латинської Америки входять Мексика, Країни Центральної Америки, Вест-Індії та Південної Америки.

Особливості населення країн Латинської Америки

Для країн Латинської Америки характерне швидке зростання кількості населення. Це відбувається за рахунок природного приросту, який у більшості країн характеризується високою народжуваністю (21 ‰) і низькою смертністю (6 ‰). За віковою структурою регіон належить до наймолодших регіонів земної кулі. 32 % усіх жителів становлять діти до 15 років (у Європі цей показник складає 17 %). Високий природний приріст — одна з причин сповільненого зростання, а іноді навіть зниження життєвого рівня. У найменш розвинених країнах Латинської Америки й тепер досить висока смертність (у Гаїті — 13 ‰).
На розміщення населення значною мірою вплинули особливості історичного розвитку та колонізації, наявний тип господарювання, а також природні умови. Максимальна густота населення на східному узбережжі, а мінімальна — у центральних частинах материка. На більшій частині регіону густота населення становить 3 особи/км², і тут проживає близько 5 % усього населення.
Населення регіону сформувалося внаслідок змішування корінного населення — індіанців із переселенцями з різних частин світу, насамперед із Європи. Індіанці живуть в усіх країнах, але кількість їх різко зменшується внаслідок експлуатації та захворювань. Велика кількість населення Мексики, Чилі, Параґваю, Ґватемали, Панами, Нікараґуа, Гондурасу та інших країн — метиси, в Арґентині, Уруґваї і Бразилії переважає європейське населення. Нащадки африканців мешкають на північному сході Бразилії, на Гаїті.
Під впливом відносного аграрного перенаселення різко зросла міграція сільського населення до міст. Як за темпами, так і за рівнем урбанізації Латинська Америка посідає перше місце серед країн, що розвиваються. У містах мешкає 66 % всього населення, а в окремих країнах (Арґентина, Уруґвай, Чилі) — ще більше.
Темпи зростання міст дуже випереджають темпи індустріалізації. Найінтенсивніше зростають столиці, портові й промислові міста. У регіоні налічують 240 міст із населенням понад 100 тис. осіб. Виникли десятки агломерацій: Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Сантьяґо, Гавана та інші. Виникають мегаполіси, найбільший — Сан-Ріо (Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро) в Бразилії. Разом із тим, Амазонія та гірські масиви мало освоєні.
Економічно активна частина населення зростає значно повільніше, ніж його загальна кількість, що негативно впливає на економічний розвиток регіону.
Особливості територіальної та галузевої структури господарства країн Латинської Америки

У спадщину від колоніальних часів Латинська Америка дістала специфічні риси господарства. Дві розвинуті галузі — плантаційне сільське господарство й гірничовидобувна промисловість — орієнтовані на експорт і досі залишаються провідними. Але структура господарства поступово стає всебічно розвинутою: в гірничовидобувній виділяються експортні комплекси (нафтовидобувний, чорної та кольорової металургії), кілька напрямів спеціалізації має агровиробнича сфера, розвивається лісова і рибна промисловість. Усе більш міцні позиції на ринках регіонів посідають машинобудування та легка промисловість.
Розвиток економіки залежить від імпорту обладнання та від експорту вітчизняної сировини і напівфабрикатів.
У сільському господарстві регіону поєднуються дрібновласницьке землекористування та господарство великих латифундій. Характерними є батрацтво, праця на плантаціях, безробіття.
На регіон припадає 15 % світового виробництва м’яса, 18 % — кукурудзи, 19 % — бавовни, 21 % — фруктів; 50 % продукції йде на експорт (кава, цукор, бавовна, банани та цитрусові). Головні сільськогосподарські регіони розташовані вздовж узбережжя океанів, а також навколо великих агломерацій. Найважливіші з районів — Мексиканське нагір’я, Арґентинська пампа та східне узбережжя Бразилії.
Близько 4/5 всієї сільськогосподарської і 3/4 промислової продукції виробляється в 5 країнах — Бразилії, Мексиці, Арґентині, Чилі та Венесуелі.
Промисловість концентрується у найбільших містах і агломераціях, переважно столичних. Переробні підприємства не завжди розташовані в районах видобутку корисних копалин, частіше поблизу портів, оскільки орієнтовані на експорт.
Розвиток транспортної системи в країнах регіону є недостатнім. Магістралі переважно сполучають райони видобутку сировини з морським узбережжям. Міждержавних, і тим більше трансконтинентальних, ліній практично немає.
Отже, країни регіону не мають досконалих національних господарств. Збереження стану економічної залежності, особливої виробничої інфраструктури (розміщення підприємств, комунікацій) і характер системи зовнішньоекономічних зв’язків гальмують створення збалансованих національних господарств латиноамериканських країн. 

Білет № 15

1. Історично-географічні регіони.

Між державами і територіями світу спостерігаються природні, господарські, етнічні та інші відмінності. До того ж, важко охопити всю повноту та багатогранність суспільного і господарського життя планети одним поглядом. Тому для вивчення економічної та соціальної географії світу виділяють більш-менш однорідні історико-географічні регіони.

Найбільшими регіонами є частини світу. В межах частин світу виділяють менші регіони, які мають певну географічну єдність та спільність історичної долі. Так, у Європі традиційно виділяють Західну, Центральну та Східну Європу, а іноді ще Північну і Середземноморську. Країни Західної Європи за післявоєнні роки сформувались у сталу політичну єдність. Центральна Європа нині - група країн постсоціалістичної перехідної економіки, яка охоплює колишні соціалістичні країни Європи та молоді незалежні держави, що були республіками в складі СРСР (Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, Україна, Молдова). Східна Європа - це європейська частина Росії.

Азію поділяють на Північну (Сибір і Далекий Схід), Східну, Південно-Східну, Південну, Південно-Західну (або Близький та Середній Схід) та Центральну Азію. Території Південно-Західної, Південної та Південно-Східної Азії давно склались, і кожна охоплює країни, які тяжіють до відповідних географічних регіонів Азії. До Північної Азії належить азіатська частина Росії. До Східної Азії входять території країн Японії, КНДР, Республіки Корея, Китаю, Монголії, хоча з точки зору фізичної географії та історії Монголія і Західний Китай - це Центральна Азія. Нині до Центральної Азії входять також Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Таджикистан та Туркменістан.

В Америці виділяють Англо-Америку (США і Канада) та Латинську Америку, до якої входять країни материка Південна Америка, Центральної Америки та Вест-Індії.

Африка - це країни материка Африка. До Австралії та Океанії входять материк Австралія та всі острівні держави і території Тихого океану.

Історико-географічні регіони світу мають різний рівень внутрішньої єдності. Якщо Західна Європа об'єднує досить однорідні країни в політичному і в господарському відношеннях, то, наприклад, Південно-Західна Азія - на сьогодні все ще поле політичного протистояння. Африка ж через величезні розбіжності культурного, політичного, економічного розвитку являє собою конгломерат з економічно мало пов'язаних між собою країн.

Рівень внутрішньої єдності регіонів надзвичайно залежить і від природних особливостей (наявність рівнин, комфортність кліматичних умов, транспортна доступність тощо), і від спільності історичної долі, але головним є рівень сформованості регіональних ринків, активний обмін товарами і ресурсами, робочою силою, різноманітними послугами, що виникають в процесі географічного поділу праці.

Європа. В цій частиш світу знаходиться 45 незалежних держав (включаючи Росію) і одна колонія. Загальна площа Європи - понад 10 млн км2, населення - більш як 700 млн чоловік (див. табл. 1). Межа між Європою та Азією на фізичній карті досить умовно сприймається на політичній карті світу. Адже Росію, Туреччину, країни Закавказзя і навіть Казахстан, більшість територій яких знаходиться в Азії, звичайно розглядають в контексті європейських проблем.

Найбільш значний вплив на економічні та політичні процеси в Західній Європі мають два міждержавні утворення: Європейське співтовариство (ЄС) та військово-політичний блок НАТО (Північноатлантичний воєнний пакт). Свого часу організація НАТО виникла для оборони країн Європи і зони Атлантики. Цьому блоку протистояло воєнно-політичне угруповання соціалістичних країн - Варшавський пакт. Після ліквідації військового протистояння в регіоні більшість країн Центральної Європи пішла по шляху співробітництва з НАТО. Деякі з них (Польща, Чехія, Угорщина) вступають до НАТО, інші виявляють бажання туди вступити або співробітничати у рамках програми «Партнерство заради миру», прийнятої в 1994 році. З країн - колишніх республік СРСР першими до цієї програми приєдналися країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія) та Україна. Важливого значення набуває інтеграційне утворення країн Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), яке було створене з метою допомоги постсоціалістичним країнам в їх інтеграції до європейських структур. Україну прийнято до цього угруповання в 1996 році.

Азія - найбільша за площею (понад 44 млн км2) та населенням (понад 3,4 млрд чоловік) частина світу. В ній 49 держав і країн, що фактично або юридичне самостійні, 2 залежні території.

Країни і народи Азії з їх традиціями культури та філософією - феномен, що визначає суть поняття «Схід», на відміну від поняття «Захід», за яким стоять країни, народи і традиції Європи. Саме в цій частині світу виникли давні цивілізації, з глибин її території накочувалися на Європу хвилі міграцій, після яких виникали нові

народи, саме в Азії зародилися основні світові релігії - християнство, іслам, буддизм. На території Азії виникли перші стародавні міста. Уже тисячоліттями існують державні утворення на територіях Східної, Південної, Південно-Західної та Центральної Азії.

Для сучасної Азії характерні великі розбіжності в рівнях розвитку країн і значна диференціація регіональних проблем. Кожний регіон Азії - свій клубок проблем. Традиційно найгострішими є проблеми Близького та Середнього Сходу (Південно-Західна Азія). Але останнім часом до них долучилися проблеми прилеглих до цього регіону країн Закавказзя та Центральної Азії.

З інтеграційних утворень в Азії дієвим є лише АСЕАН - економічне та політичне об'єднання країн Південно-Східної Азії, тісно пов'язане з капіталом Японії та США.

В арабських країнах Азії та Північній Африці користується авторитетом Ліга арабських держав, яка охоплює 20 країн. При Лізі створено Економічну раду, Раду спільної оборони, різноманітні спеціалізовані комітети.

Америка. На території Північної, Центральної і Південної Америки розташовано 35 незалежних держав і 15 колоній. Цей регіон іноді називають «Новим світом» на відміну від «Старого Світу», яким є Євразія. Нащадки корінних жителів Америки нині становлять порівняно невелику частку населення. Сучасна етнічна реальність стала фактично продуктом останніх століть і творилася переселенцями та нащадками переселенців з Європи та інших частин світу.

В Америці формується кілька інтеграційних утворень. ЗО країн цієї частини світу входять в Організацію американських держав. США, Канада та Мексика в 1993 році уклали угоду про утворення НАФТА (Північноамериканський договір про вільну торгівлю). В південноамериканському регіоні створено інтеграційне угруповання МЕРКОСУР.

Африка - материк молодих незалежних держав, що розвиваються. Нині тут налічується 53 суверенні держави і 3 залежні території. Найбільш впливовою міжнародною організацією регіону є Організація африканської єдності (ОАЄ), членами якої є майже всі держави материка. При ОАЄ діють спеціалізовані економічні комісії, Комітет визволення та ін.

Австралія та Океанія. На величезних просторах Тихого океану сформувалося 13 незалежних держав. Серед них - високорозвинуті Австралія, що займає цілий материк, Нова Зеландія та ще 11 молодих незалежних держав, розташованих на архіпелагах та окремих островах. Ще 17 груп островів та архіпелагів - колонії та підопічні території США, Австралії, Нової Зеландії та інших держав. В економічному відношенні ці країни все більше долучаються до інтеграційних процесів Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

2. Типологія країн.

Кожна країна світу має свої неповторні особливості, але наявність рис, спільних з іншими державами, є підставою для виділення певних типів країн.

Дата добавления: 2015-05-24