Архітектура античних міст-полісів Північного Причорномор'я

Так склалися історичні обставини, що суспільно-ідеологічний, еко­номічний та культурний розвиток українських земель скіфського пері­оду відбувався неоднаково. Окрему зону становила лісостепова смуга з праслов'янськими і багатьма іншими племенами та окрему — землі Пів­нічного Причорномор'я. Обидві зони рівночасно роз'єднував та об'єдну­вав Скіфський Степ. Ми вже згадували величезне скіфське, але по суті поліетнічне, ремісниче Каменське городище на півдні України, а також еллінське й водночас скіфське та поліетнічне місто Гелон на сучасній Полтавщині.

Міські об'єднання розвивали торгово-економічні й культурні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я, що переважно існу­вали як торгово-економічні факторії окремих міст-держав материкової Греції.

Грецькі поліси, виникнувши на теренах Північного Причорномор'я, становили завершальний етап "Великої грецької колонізації", яка відбу­валась в УП-УІ ст. до н.е. на теренах узбережжя Середземного, Марму­рового, Чорного морів.

Сьогодні можемо більше сказати про черговість виникнення цих міст. Близько середини VII ст. до н.е. в Північно-Західному Причорномор'ї засновані два поселення – Істрія у Подніпров’ї та Бори сфен на тодішньому півострові (тепер острів внаслідок історичного піднесення рівня моря) Березані, неподалік від сучасного Очакова (Миколаївська обл.). У середині VI ст. до н.е. Борисфен освоїв територію Нижнього Побужжя, де виникло одне з найбільших античних міст Північного Причорномор'я — Ольвія.

—

146. Північне Причорномор'я. Античні міста і поселення:

1 — найважливіші міста; 2 — інші міста; 3 — поселення; 4 — територія Боспорського царства;

5 — територія Херсонеської держави; б — територія Ольвійської держави;

7 — Нижнє Подніпров'я (античні поселення).

На Боспорі Кіммерійському (Керченський і Таманський півострови) постали Пантікапей (Керч), Германосса (ст.Таманська), Німфей (Героївка), Мирмекій (біля Керчі), Феодосія (м.Феодосія), Кепи та ін. У другій половині VI та V ст. до н.е. після розгрому міст Йонії персами (545 р. до н.е.) і Мілета (494 р. до н.е.) на Нижньому Подністров'ї були засновані м. Ніконій (с.Роксолани Одеської обл.), м. Офус-Тіра (м. Білгород-Дністровський), низка сільськогосподарських поселень на берегах Дністровсь­кого лиману.

У VI ст. до н.е. на Західному узбережжі Тавриди виникли Керкінітіда (м.Євпаторія) і, можливо, невелике поселення на місці майбутнього Херсо-неса Таврійського (м.Севастополь). Тоді утворилися також нові міста на Боспорі Кіммерійському — Фанагорія, Порфимій, Патрей, Тирамба та ін. У Західній Тавриді 422-421 рр. до н.е. вихідці з Гераклеї Понтійської заснували Херсонес Таврійський, чим і завершився процес утворення античних міст у Північному Причорномор'ї.

Пізніше в цьому регіоні утворилися міста внаслідок так званої внутрішньої колонізації. Тобто самі причорноморські міста поза участю материкової Греції заснували власні факторії. У III ст. до н.е. біля устя Дону з ініціативи боспорців утворився Танаіс, згодом — бос-порські міста Патрасій, Китей, Синдська Гавань, Калос-Лимен у Захід­ній Тавриді.

Назви окремих міст зазнали певної трансформації. Наприклад, Оль­вію в античному світі називали Борисфен. Справа в тому, що слово "ольвія" означає "щаслива". З такою назвою в Середземномор'ї виникло 11 міст, тому їм давали додаткові назви, хоча ольвійці монети свого міста випускали під назвою "ольвія".

Будівничі намагались при плануванні міст надавати їм характерних засад грецьких митрополій. Тобто у Пантікапею функціонували акрополь — де зосереджувалась політична влада; агора, де здійснювалося політич­не керівництво й відбувались економічно-ділові трансакції; темменоси, де зосереджувалися сакральні споруди; хора, де зосереджувались функції приміських і господарських чи постачальних частин міста, тощо.

Будівельними матеріалами іноді слугували привозні мармури, здебі­льшого з берегів Мармурового моря. Переважали місцеві вапняки, різ­новиди яких поширені у Причорномор'ї й Таврійському півострові. Не виключено, що використовували і дерево.

Міста за етнічним характером відрізнялись одне від одного. Найвира­знішим містом вважалась Ольвія, найменш грецьким — Пантікапей і міста Боспорського царства, де більшість населення становили тавро-руси, кіммерійці, меоти, синди і протослов'яни. Пізніше вони зосере­джуються у м. Тмутаракань. Там виникає тавро-руське Тмутараканське князівство.

У побудованому наприкінці VII—початку VI ст. до н.е. поселенні Бо­рисфен на тодішньому півострові Березань простежуються два види забудов — напівземляні та наземні споруди зі сирцю та каменю. Най­поширеніші овальні, прямокутні із заокругленими кутами, трапеціє­подібні житла розміром від б до 18 м2, заглиблені на 0,7-0,9 м.

Збереглися врізані у материк сходи у вигляді двох чи трьох сходи­нок, залишки ватри, домашні вівтарики, різні заглиблення у ґрунті, що слугували опорами для дерев'яних конструкцій або амфор. Покриття будівель були двосхилими або кулеподібними — залежно від форми будівлі.

В останній чверті VI ст. тут проведено капітальні перебудовні заходи. Чимало жител-напівземлянок знівельовано і замінено наземними чітко регламентованими будівлями. Прокладалися вулиці та провулки з мощенням черепками і дрібним бутом. Упродовж узбіччя вулиці, вимо­щеної кам'яними плитами, проходив водостік. Регулярне планування вулиць, спорудження будинків громадського призначення і храмів за­свідчує, що у VI ст. до н.е. Борисфен набув вигляду античного міста. Згідно з археологічними дослідженнями — місто Борисфен існувало до III ст. н.е.

Місто Ольвія – найдавніше в Північному Причорномор’ї. Проте майже третина міста внаслідок підняття рівня води у Чорному морі за останні2,5 тис. років опинились під водою (рівень моря піднявся на 7-9 м). Історія міста поділяється на два основних історичних періоди.

.

-"Г

147. Ольвія:

1 — центральний темменос; 2 — храм Аполлона. V ст. до н.е. (реконструкція С.Крижицького).

148. Ольвія. Житлові будинки. 1 — загальний вигляд будинку, район агори (реконструкція С.Крижицького); 2-план житлового кварталу у Нижньому місті; 3,4 – будинок із вівтарем у Нижньому місті

Перший охоплює час від заснування міста — до 49-44 рр. до н.е., коли воно зазнало значних руйнувань від готської навали. Це період максимального розвитку міста в будівництві, економіці, культурі. На другу половину історичного процесу припадає І ст. до н.е.—середина III ст.н.е., коли територія міста скоротилася майже втричі і воно поступово зане­пало.

У перший період забудови Ольвії простежуються деякі ознаки рег­ламентації розташування поселень. Тоді, в другій половині VI ст., місто ще не сформувалось. Наприкінці VI—початку V ст. до н.е. споруджують­ся перші будівлі темменоса — вівтар, скарбниці, вимощена каменем до­рога, що вела до священного гаю. Ймовірно, тоді приблизно побудована й агора. Впродовж основної вулиці, що простягалася через місто, розта­шовувалися землянки як основний вид житлових споруд із короткими інтервалами одна від одної.

Остаточно місто Ольвія сформувалось наприкінці VI ст. Воно стало центром громадсько-політичного, економічного й культурного життя, тут існували темменос і агора — основні компоненти античного поліса.

З V ст. різко зростає кількість населення і посилюється щільність міської забудови. Навколо міста споруджуються оборонні мури з баш­тами. Водночас зміцнюється і розвивається нижнє місто, де працюють театр та рибний ринок, еклесіастерій — будинок зібрань народних зборів.

Міські ансамблі створюються за архітектурними зразками, привне­сеними з митрополії, тобто будівлі за ордерними системами, оформлені колонадами із капітелями, фронтонами, акротеріями, фризами, декора­тивними статуями, рельєфами на античні теми.

Напевно, будівельниками-проектантами і виконавцями на печатках були видатні майстри грецького мистецтва. Відомо, що на терені Ольвії знайдено підставу статуї з підписом Праксителя.

За однією з легенд Геродота, скіфський цар Скілур мав у Ольвії свій будинок, прикрашений виконаними в білому мармурі грифонами і сфінк­сами.

Розташований в центрі міста темменос огороджувався кам'яним му­ром. Тут будувався іонічний храм Аполлона Дельфінія, в центрі ділян­ки — монументальний вівтар. Вівтарі споруджувалися на терені священ­ного гаю. В місті розбудовувалися агора, торгові ряди, гімнасія, широко­го розвитку набула хора.

Розквіт Ольвії припиняється з останньої третини IV ст. до н.е., коли облогу міста здійснили війська полководця Александра Македонського Зопіріона. Спустошеними були поселення хори міста, його мешканці від­пустили на волю рабів, надали права горожанства чужинцям.

Найактивніше відродження Ольвії відбувається після зняття облоги Зопіріона. Територія міста сягає максимальних розмірів — 55 га, а кіль­кістю населення — 15-20 тис. Перебудовуються райони, поновлюються укріплення фортець, розвивається архітектура.

На темменосі у цей період споруджуються два нових храми доричного ордера — періптеріальний* храм Аполлона Дельфінія і актовий,** або перестильний храм Зевса, закінчується формування агори, торговель­них та адміністративних установ.

Найбагатші міщани мешкали в центрі Ольвії, де виявлено будівлі, андрони (підлога парадних приміщень) яких мали мозаїчні вимостки. На­прикінці III—початку II ст. до н.е. виникла тривала економічно-політична і воєнна криза. У II ст. місто зазнає політичної залежності від скіфського царя Скілура. В той період припиняється будівництво, зникають споруди темменоса.

151. Ольвія. Реконструкція елліністичного будинку. Розкопки 1902-1903 рр. (археолог Б.Фармаковський).

152. Західні ворота Ольвії в Нижньому місті. Кінець ІУ-ІІІ ст. до н.е.

Упадок Ольвії закінчився нашестям готських племен, очолюваних Буребістом, які практично зруйнували місто. Після певного незначного піднесення (І-ІІ ст. н.е.), у III ст. внаслідок готських завоювань місто перестає існувати.

Відомим центром античності у Північному Причорномор'ї було м. Херсонес Таврійський, розташоване поблизу сучасного Севастополя на мисі поміж Пісочною і Карантинною затоками. Археологи припуска­ють, що у VI ст. до н.е. тут могло існувати невелике іонійське поселення чи факторія.

Відома так звана громадянська присяга херсонесців, напис якої на мармуровій плиті зберігся майже повністю, за винятком частини прикі­нцевої фрази. До наукового обігу пам'ятку увів В.Латишев, котрий окрес­лив її походження кінцем IV—початком III ст до н.е. На його думку, присягу складав кожний мешканець Херсонеса при вступі до числа гро­мадян.

Інші дослідники, зокрема С.Жебельов розглядають присягу як реак­цію владних структур на невдалий заколот, звідси — вимога до громадян підтвердити свою лояльність. Вчений запропонував певну послідовність тексту "присяги" і відповідно висловив припущення щодо внутрішніх заворушень на землях Херсонесу (1-3), наявності зрадників (8), заколо­ту (9), змовників заколоту і зради (10).

Документ, тобто громадянська присяга херсонесців, привертає ува­гу в контексті вивчення політичних, економічних, міжетнічних особли­востей життєдіяльності Херсонесу.

У релігійному відношенні херсонесці вшановували грецьких богів — Зевса, Гею, Геліоса і водночас зважали на заступництво богині Діви. Дослідники вбачають богиню Діву культовим образом автохтонів краю — таврів (Діва згодом ототожнюється з Артемідою). Тому зобов'язання охороняти "састер" (6) засвідчує первісне святилище Діви; "састер", за висновком С.Жебельова, розміщувався близько 100 стадіїв (17,7 км) від Херсонеса на мисі Парфенія (тепер — Фіолент). Отже, це божество-ідол таврів, запозичене греками. (С.А.Жебельов. Херсонесская прися­га //Изв. АН СССР. — 1935. — № 10. — С. 913-939).

ПРИСЯГА ХЕРСОНЕСЦІВ

(1) Клянусь Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами і богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією та укріпленнями херсонесців.

(2) Я буду однодумним стосовно порятунку і свободи держави і громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіду, Прекрасної гавані, ні інших укріплень, і решти території, якою херсонесці керують чи керували, [не видам] нічого, нікого, ні елліну, ні варвару, а оберігатиму все це для херсонеського народу.

(3) Я не порушу демократичного ладу і не дозволю цього зробити нікому, хто зраджує чи порушує, і не приховаю цього, але доведу до відома міських деміургів.

(4) Я буду ворогом зловмиснику і зраднику або тому, хто схиляє до відпадіння Херсонес, чи Керкінітіду, чи Прекрасну гавань, чи укріп­лення і територію херсонесців.

(5) Я служитиму народові і радитиму йому найкраще і найсправедливіше для держави і гро­мадян.

(6) Я оберігатиму для народу "састер" і не розголошуватиму нічого з потаємного ні елліну, ні варвару, що може завдати шкоди державі.

(7) Я не даватиму і не братиму дарунків на шкоду державі і громадянам.

(8) Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будь-кого з громадян-невідступників, і не дозволю цього нікому, і не приховаю, а доведу до відома і на суді подам голос згідно із законами.

(9) Я не чинитиму змови ні проти херсонеської громади, ані проти будь-кого з громадян, хто не оголошений ворогом народу; коли я ввійшов з кимось у змову чи пов'язаний якоюсь клятвою чи обітницею, то мені, який зламає це, і тому, що мені належить, нехай буде краще, а тому, хто дотримується цього, — навпаки.

(10) Якщо я дізнаюсь про якусь змову, реальну чи планову, я доведу про це до відома деміургів.

(11) Хліб, що звозять з рівнини, я не продаватиму й не вивозитиму з рівнини в будь-яке інші місце, а тільки в Херсонес.

(12) Зевсе, Геє, Геліосе, Діво, божества олімпійські! Носію всього цього нехай буде благо — мені самому і нащадкам, і тому, що мені належить, а противнику нехай буде лихо — і йому самому, і нащадкам, і тому, що йому належить, і нехай ані земля, ні море не приносять йому плоду, нехай жінки не народжують легко...

І

153. Культова архітектура Північного Причорномор'я:

1 — Херсонес. Вівтар Пасіада; 2 — Пантікапей. Храм з масками. Деталь;

З — Ольвія. Храм Аполлона Дельфінія (реконструкція І.Пічікяна); 4 — облом дорійської капітелі; 5 — антамблемент пританейона. Пантікапей

(реконструкція А.Воронова); 6 — Ольвія. Плита Толоса;

7 — іонійська капітель із Пантікапея; 8 — База іонічного ордера. Пантікапей; 9 — Пантікапей. Храм Аспурга; 10 — Березань. Храм з апсидою; 7ї — Ольвія Хпям Аполона Дельфінія: 12 — Ольвія. Храм Зевса; 13-Пантікапей. Храм з масками.

154. Херсонес. Елліністичні будинки. Будинок із екседрою кварталу XV:

1 — план; 2 — ескіз об'ємної реконструкції (С.Крижицький). Будинок кварталу XIX:

З — план; 4 — ескіз об'ємної реконструкції (С.Крижицький).

155. Херсонес. Міські ворота. III ст. до н.е. (ширина — 3,87 м, довжина — 8,39 м).

158. Архітектурні деталі УІ-ІІ ст. до н.е.:

1 — частина іонійської капітелі храму VI ст. до н.е., Ольвія, теракота;

2 — акротерій із Німфея VI ст. до н.е., теракота;

З — оздоблення вівтаря VI ст. до н.е., Пантікапей, мармур;

4,5 — мармуровий фриз із зображенням процесії, IV ст. до н.е., Ольвія;

6 — капітель каріатиди із Херсонеса, IV ст. до н.е., мармур;

7 — частина капітелі пілястри із Фанагорії, II ст. до н.е., мармур

Херсонес як античне місто — факторія Гераклеї Понтійської, засно­ване 422-421 рр. до н.е. Від початку заснування Херсонес мав регулярне прямокутне планування. На схід від геометричного центра міста була побудована агора. Головна поздовжня вулиця східної частини міста вихо­дила ще на одну площу, яку займав храм, решта території була розбита на прямокутні квартали. Поруч із головною поздовжньою вулицею розмі­щувався театр. Площа міста у V ст. н.е. сягала 35 га. Існування Херсонеса в середовищі ворожих племен спричинилося до побудови могутніх захи­сних укріплень. Бурхливий розвиток Херсонеса спостерігається наприкі­нці IV ст. до н.е., коли місто підпорядковувало собі Керкінітіду і Калос-Лімен.

Херсонес кінця IV—середини І ст. до н.е. постає містом з великою кількістю визначних архітектурних об'єктів. Оборонні мури міста стано­вили комплекс стін довжиною 40~70, іноді 100 м, і башт — із яких наймогутнішою вважалася башта Зенона. її діаметр у II ст. сягав 8 м, у VIII-IX ст. н.е. — 23 м. Особливо важливим у архітектурному відношенні об'єктом був театр, що виник на межі ІІІ-ІІ ст. до н.е. Театр неоднора­зово перебудовувався, у II ст. н.е. вміщував від 3 до 5 тис. глядачів.

У IV ст. н.е. Херсонес Таврійський пережив нашестя гуннів, після чого продовжував існувати у складі Візантійської імперії.

Серед численних міст античної держави Боспора Кіммерійського, таких як Пантікапей, Мірмекій, Кепи, Керкінітіда, Патрасій, найваж­ливішим, звичайно, був Пантікапей. Місто засноване вихідцями із Міле-та в І половині VI ст. до н.е. Пантікапей мав вільне планування, що склалося стихійно на пагорбі, де він розташовувався. Вершину пагорба завершувала фортеця акрополь, а на його схилах розташовувалась вільна забудова із житлових та адміністративних споруд. До цього комплексу прилягала територія Нижнього міста з агорою та портом.

Площа Пантікапею у період правління ранніх Спартакідів сягала 18~20 га. Місто набуло розвитку при пізніх Спартакідах (ІІІ-ІІ ст. до н.е.). Коли територія міста збільшилась до 30 га, було здійснено терасу­вання схилів гори Мітридат, реконструйовано оборонні споруди. На пів­нічному схилі гори, ймовірно, розташовувалось святилище Гекати.

В місті існували ордерні культові споруди, величні оборонні мури, брами іноді прикрашувались бронзовими кінними статуями, що надава­ли архітектурі величного вигляду. Площі з багатими житловими та гро­мадськими забудовами прикрашали високохудожні пам'ятки мистецтва, зокрема в період римського панування.

У Боспорському царстві широко розвивалася архітектура курганних некрополів з елементами скульптури та вишуканого настінного живопису.

Жодне з античних міст Північного Причорномор'я не збереглося. Найдовше проіснував Херсонес Таврійський (у XIV ст. місто дощенту знищили татари).

Культура цих міст, архітектура й пластика опосередковано вплину­ли на подальший розвиток українського мистецтва.

Дата добавления: 2015-05-24