Скульптура античного періоду Північного Причорномор'я

Античні міста Північного Причорномор'я, які виникали тут з VII ст. до н.е., стали яскравими осередками зародження оригінальних скульп­турних явищ із власними мистецькими засобами виразу і сформованим упродовж тривалого часу творчим стилем.

Численні витвори пластики, що побутували в цих містах, на початках були переважно роботами приїжджих грецьких майстрів або гото­вими скульптурами, привезеними із материкової Греції, які іноді нале­жали до творів відомих майстрів грецької античної класики. Прикладом можуть бути написи на постаментах для статуй Ольвії та Херсонеса, де згадуються прізвища Праксителя, Поліклета, Стратоніда — видатних афінських скульпторів V ст. до н.е.

Невдовзі грецькі майстри, які набрали місцевих за походженням учнів чи помічників, разом утворюють нове багатоетнічне покоління митців, спільно започатковують ґрунтовану на місцевих естетичних уподобан­нях античну пластику причорноморських полісів. Тут значним стає про­шарок населення так званих скіфів-еллінів. Із них переважно походять автори кам яної та металевої пластики причорноморських міст, котрі як творці "скіфського золота" працюють на замов­лення скіфської знаті.

159. Херсонеський історико-археологічний заповідник. Сучасний вигляд, м. Севастополь.

160. Голова куроса із Кеп. IV ст. до н.е.

Виявлено 1961 р. Державний історичний музей, м. Москва.

Найчисленніше греки проживали в Ольвії. В Пантікапею більшу частину мі­ської знаті Боспорського царства стано­вили не греки, що позначилося певною мірою на характері культури цього міста.

Нагадаємо, що в античній Греції, де праця митців поважалась, однак не роз­глядалась як елітарна професія, митці вва­жались ремісниками, належали до ниж­чих прошарків суспільства, могли бути зви­чайними рабами.

Водночас з активним процесом етніч­ного змішування населення причорномор­ських міст відбувався процес синкретизації релігійних вірувань, фактичного утво­рення релігійного конгломерату як анти­чно-грецьких та близькосхідних культів і культів степових етносів. Все це позна­чилось на іконографії виконуваних тут для культових функцій творів пластики.

Скульптуру античних причорноморських міст можна поділити на два види: твори високопрофесійної пластики, авторами якої були або при­їжджі майстри, або їхні талановиті учні, вихідці з місцевих прошарків населення, котрі своїм рівнем не поступались приїжджим; твори само­діяльних скульпторів чи ремісників, котрим властиві особливі стилеві прикмети, оригінальні стилеві й ідейно-сюжетні вирішення пластичних образів. Окрему групу, мабуть нечисленну, становитимуть привозні скульптури.

Грецькі поліси Північного Причорномор'я будувались на зразок міст античної Еллади з усіма притаманними їм компонентами. Найвідоміші з цих міст — Ольвія, Пантікапей, Херсонес. Вони найбагатші на твори пластики. Крім того, чимало пам'яток скульптури знайдено під час роз­копок в містах Мірмекій, Тіра, Ніконій, Керкінітіда.

У V ст. організовується республіка міст-полісів під назвою Боспорська держава, куди входять міста Пантікапей, Фалагорія, Гермонасса, Тірітака, Мірмекій, Кепи, Керкінітіда, Патрасій. Твори скульптури при­крашали площі міст, храми, місця проведення культових дійств, прива­тні помешкання, гімнасії, лазні тощо. Набула розвитку скульптура кла­довищ і портретна пластика.

Одним із найяскравіших зразків привозної скульптури раннього пе­ріоду можна назвати голову куроса із Кеп, виконану в традиціях грецької архаїки.

Кепи- античне місто на Таманському півострові, поблизу Фанагорії, столиці азійської частини Боспорського царства. Виявлена 1961 р. пам'ятка — це голова статуї Аполлона із субтельно модельованим обличчям і тендітною усмішкою, що може характеризувати ранній архаїчний період скульп­тури еллінів.

Грецьке населення, яке мешкало на теренах сучасної України, на­магалось адаптувати нове середовище для своїх побутових і естетичних потреб. Нове оточення спочатку сприймалось ними як середовище вар­варське й чужинське, але з плином часу воно змінюється, відбувається активна інтеграція культур, що відчутно на пам'ятках скульптурної пластики.

Характерним зразком привозної античної скульптури є кругла мар­мурова база (висота — 0,28 м, діаметр — 0,67 м), виготовлена для ста­туї, встановленої на одній із площ Пантікапею. Бокова площина бази покрита барельєфним фризом, що зображає урочисту процесію жінок у довгому просторому античному одязі. Вони, ймовірно, здійснюють одну із сакральних містерій для вшанування божества (його, мабуть, і зобра­жала статуя на постаменті).

Рельєфна композиція сповнена тонкої пластики і плавного ритму, який збагачено різноманітним вирішенням укладу одягу окремих фігур, надає їй витонченості й грації, викликаючи асоціації з фризом Парфенона.

Численні твори збереглись із класичного періоду мистецтва Греції, тобто із V ст. З цього погляду цікава двофігурна стела з м. Ольвії, виявлена 1895 р. (висота — 0,65 м, товщина блока — 0,12 м). Стела є надгробним пам'ятником, де зберігся напис із посвятою богині, яка "дає здобич", мабуть, Афіні. Зображення з двох сторін — це оголений воїн і амазонка або скіф із сагайдаком та луком. Колись це були повнофігурні зображення. Дотепер збереглися лишень торси без голів і гомілок. Торс воїна фронтальний, він опирається на спис. Постать скіфа (чи амазонки) зображена одягнутою, озброєнням слугує лук, захований у сагайдаку. Виконання засвідчує високий рівень майстра античного рельєфу, з ве­ликою чуттєвістю передані форми тіла обох постатей, сповнені внутріш­нього настрою і сили.

Можна припустити, що в причорноморських містах, організованих на зразок міст центральної Греції, скульптори і суспільство були поін­формованими щодо культурних досягнень митрополії. Згідно з історич­ними відомостями, у V ст. до н.е. Пантікапей відвідав особисто Перікл (близько 495-429 р. до н.е.) — видатний афінський державний діяч.

З відомих творів класичного періоду збереглась виконана в дусі афінської школи Праксителя мармурова статуя юного Діонгса із Пан­тікапею.

Твір дуже пошкоджений, — зовсім змазане обличчя, відсутня ліва гомілка, обидві руки та чимало дрібних деталей. Незважаючи на це, скульптурі властиві внутрішня сила і виразність. Високомистецька ста­туя молодого бога, прекрасно збалансована, витримана в класичних про­порціях. Драперії, охоплюючи торс, гармонійно укладеними складками підкреслюють структуру тіла й органічно вписуються в загальний ансамбль твору. Майстрові іонійської школи V ст. до н.е. на­лежить виконана у мармурі стела, що зображає верхню частину цілофігурного рельєфа із постат­тю юнака. Пластикою плоскорізьба не поступа­ється кращим зразкам скульптури материкової Греції. Стела виконана у Пантікапею: в обличчі юнака простежуються індивідуальні риси, що свідчить про намагання автора надати творові нюансів портретності. За пластикою стела виріз­няється суворішою лаконічною манерою, ніж ску­льптури античної Греції.

Більшість пам'яток пластики античного пе­ріоду, які збереглись на наших землях, станов­лять майже виключно археологічні знахідки. З-поміж них — мармурова стела (зображення двох воїнів у корінфських шоломах), надгробний рельєф із оголеною фігурою античного воїна, фрагментарне збережений унікальний твір — частина архітектурного фриза, виконаного з кримського вапняку. Фриз зображає битву скі­фів з амазонками (ІУ-ІП ст. до н.е.). Манера виконання останнього динамікою перегукується із деякими пам'ятками скіфської торевтики в золоті й відрізняється від поширеної тут класич­ної грецької пластики. Поступове станов­лення місцевих есте­тичних чинників у скульптурі зумовлене активними контактами причорноморських по­лісів із степовими — кочовими й осілими етно­сами, самобутня творчість яких часто вражала внутрішньою виразністю і гостротою.

Статуетка Афіни із Ольвії III ст. до н.е. ста­новить явну ремінісценцію всесвітньо відомого твору Фідія. З цим твором асоціюється знайде­на у Пантікапею мармурова голова Афіни та інших пластик.

Захоплює пластикою голова Геракла із Пан­тікапею, IV ст. до н.е. (школи Скопаса), спов­нена внутрішньої емоційної напруги та динамі­ки. Твір за високим пластичним рівнем нале­жить до кращих зразків античної скульптури. До цього круга Скопаса відноситься і голова бо­родатого Бога з Ольвії (IV ст. до н.е.) та голова юнака із Херсонеса (IV ст. до н.е.). Мармурова голова бородатого бога пошкоджена — зовсім відсутні потилиця, ніс, велика частина бороди тощо. Однак твір справляє велике враження. Це, безумовно, робота скульптора найвищого рівня, втілення великої сили внутрішнього виразу, на який здатні тільки видатні майстри пластики.

Чимало мармурових скульптур художньо наближені до традицій Праксителя. Зокрема йдеться про мармурову голівку богині з Ольвії, сповнену лагідності та спокою.

У причорноморських містах численні пам'ятки елліністичної скуль­птури розташовувались на вулицях, в інтер'єрах храмів і громадських споруд. До них варто віднести мармуровий торс Діоніса із Пантікапею (III ст.до н.е., зберігається в музеї м.Керч), мармурову статую Афроді-ти із Пантікапею. Про поширеня в Ольвії скульптурних творів найви­щого рівня засвідчують дві голови невеликих за розміром мармурових статуй Асклепія та Гіггєї (III ст. н.е.) Можливо, це твори приїжджих скульпторів із Александрії, з якою Ольвія мала на той час тісні торго­вельні зв'язки.

У полісах Північного Причорномор'я поширився у пластиці жанр скульптурного портрета, зокрема в містах Боспорського царства, оскі­льки в Ольвії та Херсонесі скульптурні портрети трапляються рідше.

Високий мистецький рівень характерний для портрета понтійського царя Мітридата VI Евпатора із Пантікапея ІІ-І ст. до н.е. За стилем портрет наближений до пергамської школи. Це спостерігається у силь­ному русі голови, експресії очей, рота, внутрішній динаміці та патетиці образу.

Існує інший портрет боспорського царя із довгим прямим волоссям, виконаний талановитим скульптором. Тут цілісніше змодельовані форми обличчя, на відміну від волосся, деталізованого декоративними ямками для металевих прикрас. Це наводить на думку, що їх автор походив із місцевих майстрів.

У містах Боспору на вулицях і площах встановлювались монумента­льні портретні статуї на повний зріст, а також кінні бронзові статуї. На терені античного міста Горгіпії виявлена вища за натуральний зріст ста­туя місцевого правителя Неокла із гривною на шиї. Загальний вираз ста­туї наголошує на вдумливості та величавості правителя.

Збереглось бронзове погруддя внучки царя Мітридата Динамії (І ст. до н.е.) у гостроконечній шапочці, прикрашеній срібними зірками. Динамія була царицею в період римської окупації Боспорського царства і, очевидно, виконувала певні вимоги завойовників.

У Пантікапею на вулицях були встановлені два мармурові повнофі-гурні пам'ятники імператора Августа, у Фанагорії — повнофігурна ста­туя Лівії (дружини Августа). Пантікапей відвідував сам Агриппа (римсь­кий полководець і політичний діяч). Назву Пантікапей було тоді змінено на Кесарею, а Феодосію — на Агрипію.

На одній із пантікапейських монет того часу зображено міські, мабуть, в'їзні ворота. Над воротами розміщена бронзова кінна статуя, ймовірно, портрет якогось боспорського царя або навіть римського імпе­ратора.

До художніх здобутків належить і золота похоронна маска царя Боспору Рескупоріда (III ст. н.е.). Виявив пам'ятку 1837 р. А.Ашик у м. Керч (передмістя Глинище). Маска накладалась на обличчя покійника. Це зразок ідеалізованого портрета, виконаного в античній традиції. Порт­рет не позбавлений індивідуалізованих ознак моделі, проте загальна пластично-лаконічна стриманість у моделюванні обличчя засвідчує про намагання замовників дати в зображенні ідеальний тип володаря.

Окремий вид пластики полісів Причорномор'я становить народна скульптура, що набула особливого розвитку в містах Боспору, хоча прак­тично окремі її зразки трапляються і деінде. Ці твори користувались постійним попитом і виконувались спеціальними скульптурними майстер­нями. Над їхнім виконанням працювали здебільшого вихідці з місцевого населення (тобто — не греки). У надгробковій пластиці утворилося спе­ціальне стильове вирішення композиції цих об'єктів, тематично-символіч­ного вирішення загальної архітектоніки, пластики тощо.

З-поміж боспорських надгробних стел оригінальним пластичним рішенням вирізняються надгробок Євратії Сосигена із Пантікапею, надгробок Міріпи, дружини Пегаса, знайдений в околиці Пантікапею із Понтіноса. Знайдено також надгробок Харітона та Калетихи, дружини Фракіда. Взагалі збереглася велика кількість боспорських надгробних стел. Значна їх частина вивезена з України до музеїв Москви і С.-Петербурга. Деякі із цих пам'яток зберігаються в музеях Одеси, Керчі, Києва.

Численні надгробні стели виявлено у Херсонесі. Тут вони переважно високі, увінчані фронтонами, прикрашені рослинним орнаментом, на­писами, карнизами чи акротеріями. Виявлено розписні антропоморфні надгробки, зокрема в районі цитаделі Херсонеса — надгробок Філокра-та, сина Фарнакіона. В некрополі цього міста зберігаються високого ху­дожнього рівня надгробки Фарадна і Макарії, Аврелія Віктора та ін.

177. Фрагмент рельєфної плити, можливо саркофага,

із зображенням голови крилатої богині (ймовірно, Вікторії). Середина II ст. Пам'ятка перевезена 1945 р. із палацу-музею Алупки до Москви.

Скульптуру Ольвії вирізняє високий художній рівень. Ольвія за роз­ташуванням найближче межувала зі степовими — кочовими й осілими аграрними племенами. Перші поселенці, котрі за письмовими джерелами заснували місто в VII ст. до н.е., переважно займались рільництвом. Од­нак Ольвія швидко зміцніла внаслідок торгівлі хлібом, худобою, шкірою, медом, іншими натуральними благами, на які був багатий цей край, стала одним із найвідоміших торговельних, а головне — культурних осередків Північного Причорномор'я, тобто Борисфенідою (місто разом із околи­цею). Ольвію оточували міцні оборонні мури, тут була чудова архітектура, громадські будівлі, храми, гімнасіони, спортові центри тощо. Особливого поширення набула високого рівня скульптурна пластика. Сьогодні зберег­лися у музеях тільки рештки пишної колись мистецької величі.

Борисфеніти, як називали тоді жителів Ольвії, утворили культурне суспільство, де цінувались твори Гомера, Гесіода, загалом представни­ків високої класики. Це відбилось на творчості митців, прибулих та міс­цевих, котрі працювали в скульптурних майстернях Ольвії. Як уже за­значалося, збереглась основа скульптури з підписом Праксителя. Не ви­ключено, що в Ольвії, яка дбала про свій культурний престиж, були твори й інших представників античної скульптури. Фрагменти пластик, які збереглись, засвідчують високий рівень творчого середовища і виба­гливість замовників.

Із IV ст. до н.е. походить шедевральна, але фрагментально збереже­на двофігурна мармурова композиція із двох жіночих постатей (одна си­дить у кріслі, друга стоїть за її спиною). Тут також відчувається пласти­чна досконалість фігур, віртуозне вирішення фрагментів драперій і ве­личавість композиції загалом.

Відомі статуетка Афіни (ІУ-ЦІ ст. до н.е.), — вільне повторення зна­менитого твору із Акрополя в Афінах, — жіночий портрет (І ст. до н.е., Одеський археологічний музей) — фрагмент якогось великого горельє­фа, можливо надгробка, статуетка хлопчика з мішком для вина (III ст. до н.е., С.-Петербург, Ермітаж) та ін.

Збереглося багато пам'яток надгробкової, меморіальної скульпту­ри — статуї, бюсти, плити із емблематикою та рельєфи. Деякі мармуро­ві надгробки привозились, інші виконувались із привозного мармуру. Більшість меморіальних надгробків — роботи місцевих скульпторів. Над­гробки У-ІУ ст. нагадують надгробкову пластику класичної Греції. Вони суворі та лаконічні, обмежені невеликою кількістю прикрас. Від ІІ~І ст. до н.е. збереглись вузькі високі плити з написами, рельєфними поліхро-мовими зображеннями, рельєфними сценами із життя покійника — жа­лобні постаті, подружжя за трапезою тощо.

Характер надгробних рельєфів особливо змінюється у І ст. н.е. Вони стають розповідними, збільшується кількість сцен персонажів. Зображення поступово переростають у плоскі й схематичні, від чого іноді вигравали декоративність та монументалізм твору. На могилах встановлювалась велика кількість бюстів, фігур, півфігур, груп. Вони мали різний ху­дожній рівень, неодноразово із плоскої плити вирізьблювався лише силует людської голови як символ. Такі надгробні "портрети" збереглися в Ольвії. Антична скульптура тут онтологізувалася, набула певної спро­щеності.

Різьба. Як засвідчують описи Геродота, велике поширення в Північ­ному Причорномор'ї, загалом на теренах сучасної України мала дерев'яна різьба. Цей вид мистецтва, завдяки доступності та легкості в опрацюван­ні, особливо розвинувся в античний період. Це простежується у Базовому живописі, високохудожній архітектурі з колонами, капітелями, карниза­ми, фронтонами. Така конструктивна сутність грецьких ордерів кам'яної архітектури виводиться з дерев'яних будівельних традицій, де дерев'яні споруди наче переведені у камінь. Починаючи з V ст. до н.е., з огляду на те, що привозний мармур був надто дорогий, не кожна з новоутворених поселенських громад могла його купити в Північному Причорномор'ї. Тому широкого розвитку набула виконувана у дереві архітектурно-оздоблю­вальна різьба і статуарна скульптура.

Споруди, що поєднували натуральний колір дерева з яскравим розмалюванням чи навіть золоченням, в яскравому сонці півдня України набували особливого звучання. Тут утворилися самостійні скульптурні школи зі специфічними ознаками, тематичною своєрідністю, технічним виконанням. Якщо говорити про стильові впливи, обов'язкові для анти­чності, то потрібно назвати передусім впливи мистецтва Аттики. Давні автори згадують про дві дерев'яні статуї Ахілла, у присвяченому йому храмі на острові Левка, і херсонеської богині Партенос. Під час розкопок в Ольвії виявлено двоє очей (мармурове і кістяне), які, правдоподібні­ше, використовувалися для дерев'яних статуй.

Різьба по дереву та кості водночас із іншими видами мистецтва мала велике економічне значення, посідаючи перше місце після сільського господарства. Об'єктами цього виду мистецтва були меблі, саркофаги, декоративні скриньки, шкатулки, знаряддя праці, дерев'яний посуд. На жаль, з них до нашого часу збереглися тільки поодинокі предмети.

Найвищого рівня дерев'яна різьба досягала в містах Боспору (V—II ст. до н.е.) Деякі відносно добре збережені дерев'яні саркофаги в похова­льних камерах курганів, завдяки гармонійним пропорціям і елементам декоративної різьби, стали шедеврами мистецтва. Тут високий техніч­ний професіоналізм поєднано з тонким мистецьким смаком.

Існує декілька видів рельєфних прикрас: традиційні мотиви архі­тектурної орнаментації, іноді з пальметами, мініатюрні архітектурні деталі, ажурні рельєфи у вигляді пальмет і волют; прикраси стойок саркофагів з витонченою ажурною різьбою рослинного орнаменту; на середніх дошках саркофагів вирізьблюються рельєфи зі сюжетними мо­тивами з постатями людей і тварин. На бокових стінках саркофагу із Анапи вирізьблені постаті нереїд (у грецькій міфології — морські німфи), що везуть на хребтах морських чудовиськ, зброю для Ахілла.

На дерев’яних саркофагах IV ст.. до н.е. зображено сцени розшматування коней чи козуль грифонами, аналогічні тим, які трапляються в скіфському золотарстві.

-

179. Античне "Моління". Боги Гера й Аполлон віддають почесті "дереву життя", тобто іпостасі Великої Богині-Матері. Три рельєфні вставки на саркофагу із Зміїного кургану поблизу Керчі. Дерево, позолота. IV ст. до н.е.

Мотиви скульптурних прикрас саркофагів перших століть нашої ери — це ажурні рельєфи зі зображеннями тва­рин і рослинних мотивів. Стінки пантікапейського саркофагу, виявлено­го 1900 р., були декоровані дощечками, де вирізьблено бика, пегаса (в грецькій міфології — крилатий кінь), гіппокампа, собаку, коня зі собаками та ін.

У прикрасах саркофагів із дерева застосовувались геометричні деко­ративні мотиви, виконані в техніці інтарсії та інкрустації. Тут також ви­користовувались кістка, скло, різнокольорове каміння, засоби, відомі на Боспорі з другої половини V ст. до н.е. Цим видом декорування при­крашена значна частина стінок корпусу саркофага зі Зміїного кургану, де декор поєднано різьбленим у поліхромованому і золоченому, викона­ному в дереві рельєфі зі зображенням трифігурної композиції — Гера і Аполлон вшановують "дерево життя".

Мотив "триморфону" (трифігурна композиція із "деревом життя" у центрі) властивий знаменитій золотій пекторалі із Товстої Могили. Мотив "дерева життя" у вигляді античної пальмети також центричний на чортомлицькій вазі, де використаний як іпостась Великої Богині-Матері, котра, як і богиня Кібела, сакральне адаптована жителями причорно­морських полісів.

Отже, Великій Богині-Матері — "тутешньому" божеству — скла­дають почесті головні божества грецьких митрополій — Афіна й Апол­лон. Хоча Аполлон — синкретичне запозичення з теренів Північного Причорномор'я, витоки цього імені сягають санскритського епітета бога Крішни-Гопали, тотожного з нашим Купало — "захисник землі", де ку — "земля", апала — "захисник". З цього "апала" і сформувалась поширена на наших землях назва Аполлон.

Своєрідне і надзвичайно істотне зміщення сакральних акцентів, за­фіксоване в рельєфі із Зміїного кургану (IV ст. до н.е.), — яскравий зразок швидкого формування нової іконографії вірувань міст-полісів Пі­внічного Причорномор'я.

На чортомлицькій вазі та пекторалі з Товстої Могили, іпостась "де­рево життя" — Велика Богиня-Мати — ще може сприйматися орна­ментальним мотивом. В іконографії із Зміїного кургану — це виразний мотив сакрального поклоніння античним божествам, мотив, який є ключем до значеннєвого трактування його аналогів із Чортомлика й Товстої Могили.

У період римського володіння в Північному Причорномор'ї техніка дерев'яної різьби саркофагів занепадає, поступається місцем імітаціям. Розвивається техніка "маркетрі", тобто наклеювання на дерев'яну по­верхню орнаментальних мотивів, виконаних із дерев'яної стружки або із розмальованих налепів з гіпсу чи глини, що зображали ніобгд, які горять (символ страждання у грецькій міфології), еротів на дельфінах, маски медузи, голуба чи лебедя.

Паралельно розвивалася мініатюрна різьба з кістки. Переважно вона доповнювала дерев’яну різьбу предметів меблювання, туалету тощо; зазвичай тут зображувалися мотиви птахів, грифонів, еротів. Як матеріал використовувалася кістка місцевих домашніх тварин і привозна слонова кістка.

В Ольвії, крім кістяних прикрас до парадних меблів, відомі виконані з кості фігурки Кори-Персефони, Афродіти та інших божеств.

На терені Боспорського царства кістяна різьба набула особливої по­пулярності та мистецькою рівня. Серед населення користувалися попи­том невеликі кістяні пластинки з зображеннями міфологічних мотивів на різні сюжети. Технологія виготовлення пластин вимагала високої вправно­сті — на рівну, вигладжену площину за допомогою гострого інструмента наносився тонкою лінією рисунок. Для поодиноких зразків кістяної різьби характерний високий мистецький рівень, культура лінійного подання, витонченість смаку.

Сюжети для графем почерпнуті з популярної тут античної міфології, зображенні Афродіти, яка бесідує з Еротом.

Коропластика. Під впливом монументальної скульптури перебувала антична коропластика, тобто виробництво теракотових статуеток. Неве­личкі за розміром зображення найпопулярніших в Греції божеств (Деме-тра, Кора, Кибела, Артеміда, Афродіта, Діоніс і його свита, Геракл) були переважно своєрідними домашніми, сімейними, родовими чи інди­відуальними оберегами, які привозили греки у північні причорноморські поселення. Траплялися серед цих виробів побутові речі, дитячі забавки тощо. Ці предмети археологи знаходять у храмах як вотивні дари у жит­лових приміщеннях, похованнях. Ймовірно, вони становили особливу цінність для власників як органічні складові їхнього духовного життя, релігійних чи родинних ритуалів, пов'язаних із народженням дітей, од­руженням, похованням, іншими винятковими подіями. Велику їх кіль­кість привезено з міст Малої Азії, материкової Греції та її численних островів. Значна кількість статуеток є копіями або довільними пере­трактуваннями творів статуарної пластики. Так, ольвійська статуетка Афродіти з яблуком — копія статуї Афродіти — скульптура Алкамена. Повторення античних відомих зразків — теракотові статуетки Афродіти з Пантікапею та ін. Усі статуетки розмальовувалися різноманітними ко­льорами, застосовувалася позолота тощо.

З переселенцями із Греції прибула й частина майстрів дрібної кера­мічної пластики. Безперечно, цей вид мистецтва мав і місцеві традиції. Наприклад, численні зразки керамічної антропоморфної та зооморфної пластики відкрито під час розкопок Більського Городища (тобто м.Гелон) на Полтавщині, які були поширені в лісостеповій зоні, де створювались умови для синкретизаційних процесів.

На Боспорі й Ольвії місцеве виробництво дрібної теракотової плас­тики започатковано в пізньоархаїчний період. На Боспорі піднесення рівня цього виду мистецтва виявляється в IV ст. до н.е., а в II—І ст. до н.е. досягає апогею, припадає на період еллінізму. Тоді в Пантікапею та Фанагорії дрібна керамічна пластика, крім культового сакрального зна­чення, набуває широкого застосування в побуті. В Ольвії, Херсонесі, Тірі найвищий розвиток виробництва теракот простежується в III ст. до н.е., коли цей вид мистецтва був особливо зорієнтований на імпортовані зразки.

У містах Боспору коропластами створено чимало власних за компо­зиційними задумами образів популярних божеств Афродіти, Ерота, Діоніса, а також жанрові статуетки, дитячі іграшки, побутовий фігурний посуд тощо. Предмети виконано в спеціальних міських майстернях.

Унікальну групу пантікапейських теракот, що належать окремому скульптору, становлять великі за розміром статуетки. Вони зображають Афродіту із гермою* Пріапа*'* й еротами; жінку, що стоїть біля колони з диском, та жінку, що грає на кіфарі. * Герма — первісне символ бога Гермеса у вигляді виготовленого із заокругле­ного ствола стовпоподібного стержня з грубо або ретельно обробленою головою, бородою, підкресленням статевих органів. Пізніше — поясні статуї, які вже не присвячувались богам; різновид скульптури у вигляді чотиригранного стовпа, що наче капітеллю завершується зображенням реальної особи (зберігаються портретна схожість або окремі індивідуальні риси). *'* Культ Пріапа набув поширення у греко-римському світі з Vст. До н.е. як бога родючості (полів, садів, сім’ї).

Виробництво дрібної керамічної пластики на Боспорі дещо погіршу­ється в І ст. н.е., коли паралельно зі значним зменшенням цих виробів відбувається зміна їх видів. Набувають поширення декоративні театральні маски, рельєфи для саркофагів із сюжетами міфу про Ніобу, декоративно-побутові й вотивні статуетки із зображенням дітей, чоловічих та жіно­чих фігур. Продовжують бути популярними у виробництві статуетки Афродіти-Анадіомени у супроводі міфологічних персонажів, а також Ерота, Мітри, Мена, Гермеса та ін. Натомість зауважується певне зни­ження їх мистецького й технічного рівнів.

Виробництво коропластики було широко розвинутим у Херсонесі, зокрема в період III ст. до н.е—IV ст. н.е. Стилістично тут простежуються мистецькі традиції таких центрів грецької кераміки, як Аттика, Танагра, Мірини. Унікальне явище для кераміки Херсонеса становить виго­товлення у цій техніці великорозмірних статуй і статуеток, ліплених вручну, без застосування виробничих форм чи матриць.

Керамічні твори херсонесців вирізняє моделювання широкими маси­вами без деталізації, а також спрямування до реалізму, зокрема у тра­ктуванні рис обличчя. Можливо, окремі статуетки передають риси етні­чних типажів, характерних для цього міста.

У творчості ольвійських скульпторів-коропластів відчутні прагнення до самостійних образних пошуків. Культові статуетки, зокрема зобра­ження Кібели, Деметри, Кори-Персефони, іноді мають узагальнений характер, набуваючи конкретизованих індивідуальних прикмет. Це на­дає їм особливого внутрішнього виразу і привабливості. За стильовими ознаками тут вдалося серед великої кількості збережених примірників виділити твори, вимодельовані одним майстром. З-поміж них найбільше збереглися фігури Кори-Персефони. В пізньоелліністичний період дрібна анімалістична пластика Ольвії позначена схематизмом як одним із чин­ників наближення упадку.

Ювелірні вироби. У VІ-Vст. до н.е. значного розвитку в Північному Причорномор'ї досягло виробництво предметів із бронзи, срібла, золота чи електра. Виробництво почалося з ювелірних прикрас, де згодом застосовуються мініатюрні зображення. Іноді зображення тварин вирі­шувалося у скіфському звіриному стилі, що засвідчує взаємовпливи антично-грецьких і степово-скіфських мистецьких естетичних смаків.

У причорноморських містах, зокрема Ольвії, Херсонесі, Пантікапею, карбуються власні монети, що як художні твори часто досягають високого рівня. В боспорських майстернях виконуються численні пред­мети "скіфського золота". Авторами цих шедеврів світового мистецтва могли бути приїжджі греки, але здебільшого, особливо коли йдеться про рельєфні зображення побуту скіфів, — це, напевно, твори митців, вихідців із середовища автохтонних жителів, котрі могли зблизька спо­стерігати життя степових етносів. Очевидно, ці речі виконувалися на замовлення скіфської знаті.

Переважно збереглися твори мистецтва різьби у кольорових та до­рогоцінних каменях. Зображення на гемах і камеях мають синкретич­ний характер. Тут спостерігаються поєднання єгипетських, грецьких та малоазійських елементів. Серед предметів відомі твори гліптики, робо­ти видатних майстрів античності — іонійського майстра Дексимена, підписна гема відомого в Римі при дворах Клавдія і Нерона, ювеліра Скілакса з портретом Клавдія, виявлених у Пантікапею. Перебуваючи під впливом ювелірного мистецтва країн Середземномор'я, північно-причорноморські ювеліри створили у цій галузі безліч самостійних об­разів і сюжетів.

Творцями мармурової, кам'яної, бронзової монументальної чи дрі­бної керамічної пластики і скіфського золотарства, ймовірно, були одні й ті самі скульптори. Потрапивши у ситуації, де людська висока циві­лізація і мистецтво розвивались у винятково складних умовах, вони створювали неповторні шедеври світового мистецтва. Вироби золотар­ства скіфів були ніби "навічно" закопаними у кам'яних поховальних камерах курганів. Вони значною мірою збереглися на відміну від зни­щених часом шедеврів мармурової пластики.

Численні знахідки уламків цих творів, незважаючи на їхнє система­тичне розграбування, дають змогу стверджувати, що такі світові шеде­ври — на рівні творчості Мирона, Скопаса чи Праксителя — були ство­рені саме завдяки існуючому висококультурному середовищу.

Сьогодні цей культурний комплекс має носити назву — антична цивілізація українських земель VII ст. до н.е.—III ст. н.е.

Відповідно розвиток суспільств нашого краю, лісостепової, степової та причорноморської зони того історичного відрізку, може бути науко­во дослідженим тільки у взаємозв'язку з культурами античної Греції, Малої Азії, Близького Сходу, Ірану, Кавказу, всієї степової смуги від Угорської долини до кордонів Китаю.

Лише на основі глибокого вивчення такого культурного перехрестя можна з'ясувати світову велич мистецтва Північного Причорномор'я, Скіфії, Боспору, тавро-русів та ін.

Цей розділ історії нашого мистецтва чекає великих фундаменталь­них наукових відкриттів.

Дата добавления: 2015-05-24