Вищі школи

Першими національними закладами вищого типу стали Острозька школа-академія і Києво-Могилянська академія.

Острозька слов’яно-греко-латинська академія (або “тримовний ліцей”) була відкрита у 1576р. князем Костянтином Острозьким (1527-1608). У ній викладали слов’янську, грецьку й латинську мови й так звані “вільні науки” (граматику, арифметику, риторику, логіку та ін.). На високому рівні було поставлено вивчення музики та хорового співу. Острозька академія вирізнялася високим рівнем викладання.Тут працювали відомі науковці, шановані громадяни: Кирило Лукаріс, Феофан Грек, письменник та громадський діяч Герасим Смотрицький, польський математик і філософ Ян Лятос, українські публіцисти та філологи Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Іоф Княгеницький, Дем’ян Наливайко та ін. Усі вони брали участь у діяльності наукового гуртка при академії, писали наукові праці, підручники, готували навчальні посібники тощо.

Найбільшу ж кількість освічених, найкращих на той час діячів науки та культури зібрала Києво-Могилянська академія, створена у 1632 р. на Подолі внаслідок злиття Київської Братської та Лаврської шкіл. Це – Петро Могила (опікун академії), Інокентій Гізель, Іоанікій Галятовський, Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, І. Кононович-Горбацький, Лазар Баранович та ряд інших. Усі згадані діячі української науки й культури тією чи іншою мірою зробили внесок у розвиток педагогічної думки. Вони розглядали загальні питання виховання й навчання молоді, розробляли методичні рекомендації. Одні з них присвячували окремі праці проблемам освіти, створювали підручники та навчальні посібники, інші – порушували освітні питання в полемічних працях, виступах, промовах. У заснуванні Києво-Могилянської академії почесне місце посідає Єлизавета Гулевичівна, дружина київського воєводи, поборниця українського освітництва, яка подарувала свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.

Курс навчання в академії тривав 12 років і поділявся на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі – поетику, риторику, філософію й богослов’я. Студенти набували філологічної підготовки, обов’язковим було знання мов: слов’янської, української літературної, церковнослов’янської, грецької, латинської, польської, оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку та римську й частково середньовічну літературу, історію, географію, філософію й богослов’я. З часом було введено курс російської, французької, німецької і староєврейської мов, чисту й мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру), а в останні роки існування академії – класи домашньої й сільської економіки й медицини. Значне місце відводилося художній і музичній освіті. Києво-Могилянська академія була визначним науковим осередком, де формувався один із центрів філософської думки слов’янського світу в цілому, відбувалося становлення української літературної мови, склалася літературна й поетична школа. Щороку в академії навчалося від 500 до 2000 студентів. Вікових обмежень не було. У 1817р. академію закрили й замість неї в тому ж році було створено Київську духовну семінарію, перейменовану в 1819р. в духовну академію, яка припинила своє існування у 1918р. У 1992р. академія була відроджена як Національний університет “Києво-Могилянська академія”.

Дата добавления: 2015-05-24