ПРАКТИЧНЕ заняття №1. 8 страница

— теорії та історії педагогіки;

— дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті;

— психології, вікової фізіології та дефектології.

АПН виходить з того, що головним завданням педагогічної науки нині є методологічне, теоретичне та методичне забезпечення докорінного оновлення системи освіти на основі врахування реалій сучасного життя, перспектив соціально-економічного розвитку Ук­раїни як суверенної держави.

Потребують чіткого визначення й експериментального обґрунтування основоположні принципи системи безперервної освіти, державні стандарти на всіх її етапах, структура й основні параметри змісту освіти, до якого мають входити: система конкретних наукових знань та основи сучасної технології; система політичного, морального, фізичного та естетичного виховання підростаючих поколінь на рівні сучасних вимог з ураху­ванням етнічних особливостей незалежної України; система знань молоддю сучасної комп’ютерної техніки.

Одне з найважливіших завдань науковців полягає у психо­логічному обґрунтуванні формування у дітей і молоді національної самосвідомості, громадянськості, прищеплення їм почуттів патріотизму і національної гордості, високої моральності, гуманізму і працелюбства.

Фундаментальні дослідження в планах Академії займають значну питому вагу і фінансуються з держбюджету. Розвиток педагогічних теорій, до того ж на різних філософських засадах, не можна ставити в залежність від ринкового попиту на ці теорії, оскільки це призведе до повного занепаду педагогічної науки як теоретичної системи.

4. Відомі педагоги Прикарпаття

Степа́н Дми́трович Баби́шин (5 грудня 1918, село Нове Поріччя, нині Городоцького району Хмельницької області — 14 жовтня 1991, Івано-Франківськ) — український педагог, історик.

Доктор педагогічних наук (1980), професор (1981). Нався у Київському та Львівському педагогічних інститутах. Завідувач Хмельницького обласного відділу народної освіти (1950 — початок 1970-х). Від 1965 року — доцент, завідувач кафедри (1977–1988), професор Івано-Франківського педагогічного інституту (нині Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника).Помер 14 жовтня 1991 року. Похований у рідному селі.

Досліджував історію освіти в Україні, а також історію міст і сіл Поділля.

Автор «Путівника по визначних місцях області: На допомогу юним мандрівникам по рідному краю» (1958), щодо якого зазначав: «Цей путівник ставить за мету надати допомогу юним туристам-краєзнавцям у мандрівках по рідному краю, вивченні багатств свого району, області, в ознайомленні з історичними місцями громадянської і Вітчизняної війн, з місцями перебування видатних діячів вітчизняної науки, мистецтва і літератури, археологічними пам'ятками, які виявлені вченими на території нашої області».

З ініціативи Бабишина обласний інститут удосконалення вчителів у 1950-х роках розробив програму для збирання матеріалів з топоніміки. Школам рекомендувалося використати такі джерела, як розповіді старожилів, давні акти, які зберігаються в Кам'янець-Подільському історичному архіві, матеріали і вивчення місцевої діалектної лексики і народної географічної термінології. Сотні вчителів, а разом з ними тисячі учнів включились в науково-дослідницьку роботу. С. Бабишин автор праці «Школа та освіта Древньої Русі:IX — перша половина XII ст.», укладач хрестоматії «Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского государства 14—17 вв.» (Москва, 1985)., співавтор книг: «Історія школи і педагогічної думки УРСР»(1989), «Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (X — початок XX століття)» (1991).

Мирослав Стельмахович (25.06.1934, с. Уличне, тепер Дрогобицького району Львівської області — 24.04.1998 м. Івано-Франківськ) – український вчений, педагог, дійсний член АПН України, доктор педагогічних наук, професор. Закінчив Уличнянську СШ (1941-1952), філологічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту ім. І. Франка (1953-1957). Працював інспектором Турківського райвно (Львів. обл.) і учителем укр. мови і літератури Турківської середньої школи робітничої молоді (1957-1960), заступником директора Великокам\'янської НСШ Коломийського району (1960-1961), директором Жуківської НСШ (1962-1965), Великоключівської СШ (1965-1968). Навчався в аспірантурі при Науково-дослідному інституті педагогіки Міністерства освіти України (1968-1969). 1969-1970 викладач, 1970-1971 старший викладач, 1971-1973 доцент кафедри педагогіки і психології Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника. У 1973-1985 рр. був зав. кафедри педагогіки і методики початкового навчання, 1985-1997 рр. - деканом педагогічного факультету. Професор кафедри педагогіки і методики початкового навчання (з 1988). 1990 захистив докторську дисертацію 1993-1997 зав. кафедрою українознавства Прикарпатського університету ім. В. Стафаника. 1997-1998 зав. кафедрою Коломийського індустріального-педагогічного технікуму. Помер раптово від інфаркту, повертаючись в Коломию з відрядження, похований в рідному селі. Мирослав Стельмахович - автор понад 500 наукових праць та статей з актуальних проблем педагогіки, історії української педагогіки, етнопедагогіки, українознавства, методики викладання української мови у школі. З 2002 р. його ім’я носить Івано-Франківська обласна пед

Богдан Ступарик. Заслужений працівник професійно-технічної освіти України. Відмінник профтехосвіти СРСР, відмінник освіти України, доктор педагогічних наук, академік. Нагороджений золотою та бронзовою медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР. Народився 7 березня 1940 року в с. Задубрівці Снятинського району Івано-Франківської області. Навчався спочатку в семирічній школі рідного села, а потім у Снятинській середній школі імені В. Стефаника. У 1958 р. закінчує Чернівецький фінансовий технікум, а в 1965 р. - Івано-Франківський педагогічний інститут. За спеціальністю – вчитель фізики і загальнотехнічних дисциплін. Працював інспектором Яремчанського фінвідділу, вчителем фізики і директором школи в с. Угорниках та смт. Отинії Коломийського району. Згодом працював заступником директора і директором профтехучилища в смт. Отинія, директором профтехучилища № 3 та завідувачем міського відділу освіти в Івано-Франківську. Очолюване ним професійно-технічне училище № 3 досягало високих результатів у навчально-виховній діяльності. Воно неодноразово виборювало звання кращого профтехучилища в Україні, було постійним учасником виставок досягнень народного господарства України, учасником багатьох міжнародних виставок (Монреаль, Прага, Берлін та ін.). Після успішного захисту кандидатської дисертації (1981 р.) Б.М. Ступарик з 1985 р. починає працювати старшим викладачем, згодом - доцентом кафедри педагогіки, а з 1988 р. - завідувачем кафедри наукових основ управління школою. У 1995 р. захистив докторську дисертацію на тему: \"Розвиток шкільництва Галичини 1772-1939 рр.\" і тоді ж стає завідувачем кафедри історії педагогіки у Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника. У 1996 р. йому присвоєно вчене звання професора. В 1997 р. обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України. Б. Ступарик здійснював значну науково-педагогічну діяльність. Був керівником і консультантом наукових досліджень аспірантів і докторантів з України, Польщі та Румунії. За дуже короткий термін під науковим керівництвом відомого українського вченого захищено сім докторських і майже двадцять кандидатських дисертацій. Ним опубліковано 4 монографії та понад 230 наукових праць. Б. Ступарик очолював спеціалізовану Вчену раду в Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника, був членом такої ж ради у Тернопільському педагогічному університеті імені В. Гнатюка, головним редактором «Вісника Прикарпатського університету» з педагогіки, членом редакційної колегії журналів «Педагогіка і психологія професійної освіти», «Обрії», «Джерела», та ін. Друковані праці Богдана Ступарика відзначаються точністю, виваженістю, високою загальною культурою. Досліджуючи розвиток національної школи в педагогічній думці Галичини, професор Ступарик заснував наукову школу, створив першу в Україні кафедру історії педагогіки, яка стала центром досліджень з історії української педагогіки. Його праці («З історії розвитку фахової освіти на Прикарпатті» (1991 р.), «Національна школа: витоки, становлення» (1992 р.), «Шкільництво Галичини (1772-1939 рр.)» (1994 р.) та інші відзначаються глибоким проникненням у життя сім'ї, школи, неформальних молодіжних об'єднань, тонким знанням психології батьків і дітей. Демократичні перетворення, що на початку 90-х років почалися в Україні, відкрили перед Б. Ступариком нові горизонти творчості. Учений одержав доступ до закритих досі архівних документів, праць українських науковців з діаспори. Результатом наполегливої роботи вченого стала об'ємна праця «Національна школа: витоки, становлення» (К., 1998). У роботі на основі історичних фактів показано, як народ вистояв у нелегкій боротьбі, використовуючи найменшу можливість для розвитку рідної школи. На основі вивчення великої кількості літературних джерел і архівних матеріалів проаналізовано проблеми становлення національної школи, виявлено витоки тих ідей в історії шкільництва, які покладені в основу розбудови сучасної національної школи. Аналізуючи проблеми розвитку та становлення національної школи, український учений виходить із положення про те, що успіх школи у вихованні свідомих, самовідданих патріотів забезпечується єдністю народної та наукової педагогіки, вітчизняної та світової історії, національного і загальнолюдського. Говорячи про необхідність глибокого «осмислення нами нашої історії, врахування всього позитивного в ній, недопущення повторення давніх помилок», учений зазначав: «Але для цього замало вчитися, мріяти вірити й надіятись, потрібна праця, котра має сконсолідувати всі сили українського суспільства для створення справді національної української системи освіти і виховання, що виховує вільне від духовних кайданів покоління Українців, репрезентаторів великої нації, багатої культури, сильної волі, які забезпечать соборність держави, єдність і безсмертя нації». Український педагог вів велику громадську роботу. Він був керівником педагогічної секції Івано-Франківського відділення Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка, членом комісії з питань освіти при голові обласної держадміністрації, членом колегії міського управління освіти, заступником голови опікунської ради Української гімназії № 1 м. Івано-Франківськ, членом правління обласної та заступником голови правління міської організації товариства «Просвіта». Учений був твердо переконаний, що «українська національна ідея, незважаючи на ідеологічний опір її противників та інерцію в суспільному мисленні, заволодіє думками та діями всіх виховних чинників, і справа будівництва незалежної України від цього тільки виграє». Нині його ім’я носить кафедра педагогіки Прикарпатського національного університетагогічна премія.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

Додаткова

7; 22; 25;27; 31, інформаційні ресурси

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Опрацювати питання

1. Школа, освіта й педагогічна думка в СРСР і Україні з 1946 по 1964 рр. Українці за кордоном.

2. Відомі сучасні українські вчені-педагоги та їх внесок у розвиток педагогічної теорії і практики.

3. Відомі педагоги Прикарпаття.

Контрольні запитання

1. Визначте структуру освіти в Україні з 1946 по 1964 рр?

2. Що Вам відомо про освіту українців за кордоном?

3. Наскільки якісно й швидко реалізується в практиці навчання й виховання дітей і молоді державна освітня політика?

4. Який термін навчання, на Ваш погляд, є оптимальним і відповідає національним традиціям, соціально-економічному потенціалу держави?

5. Окресліть головні проблеми організації навчання й виховання в сучасній школі.

Завдання для вивчення документів та першоджерел

1. Проаналізуйте зміст праці Б.М. Ступарика «Національна школа: витоки, становлення»:

2. Напишіть коротке есе, творчу роботу а тему: «Відомі педагоги, які працювали у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника»?

3. Складіть хронологічну таблицю про життєвий і творчий шлях М.Г. Стельмаховича, Б.М. Ступарика.

Теми й орієнтовні плани

ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ «ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ»

Елементи педагогічних теорій у творах стародавніх мислителів.

Дата добавления: 2015-05-24