Педагогічна система А. Дистервега

А. Дистервег (1790–1866) – видатний німецький педагог-демократ, один із найбільш відомих послідовників Песталоцці. Народився у німецькому місті Зiген в сім’ї чиновника-юриста. Дістервег навчався у Герборнському, а потім у Тюбінгенському університетах, здобувши там вчений ступінь доктора філософії. У різні часи працював домашнім учителем, викладав у середніх школах Вормса, Франкфурта-на-Майнi, у період з 1819 по 1847 рік був директором учительських семінарій у Мерсi та Берліні (викладав там педагогіку, математику, німецьку мову).

Дистервега ще при житті називали “вчителем німецьких учителів“. Він прагнув до об’єднання німецького вчительства, у 1848 році був обраний головою “Всезагальної вчительської спілки“, а пізніше – від учительства представником до прусської Палати депутатів.

З 1827 р. i до смерті Дистервег видавав журнал “Рейнські листки для виховання i навчання“, де опублікував понад 400 статей, а з 1851 р. ще й випускає журнал “Педагогічний щорічник“. У своїх статтях особливу увагу приділяв проблемам народної школи. Він написав понад 20 підручників для учнів, кілька посібників для вчителів, серед яких найбільш відомим є “Керівництво до освіти німецьких учителів“ (1835).

Дистервег виступив на захист ідеї загальнолюдського виховання. У людей потрібно виховувати в єдності любов до всього людства i до свого народу.

Як і Песталоцці, Дистервег вважав, що людська природа проявляє себе у задатках. Але, на відміну від свого попередника, він писав, що цим “задаткам дана лише можливість до розвитку й освіти“. Завдання виховання – збуджувати і спрямовувати самодіяльний розвиток цих задатків.

Головну мету виховання він вбачав у гармонійному розвитку всіх можливих задатків людини для “служіння істині, красі i добру“. Досягнення цієї головної мети, на думку Дистервега, відбувається через самодіяльність.

Дистервег вважав, що правильно і розумно організоване виховання повинно будуватися з урахуванням трьох принципів: природовiдповiдностi, культуровiдповiдностi та самодіяльності.

Принцип природовiдповiдностi виховання розглядав як головний і пояснював його як необхідність здійснювати виховання у строгій відповідності до природного розвитку дитини з урахуванням її вікових та індивідуальних особливостей.

Принцип культуровiдповiдностi означає, що природовідповідне виховання треба узгоджувати ще й з конкретними соціально-історичними умовами життя дитини, з духовним життям суспільства. Дитину потрібно виховувати для даного часу і у відповідності до умов життя даного народу, враховувати всю культуру у широкому смислі й, особливо, культуру країни, яка є батьківщиною для дитини.

Принцип самодіяльності полягає у необхідності розвитку дитячої творчої активності, ініціативності, що передбачає вільне самовизначення особистості, сприяє розвитку всіх задатків дитини.

Спираючись на ці принципи, Дистервег створив дидактику розвиваючого навчання, зробивши наступний крок у розвиту започаткованої Песталоццi ідеї розвиваючого навчання.

У своєму “Керівництві для освіти німецьких вчителів“ Дистервег сформулював цілу систему дидактичних принципів та правил, які відображують в цілому його погляди на розумову освіту школярів.

Головним завданням навчання, за Дистервегом, є розвиток розумових сил i здібностей дітей. Але, надаючи перевагу формальній освіті над матеріальною, він не відкидав другої, а тісно їх пов’язував. На його думку, розрив формальних і матеріальних цілей навчання веде до втрати змісту останнього. Роль розвиваючого навчання тим більша, чим молодша дитина, причому початкова перевага формальної освіти над матеріальною з віком учнів поступово втрачається.

Дистервег запропонував і обґрунтував розвиваючий (елементарний) метод навчання, який орієнтований на активність і самостійність учнів. При такому методі вчитель веде заняття у діалогічній формі, коли запитання задаються як з боку самого вчителя, так i з боку учнів. Цей метод вчить дитину вільно мислити. “Поганий вчитель повідомляє істину, хороший вчить її знаходити“.

Серед дидактичних методів, як стверджує Дистервег, добрі ті, які спонукають учнів до самодіяльності. Але, переоцінюючи роль бесіди при навчанні, він недооцінює при цьому роль розповіді.

Великого значення у навчанні Дистервег надавав наочності, що виражено у сформульованих ним правилах йти у навчанні від чуттєвого сприймання до понять, вiд одиничного до загального, вiд конкретного до абстрактного. Принцип наочності тісно пов’язаний у нього з послідовністю і неперервністю навчання. Ця вимога відображена у правилах іти у навчанні від близького до далекого, вiд простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого.

Щоб знання учнів були ґрунтовними, Дистервег радить частіше звертатися до вже вивченого і його повторення. Значну увагу він також приділяє свідомому навчанню. Показником такого навчання є здатність учнів ясно i чітко викладати суть справи. Тому Дистервег ставить високі вимоги до мови школярів: “Примушуй учня більше говорити, ніж слухати“.

Успішне навчання, на думку Дистервега, завжди носить виховний характер. Воно не тільки розвиває розумові сили дитини, але й формує всю її особистість: її волю, почуття, поведінку.

Методика Дистервега також передбачає здійснення навчання захоплюючим, цікавим. Для цього в учнів потрібно пробуджувати інтерес до нього. Все це можна досягти через: 1) різноманітність, 2) енергійність, 3) особистість вчителя.

У справі навчання і виховання керівну і вирішальну роль відводить учителю. Дистервег популяризував вчительську професію і поставив ряд вимог до особи вчителя:

– досконало знати свій предмет, любити свою професію i дітей;

– бути рішучим, енергійним, мати тверду волю i характер, весь час вести дiтей вперед, не відступаючи від своїх принципів;

– мати громадянську мужність і свої власні переконання;

– ніколи не зупинятись – весь час працювати над власною освітою;

– бути носієм високих моральних якостей і завжди бути прикладом для своїх вихованців: “Покажи мені своїх учнів, i я побачу тебе“.

Дата добавления: 2015-05-24