Допоміжна 3 страница

Рішельєвський ліцей в Одесі – закритий середній навчальний заклад підвищеного типу для дітей аристократії й багатого купецтва. Заснований у 1817 році. Названий на честь колишнього новоросійського генерал-губернатора А.-Е. Рішельє. Навчальні плани ліцею не передбачали спеціалізації, термін навчання становив 8 років. Спочатку було два відділення – філософське та юридично-політичне. До 1820 р. викладання велося французькою мовою. При директорі I. С. Орлаї (1826–1829) було вдосконалено навчальний план (включено математику, фізику, хімію, біологію, географію, історію та ін.), поліпшено методи навчання, відкрито педагогічне відділення, згодом назване педагогічним інститутом, для підготовки педагогічних кадрів для повітових і комерційних шкіл, при якому діяла кафедра педагогіки. У 1837 організоване фізико-математичне відділення, інститут східних мов, що готував перекладачів для військових установ, 1843 – камеральне відділення з кафедрами природничих та економічних наук. У 1856 р. попечителем Одеського навчального округу було призначено М. I. Пирогова, з ініціативи якого 1865 Р. л. перетворено на Новоросійський університет.

Робітничі факультети – загальноосвітні навчальні заклади для дорослих, які готували до вступу у ВНЗ. Відкривались при ВНЗ і школах як самостійні заклади. Працювали денні і вечірні – 4 роки.

Руська трійця – гурток молодих львівських богословів на чолі з Маркіяном Шашкевичем (1811–1843 рр.), Яковом Головацьким (1814–1888 рр.) та Іваном Вагилевичем (1811–1866 рр.).

Руська школа – українське педагогічне товариство на Буковині. Засноване у 1887 році у Чернівцях. Поширювало освіту серед українського населення, готувало українців-вчителів, видавало підручники рідною мовою.

Світська освіта – школа, в якій навчання і виховання вільні від впливу церкви.

Семінарія – духовні навчальні заклади, а також у ХVІІ ст. навчальні заклади для підготовки вчителів початкових шкіл.

Сім вільних мистецтв – стандартний класичний освітній цикл, предмети якого поділялись на дві групи, що мали вивчатися на двох рівнях освіти. До першої групи (так званий тривіум) входили граматика, риторика і діалектика, вивчення яких на практиці передбачало засвоєння навичок читання і письма латинською мовою. До другої групи (так званий квадривіум) було включено математику, геометрію, астрономію, музику; метою вивчення яких було формування у людини вмінь і навичок елементарної грамотності.

Січові школи – навчальні заклади на території Запорозької Січі. Складалася з двох відділів: у першому навчали на паламарів та дияконів; другий – відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти.

Соборні школи – середні навчальні заклади у великих містах Західної Європи в епоху Середньовіччя. Засновувались при соборах. Давали ширшу освіту між монастирські й парафіяльні школи.

Соцініанські школи – навчальні заклади в Україні (ХVІ ст.) епохи Відродження і Реформації засновувані протестантами.

Соціогенетичний напрям в педології у вивченні розвитку дитини брав за основу її пристосування до соціального середовища, де саме середовище відігравало роль рушійного фактора формування особистості. Дослідження проводились у руслі науки про поведінку. Закони поведінки дитячого колективу виводились на основі соціології та рефлексології. Був широко розповсюджений на Україні, на відміну від Росії, де переважав біогенетичний підхід. Найбільш відомими представниками цього напряму були І. Соколянський, О. Залужний.

Спартанське виховання – 1) державна система освіти й виховання, що склалася у VIII–IV ст. до н. е. в Спарті. Здійснювалось у державних виховних закладах, де юнаків з 7 до 20 років навчали військової справи, привчали переносити несприятливі умови, виховували з них дисциплінованих, сильних, сміливих воїнів. Освіта обмежувалася читанням і письмом, умінням коротко і зрозуміло висловлюватися; естетичне виховання – заучуванням віршів і грою на музичному інструменті. 3 18 до 20 років проводилася практична військова підготовка. С. в. передбачало і всебічне фізичне виховання дівчат у родині; 2) переносно – суворе виховання, що привчає до витривалості й подолання труднощів.

Спудеї (від грец. старанний) – назва в Україні учнів братських шкіл, середніх і молодших класів Київської академії, а також духовних навчальних закладів.

Схоластика – система мислення, яка полягала в застосуванні законів формальної логіки для обґрунтування догматів релігії. Схоластичне навчання розвивало витонченість розуму, але придушувало самостійність мислення людини. Схоластика сприяла розвиткові абстрактного мислення, але не розвивала інтересу до реального світу, до природничих наук.

Тотемізм – віра у спільне походження і кровну спорідненість між людьми і певним видом тварин.

Ужгородська гімназія – середній навчальний заклад, відкритий у 1646 р.

Україномовна греко-католицька духовна семінарія – заснована у 1783 р. у Львові, згодом стала дієвим осередком національного відродження галицьких українців.

Українська народна педагогіка – система емпіричних педагогічних знань, засобів, принципів та вмінь, вироблених і застосовуваних українцями у навчанні та вихованні підростаючих поколінь.

Уніатські школи – навчальні заклади, що засновувалися католицькою церквою з метою поширення католицької релігії і готували виключно церковнослужителів і в них навчались, в основному, діти бідняків. Вони орієнтувалися на західну педагогіку, але навчання відбувалося українською мовою. Почали створюватися з ХVІ ст.

Утраквістична школа – двомовна, виникла у другій половині ХІХ ст. на західноукраїнських землях. За рішенням польського сейму 1886 р. основні предмети у школах викладалися польською мовою, а всі інші – рідною.

Фабрично-заводська семирічка – загальноосвітня школа, що з 1926 до 1934 рр. існували у містах, робітничих селищах й фабрично-заводських районах України. Мала на меті, крім загальної освіти, ознайомлювати учнів з трудовими прийомами й процесами.

Фара – перший нижчий клас у середньовічних школах і духовних академіях. У ХVІІ ст. термін з’явився в Києво-Могилянській академії, яка мала у своєму складі 4 нижчі класи: фари (або аналогії), інфіми, граматики, синтаксими; 2 середні класи: поетики і риторики; 2 вищі класи: філософський і богословський.

Фетишизм – віра у надприродні властивості предметів.

Християнські школи – навчальні заклади для задоволення потреб християн у Київській Русі.

Церковні православні школи – навчальні заклади закритого типу для дворян.

Цифірні школи – навчальні заклади, в яких діти різних станів здобували елементарні знання. Це були школи з математичним нахилом. Вони проіснували до середини ХVІІІ ст., відтак поступово об’єдналися з полковими і гарнізонними, що призначалися для солдатських дітей.

Школа “книжного вчення” – навчальний заклад підвищеного типу за часів Київської Русі, де, зокрема, викладали “сім вільних мистецтв”, давалась на той час серйозна освіта. Навчання здійснювалося через роботу з книжкою, з текстом, що розширювало межі пізнання й можливості освіти.

Школа-інтернат – в Україні з 1956 року загальноосвітня школа, в якій діти навчаються і живуть. До них приймають дітей за бажанням батьків або осіб, що їх заступають.

Школа-комуна – навчально-виховний заклад в Україні для безпритульних дітей і підлітків, сиріт і неповнолітніх правопорушників. Створена у 1918 році. Складалася з загальноосвітньої школи, як правило І і ІІ ступенів та інтернату при ній.

Школи грамоти – елементарні навчальні заклади у Київській Русі. Існували до 1917 року. Були одно- та дворічні.

Школи музики і співу – музичні навчальні заклади, що організовувалися після виданого Богданом Хмельницьким у 1652 році універсалу про організацію при кобзарських цехах шкіл кобзарів і лірників, і взятих під його опіку. Це були перші музичні школи в Україні, куди приймали дітей, які мали добрий слух і голос. У цих школах навчали церковного співу, готували читців і співаків для нових церков.

Школи ордена єзуїтів (колегіуми) – католицькі навчальні заклади епохи Відродження; нижчі – з семирічним строком навчання, і вищі з шестирічним строком навчання.

Школи при церквах – навчальні заклади в Галичині.

Школи робітничої молоді – в Україні вечірні середні загальноосвітні навчальні заклади для працюючої молоді. Створені у 1943 році. Навчання відбувалося без відриву від виробництва. Надавали загальноосвітню підготовку в обсязі семирічної і середньої шкіл, працювали у V–VІІ та V–Х класах.

Школи селянської молоді – в Україні тип сільських загальноосвітніх шкіл, створених у 1923 році. До них приймали підлітків і молодь віком від 12 до 18 років, які закінчили повний курс І ступеня (4 класи). Термін навчання становив 3 роки.

Школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) – в Україні професійно-технічні навчальні заклади до створення системи державних трудових резервів. Як тип навчального закладу системи народної освіти оформилися на початку 1920-х років. Діяли при підприємствах, для яких готували кваліфікованих робітників з підлітків 14–18 років на базі початкової школи. Строк навчання становив 3–4 роки.

Язичницькі школи – навчальні заклади для задоволення потреб язичницької верхівки.

Дата добавления: 2015-05-24