Зародження педагогічної думки на ранніх стадіях зародження людства

. Виховання виникло разом з появою людського суспільства і існує протягом всієї його історії, з самого початку виконуючи загальну функцію передачі від покоління до поколінню соціального досвіду. Зародження зачатків виховання в племенах гомінідів хабилисов (Людина вміє) деякі вчені (Г.Б. Корнетов, А.В. Духавнева, Л.Д. Столяренко) відносять до періоду 2,5-1,5 млн років тому. Розвиток мисливства призводило до того, що хабіліси накопичували і передавали наступним поколінням інформацію про рельєф місцевості, повадки тварин, способи їх вистежування і полювання на них, про внутригрупповом взаємодії, створенні та використанні знарядь полювання. Подібна діяльність в деяких рисах схожа з вихованням. Разом з тим дуже важко з певністю назвати час появи власне виховання як спеціальної соціальної функції, однак з певною часткою ймовірності можна припустити, що цей процес проходив у три етапи.
На першому етапі (від 1,5 млн до 45 тис. років тому) з'являється нова гілка в еволюції людини - архантропи, які володіли зачатками мови, мислення, жили в колективних спільнотах, їхній мозок за розміром і структурі був близький до людського. У громадах архантропу використовувалися більш складні по техніці обробки та призначенням знаряддя праці, виробництво яких вимагало спеціальних шляхів передачі досвіду, що відрізняються від інстинктивної наслідування дорослим. Поряд з цим розвивалася полювання на великих тварин, що зумовило необхідність спеціального навчання молодих юнаків мисливським вмінням. Становленню виховання як соціальної функції сприяли оволодіння вогнем, поява зачатків мови і пов'язане з цим розвиток певних ділянок мозку.
До цього ж періоду відноситься поява палеоантропів - найближчих відомих предків Людини розумної. Близько 250 тис. років тому в спільнотах палеоантропів диференціюється і ускладнюється процес полювання: плем'я починає полювати на певний вид тварин. Предок людини переходить до справжнього праці та його поділу за статевою ознакою, внаслідок чого з'являється диференціація у змісті підготовки хлопчиків і дівчаток. Археологічні дані переконливо свідчать про те, що виховання у палеоантропів здійснювалося в процесі побутового спілкування, трудової та мисливської діяльності, релігійно забарвлених ритуалів. При цьому ритуали виступають в якості зразків поведінки і способів дії в ситуаціях, пов'язаних з полюванням, і несуть яскраво виражене емоційне забарвлення.
У період приблизно 100 тис. років тому у Євразії почався процес заледеніння, що значно прискорило еволюцію соціальних відносин і господарської діяльності. У результаті з'являється нова ступінь в розвитку людства - Людина розумна. Таким чином, до періоду 45-40 тис. років тому виховання остаточно виділяється як спеціалізована соціальна функція, чому сприяє постійне ускладнення та накопичення соціального досвіду, що вимагає спеціальних форм і методів його передачі.
На другому етапі (40-10 тис. років тому) в ранніх, а потім у пізніх первісних громадах зароджуються спеціальні прийоми і форми виховання, що реалізуються в ритуалах і обрядах. Спосіб життя людської громади в цей період характеризується переходом від присвоюють форм господарства до виробничого праці, формується родова община з соціальною рівністю всіх її членів. У ранній родовій громаді, яка жила по перевазі полюванням і рибним ловом, вихованням займається практично все доросле покоління. Молодь органічно вливається в процес життєдіяльності громади, в ході якого і освоюються необхідні знання та вміння.
Магічні ритуали, в які включалися підлітки 10-13 років, стали однією з перших організованих форм виховання, оскільки вони сприяли фізичному розвитку підростаючого покоління і навчанню його елементарним навичкам (наслідування звичкам тварини, імітація послідовності рухів мисливця або рибалки і т. п.). Серед перших засобів виховання можна назвати іграшки-тотеми, знаряддя праці і полювання, виготовлені спеціально для дітей. Досвід трудового і соціального поведінки підлітки отримували в іграх, ритуальних танцях, в якості потужного регулятора поведінки використовувалися заборони - табу і словесні прийоми - схвалення або несхвалення.
На третьому етапі (від 10 до 8 тис. років тому) в результаті подальшого ускладнення господарської і, як наслідок, соціального життя громади з'явилася сім'я. Родова громада стала поступово ділитися на сімейні осередки, втрачати колективний контроль за вихованням підростаючого покоління, який тепер здійснювала сім'я. У родині виховання диференціювалося за статевою ознакою: дівчаток виховували матері та інші жінки роду, хлопчиків - чоловіки. Важливим етапом у розвитку виховання як особливого виду соціальної діяльності стала поява обряду ініціації, який символізує перехід юнаків і дівчат у розряд соціально зрілих повноправних членів громади.
Ініціація припускала цілий комплекс випробувань, їх успішне проходження було життєво важливою умовою подальшого існування молодої людини, тому підготовка до своєрідного іспиту на зрілість була ретельною і досить тривалої (у деяких громадах закінчувалася в 15-20 років). При всій різноманітності обрядів, що входили в ініціацію, в їх зміст зазвичай включалися випробування на знання і вміння ведення господарської діяльності, мужність і фізичну підготовленість - у юнаків, навички ведення домашнього господарства - у дівчат. Для успішного проходження ініціації потрібна тривала підготовка, що включає вивчення міфів, пісень, легенд, навичок полювання і рибалки, умінь трудової діяльності, вироблення сміливості, спритності, волі і т. д. У спеціальних «будинках молоді» юнаки вправлялися у цих видах діяльності під керівництвом найбільш досвідчених і шановних членів громади, що призвело до виділення групи осіб, які стали, крім іншого, виконувати і завдання виховання підростаючого покоління.
Таким чином, до IV-V тисячоліть до н. е.. виникають передумови до утворення шкільних форм навчання. Поява школи як соціального інституту відноситься до епохи Древніх цивілізацій Близького і Далекого Сходу. Відділення розумової праці від фізичної призводить до появи нової професії - наставник, учитель.

4.Місце історії педагогіки у системі підготовки майбутніх викладачів

(все що знайшла)

Основні завдання історії педагогіки

Основні завдання історії педагогіки як науки:

• отримання достовірних наукових знань про закономірності розвитку різних педагогічних явищ і трансформацію різних педагогічних теорій, обумовлених цими явищами;

• аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій в розвитку педагогіки;

• розкриття з наукових позицій причин якісних змін в розвитку педагогіки;

• встановлення шляхів, якими йшов процес формування нового теоретичного змісту педагогічної науки (генезис прогресивних начал педагогічної теорії).

Завдання історії педагогіки як предмету педагогічної освіти (навчальної дисципліни):

Історія педагогіки відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх учителів, розв’язуючи такі завдання:

• виявити й ознайомити студентів із основними шляхами та закономірностями розвитку виховання, школи і педагогічної думки у різні історичні періоди;

• сформувати в студентів систему знань про світовий історико-педагогічний процес та про місце української педагогіки в ньому; ознайомити з сучасними формами виховання і педагогічними течіями через їх історичний родовід;

• розкрити кращі здобутки педагогічної мудрості українського й інших народів та виробити уміння застосовувати їх у своїй майбутній професійній діяльності;

• виховання любові до педагогічної професії, формування ідеалу вчителя на основі яскравих прикладів життя відомих педагогів (Коменський, Песталоцці, Ушинський, Макаренко тощо) і формування основ педагогічної майстерності;

• сформувати самостійне історико-педагогічне мислення (навчити бачити і розуміти закономірності розвитку педагогічних категорій); формувати критичне ставлення до педагогічної спадщини минулого, що буде утримувати майбутнього педагога від консерватизму і рутини, а також від псевдоноваторства в учительській роботі;

• оволодіти методами ретроспективного аналізу історико-педагогічних явищ і фактів;

• розширити професійний світогляд, збагатити духовну культуру майбутніх педагогів.

У контексті поставлених завдань історія педагогіки дає змогу зрозуміти зв’язок педагогічних явищ із суспільно-культурними відносинами епохи і країни, виробляє історичну перспективу, дозволяє глибше, критичніше і більш всебічно оцінити стан освітніх і педагогічних систем і прагнень сучасності, збуджує живе зацікавлення педагогічними проблемами, прищеплює культ педагогічних традицій, може служити засобом формування почуття патріотизму та інтернаціоналізму.

Структура курсу «Історія педагогіки»

Курс складається із двох розділів:

1. Історія зарубіжної класичної школи і педагогіки;

2. Історія української школи і педагогіки.

5. Критичне використання педагогічної спадщини у сучасних умовах

Дата добавления: 2015-05-24