Допоміжна 2 страница

Інститути народної освіти (ІНО) – вищі педагогічні навчальні заклади. Створені в Україні 1920 на базі університетів і педагогічних закладів. Готували працівників освіти для загальноосвітніх і професійних шкіл усіх типів і виховних закладів. Мали два факультети – соціального виховання (трирічні) й професійного виховання (чотирирічні). У 1930 на базі ІНО створено Інститути соціального виховання, Інститути професійної освіти та ін.

Інститути шляхетних дівчат – закриті привілейовані навчально-виховні заклади до 1917 для дочок дворян, а згодом і для заможних верств населення. В Україні I. ш. д. було створено в Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). Дівчата перебували в інститутах з 6 до 18 років. Навчання й виховання мали вузькостановий характер. При деяких інститутах вихованки одержували педагогічну підготовку в спеціальних додаткових однорічних класах. Після 1917 I. ш. д. було ліквідовано.

Інфіма – у XVII – XVIII ст. другий нижчий клас духовних семінарій і академій, в якому вивчалися початки граматики латинської, слов'янської і грецької мов. В Україні цей термін з'явився в XVII ст. в Києво-Могилянській академії. В академії було 4 нижчих класи: фари (або аналогії), інфіми, граматики, синтаксими; 2 середні класи: поетики і риторики і 2 вищих класи: філософський і богословський. В духовних семінаріях було 3 основних класи: інфіма, філософський і богословський.

Іпатіївський літопис – найдавніше літописне зведення, складене в Україні наприкінці XIV – на початку XV ст. Назву свою здобув від Іпатіївського монастиря (Кострома), в якому він зберігався й де його на початку XIX ст. виявив М. М. Карамзін. I. л. поділяється на три частини: 1) "Повість временних літ"(до 1117); 2) Київський літопис (1118–1199); 3) Галицько-Волинський літопис (від початку XIII ст. до 1291).

"Історія Русів" – історичний твір, написаний невідомим автором наприкінці XVIII або на початку XIX ст. Стала відома у 20-х роках XIX ст. в рукописах. У 1846 її опублікував О. М. Бодянський В "I. Р." описуються історичні події в Україні від найдавніших часів до 1769. Автор "I. Р." Київську Русь вважав спільним періодом в історії українського, білоруського і російського народів, приділяв велику увагу народно-визвольній війні 1648–1654 та возз'єднанню України з Росією, позитивно оцінював акт возз'єднання, діяльність Б. Хмельницького, Полтавську битву 1709. Автор "I. Р." відобразив ідеологію тієї частини українського панства, яка прагнула до політичної автономії України. "I. Р." позитивно оцінювали Т. Г. Шевченко, М. В. Гоголь, I. Я. Франко.

Ітонська школа – приватна аристократична чоловіча школа в Англії. Заснована в 1440 королем Генріхом VI. Є класичним зразком "паблік скулз". Завдання школи – дати загальну середню освіту майбутнім керівним працівникам. До середини XIX ст. в школі переважно вивчалися латинська, грецька й рідна мови. Нині курс навчання значно розширився, однак вивчення класичних мов досі відіграє дуже велику роль. I. ш. належить провідна роль у підготовці контингентів для Оксфордського і Кембриджського університетів.

Кальвіністські школи – навчальні заклади в Україні (ХVІ ст.) епохи Відродження і Реформації засновувані протестантами.

Кафедральні школи – католицькі навчальні заклади епохи Відродження. Вони були не лише професійними школами для підготовки церковнослужителів, але й загальноосвітніми. Крім мов – латинської, грецької та польської, – предметами навчання в них були різні науки, що входили в систему семи вільних наук.

Києво-Могилянський колегіум – вищий заклад освіти епохи Відродження. Створений 1632 р. у результаті злиття Київської братської школи заснованої у 1615 р. Іваном Борецьким на Подолі з лаврською школою, заснованою у 1631 р. Петром Могилою при Києво-Печерській лаврі.

Київська братська школа – організована 1615 р. київським богоявленським братством. Першим ректором був Й. Борецький.

Київська духовна академія – вищий духовний навчальний заклад в Україні для підготовки вищої православної ієрархії і викладачів духовних семінарій. Заснована у 1819 році та приймала осіб, що закінчили духовну семінарію.

Кирило-Мефодіївське товариство – таємна політична організація (початкова назва “Слов'янське товариство Св. Кирила і Мефодія”), засноване у грудні 1845 р., складалося із відомих прогресивних діячів України: М. Л. Костомарова (1817–1888 рр.), М. Л. Гулака (1822–1899 рр.), В. М. Білозерського (1825–189 рр.). Потім, крім Т. Г. Шевченка, кирило-мефодіївцями стали О. В. Маркевич (1822–1867 рр.), П. О. Куліш (1819–1897 рр.), О. О. Навроцький (1823–1892 рр.) та ін.

Класи вирівнювання, класи адаптації – форма індивідуалізації навчання. Набула поширення в школах держав Балтії, України, Росії. К. в. комплектуються на базі однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону на основі висновків медико-педагогічної комісії для дітей, які на час вступу до школи виявилися не підготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах. До них також направляються учні I і II класш, які відстають з основних навчальних предметів. Однорідність складу учнів, їхня відносно однакова шкільна зрілість дають можливість організувати навчальний процес у режимі, який відповідає можливостям більшості учнів.

Класна дама – вихователька, яка призначалася на допомогу начальникам жіночих гімназій і прогімназій Російської імперії і виконувала функції, аналогічні функціям класного наставника в середніх чоловічих навчальних закладах. У тих випадках, коли К. д. мала свідоцтво на звання домашньої наставниці або домашньої вчительки, вона мала право викладати один з предметів у жіночих прогімназіях або в трьох нижчих класах жіночих гімназій.

Класний наглядач – в Російській імперії помічник класного наставника, який здійснював нагляд за учнями гімназій і реальних училищ. До обов'язків К. н. входило спостереження за поведінкою учнів в класі і поза класом (на вулицях, в театрах, на приватних квартирах, де жили іногородні учні), а також за виконанням учнями церковних обрядів.

Класний наставник – в царській Росії викладач гімназій і реальних учи-лищ, який ніс відповідальність за виховання учнів і здійснював нагляд за їхньою поведінкою. Статутом гімназій 1864 в кожній гімназії вводилися по 2 посади вихователів з вищою освітою: одна для нижчих, друга для вищих класів. Статутами гімназій 1871 і реальних училищ 1872 були запроваджені посади К. н. (по одній на кожен клас). Обов'язки К. н. повинні були виконувати штатні викладачі, які за це одержували відповідну доплату до основної зарплати.

Класно-урочна система навчан ня – система організації навчального процесу в школі, за якою навчання проводиться з постійним складом учнів за сталим розкладом, а основною формою навчання є урок. У своєму історичному розвитку К.-у. с. н. пройшла тривалий і складний шлях. Вона прийшла на зміну індивідуальному навчанню, яке широко практикувалося в школах стародавнього світу й середньовіччя. 3 розвитком промисловості індивідуальне навчання як форма організації навчальних занять у школі стало неприйнятним, оскільки не забезпечувало охоплення великої кількості учнів. Деякі риси К.-у. с. н. спостерігалися в середньовіччя в монастирських школах. Дальший розвиток К.-у. с. н. дістала в епоху Відродження, коли почався поділ дітей на класи за знаннями, в школах стали застосовувати навчальні плани. У 20 – 30-х роках XVI ст. К.-у. с. н. застосовувалася в загальнодоступних початкових школах Чехії, Польщі, Угорщини, Литви, Саксонії. Велику роль у становленні принципів К.-у. с. н. відіграв Я. А. Коменський. У XVI ст. К.-у. с. н. поступово витісняє індивідуальну форму навчання в братських школах України і Білорусі. Розвиток К.-у. с. н. в XIX ст. пов'язаний з опрацюванням К. Д. Ушинським теорії уроку. К.-у. с. н. є основною в сучасній українській школі. Науковці та учителі-практики наполегливо працюють над її вдосконаленням і модернізацією.

Козацькі школи – навчальні заклади на території Запорозької Січі, що передбачали формування у молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та звитяги.

Колегіуми – національні, закриті, середні, подекуди вищі, навчальні заклади епохи у ХVІ–ХVІІ ст.

Колегія Павла Галагана – закритий приватний середній чоловічий навчальний заклад ліберально-буржуазного спрямування. Заснована у 1871 р. у Києві.

Кормильство – форма домашнього виховання феодальної знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5–7 років) кормильців із числа воєвод і знатних бояр; кормильці були і наставниками, і управителями.

"Ластівка", "Ластовка" – український ілюстрований журнал для дітей і молоді. Виходив 1869–1881 у Львові спочатку як щотижневий додаток до газети "Учитель", з 1875 – як самостійний орган. В "Л." друкувалися вірші, оповідання, казки, статті історичного, природознавчого та релігійного змісту, господарські поради тощо.

Латинські школи – католицькі навчальні заклади (початкові або підвищеного типу) з латинською мовою навчання епохи Відродження. Відкривалися при католицьких костелах і монастирях, були елементарного і підвищеного типу.

Лицарські академії – станові навчальні заклади для синів дворян. З'явилися в німецьких державах наприкінці XVI ст., набули поширення після тридцятилітньої війни 1618–1648. Мали на меті готувати молодь до військової та цивільної служби. До навчального плану Л. а. входили латинська, французька, німецька та інші мови, історія, математика, фізика, етика, право, риторика, генеалогія та ін. Велика увага приділялася навчанню верхової їзди, фехтування, стрільби, танців тощо. У другій половині XVIII ст. Л. а. було замінено на інші навчальні заклади.

"Лінгард i Гертруда" – соціально-педагогічний роман у 4-х частинах, написаний Й. Г. Песталоцці. У художній формі роман розповідає про шляхи відродження швейцарського села, головним чином засобами виховання. Героїня роману Гертруда – селянка – вчить своїх дітей раціонально вести господарство та одночасно дає їм елементарні знання й релігійно-моральне виховання. За зразком такого сімейного виховання поміщик-філантроп організує ідеальну школу для дітей селян.

Луцька братська школа – навчальний заклад, заснований Луцьким братством – громадською організацією православних українських шляхтичів Волині та міщан Луцька – близько 1617. Статут школи засновувався на "Порядку шкільному" Львівської братської школи. Схвалені братством "Артикули прав" містили правила поведінки учнів. У Л. б. ш. навчалися сини міщан Луцька й православних шляхтичів Волині. У школі високого рівня досягло вивчення граматики, риторики й поетики, хорового співу.

Львівська братська школа – навчальний заклад, перша братська школа в Україні. Заснували її близько 1585 р. діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, I. Рогатинець, I. Красовський та ін. Статут Л. б. ш. ("Порядок шкільний") – видатна пам'ятка передової педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. До Л. б. ш. приймали дітей різних станів зі Львова та з інших міст і сіл України. Молодші школярі навчалися грамоти, старші (спудеї) вивчали старослов'янську, грецьку й латинську мови, граматику, риторику й поетику, елементи філософії. Школа стала й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. У 1591 була надрукована грецько-старослов'янська граматика "Адельфотес", складена учнями школи й учителем Арсенієм Еласонським. Гетьман П. Сагайдачний заповів значні кошти на потреби школи. Л. б. ш. справила великий вплив на розвиток освіти не тільки в Україні, а й у Білорусі, Молдові та ін. Вона виховала багатьох відомих громадських і культурних діячів. Керівники Л. б. ш. намагалися перетворити її на вищий навчальний заклад, однак у другій половині XVII ст. школа занепала, а у 80-х роках XVIII ст. перестала існувати.

Львівський ліцей – загальноосвітній навчальний заклад проміжного (між середньою та вищою школою) типу. Заснований 1805 на базі ліквідованого австрійським урядом Львівського університету. Мав відділи філософії, права, богослов'я, хірургії, на яких навчалося від 500 до 800 студентів, переважно дітей шляхти, духовенства й купецтва. У 1817 ліцей реорганізовано в університет.

Львівський таємний універси тет – вищий навчальний заклад, що діяв нелегально на громадських засадах у Львові 1921–1925. Заснований у відповідь на заборону приймати студентів українського походження до Львівського університету. Мав філософський, юридичний і медичний факультети, на яких навчалися понад 1 тис. студентів. Першим ректором був В. Щурат. При Л. т. у. 1921–1922 діяло два курси таємної політехніки (політехнічного інституту).

Магія – дії чаклуна, через які він намагається досягти влади над тваринами, явищами природи, або навіть іншими людьми.

Малі народні училища – навчальні заклади Російської імперії для непривілейованих станів з дворічним терміном навчання, що відкривалися у повітових містах України за шкільним Статутом 1786 р.

Мандрівні дяки – студенти-бурсаки, вихованці українських духовних шкіл XVII–XVIII ст., які не мали постійного місця проживання і служби, мандрували по містах і селах України, заробляючи на прожиття культурно-просвітницькою роботою (учителювали, складали та декламували вірші, ходили з вертепом).

Материнська школа – 1) перший ступінь в педагогічній системі Я. А. Коменського. Охоплювала виховання й навчання дітей у сім'ї до 6-річного віку; 2) дошкільний заклад у Франції й деяких інших країнах для дітей від 2 до 6 років. М. ш. нерідко організовуються безпосередньо при початкових школах ряду країн як так звані класи для малят, до яких приймають дітей з 4 років.

Міжнародний фонд "Відродження" – недержавна неприбуткова доброчинна організація, що сприяє становленню в Україні відкритого демократичного суспільства. Фонд заснували 1990 Українська Рада Миру, товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка та Українська екологічна асоціація "Зелений світ" спільно з відомим американським фінансистом та філантропом Джорджем Соросом. Міжнародний Фонд "Відродження" здійснює фінансову, матеріально-технічну, організаційну й методичну підтримку з програм освіти й науки, громадянського суспільства, культури, екології та охорони здоров'я. Освітні програми передбачали трансформацію гуманітарної освіти: створення нових навчальних програм, підручників і посібників для середніх шкіл та вузів; підтримку вищої освіти; сприяння розвиткові загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, авторських шкіл; сприяння вивченню іноземних мов, навчанню за кордоном тощо.

Міське училище – в Російській імперії та деяких країнах початкове училище підвищеного типу. У Росії створені за Положенням 1872 року на базі повітових училищ і парафіяльних шкіл. Призначалися для дітей дрібних урядовців, торговців, ремісників та ін. Навчання в них тривало 6 років.

Мукачівська учительська семінарія – середній педагогічний навчальний заклад на Закарпатті. Створена 1914 р. для підготовки вчителів народних (початкових) шкіл. До М. у. с. приймали юнаків і дівчат з неповною середньою освітою. Навчання тривало 4 роки. 3 1914 по 1918 семінарія була угорською, з 1919 по 1939 викладання проводилось українською та російською мовами. У 1945 замість М. у. с. було відкрито педагогічне училище.

Мусичне виховання – система розумового та естетичного виховання дітей у Стародавній Греції (Афіни). Включала в себе літературну й музичну освіту та ознайомлення з елементами наук. Складалася з кількох послідовних ступенів: школи граматиста, школи кіфариста й гімнасію. У ранній період старогрецького виховання музика була основним елементом у системі М. в. Пізніше, в епоху еллінізму, в змісті М. в. значне місце відводилося граматиці, філософії тощо.

Народні школи – загальноосвітні навчальні заклади початкового навчання, єдино доступні в Російській імперії для дітей всього населення. У них навчали читати, писати та трьом арифметичним діям.

Народні університети – громадські навчальні організації, що сприяють самоосвіті, культурному розвиткові й підвищеного професійного рівня громадян. Вперше виникли в Данії й Норвегії (1864), потім в Англії, Франції та інших країнах. В Україні виникли в 70-х роках XIX ст. Значне поширення Н. у. дістали в 1905–1906, коли вони були відкриті в більшості губернських та повітових міст. У період царської реакції 1907–1911 майже всі Н. у. були закриті. Відновили свою діяльність після Лютневої революції 1917. Наприкінці 50-х років XX ст. почали формуватися Н. у. (іноді під назвою Н. у. культури) як форма підвищення загальнокультурного рівня народу, пропаганди досягнень науки, техніки, мистецтва й літератури. Створювалися громадськими організаціями при клубах, будинках культури, на підприємствах, у вузах тощо.

Наукове товариство ім. Т. Шевченка – український центр на зразок європейських Академій наук. Створене у 1873 р. з ініціативи чернігівця Олександра Кониського у Львові. У його рамках діяло три наукові секції: історико-філософська, філологічна, математично-природничо-лікарська, а також цілий ряд комісій, зокрема: археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін.

Недільні школи – 1)безплатні школи для дорослих в Російській імперії, які працювали в неділю і святкові дні й давали початкову освіту. Виникли в 50-ті роки XIX ст. Одна з перших Н. ш. заснована 1858 у Полтаві. У 1859 в Києві відкрилося три Н. ш. для робітників і ремісників. Н. ш. активно допомагав Т. Шевченко, написав для них "Букварь южнорусскій". Пізніше буквар для Н. ш. склав О. Потебня. У 1859–1860 Н. ш. відкрилися в багатьох містах і селах України. У 1862 Н. ш. були заборонені царським урядом, у 1864 Н. ш. знову дозволено, але з великими обмеженнями. У 1870 X. Алчевська відкрила Харківську жіночу недільну школу, що проіснувала близько 50 років; 2) навчальні заклади етнічного або релігійного спрямування.

Ніжинський ліцей князя Безбородька – один з найстаріших вищих навчальних закладів в Україні. Заснований 1820 на кошти князя I. Безбородька в Ніжині як Гімназія вищих наук (гуманітарного профілю). Призначалася для дітей небагатого дворянства. У 1832 гімназію реорганізовано у фізико-математичний ліцей для підготовки офіцерських кадрів. У 1840 фізико-математичний ліцей перетворено на юридичний, що мав готувати чиновників судових установ. У 1875 ліцей реорганізовано в історико-філологічний інститут імені князя Безбородька. Інститут готував учителів класичних мов, російської мови та історії для середніх навчальних закладів. У 1920 інститут перетворено в науково-педагогічний, а в 1925 – в інститут народної освіти. У 1933 інститут народної освіти реорганізовано в педагогічний інститут, якому в 1939 присвоєно ім'я М. Гоголя, який навчався в цьому інституті.

Німецька гімназія – відкрита в 1784 р. при Львівському університеті.

Нове виховання, нові школи – міжнародний педагогічний рух за оновлення школи й виховання, за побудову всієї навчально-виховної роботи виходячи з інтересів дитини в даний момент. У країнах Західної Європи цей рух дістав назву нового виховання, в Німеччині – педагогіки реформ, у США – прогресивізму. Виник цей рух на межі XIX–XX ст., визначними представниками його були О. Декролі, С. Френе, Р. Кузіне, А. Фер'єр та ін. Практично принципи Н. в. здійснювалися в ряді шкіл інтернатного типу. У них проголошувалася відмова від зубріння, формалізму і схоластики, велика увага приділялася фізичному та естетичному вихованню, ручній праці, дитячому самоврядуванню. У 1912 виникло "Міжнародне об'єднання нових шкіл", яке сформулювало деякі загальні організаційні й дидактичні положення.

"О воспитании чад" – один із перших друкованих посібників з виховання дітей у сім'ї. Перші 200 примірників книги надруковано у Львівській братській друкарні 1609 р. Основну його частину становить церковнослов'янський переклад повчань "отців церкви", насамперед Іоанна Златоустого. На думку деяких дослідників, упорядником "О в. ч." був I. Борецький – ректор Львівської братської школи. Упорядник піддає сумніву вчення церкви про визначення долі людини наперед. Радить батькам віддавати дітей у науку, оскільки наука – джерело всього доброго. Вважає, що виховання треба починати з раннього віку, що навички, прищеплені з дитинства, визначають поведінку людини протягом усього життя. Книга збереглася у двох примірниках: у Львівському музеї українського мистецтва й у Софійській народній бібліотеці (Болгарія).

Однокласні школи – початкові навчальні заклади у Східній Галичині, навчання в яких вели напівписьменні дяки, які ледве могли дати своїм учням щось більше, ніж початки абетки й Святого письма.

Острозька школа (академія)– греко-слов'яно-латинська колегія, перша українська школа вищого рівня. Серед сучасників відома під назвою "академія". Заснована близько 1576 в м. Острозі К. К. Острозьким. Стала значним освітнім центром антикатолицького спрямування. У школі викладали слов'янську, грецьку й латинську мови й так звані "вільні науки" (граматику, арифметику, риторику, логіку та ін.). На високому рівні було поставлено вивчення музики та хорового співу, тут розвинувся широковідомий в Україні і в Білорусі "острозький наспів". Першим ректором школи був письменник Г. Смотрицький. При школі діяли друкарня й науково-літературний гурток. О. ш. мала велике значення для поширення освіти серед населення і організації школи в Україні, а також впливала на пізніше відкриті братські школи у Львові, Києві, Луцьку, Вільнюсі, Бресті. Перестала існувати 1636 р. Відроджена в 1994 р.

"Паблік скулз" – приватні привілейовані середні школи в Англії, які зберігають аристократичні традиції і доступні через дуже високу плату за навчання лише заможним батькам. Назва "П. с." була дана на початку XIX ст. групі кращих граматичних шкіл з інтернатами. Зараз усі "П. с." є формально незалежними від держави навчальними закладами, якими керують опікунські ради. Більшість "П. с." призначена для хлопчиків. Тривалість навчання в них – 5 років (13–18), після закінчення приватної підготовчої школи. Навчальний процес у "П. с." організується за системою фуркації на основі диференційованих навчальних планів і програм. Велика увага приділяється самостійній роботі учнів, якою керують тьютори. Навчальний план за своїм обсягом збігається з планом граматичної школи, однак у ньому велика увага приділяється вивченню класичних мов. Останнім часом зросла кількість учнів, які спеціалізуються в галузі природничо-математичних і технічних наук. У "П. с." склалася своєрідна система морального виховання, відома як "система виховання характеру". Неабияку роль відіграють спортивні ігри, що розглядаються як важливий засіб не лише фізичного, а й морального виховання.

Паланкові школи – навчальні заклади на території Запорозької Січі, що передбачали формування у молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та звитяги.

Парафіяльні школи – початкові школи при церковних парафіях, які створювалися в Україні з ХІ ст. Учителями у них були священики, частіше дяки, іноді мандрівні. У ХV–ХVІІІ ст. в Україні стали найпоширенішими.

Педологія (від грецьк. наука про дитину) предметом вивчення вважала дитину й охоплювала своїм змістом анатомію, фізіологію, біологію, психологію та соціологію дитини.

Перемишльська державна гімназія з українською мовою навчання – друга (після академічної гімназії у Львові) за часом заснування й значенням українська гімназія в Галичині, створена 1888 р. Спочатку це були паралельні класи з українською мовою навчання при польській гімназії, з 1895 р. після відкриття повних 8 класів – самостійна гімназія класичного типу. Після шкільної реформи 1932 р. П. д. г. була реорганізована на 4-річну загальноосвітню гімназію і 2-річний ліцей з двома профілями: гуманітарним і природничо-математичним. П. д. г. належала до найбільших українських гімназій у Галичині. 3 початком Другої світової війни гімназія припинила існування.

Піарські школи – католицькі навчальні заклади епохи Відродження. Вони успішно конкурували з єзуїтськими школами, утримувалися католицьким орденом піаріїв.

"Повчання Володимира Мономаха", "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям" – визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Збереглася у Лаврентіївському списку "Повісті временних літ". Написана, ймовірно, 1117 р. Це оригінальний твір, у якому Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного й морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою давати приклад іншим.

Полкові школи – навчальні заклади на території Запорозької Січі, що передбачали формування у молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та звитяги. Їх відкривали переважно у приміщеннях, які належали церкві.

Початкові училища – загальноосвітні навчальні заклади, в яких навчають елементарної грамоти. У 988 році таке училище існувало у Києві.

Початкові школи – народні школи, діяли з давніх часів в усіх містах, містечках, великих селах.

Природовідповідності принцип – педагогічний принцип, згідно з яким вихователь у своїй діяльності повинен керуватися факторами природного розвитку дитини.

Прогімназії – неповні середні навчальні заклади в Російській імперії і Німеччині. Засновані у 1864 році. Строк навчання в них тривав 4-6 років.

Пуританське виховання – виховання в дусі аскетизму, релігійності, бережливості і слухняності. У найбільш яскравій формі П. в. здійснювалося в пуританських релігійних громадах Англїї XVI–XVII ст., в кальвіністських, квакерських і братських організаціях.

Реальна освіта – тип загальної освіти в основу якої покладено засвоєння учнями практично корисних знань. Виникла у Росії у ХVІІІ ст. у зв’язку з розвитком промислового виробництва.

Реальне училище – тип середнього навчального закладу в Російській імперії та в деяких зарубіжних країнах. Призначалися для нижчих класів. Першим в Україні було Чернігівське ремісниче училище (1804).

Ремісничі училища – навчальні заклади системи професійно-технічної освіти. Створено у 1940 році з метою підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей народного господарства. До 1940 року існували школи фабрично-заводського учнівства.

Римське виховання – антична педагогічна система, сукупність форм і методів виховання й навчання молодого покоління в Стародавньому Римі (до VI ст. н. е.). В епоху патріархально-родового Риму велика роль відводилася родинному вихованню. Освіта в Римі часів республіки та імперії представлена трьома типами шкіл: елементарними, граматичними та школами риторів. Елементарні школи були численними й забезпечували поширення писемності серед вільного населення. Для дітей патриціїв та вершників існували навчальні заклади вищого типу – граматичні школи; у I ст. н. е. з'явилися граматичні школи для дівчаток. Цей тип шкіл з деякими змінами проіснував до кінця Римської імперії. У риторських школах юнаки здобували вищу гуманітарну освіту. Усі школи в Стародавньому Римі були приватними і платними. 3 середини I ст. до н. е. вони стали державними. Поступово навчання й виховання в граматичних і риторських школах набуло формального характеру і сприяло підготовці та створенню численного апарату чиновників. У V ст. н. е. римська школа припинила своє існування, поступившись місцем християнським школам раннього середньовіччя.

Рицарська академія – становий навчальний заклад для синів дворян; Р. а. почали створюватися в німецьких державах наприкінці XVI ст. і набули великого поширення після Тридцятирічної війни (1618–1648). Р. а. готували молодь із знатних сімей до військової і громадянської служби. Навчальний план Р. а. був ширшим за гімназійний: до нього входили латинська, французька, італійська, часто й іспанська мови, математика, фізика, генеалогія, право, історія тощо. Велика увага приділялася фехтуванню, верховій їзді, танцям. У XIX ст. Р. а. були поступово перетворені у звичайні гімназії чи кадетські корпуси.

Рицарське виховання – система виховання синів світських феодалів, яка існувала в середньовіччі. До 7 років хлопчики виховувалися дома під наглядом матері, після чого їх віддавали до двору сюзерена. Тут до 14 років вони виконували обов'язки пажів, а пізніше – до 21 року – були зброєносцями при знатному рицарі. За ці роки молоді феодали мали оволодіти "сімома рицарськими чеснотами" – вмінням полювати, їздити верхи, плавати, фехтувати, стріляти з лука, грати в шашки, складати й співати вірші на честь дами серця, а також виробити в собі такі моральні якості, як хоробрість, наполегливість, вірність сюзеренові тощо. 3 падінням рицарства зникло й Р. в.

Дата добавления: 2015-05-24