Класична соціологічна спадщина. О. Конт як засновник науки соціології

РОЗДІЛ 5

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ

1.Як уявляв суспільство Т.Гоббс?

2. Порівняйте наукові погляди Ш.Монтеск’є та Н. Макіавеллі, щодо форм правління.

3. Проаналізуйте наукову спадщину Клода Анрі де Сен-Сімона.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аберкомби Н. Социологический словарь: Пер. с англ. / Н.Аберкомби, С.Хилл, Б.С.Тернер: подр ед. Ерофеева – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЗАО „Издательство „Экономика”, 2004. – 620с.

2.Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки: Пер.з фр. / Г.Філіпчука. –К.:Юніверс, 2004. – 688с.

3. Гоббс Т. Избранные произвидения: В 2-х т. - М., 1964. Т. 2.

4. Кравченко А.И. Основы социологии. - М., 1997.

5. Локк Дж. Соч. - М., 1988. Т. 3.

6. Руссо Ж.-Ж. Трактати. - М., 1969.

7. Соціологія: Підручник / За ред. В.Г. Городяненка. — К., 2002.

9. Соціологія: терміни, поняття, персоналиії, навчальний словник-довідник / За ред. В.М. Печі. — К.-Львів, 2002.

1. Огюст Конт і його час. Етапи життя і творчості.

2. Соціологічні погляди О.Конта.

3. Місце О.Конта в історії соціології.

Становлення соціології як самостійної науки, пов'язано з глибокими змінами світоглядного характеру, які відбувалися у Європі в кінці XVIII- початку XIX століття. Суспільство болісно переходило від середньовічного станово-монархічного устрою до нових форм організації економічного і політичного життя. Руйнувалися старі релігійні еталони істини, добра і краси, поступаючись місцем більш прагматичним прагненням людей. Відповіддю на нові суспільні потреби стали позитивний стиль мислення і розумно-раціональний образ діяльності. Зміна світоглядних установок так чи інакше фіксувалася в структурі філософського знання, в якому стали посилюватися позитивні тенденції. Саме зародження позитивізму і соціології було відповіддю на ці зміни.

Французький філософ Огюст Конт народився 19 січня 1798 р. у місті Монпел’є в родині урядовця середньої руки, збирача податків. Батько О.Конта був правовірним монархістом і католиком, але сам О.Конт рано відходить від традиційних цінностей своєї родини та стає прихильником ідеалів Великої Французької революції. Після закінчення інтернату-ліцею в рідному Монпел’є в 1814 р. він відвідує Політехнічну школу в Парижі, у якій панують ліберальні і республіканські ідеї.

У 1817р. О.Конт стає секретарем К.Сен-Сімона, змінивши на цій посаді відомого історика О.Т’єррі. Спочатку взаємини юного учня та знаменитого вчителя носять дружній характер. Він підкреслює безмежну повагу до К.Сен-Сімона й активно співпрацює в його виданнях. Але поступово, як це нерідко трапляється в близько дотичних видатних людей, виникають суперечки про авторство і пріоритети, їхні взаємини псуються й у 1824 р. закінчуються розривом.

В 1826 р. О.Конт приступає до читання платних публічних лекцій по філософії вдома. Лекції були перервані через його важке психічне захворювання і відновилися в 1829 р. З 1830 по 1842 р. О.Конт здійснює грандіозний проект: видання 6-томного „Курсу позитивної філософії”. В другій половині 40-х років він, крім суто інтелектуальних занять, звертається до проповідницької і практичної організаційної діяльності, пропагуючи позитивізм як політичне, релігійне і моральне навчання. У 1847 р. О.Конт проголошує Релігію Людства. Останні роки життя він був зайнятий розробкою нового релігійного вчення і культу, проголосивши себе першосвящеником Релігії Людства. Помер О.Конт 5 вересня 1857 р. в оточенні своїх учнів.

На життя і діяльність О.Конта вплинули дві жінки, які, завдяки цьому, у відомому смислі, ввійшли в історію соціології разом з ним. Вплів однієї з них сам він розцінював як пагубний і вважав зв'язок з нею єдиною серйозною помилкою, зробленою в житті. Це була його дружина Кароліна Массен, яку він звинувачував у розбещеності і безсердечності. Запеклі й часті конфлікти з нею приводили час від часу до різких загострень його захворювання. Вплів іншої жінки О.Конт оцінював як істинно сприятливе, воно позначилося почасти в тому, що наприкінці життя він енергійно підкреслював перевагу почуття („серця”) над розумом і, власне кажучи, із проповідника нової науки перетворилася в проповідника нової релігії. Звали цю жінку Клотільда де В. О.Конт познайомився з нею в 1845 р., за рік до її смерті. Він жагуче (і сумирно) любив цю 30-літню жінку та боготворив її до кінця своїх днів. Він прославив Клотільду де В. у передмові до своєї чотиритомної праці „Система позитивної політики” і розробив присвячені їй особливі ритуальні дійства, що неухильно і ретельно виконував.

Загалом, говорячи про особистість О.Конта, можна зробити висновок, що ця видатна людина була маргіналом, людиною „на грані”, на краю в багатьох відносинах. Він знаходився на грані між академічним і неакадемічним світами, між сімейним і неодруженим станом, між здоров'ям і хворобою, між наукою, релігією, утопією і т.п. Все це, безумовно, не могло не позначитися на його соціологічному мисленні.

У творчості О.Конта прийнято розрізняти три періоди.

Перший період (1819-1828 рр.), майже цілком збігається з роками його співробітництва із К.Сен-Сімоном, характеризується виданням шести невеликих програмних творів, „опус кулів”. Ці твори О.Конт згодом включив як додаток у IV том своєї „Системи позитивної політики” (1854 р.) з метою показати наступність своїх поглядів. У „опускулах” він намічає принципи і шляхи інтелектуальної і соціальної реформи, у якій бідує, що людство знаходиться в стані „анархії”. У цих творах можна знайти ідеї, що одночасно є підсумком для К.Сен-Сімона і відправним пунктом для О.Конта. Тут вже присутні ряд найбільш важливих ідей, які О.Конт розвиває згодом, зокрема, ідея про особливу роль вчених у новому суспільстві, розрізнення двох головних епох у розвитку людства: критичної та органічної, поняття і принципи „позитивної політики”, і, нарешті, знаменитий „закон трьох стадій”.

Другий період (1830-1842 рр.) - це період зрілості, коли створювався і видавався шеститомний „Курс позитивної філософії”. У цей період О.Конт розробляє філософські і наукові основи позитивістського світогляду.

Третій, завершальний період творчості О.Конта, починається з другої половини 40-х років. Він відзначений створенням таких здобутків, як чотиритомна „Система позитивної політики”, чи „Соціологічний трактат, що засновує Релігію Людства” (1851-1854 рр.), „Позитивістський катехізис” (1852 р.) і „Суб'єктивний» синтез” (1856 р.).

Важко знайти в О.Конта таку ідею, щоб у якійсь формі вже не була присутня у творах К.Сен-Сімона. Але було б помилковим вважати О.Конта продовжувачем ідей К.Сен-Сімона. По-перше, між ними існують визначені теоретичні і соціально-практичні розбіжності. К.Сен-Сімон робить основний акцент на проблемі соціального прогресу, О.Конт, також вірячи в прогрес, більше значення надає проблемі соціального порядку. О.Конт - прихильник концентрації і централізації політичної влади, соціальної ієрархії і субординації. К.Сен-Сімон, навпаки, пророкує й обгрунтовує зникнення держави і доводить фундаментальну рівність між людьми. Стверджуючи значення інтелектуальної реформи як необхідної умови реформи соціальної, О.Конт дорікав К.Сен-Сімона в поспішності і відзначав, що той хоче лікувати хворобу, природу якої ще не вивчив. По-друге, і це саме головне, ідеї К.Сен-Сімона виражені в зародковій, нерозгорнутій формі, це часто лише окремі висловлювання, нариси концепцій, але не самі концепції. У О.Конта, навпаки, ті ж ідеї представлені у вигляді розгорнутих, систематичних концепцій і теорій.

О.Конт відноситься негативно до всього руйнівного, критичного. Категорія „позитивного” стає самою загальною і головною в його світогляді, тому „позитивізм” та інші слова, похідні від „позитивного”, стають основними термінами для позначення контівського вчення.

Що ж таке „позитивне” в тлумаченні засновника позитивізму? Він вказує п'ять значень цього слова:

1) реальне на противагу химерному;

2) корисне на противагу непридатному;

3) достовірне на противагу сумнівному;

4) точне на противагу смутному;

5) організуюче на противагу руйнівному.

До цих значень О.Конт додає такі риси позитивного мислення, як тенденція усюди замінювати абсолютне відносним, його безпосередньо соціальний характер, а також тісний зв'язок із загальним здоровим глуздом.

Місце позитивного мислення в системі О.Конта можна зрозуміти тільки у зв'язку з його знаменитим законом „трьох стадий”, чи „трьох станів”, який він вважав своїм головним відкриттям.

Згідно цьому закону, індивідуальна людина, суспільство і людство в цілому в своєму розвитку неминуче і послідовно проходить три стадії.

1) На теологічній, або фіктивній, стадії людський розум прагне знайти або початкові, або кінцеві причини явищ, він „прагне абсолютного знання”. Теологічне мислення, у свою чергу, проходить три фази розвитку: фетишизм, політеїзм, монотеїзм. Ця стадія була необхідною для свого часу, оскільки забезпечувала попередній розвиток людської соціальності і зростання розумових сил.

2) На метафізичній, або абстрактній стадії людське мислення також намагається пояснити внутрішню природу явищ, їх початок і призначення, головний спосіб їх освіти. Але на відміну від теології метафізика пояснює явища не за допомогою надприродних чинників, а за допомогою єства або абстракцій. На цій стадії спекулятивна, умоглядна частина дуже велика „внаслідок наполегливого прагнення аргументувати замість того, щоб спостерігати”. Метафізичне мислення, складаючи, як і теологічне, неминучий етап по своїй природі є критичним, руйнівним. Його риси значною мірою зберігаються і в сучасну епоху.

3) Основна ознака позитивної, або реальної, або наукової стадії полягає в тому, що тут діє закон постійного підкорення уяви спостереженню. На цій стадії розум відмовляється від неприступного визначення кінцевих причин і єства, а натомість звертається до простого дослідження законів, т. б. „постійних відносин, існуючих між спостерігаючими явищами”.

Іноді О.Конт висловлюється не тільки проти вивчення „кінцевих причин”, але і проти дослідження причинності взагалі, стверджуючи, що наука повинна замінити питання „чому” питанням „як”. Сам він, проте, в своїх творах нерідко висловлюється про причини тих або інших явищ.

Позитивне мислення, якому властиві відзначені вище ознаки, далеко і від емпіризму, і від містицизму. Згідно закону трьох стадій, всі науки і всі суспільства неминуче завершують свою еволюцію на позитивній стадії. Саме на третій стадії формується істинна, тобто позитивна наука, мета якої - пізнання не фактів (вони складають для неї лише необхідний сирий матеріал), а законів. Існування незмінних природних законів - умова існування науки; їх пізнання з метою раціонального передбачення - її призначення.

О.Конт виходить з уявлення про єдність та ієрархічну структуру всього буття, включаючи людське. На основі такого уявлення він будує свою класифікацію наук, що отримала широку популярність. Ця класифікація включає шість основних наук: математику, астрономію, фізику, хімію, біологію і соціологію.

Характерно, що в цій класифікації немає філософії і психології. Відсутність першої пояснюється тим, що О.Конт не мислив філософію як особливу галузь знання: для нього позитивна філософія - це та ж наука, що спостерігає загальні закони, узагальнюючи результати приватних наук і забезпечуючи їх єдність. Відсутність психології пояснюється тим, що тодішня психологія була переважно інтроспективною, заснованою на самоспостереженні, що, по О.Конту, не дозволяло вважати її наукою, тим більше що в період створення своєї класифікації він надавав головне значення „об'єктивному методу”, заснованому на зовнішньому спостереженні. На вершині ієрархії наук знаходиться соціологія.

На думку О.Конта, соціологія, як і будь-яка інша наука, вивчає незмінні природні закони. Предмет її - найважливіший і складний, тому вона - свого роду цариця наук. Соціологія може й повинна використовувати досягнення інших наук, які вивчають більш обширні, ніж суспільство, сфери реальності. Ці науки, особливо біологія (безпосередньо передуюча соціології в ієрархії наук), є по відношенню до неї попередніми, підготовчими. Разом з тим вони служать для неї теоретико-методологічним взірцем; адже соціологія пізніше за інші дисципліни наблизилася до позитивного стану, в ній збереглося особливо багато теологічних і метафізичних елементів; уява в ній дотепер панує над спостереженням. Її ще належить створити, і засновник позитивізму відчуває себе покликаним зробити це.

Головна умова створення самостійної соціальної науки, за задумом О.Конта, - це виділення специфічної реальності, що не вивчається ніякими іншими науками. Для позначення цієї реальності він використовує різні терміни: „суспільство”, „соціальний організм”, „соціальна система”, „соціальні явища”, „соціальне існування” і т.п. Людина за своєю природою соціальна, соціальність - її природний стан. Але і егоїзм - також природний стан, тому соціальність індивіда вимагає навчання і засвоюється за допомогою виховання.

Одним з перших в соціології О.Конт розробляє підхід до суспільства як до системи, прообразом якої виступає для нього біологічний організм. Всім системам притаманна така властивість, як солідарність, але живим системам, особливо соціальним, воно властива в найвищій мірі. О.Конт виділяє такі властивості соціальної реальності, як максимальна складність і, внаслідок цього, найбільша неурегульованість і мінливість; активність; спонтанність та разом з тим регулювання штучним порядком.

Поглядам О.Конта на соціальну реальність властива одна особливість, яка характерна і для інших піонерів соціологічної думки: це нерозрізнення суспільства і людства. Суспільство розглядається як людство в мініатюрі, а людство - як розширене до межі суспільство. Таким чином, у О.Конта суспільство і людство розглядаються не тільки як однопорядкові явища, але і як явища тотожні по суті, хоча й різні за об'ємом. По-перше, людство розглядається як максимальне за об'ємом суспільство. По-друге, деякі суспільства в певні історичні періоди виступають як представники всього людства, що прокладають для нього маршрути його подальшого руху.

Подібна позиція мала подвійне теоретичне значення. З однієї сторони, вона містить розуміння реальної єдності людства, тотожність або схожість багатьох соціальних ознак у різних народів. З іншої - вона приводить до спрощеного погляду на шляху розвитку різних суспільств і до ігнорування їх своєрідності. Змішування суспільства і людства, соціальності і людської природи означало зведення соціології до свого роду антропології і психології, що суперечило початковому задуму О.Конта створити соціологію як особливу науку.

Для розуміння трактування соціології О.Контом важливо мати на увазі, що в його творчості перепліталися дві різні етики: наукова, з одного боку, соціально-практична (реформаторська, релігійна, моралістична, політична, педагогічна і т. п.) - з іншого. Перша з них переважала в період створення „Курсу позитивної філософії”, друга - в період написання „Системи позитивної політики”. Суперечність цих двох етичних орієнтацій породжувала протилежність ряду теоретико-методологічних постулатів. З одного боку, О.Конт проголосив підхід до соціології як до об'єктивної, суворої і неупередженої науки, заснованої на спостереженні й вільної від всіляких упереджених концепцій. З іншого - соціологія, як і позитивізм в цілому, виявилася для нього не просто наукою, але більш ніж наукою. Це для нього світогляд, покликаний практично перетворити все соціальне життя, включаючи політику, мораль, релігію і т.д.

В цілому О.Конт підкреслює невіддільність методу науки від її наукових теорій. Разом з тим він відзначає, що „у наш час метод є більш істотним, ніж сама доктрина”. В період створення „Курсу позитивної філософії”, коли О.Конт керувався науковою етикою, він обгрунтовує неупереджений і об'єктивний підхід до дослідження соціальних явищ, вільний від оцінок, що сформувалися ззовні науки. В цей час він розглядає соціологію як елемент загальної системи наукового знання і розробляє раціональний, „об'єктивний” метод соціальної науки. Коли ж О.Конт стає пророком нової релігії, він розробляє головним чином „суб'єктивний метод” і здійснює так званий „суб'єктивний синтез”. Сам він вказував, що розробляв „об'єктивний метод”, „постійно сходячи від світу до людини”, а в „Системі позитивної політики” відвів головне місце „суб'єктивному методу”. У результаті в його творчості, по суті, присутні дві соціології: „об'єктивна” і „суб'єктивна”. Розглянемо по черзі кожний з цих двох підходів О.Конта до соціологічної методології.

В „об'єктивній соціології” О.Конт виходить з того, що вона повинна застосовувати загальнонаукові методи, специфічним чином застосовувати методи, що використовуються в інших науках, і, нарешті, використовувати свої власні методи і прийоми. Як і в інших науках, в соціології необхідно застосовувати індукцію і дедукцію, але перший метод в ній вагоміший за другий. Проте сам О.Конт використовував головним чином дедуктивний метод. Як і в біології, тут в процесі дослідження треба просуватися від цілого до частин, від системи до елементів, а не навпаки.

На противагу метафізичній методології, заснованій на підкоренні фактів уяві й претендуючої на абсолютні пояснення, позитивна соціальна наука заснована на спостереженні постійних зв'язків між фактами.

У О.Конта виявляються два значення слова „спостереження”: широкий і вузький. В широкому значенні („загальне мистецтво спостереження”) воно є універсальним підходом, що характеризує позитивну методологію і протистояння довільним конструкціям. У відомому значенні всі методи соціології є різновидами цього спостереження. У вузькому значенні спостереження складає один з трьох головних методів науки, вживаних в соціології, як: ”чисте спостереження”; експеримент; порівняльний метод.

Разом з тим О.Конт відзначає, неможливість „прямого експерименту” в соціології, що полягає, як у фізиці, в штучному створінні якихось явищ. Та зате в ній існує „непрямий експеримент”, суть якого полягає в порушеннях, що відбуваються в суспільстві при нормальному розвитку. Аналіз патологічних явищ в соціології, як і в біології, є справжнім експериментом.

Порівняльний метод в соціології, по О.Конту, складається з декількох методів, або способів порівняння.

Перший - це порівняння людських і тваринних суспільств. Цінність цього методу полягає в тому, що він дозволяє встановити самі елементарні і універсальні закони соціальної солідарності.

Другий - порівняння різних співіснуючих станів людського суспільства в різних районах земної кулі, причому розглядаються ці стани у таких народів, які повністю незалежні один від одного.

Звідси третій спосіб порівняння, який О.Конт називає „історичним порівнянням різних послідовних станів людства” або „історичним методом”. Цей метод становить „саме основу” соціальної науки, характерний тільки для соціології і відрізняє її навіть від найбільш близької до неї біології. Першорядне значення історичного методу полягає, зокрема, в тому, що в науковому відношенні він доповнює загальну наукову методологію, а в практичному відношенні розвиває соціальне відчуття й відчуття історичної спадкоємності. Суть методу полягає в зіставленні різних фаз еволюції людства, що складають „соціальні ряди” і послідовній оцінці різних станів людства.

Що стосується „суб'єктивного методу”, то в його характеристиці О.Конт менш зрозумілий, ніж в описі „об'єктивного”. І це недивно, оскільки „суб'єктивний підхід” має у нього значною мірою містичний характер. Під суб'єктом, який стає відправним пунктом „суб'єктивного підходу”, мається на увазі головним чином не індивід або група, а все людство.

Перша ознака цього методу полягає в тому, що це загальнолюдська або соціальна точка зору на об'єкт, що вивчається.

Друга ознака методу полягає в тому, що на відміну від „об'єктивного, раціонального підходу”, він є емоційно-альтруїстським по своїй суті. Це метод „серця”, якому повинен бути підлеглий розум. Необхідно підпорядковувати наукові, моральні і політичні ідеї альтруїстським відчуттям, що направлені послідовно на сім'ю, вітчизну і людство. Цьому відповідають три формули: жити для своїх близьких, жити для своїх співвітчизників, жити для всіх. Всі вони резюмовані в знаменитому девізі – „Жити для інших”.

Будь-який об'єкт, по О.Конту, може вивчатися з двох точок зору: статичної і динамічної. Це відноситься і до вивчення соціальної системи. Тому соціологія поділяється в його доктрині на дві частини: соціальну статику і соціальну динаміку. Ці дві дисципліни відповідають двом частинам головного гасла контівского вчення „Порядок і прогрес”. Для соціальної статики вища мета - виявлення законів соціального порядку, для соціальної динаміки - законів прогресу. Соціальна статика - це соціальна анатомія, що вивчає будову соціального організму, соціальна динаміка - соціальна фізіологія, що вивчає його функціонування. Об'єкт першої з них – суспільство „в стані спокою”, об'єкт другий - суспільство „в стані руху”.

Соціальна статика виділяє „структуру колективної істоти” і досліджує умови існування, властиві всім людським суспільствам та відповідні закони гармонії. Ці умови торкаються як індивіда так і сім'ї та суспільства (людства).

В принципі структура суспільства, що вивчається соціальною статикою, на думку О.Конта, радикально не змінюється. Вона може лише випробовувати хворобливі потрясіння в „критичні періоди”, але потім знов відновлюється завдяки прогресу. Адже згідно однієї з його формул, „прогрес є розвиток порядку”.

Соціальна динаміка - це теорія прогресу. Поняття прогресу характерно тільки для людських суспільств, складає їх специфіку і дозволяє відділити соціологію від біології. Прогрес тут можливий завдяки тому, що, на відміну від суспільств тваринних, одні покоління можуть передавати іншим накопичені матеріальні й духовні багатства. Внаслідок нерозрізнення суспільства і людства, включення соціології в „позитивну теорію людської природи” теорія прогресу О.Конта в основі своїй є антропологічною. Соціальний прогрес, кінець кінцем, виникає з природженого інстинкту, примушуючи людину „безперервно покращувати в усіх відношеннях будь-які умови свого існування”, розвивати „в цілому своє фізичне, моральне і інтелектуальне життя...”.

О.Конт постійно підкреслює безперервний і наступний характер прогресу. Подібно тому, як соціальна статика виявляє солідарність в просторі, соціальна динаміка виявляє солідарність в часі. Соціальна динаміка розглядає кожний послідовний стан суспільства як результат попереднього і необхідне джерело майбутнього.

В етичному аспекті важливу роль в розвитку соціології зіграло обгрунтовування О.Контом видатної ролі ученого в суспільстві. Він з такою силою обгрунтовував етику неупередженого, вільного від всяких догм дослідження, що позитивізм в соціології завжди зв'язувався саме з такою етикою. Саме вона і стала головною для професії соціолога.

Що стосується значення О.Конта для інституційної - організаційної сторони розвитку соціології, то тут можна говорити не про прямий, а лише про опосередкований його вплив. Час інституціоналізації соціології при ньому ще не настав. Як говорив сам О.Конт, „колиска не може бути троном”. В його час соціологія знаходилася ще в колисці. Але сьогодні вона займає цілком гідне місце серед наук про людину, і в цьому велика заслуга О.Конта.

Дата добавления: 2015-05-24