Соціологія Герберта Спенсера

РОЗДІЛ 6

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. Охарактеризуйте відношення О.Конта та К. Сен-Сімона.

2. Проаналізуйте характерні риси вчення О.Конта.

3. В чому полягає суть „закону трьох стадій” Огюста Конта?

ЛІТЕРАТУРА

1.История социологии в Западной Европе и США. - М.:Издательская группа НОРМА – ИНФРА. - М, 1999.- 576 с.

2. Кедров Б.М. Класификация наук. - М., 1961. Кн.1.

3. Кон И.С. Позитивизм в социологии. - Л., 1964.

4.Конт О. Дух позитивної философии (Слово о позитивистском мышлении). - Спб., 1910.

5. К.Сен-Симон. Ізбр. произвидения. - М.; Л., 1948. Т. 1.

6. Социология: Наука об обществе. Учебное пособие / Под общей ред. проф. В.П.Андрущенко, проф. Н.П.Горлача. —X., 1996.

7. Ярошевский М.Г. Історія соціології, - М., 1976.

1. Еволюціонізм Г.Спенсера.

2. Класифікація суспільств.

3. Індивідуалізм проти органіцизма.

Герберт Спенсер (1820-1903 рр.) - видатний англійський філософ і соціолог, прихильник позитивізму і еволюціонізму в природознавстві.

Творчість Г.Спенсера з найбільшою повнотою втілила основні ідеї еволюціонізму, зробила великий вплив на інтелектуальну атмосферу тієї епохи. Теоретичні погляди формувалися головним чином під впливом досягнень природничих наук.

Г.Спенсер першим в розгорнутій формі став розробляти підхід, що отримав згодом назву загальної теорії систем, і застосовувати його до людського суспільства. В своїх дослідженнях він поєднував структурно-функціональний і еволюційний аналіз суспільства.

Спенсерівське уявлення про суспільство, як організм, дозволило осмислити і зрозуміти ряд важливих особливостей структури і функціонування соціальних систем. Він не ототожнював суспільство з індивідуальним біологічним організмом, як часто стверджували його супротивники та його прихильники. Він лише порівнював ці два єства, простежуючи як схожість, так і відмінність „надорганічного організму”, тобто як специфічну організацію.

Г.Спенсер не отримав систематичної гуманітарної освіти і аж до 1846 р. працював залізничним інженером. Паралельно розширював свої пізнання в різних областях, що і дозволило йому в 1848 р. стати головним редактором знаменитого журналу "Економіст". Саме в цей час Г.Спенсер став виявляти цікавість до соціальних питань і їх узагальнення в рамках власної теорії.

В 1850 р. вийшла наукова праця Г.Спенсера - "Соціальна статистика". Як один з основоположників органічної школи, Г.Спенсер, слідом за О.Контом ввів в соціологію ідею мінливості і "плавного еволюціонізму".

Еволюция, тобто „перехід від стану відносної невизначеності, незв'язності, однорідності до стану відносної визначеності, зв'язності, багатогранності”, була для Г.Спенсера універсальним процесом. Коли використовується цей універсальний ключ до загадок всесвіту, стає очевидним, стверджував Г.Спенсер, що еволюція людських суспільств, не дуже відрізняючись від інших еволюційних явищ, є особливим випадком універсального закону природи. Соціологія може стати наукою тільки тоді, коли вона грунтується на ідеї природного, еволюційного закону.

Для Г.Спенсера аксіоматично, що зрештою всі аспекти всесвіту, органічні або неорганічні, соціальні або несоціальні, є суб'єктом законів еволюції. Його соціологічні дослідження, проте, концентруються на паралелях між органічною і соціальною еволюціями, відмінностями в структурі та еволюції органічних та соціальних одиниць. У всіх соціологічних роздумах Г.Спенсера переважають біологічні аналогії, хоча він і був вимушений враховувати обмеженість таких аналогій. Внаслідок того, що Г.Спенсер був радикальним індивідуалістом, органічні аналогії створювали для нього деякі соціологічні і філософські труднощі, яких О.Конт з його колективістською філософією уникнув.

Найпліднішими органічними аналогіями виявилися для розробки Г.Спенсера тези про те, що при еволюційному зростанні в структурі і функціях будь-якої одиниці відбуваються зміни і що збільшення в розмірах приводить до більшої диференціації. Г.Спенсер має на увазі в даному випадку — якщо використовувати простий приклад, — що, якби люди раптом виросли до розмірів слона, то тільки значні зміни конструкцій тіла дозволили б їм продовжувати існування як життєздатних організмів.

Розростання одиниць в розмірах незмінно супроводиться зростанням складності їх структури. Процес зростання, за визначенням Г.Спенсера, є процесом інтеграції. А інтеграція, у свою чергу, повинна супроводжуватися прогресуючою диференціацією структур і функцій, якщо організм або суспільство прагне залишитися життєздатним, тобто якщо воно хоче вижити в боротьбі за існування. Тварини, розташовані на нижчій шкалі еволюції, так само як і ембріони більш високоорганізованих істот, характеризуються недиференційованою, відносною однорідністю. Так само йде справа і з суспільством. Соціальні сукупності, так само як і органічні, розвиваються від стану відносної нероздільності, коли їх складові частини є схожими один на одного, до стану диференціації, коли ці частини стають різними. Більш того як тільки частини стають несхожими один на одного, вони починають взаємозалежати один від одного; таким чином при збільшенні диференціації зростає взаємозалежність і, отже, інтеграція соціальних компонентів. „В примітивному суспільстві всі є воїнами, всі — мисливцями, всі — будівельниками жител, всі — виготовляють інструменти: кожна складова частина виконує для себе всі задачі”.

По мірі того як частини соціального цілого стають все більш несхожими і ролі, які відіграють індивіди, виявляються внаслідок цього більш диференційованими, їх взаємна залежність збільшується. „Консенсус функцій в процесі еволюції стає міцнішим. В співтовариствах низького рівня, як індивідуумів, так і соціальних, дії складових частин мало залежать один від одного, тоді як в розвинутих співтовариствах обох видів дії життєво важливих компонентів цих частин стають можливими тільки в рамках комбінації дій, що становлять життя цілого”. Напрошується природний висновок, що ”там, де складові частини мають малі відмінності, вони цілком можуть виконувати функції один одного, а там, де диференціація велика, вони можуть виконувати функції один одного, або взагалі не можуть їх виконувати”. В простих суспільствах, де складові частини в цілому схожі один на одного, вони можуть легко взаємозамінюватися. Але в складних суспільствах невдалі „дії однієї частини не можуть бути узяті на себе іншими частинами”. Таким чином, складні суспільства більш уразливі і більш крихкі в своїй структурі, ніж їх більш ранні і менш досконалі попередники.

Отже, виходячи з вищевказаного Г.Спенсер намагався класифікувати типи суспільств з погляду стадій розвитку та розташував їх в наступному порядку: прості, складні, подвійної складності й потрійної складності. Термінологія достатньо туманна. Ймовірно, він мав на увазі класифікацію по ступеню структурної складності. Прості суспільства Г.Спенсер, у свою чергу, розділив на ті, що мають керівника, з керівництвом, що епізодично з'являється, нестабільним керівництвом та стабільним керівництвом. Суспільства складні і подвійній складності класифікуються з погляду складності їх політичної організації. Аналогічним чином різні типи суспільств були розставлені залежно від еволюції характеру осілості — кочове, напівосіле і осіле. Суспільства в цілому були представлені як структури, що розвиваються від простого до складного, а потім до подвійної складності, проходячи при цьому через необхідні етапи.

Зростаюча взаємозалежність несхожих складових частин в складних суспільствах і уразливість, що привноситься нею в суспільство, породжує необхідність створення „регулюючої системи”, яка контролювала б дії частин і забезпечувала їх координацію. На ранньому етапі соціальної еволюції регулюючі центри в основному потрібні для здійснення дій, що стосуються зовнішнього середовища, „супротивників та здобичі”. Надалі, коли ускладнення функцій вже не допускає спонтанного пристосування сталих частин один до одного такі системи управління беруть на себе вантаж внутрішньої регуляції і соціального контролю.

Жорсткість і масштаби внутрішнього управління і контролю були для Г.Спенсера основною ознакою розрізнення між типами суспільств. В своїй класифікації цих типів він також використовував інший критерій — рівень еволюційної складності. Ці два способи визначення соціальних типів були пов’язані, та все ж в значній мірі незалежні один від одного, що створювало певні труднощі для складання загальної схеми.

Крім даної класифікації суспільств по ступеню складності, Г.Спенсер запропонував іншу основу для проведення відмінностей між типами суспільств. Тут у фокусі розгляду знаходиться тип внутрішньої регуляції суспільства. Так, для проведення відмінностей між войовничим та індустріальним суспільствами Г.Спенсер використовував як критерій відмінності соціальної організації, що виникли в результаті відмінностей у формах соціальної регуляції. Ця класифікація на відміну від тієї, що грунтується на стадіях розвитку, виходить із затвердження залежності типів соціальної структури, від відношення даного суспільства до суспільств, що оточують його. При мирних відносинах існує відносно слабка і розпливчата система внутрішньої регуляції; при войовничих відносинах виникає примусовий і централізований контроль. Внутрішня структура більше залежить не від рівня розвитку, як в першій схемі, а від наявності або відсутності конфлікту з сусідніми суспільствами.

Г.Спенсер підкреслював, що ступінь складності суспільства не залежить від войовничо-індустріальної дихотомії. Відносно недиференційовані суспільства можуть бути „індустріальними”, (не в сьогоднішньому розумінні „індустріального суспільства”), а сучасні складні суспільства можуть бути військовими.

Визначаючим суспільство як „войовниче”, або „індустріальне” мвється на увазі не рівень складності, а, швидше, наявність або відсутність конфлікту з оточенням. Якщо класифікація суспільства за збільшенням складності розвитку додала системі Г.Спенсера цілком оптимістичне зображення, то войовничо-індустріальна класифікація привела його до менш радісних поглядів на майбутнє людства. В своїх записках в кінці XIX ст. він писав: „Якщо ми протиставимо періоди з 1815 по 1850 рік та з 1850 року до наших днів, ми не зможемо не помітити, що разом із зростанням озброєння, більш частими конфліктами і відродженням мілітаристських емоцій відбувається розповсюдження примусових регуляцій... Свобода индивідумів у багатьох відношеннях насправді зводиться нанівець... І неможливо заперечувати, що це є поверненням до дисципліни примушення, яка пронизує все соціальне життя, коли переважає войовничий тип”.

Г.Спенсер жодною мірою не був, як він часто відзначав, незмінним послідовником ідеї безперервного однолінійного прогресу. Це стає ще більш очевидним, коли ми розглядаємо його загальну схему еволюції.

Г.Спенсер висуває концепцію однолінійного розвитку людства, відповідно до якої етапи людського прогресу жорстко приречені, так само як еволюція індивіда від дитинства до зрілості. Але в своїх зрілих творах Г.Спенсер, можливо, під впливом розчарувань у зв'язку з „колективістським курсом”, який прийняло англійське суспільство до кінця XIX ст., визнає, що, хоча еволюція людства в цілому залишається упевненою, певні суспільства можуть не тільки прогресувати, але і відступати назад. Г.Спенсер в цілому не наполягав на безповоротності розвитку суспільства по приречених етапах. Навпаки, він дотримувався думки, що вони розвиваються як відповідь на їх соціальне і природне оточення.

Еволюційна теорія Г.Спенсера завдяки включенню в неї чинників застою і регресу стає поза сумнівом більш гнучкою, хоча і втрачає свою цілісність.

Представниками еволюційно-органічного напряму Були - також французький учений Р.Вормс, в Німеччині — Д.Шеффле, в Росії — П.Лілієнфельд, всі вони шукали аналогії між організмом і суспільством. Багато в чому завдяки їх ідеям в XX ст. зародився системний підхід до вивчення суспільства.

Г.Спенсер був вимушений знайти спосіб примирити свій індивідуалізм з органіцистским підходом. В цьому він різко відрізнявся від О.Конта, який в своїй філософії дотримувався антиіндивідуалістичного підходу і розвивав органіцистську теорію, де індивід розглядався як повністю підлеглий суспільству. Г.Спенсер же, навпаки, не тільки виходив з індивідуалістичного розуміння походження суспільства, але і розглядав суспільство як інструмент вдосконалення мети особи.

На думку Г.Спенсера, люди зв'язали свої життя один з одним тому, що їм це було вигідно. „В цілому жити разом виявилося більш вигідно, ніж жити окремо”. І як тільки виникло суспільство, воно збереглося тому, що: „збереження поєднання (індивідів) — це збереження умов... більш задовольняючих життя, ніж могли б мати ці люди в іншому випадку”, що об'єдналися.

Не дивлячись на ці індивідуалістичні підпори своєї філософії, Г.Спенсер розробив цілу систему, в якій органіцистська аналогія оцінюється більш різко, ніж в працях О.Конта. Спроби Г.Спенсера подолати несполучуваність між індивідуалізмом і органицизмом наївні. Після опису схожості між соціальним та біологічним організмами він звертається до опису їх відмінності. Біологічний організм укладений в шкіру, а соціальний зв'язаний зсередини за допомогою мови.

Немає необхідності роздумувати, чи вдалося Г.Спенсеру насправді примирити індивідуалізм з органіцизмом, але треба відзначити, що він думав інакше, вказуючи, що жодна соціальна освіта не володіє колективною чуттєвістю. Таким чином, не дивлячись на функціональну диференціацію між людьми, вони всі прагнуть певної міри „щастя” і задоволення.

Г.Спенсер, так само як О.Конт, твердо вірив в дію соціальних законів, які є в тій же мірі детерміністичними, що і закони, які керують природою. „Альтернативи немає. Або суспільство має закони, або ні. Якщо воно їх не має, то може не бути порядку, упевненості, системи в його явищах. Якщо ж воно їх має, то тоді вони подібні іншим законам всесвіту — стійким, непохитним, навіть активним і не має виключень”.

Але якщо О.Конт підкреслював, що люди повинні прагнути пізнання законів суспільства з тим, щоб колективно діяти в соціальному світі, Г.Спенсер з рівною переконаністю відстоював необхідність їх вивчення для того, щоб не діяти спільно. В протилежність О.Конту, який хотів направити суспільство через посередництво духовної сили своїх жерців-соціологів, Г.Спенсер пристрасно стверджував, що соціологи зобов'язані переконати людей в тому, що суспільство повинне бути вільним від втручання урядів і реформаторів. Єдиною владою, яку Г.Спенсер був готовий надати державі, був захист прав індивіда і колективний захист від зовнішніх супротивників. Держава „зобов'язана не тільки охороняти кожного громадянина від посягань його сусідів, але і захищати його, разом з суспільством в цілому, від іноземної агресії”. Все інше повинне бути надано вільній ініціативі індивідів, вступаючих один з одним в угоди.

На думку Г.Спенсера, добре суспільство грунтується на угодах між індивідами, що переслідують свої інтереси. Там, де держава втручається в ці погоджувальні домовленості як з метою підвищення соціального добробуту, так і з будь-якою іншою метою, — це або порушує соціальний порядок, або приводить до відкидання досягнень індустріального суспільства і повернення до ранніх форм тиранічного і войовничого соціального порядку.

Ці украй антиколективістські погляди Г.Спенсера лежать в основі доктрини про виживання самих пристосованих, яку він, подібно Ч.Дарвіну, розвинув від ідей Т.Мальтуса. Його власна теорія популяції була дещо більш оптимістичною в порівнянні з теорією похмурого священника. Він стверджував, що надмірна плодючість стимулює велику активність, тому що, чим більше стає людей, тим більша винахідливість необхідна для того, щоб вижити. Якнайменше розвинуті групи й індивіди вимирають, тому загальний рівень розвитку та інтелекту повинен поступово зростати.

Г.Спенсер стверджував, що загальний рівень інтелекту підніметься до такого ступеня, що в боротьбі за існування виживуть лише ті, інтелект яких перевершує інтелект інших. Але цей прогресивний еволюційний механізм буде повністю зруйнований, заявляв він, якщо у формі слабких законів або інших заходів соціального добробуту буде допущено державне втручання в благотворні процеси природного відбору.

Втручання держави в соціальні питання, вважав Г.Спенсер, неминуче спотворить необхідну адаптацію суспільства до свого середовища. Як тільки втручається держава, благотворні процеси, які природним чином привели б до більш ефективного і більш розумного контролю людини над природою, буде порушено і це дасть початок зворотному згубному процесу, який може привести лише до прогресуючого упадку людства.

Дата добавления: 2015-05-24