Розвиток соціології в Україні на сучасному етапі

РОЗДІЛ 18

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. Охарактеризуйте наукові погляди М.П.Драгоманова.

2. Розвиток соціології в Україні на початку ХХ ст.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В. Біля витоків соціологічної думки в україні. – К., 1995.

2. Волощенко А.К. Суспільно-політичний рух на Україні (70-ті – початок 80-х років ХІХ ст.). – К., 1972.

3. Депенчук Л.П. Б.О.Кістяківський – К., 1995.

4. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ сторіччя. – К., 1996.

5. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс Історії теоретичної соціології Навч. Посібник. – К., 1995.

6. Піча В.М., Черниш Н.Й., Кондратюк Л.Й. З історії української соціологічної думки. - Львів, 1995.

7. Соціологічна думка України. Навчальний посібник // М.В. Захарченко, В.Ф. Бурлачук, М.О. Молчанов та інші. – К., 1996.

1. Розвиток соціології в Україні після 1917 р.

2. Соціологія сьогодення.

Розвиток вітчизняної соціології в післяжовтневий період 1917 р. не припинився, хоча й був неоднозначним. Соціологічні студії здійснювалися в умовах повної інтегрованості в радянську соціологічну науку. Водночас українська соціологічна думка зазнавала досить відчутний вплив світової соціології, зокрема, соціологічних шкіл США та Європи, де процес подальшого розвитку соціологічного знання в силу певних історичних умов проходив інтенсивніше.

Слід зазначити, що перші роки більшовицького режиму в Україні збіглися з періодом прискорення інституціоналізації соціології. Деякий час створювалися соціологічні наукові та навчальні заклади, проводилися теоретичні та прикладні дослідження. Наукова і науково-видавнича праця із соціологічних проблем у 20-ті роки майже повністю зосередилась у Всеукраїнській академії наук (далі — ВУАН).

Організації соціологічних студій в установах ВУАН присвятив свою діяльність М.Грушевський, повернувшись в Україну у 1924 р. Найближчими співробітниками та прихильниками його поглядів в галузі соціологічних студій були Й. Гермайзе, П.Клименко, К.Грушевська. Кабінет примітивної культури, очолюваний К.Грушевською, досліджував питання генетичної соціології, з 1926 р. видавав річник “Первісне громадянство та його пережитки на Україні“. К.Грушевська опублікувала тут свої праці “Спроба соціологічного пояснення народної казки“, “Соціологія старовини“ та ін. В цьому ж напрямі працював Ф.Савченко, автор студій “Примітивна культура“, а також “Соціологія в концепції нової французької демократії“.

Після 1930 р. за умов гоніння на українську науку, поширення політики терору й репресій ослабла зацікавленість соціологічними студіями. Соціологічні установи, яких й так було обмаль в Україні, ліквідовувались, а їхні співпрацівники, уникаючи небезпечної тематики, в основному популяризували соціологічні знання в дусі догми вчення К.Маркса, Ф.Енгельса, В.Леніна, Й.Сталіна. Соціологія, як наука, втрачає свій самостійний статус, заноситься у “чорний список“ так званих буржуазних наук, стає поволі служницею пропаганди. Конкретна мікросоціологія та соціометрія не встигли розвинутися взагалі, бо заборонені були математична статистика, теорії ймовірності і вибірки, структурно-функціонального аналізу для вивчення радянського суспільства.

З 1936 р., з посиленням хвилі репресій, відбувається майже по­вна ліквідація будь-яких соціологічних досліджень. Такий стан був понад 30 років, незважаючи на тимчасові “потепління“ й спроби пожвавлення соціологічних студій у межах академічних установ. Соціально-економічний відділ АН УРСР (1937—1946 рр.) не видав практично жодної вагомої праці соціологічного характеру. Пізніше нау­кова тематика із соціальних та національних питань була передана створеному у 1947 р. Інституту філософії АН УРСР. Про науково-дослідну працю у цьому інституті не було відомостей аж до початку 60-х років, коли відділ атеїзму провів соціологічні дослідження на західноукраїнських землях, але вони опубліковані не були. Деякі наслідки проведених праць були надруковані у збірнику “Соціологія на Україні“ (К., 1968, ред. Л.В.Сохань). Хоча його оголосили як перший український щорічник соціології, проте наступні щорічники так і не з'явилися. Правда, в 1969 р. Інститут філософії АН УРСР видав перший збірник “Філософії та соціології“, в якому соціології був присвячений невеличкий розділ, що містив, зокрема, й статтю автора цього посібника В.М.Пічі.

Соціологію радянського періоду можна вважати однією із найвідсталіших наук як в Україні, так і в цілому колишньому СРСР. До Цього призвели такі фактори:

• майже повний контроль партії над плануванням, тематикою та проведенням соціологічних досліджень

§ відсутність самостійного статусу соціології як науки та ото­
тожнення з історичним матеріалізмом у плані вихідних методологічних засад;

• постійний політичний ризик інноваційної соціології;

• протидія соціологічним дослідженням, з одного боку, на ідеологічному ґрунті, а з другого — на патріотичному, коли більш - менш об'єктивні наукові розвідки, які відхилялися від партійної лінії, діставали ярлика “націоналістичних“;

• застій у розробці альтернативних теоретичних засад і моделей та бідність самостійних методичних засобів соціологічного аналізу;

• обмеженість державної соціальної статистики та часто її недостовірність;

• бідна матеріально-технічна база соціології, брак найновішого
обладнання, електронно-обчислювальної техніки, комп 'ютерів;

• відсутність надійних умов для підготовки висококваліфікова­
них спеціалістів, у тому числі і за кордоном;

• нерозвиненість наукових зв'язків із зарубіжними соціологами;

• дефіцит соціологічних праць зарубіжних авторів.

До цього слід додати, що результати соціологічних досліджень у більшості випадків приховувались, а рекомендації соціологів здебільшого не враховувались. Виразно позначилась непідготовленість працівників органів управління не тільки до самостійного висунення замовлень для соціологічної науки, а й до кваліфікованого співробітництва з нею, запровадження результатів у соціальну практику. Усіх, хто мислив більш-менш неординарно, робили винними за той стан справ, який вони розкривали своїми дослідженнями. Тому соціологія в Україні протягом багатьох років знаходилась у стані регресу. Лише з початком процесів оновлення суспільства у середині 80-х років змінюється ставлення до соціолога та усвідомлюється зростаюча потреба в її дослідженнях. Розвиток соціології стає нагальною потребою національного відродження України. Яскравим виявом ці­єї тенденції було створення восени 1990 р. Інституту соціології в системі Національної Академії наук. Головний напрям діяльності інституту — виявлення закономірностей розвитку українського суспільства в національному і міжнародному контексті, осмислення та узагальнення досвіду перетворення суспільства у справді громадянське. Досягнення цієї мети реалізується, зокрема, в таких напрямах досліджень:

• особливості соціально-статусної стратифікації в умовах становлення ринкової економіки;

• соціальні умови і механізми формування ринкової економіки;

• фактори виникнення і механізми подолання соціальних конфліктів у процесі трансформацій суспільства;

• українська етнічність у сучасному світі та ін.

Інститут має широкі зв'язки з аналогічними зарубіжними інституціями. В ньому працює плеяда широко відомих у нас і за кордоном науковців-соціологів, серед яких Л.В.Сохань, В.М.Ворона, М.О.Шульга, А.О.Ручка, В.В.Танчер, С.І.Головаха, В.І.Тарасенко, В.Л.Осовський, В.Є.Пилипенко, Н.В.Паніна, С.О.Макеєв, К.К.Грищенко, С.Войтович, О.Донченко, І.Мартинюк, С.Суїменко та ін.

У цей час відбуваються й інші важливі події для становлен­ня української соціології. Створюється Соціологічна асоціація України, першим президентом якої став професор В.І.Волович. В університетах відкриваються факультети та відділення для підготовки професійних соціологів, започатковуються соціологічні видання, утворюються спеціалізовані ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора соціологічних наук, починає виходити журнал “Філософська і соціологічна думка“, а з 1998 р. — часопис “Соціологія; теорія, методика, маркетинг“.

Значний внесок у розвиток вітчизняної соціології зробили вчені - соціологи, що працюють у вищих навчальних закладах Києва (М.Захарченко, М.Лукашевич, М.Пірен, І.Гавриленко, Л.Ніколаєнко, В.Хмелько, Ю.Яковенко та ін.), Харкова (О.Якуба, В.Астахова,В. Бакіров, В.Соболев, Л.Герасіна, І.Рущенко, В.Шкода, Ю.Чернецький, О.Сидоренко та ін.), Львова (А.Хоронжий, Н.Черниш, В.Піча), Одеси (І.Попова, Н.Побєда, Е.Гансова, В.Подшивалкіна, В.Оніщук та ін.), Дніпропетровська (В.Городяненко, В.Полторак) та інших центрів науки і освіти України.

Нині соціологія знаходиться в пошуку власної автентичності, виробляє свою методологічну базу, концептуальну схему та відповідний їм понятійно-категоріальний апарат. Кардинально переглядається предмет її досліджень. В якості центрального поняття, ключової соціологічної категорії виділяється громадянське суспільство, а сама соціологія розуміється як самостійна наука про соціальні спільноти-суб'єкти, механізми їх становлення, функціонування й розвитку. Створюються умови для методологічного плюралізму в соціології, існування різних підходів, орієнтацій в соціальних дослідженнях. Українська соціологічна школа набуває рис національної, що знаходить прояв не стільки в проблематиці досліджень, скільки в акцентах на традиції соціально-гуманітарних досліджень української культури в цілому.

Дата добавления: 2015-05-24