Визначте основні категорії педагогіки

Визначення педагогіки як науки про виховання, освіту й навчання вимагає розкриття її основних категорій – понять, що відбивають основні сторони, властивості і зв’язки явищ об’єктивного світу. Їх правильне розуміння допомагає пізнати педагогічні закономірності, сприяє вирішенню конкретних проблем цієї науки:

Виховання – процес передачі й організації засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання – явище соціальне, притаманне лише людині. Виконуючи свою роль у спадкоємній передачі трудового досвіду, вираженого в різноманітних знаннях, уміннях і навичках, воно водночас виступає і як засіб формування у нових поколінь певного світогляду, моралі, фізичних якостей тощо. В педагогіці поняття „виховання” вживається в кількох значеннях:

- у широкому соціальному значенні, коли йдеться мова про виховання як суспільне явище, що охоплює діяльність усіх виховних сил суспільства: і сім’ї, і дошкільних закладів, і навчально-виховних закладів, і трудових колективів, і засобів масової інформації, які діють в одному напрямку відповідно інтересів держави і народу, мети і завдань національного виховання;

- у широкому педагогічному значенні, коли мається на увазі предмет педагогіки – спеціально організоване цілеспрямоване виховання, що охоплює і навчання, і виховання, тобто весь навчально-виховний процес;

- у вузькому значенні як синонім “виховної роботи”, що передбачає формування системи певних якостей, поглядів, переконань (йдеться про цілеспрямований вплив вихователя на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості вихованця);

- у гранично вузькому значенні терміном “виховання” в педагогічній літературі та повсякденному вживанні позначають конкретні галузі виховання (трудове, фізичне, естетичне, етичне тощо).

„Велика радянська енциклопедія” трактує виховання як „процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості з метою підготовки її до активної участі в суспільному, виробничому і культурному житті”. За думкою К.Д. Ушинського, „виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя”. „Виховання, – підкреслював К. Гельвецій, – ось що перш за все повинно запліднювати наші серця, прищеплювати душам корисні для окремої особистості й для суспільства звички”. Мистецтво виховання полягає в тому, щоб „виростити скромну в побуті, невибагливу, нежадібну, незаздрісну людину, – але яка прагне до високої мети, до великого життя” (С.Л. Соловейчик).

Освіта – цілеспрямований процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь та навичок, формування на цій основі світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей. Освіченою прийнято вважати людину, яка опанувала певний обсяг знань і, крім того, набула звички логічно мислити. Головний критерій освіченості – системність знань і мислення, що виявляється в здатності самостійно відновлювати відсутні ланки в системі знань за допомогою логічних міркувань.

Оскільки освіта є невід’ємною складовою частиною загального процесу виховання, всі риси і ознаки виховання як соціального явища характеризують і освіту, її зміст і рівень визначаються вимогами суспільного виробництва, суспільними відносинами, станом науки, техніки і культури, а також рівнем розвитку педагогічної науки. С.Л. Соловейчик підкреслює, що на розвиток освіти впливають п’ять сил:

1) потреби промисловості в грамотних працівниках (наймогутніша сила);

2) суспільна, культурна сила;

3) сила прогресивної частини людства – інтелігенції;

4) страх перед революцією та освітою;

5) сила загального дрімучого неуцтва.

Завдяки освіті ведеться передача від старших поколінь молодшим поколінням знання всіх тих духовних багатств, що виробило людство, засвоєння результатів суспільно-історичного пізнання стосовно природи, суспільства, техніки й мистецтва, а також оволодіння трудовими вміннями і навичками. У силу цього освіту можна розглядати як необхідну умову підготовки людини до життя і праці, основний засіб залучення людини до культури і оволодіння нею, фундамент розвитку культури.

Найбільш поширеними є такі види освіти, як загальна і професійна. Загальна дає знання, вміння й навички, необхідні кожній людині незалежно від її майбутньої професії, а спеціальна сприяє отриманню певної кваліфікації. Спеціальна освіта включає ряд галузей (медичну, математичну, педагогічну та ін.) і за своїм рівнем поділяється на вищу, середню-спеціальну та професійно-технічну. Серед завдань, які виконують освітні заклади, найбільш важливими є:

- надання загальної освіти, що відповідає вимогам суспільного і науково-технічного прогресу;

- озброєння учнів, студентів глибокими і міцними знаннями основ наук;

- виховання в них прагнення самостійно вдосконалювати набуті знання і застосовувати їх на практиці;

- підготовка кадрів, які вміють швидко орієнтуватися в зміні умов виробничої діяльності;

- поєднання загальнотехнічних і культурних знань із досконалим володінням конкретною спеціальністю;

- творче ставлення до праці.

Реалізація мети виховання і освіти здійснюється шляхом навчання – цілеспрямованого процесу, в ході якого відбувається розвиток, освіта і виховання особистості. Цей процес спрямований на розвиток інструментальної сфери особистості – знань, умінь і навичок, що виступають компонентами змісту освіти.

Зміст і характер навчання визначаються рівнем матеріального і культурного розвитку суспільства, в якому воно здійснюється. У сучасних умовах відродження молодої державності виникла необхідність у розробці змісту, форм, методів і засобів навчання, відповідно нових соціальних потреб, а також можливостей і потреб самих учнів. Виконання цих вимог відбито в загальнодержавній програмі „Освіта (Україна XXI ст.)”:

а) встановлення тісних зв’язків між різними формами і стадіями навчання, досягнення його перманентності;

б) надання великого значення загальній політехнічній освіті, здійснення професійної спеціалізації на базі більш широкої загальної освіти;

в) розширення змісту навчання за рахунок значного збільшення питомої ваги теоретичного матеріалу, який відповідає останнім досягненням науки;

г) посилення уваги до розвивальних властивостей навчання, вдосконалення пізнавальних сил і здібностей учнів;

д) розширене використання засобів масової комунікації, а також різних форм самоосвіти.

Розвиток – процес поступових кількісно-якісних змін, що характеризують анатомо-фізіологічний, психічний та соціальний стан особистості. Розвиток особистості є складним процесом, що відбувається на різних рівнях – фізичному, психічному, духовному і соціальному. Соціальний розвиток особистості, її становлення як члена суспільства називають соціалізацією.

Формування – становлення особистості під впливом суб’єктивних та об’єктивних чинників.

Самовиховання – систематична і свідома діяльність людини, що спрямована на вироблення в себе бажаних фізичних, розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й характеру або усунення негативних звичок.

Самоосвіта – це вид пізнавальної д-сті, що характеризується активністю, самостійністю, добровільністю і спрямованістю на формування розумових сил і здібностей, вироблення культури розумової праці.

Дата добавления: 2015-05-24