Розкрийте системний підхід як загальнонауковий у вивченні педагогічних явищ і процесів

Системний підхід як загальнонауковий у вивченні педагогічних явищ і процесів з’явився у 80-х рр. ХХ ст. Концептуальну основу цьому підходу надала кібернетика, а точніше – загальна теорія систем Л. фон Берталанфі. У зазначений період педагоги-дослідники зверталися до поняття „педагогічна система” дуже рідко: згадки про нього знаходимо лише у працях В.П. Беспалько, Ю.К. Бабанського, Г.М. Олександрова, Ф.Ф. Корольова та деяких інших науковців. Останнім часом інтерес до цієї проблеми значно виріс, і навіть в одному з підручників педагогіки його автор (П.І. Підласий) разом із загальноприйнятим визначенням предмета дослідження педагогіки називає педагогічні системи.

Узагалі поняття „система„ походить від лат. system, що означає „ціле, яке складається з частин”. Тому система – це об’єднання взаємопов’язаних і розташованих у певній послідовності елементів якогось цілого утворення. Цілісність виступає суттєвою ознакою будь-якої системи, у тому числі й педагогічної. Будову цього утворення розкриває його структура. Структура процесу на відміну від структури предметів являє собою закономірний порядок зв’язку його етапів, стадій, станів. Обов’язковими компонентами педагогічної системи є такі:

-мета організації навчально-виховного процесу;

-зміст освіти і виховання;

-методи і організаційні форми навчання і виховання;

-спрямованість на досягнення позитивного результату;

-учитель;

-учні.

Цілі, що реалізовуються в педагогічних системах, утворюють певну ієрархію: цілі суспільства (соціальне замовлення); позиція особистості; загальні цілі функціонування педагогічної системи; цілі педагогічного процесу, що відбувається в таких його формах, як урок, заняття, виховний акт, виховний захід.

Динаміка співвіднесень між цілями в даній ієрархії виглядає так: глобальні спрямовуючі цілі сприяють формуванню позиції особистості, що врешті вирішальним чином позначається на завданнях формування якостей особистості. Подальший розвиток якостей особистості відбувається на рівні елементарних форм педагогічного процесу, пов’язаного з набуттям знань, умінь і навичок. Якщо йдеться про дидактичні системи, то в них виділяють освітні, виховні і розвиваючі цілі.

До педагогічних (виховних систем) відносять:

1)регіональні педагогічні системи, що складаються як специфічні виховні комплекси, які охоплюють всі виховні системи того чи іншого регіону – району, міста, області;

2)системи виховання у мікрорайоні, до яких входять сім’я, дошкільні, шкільні і позашкільні заклади, засоби комунікації, громадські установи;

3)системи виховання у навчально-виховних закладах, конкретна характеристика яких визначається функціями даного закладу;

4)системи виховання у первинних колективах;

5)функціональні або часткові виховні системи, що реалізовують якийсь один напрямок виховної діяльності – естетичний, моральний, економічний, правовий тощо.

Усі перелічені виховні системи відрізняються діапазоном виховних завдань, контингентом учнів, але у своєму розвитку і функціонуванні підпорядковуються таким закономірностям: 1) кожна педагогічна система має генеральну внутрішню ціль, у якій знаходять своє вираження причинно-наслідкові зв’язки, що визначають подальший напрямок розвитку даної системи і забезпечують відносну сталість елементів її структури; 2) усі компоненти знаходяться у неподільній єдності так, що посилення або послаблення хоч одного з них помітно відбивається на стані всієї системи у цілому; 3) на формування і розвиток систем суттєво впливає навколишнє середовище; 4) до управління кожною системою має бути покладений принцип зворотного зв’язку, адже без поточного контролю за ходом навчально-виховного процесу неможливо виявити типові помилки і недоліки в діяльності вихованців, випередити накопичення ними прогалин у знаннях, звичках, діях.

Таким чином, системний підхід – це не просто мова опису і вивчення педагогічних об’єктів, а один із важливих шляхів вирішення методологічних і теоретичних проблем педагогіки.

Дата добавления: 2015-05-24