Розкрийте структуру педагогічної праці. Схарактеризуйте професійно-педагогічні та особистісні якості вчителя

У вихованні підростаючого покоління тим чи іншим чином бере участь майже все доросле населення. Тому, характеризуючи педагогічну діяльність, слід дотримуватися наступної схеми:

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Непрофесійна Професійна

Розвивальна Навчальна Виховна

Непрофесійно педагогічною діяльністю займаються майже всі люди, але тільки вчителі знають – що, де і як потрібно робити, вміють діяти відповідно до педагогічними законами, несуть у встановленому порядку відповідальність за якісне виконання свого професійного обов'язку.

Особистість, що організовує і реалізує навчально-виховний процес у школі, це вчитель, педагог. Педагог – це фахівець, який має спеціальну підготовку, фахово займається педагогічною діяльністю і професійно провадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах.

Педагогічна діяльність – це діяльність педагога в навчально-виховному процесі, спрямована на формування і розвиток особистості вихованців.

Психолого-педагогічні дослідження останніх років підтверджують, що навчання і виховання підростаючого покоління не є простою сумою двох доданків – діяльності вчителя і діяльності учнів. Якщо історичний досвід знайомить нас із такими двома напрямками, як “зазубрювання” (читання, заучування і відтворення) і “розжовування” (засвоєння готового матеріалу), що детально описано К.Д. Ушинським у його книзі „Рідне слово”, то зараз ми частіше відчуваємо необхідність у здійсненні “педагогіки співробітництва”. Адже основи наук передати може кожен, а виховувати людину можна тільки за допомогою співробітництва.

Структура діяльності педагога включає низку взаємозумовлених компонентів:

Діагностична діяльність – вивчення індивідуально-психічних особливостей і вихованості учнів, визначення рівня їхньої освіти, знань, навичок і вмінь. К.Ушинський: щоб виховувати людину всебічно, насамперед слід знати її всебічно. Отже, педагог повинен бути психологом-дослідником.

Орієнтовно-прогностична діяльність Прогнозування виражається в умінні вчителя передбачати результати своєї діяльності в конкретних умовах і виходячи з цього визначити, що і як потрібно робити. Педагог, який не вміє заглядати вперед, не розуміє, до чого він прагне, уподібнюється подорожньому, бреде навмання, який може досягти мети тільки випадково. Педагогіку, яка не вчить вчителя прогнозувати, В.Сухомлинський назвав знахарством, а вчителі, що не бажає або не вміє дивитися вперед і передбачати розвиток подій, - неписьменної нянькою. Це уміння педагога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності, передбачити її результати на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих вихованців, злагодженості та згуртованості колективу. Спочатку – діагноз, потім – прогноз і орієнтири.

Наслідком цього є конструктивно-проектувальна діяльність – планування, проектуваня, модулювання, конструювання, визначення оптимальних шляхів реалізації навчально-виховних заходів. Діагноз, прогноз, проект стають підставою для розробки плану навчально-виховної діяльності.

Організаційна діяльність. Організаційна діяльність вчителя пов'язана із залученням дітей у намічену роботу, співпрацею з ними в досягненні обраної мети. Практичне здійснення конкретних педагогічних заходів. Безпосередня організація, продумані шляхи, методи, заходи, своєрідний педагогічний менеджмент, та постійне вдосконалення педагогом методики проведення різних навчально-виховних заходів.

Аналітично-оцінювальний вид діяльності – аналіз як власних дій, так і дій вихованців, виявлення позитивного, недоліків, порівняння отриманих результатів із запланованими. За допомогою цього виду діяльності відбувається зворотний зв’язок, тт.своєчасно визначаються конкретні результати навчально-виховної діяльності й вносяться корективи.

Дослідницько-творча діяльність. Має пронизувати всі попередні види діяльності. Діяльність педагога базується на дослідницьких даних та творчого підходу в процесі виховного впливу на дітей, організації й проведенні навчально-виховних заходів. Творчість вихователя – джерело його оптимізму, всебічного розвитку, гуманного мислення, оригінального проведення, постійного росту й вдосконалення.

Які властивості повинен мати педагог, щоб його можна було назвати справжнім вихователем? У чому полягає майстерність педагога?

Будь-яка майстерність, у т.ч. й педагогічна, розкривається в діяльності, причому в ефективній. Ефективність процесу виховання багато в чому залежить від дій педагога – суб’єкта педагогічного процесу, тт. вихователя, який безпосередньо й багатогранно впливає на кожний його компонент. Головне – педагог повинен зробити вихованця центральною постаттю цього процесу, його активним, свідомим, повноправним та самостійним учасником. Завдання вихователя – формувати у вихованця мотивацію, навички та вміння самовдосконалення, озброїти його ефективною методикою. Впоратися з цим може тільки справжній майстер своєї справи. Отже, педагогічна діяльність характеризується у вітчизняній педагогічній та психологічній літературі двобічністю, вираженою у взаємовідношенні “педагог-вихованець”. Велика увага приділяється навчанню учнів прийомам і способам розумової діяльності, формуванню розумових процесів, керівництву навчальною діяльністю в цілому. При цьому слід враховувати систему мотивів, емоційно-вольову сферу особистості, творчу уяву дитини і професіоналізм педагога, вміння створювати емоційний комфорт.

Кожна держава, будь-яка суспільна система визнавали необхідність навчання і виховання, відповідно націлюючи людей, які займалися цією діяльністю. Це знайшло свій відбиток у визначенні професіограми вчителя – сукупності вимог, що висуває професія до особистісних якостей, психологічних здібностей, психофізичних можливостей людини. Назвемо найбільш відомі підходи до визначення професіограми вчителя.

Перший підхід належить психологу К.К. Платонову, в основі якого лежить психологічна концепція особистості. Такий підхід відзначається рядом переваг: він дозволяє наочно побачити структурну модель особистості загалом, охоплює все суттєве в ній, є зручним для використання в різноманітних варіантах. До того ж він дозволяє більш чітко виділити систему вимог, що висуває до вчителя його професія. Виходячи з того, що особистість – це складне соціально-психологічне утворення, яке складається з ряду взаємопов’язаних і взаємопроникаючих підструктур (соціальної спрямованості особистості, досвіду індивіда, його пізнавальних, емоційно-вольових процесів та спадкових індивідуальних особливостей), К.К. Платонов виділяє три групи вимог: 1) вимоги до вчителя як представника суспільства і виконавця найважливішого соціального замовлення – формування особистості за допомогою своєї особистості; 2) професійна підготовленість і загальний розвиток; 3) розвиток психічних процесів майбутніх учителів.

Другий підхід до визначення професіограми вчителя ми зустрічаємо в роботах В.І. Загвязинського, С.Б. Єлканова, І.О. Синиці, Н.В. Кузьміної, які особливу увагу приділяли особистості вчителя з точки зору його професіоналізму. Цінним у такому підході є те, що велике значення надається самій особистості педагога, його інтересу до навчально-виховного процесу, справ своїх вихованців, доброзичливості, принциповості. На цій підставі у структурі вчительської діяльності виділяють такі компоненти, як: 1) конструктивний (передбачає планування, вибір змісту навчально-виховного процесу, проектування поведінки дітей і власної поведінки); 2) організаційний (включає організацію різних видів діяльності вихованців); 3) комунікативний (вимагає встановлення доцільних стосунків з учнями, керівниками закладу, іншими вчителями, батьками); 4) гностичний (має за мету вивчення фактів і явищ педагогічної діяльності, їх аналіз і пошук адекватних способів реагування).

Відомий також підхід до створення моделі діяльності педагога на основі урахування специфіки педагогічної діяльності в різних ланках системи народної освіти (професіограми вихователя дошкільного закладу, вчителя початкових класів, викладача технікуму).

У зарубіжній педагогіці має місце спроба характеризувати вчительську діяльність через послідовність службових посад, які проходять спеціалісти після закінчення навчального закладу (Д. С’юпер, Д. Крайт, П. Джордан). Це так звана теорія кар’єр.

Щодо особистісних якостей, то сучасний науковець Н.П. Волкова до їх числа відносить: 1) вимогливість (більшість видатних педагогів обстоювала єдність вимогливості і поваги, бо саме у вимогливості до людини і полягає повага до неї); 2) віру в людину (вчитель має підходити до кожної дитини з оптимістичною спрямованістю, навіть, якщо ризикує помилитися); 3) справедливість (будь-які прояви несправедливості з боку педагога ранять дитячі душі, обурюють учнів і завдають непоправної шкоди справі навчання і виховання); 4) позитивну емоційну спрямованість (виявляється в умінні залишати за дверима школи неприємні переживання, поганий настрій. Водночас учитель не повинен приховувати свого невдоволення чи навіть обурення, якщо учні його заслужили); 5) почуття міри (у стосунках з учнями неприпустимі крайнощі, що виходять за межі пристойності і педагогічної доцільності); 6) педагогічний такт (уміння обирати в кожному конкретному випадку таку лінію поведінки, яка оберігає честь і гідність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його честь і гідність); 7) мовну культуру (є засобом безпосереднього впливу на свідомість і поведінку учнів, які повинні відчувати в мові педагога його волю, душу, культуру); 8) авторитет (визнання учнями інтелектуальної, моральної сили і переваги вчителя).

У сучасній науково-педагогічній літературі вимоги до особистості вчителя об’єднуються у комунікативні, конструктивні, організаторські, емпатичні, сугестивні, прогностичні, гностичні.

Дата добавления: 2015-05-24