Корекційне навчання і виховання дітей, хворих на ДЦП

Ефективне навчання і виховання учнів із ДЦП потребує створення спеціальних умов для реалізації їх актуальних і потенційних можливостей (В. Бондар, В. Григоренко, Б. Сермєєв, В. Синьов, Б. Шеремет, М. Шеремет, О. Штеренгерц та ін.). Кореційно-педагогічна діяльність, що здійснюється під час ДЦП, має бути своєчасною, взаємопов’язаною, безперервною, взаємозалежною, комплексною, ефективною. Це тривалий процес, який вимагає значних зусиль та терпіння.

До спеціальної школи (школи-інтернату) для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату зараховують осіб 6 (7) років, які самостійно пересуваються, не потребують індивідуального догляду, з такими захворюваннями:

- церебральні паралічі;

- наслідки поліомієліту;

- артрогрипоз, хондродистрофія, міопатія, наслідки інфекційних поліартритів;

- інші вроджені й набуті деформації опорно-рухового апарату.

Діти, у яких, крім рухових розладів, констатується затримка психічного розвитку та розумова відсталість, виокремлюються в окремі класи у складі цієї школи.

За наявності відповідних умов та кадрового забезпечення у спеціальній школі (школі-інтернаті) можуть навчатися діти з тяжкими порушеннями опорно-рухового апарату, які себе не обслуговують і відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда потребують індивідуального догляду та супроводу, стан здоров’я яких дає змогу перебувати в дитячому колективі згідно з рекомендованим лікарями режимом.

Не зараховують до спеціальної школи (школи-інтернату) тих дітей із порушеннями опорно-рухового апарату, які:

- страждають на часті епілептичні напади;

- мають стійкий енурез і енкопрез унаслідок органічного ураження центральної нервової системи;

- страждають на терапевтично-резистентні судомні напади, шизофренію з наявністю продуктивної симптоматики, тяжкі порушення поведінки, небезпечні для дитини та оточення;

- мають тяжку, глибоку розумову відсталість;

- яким за станом здоров’я протипоказане перебування в дитячому колективі.

Метою корекційної роботи, яка здійснюється психолого-педагогічними працівниками, що працюють із дітьми, хворими на церебральний параліч, є надання різних видів допомоги (психологічної, педагогічної, логопедичної, соціальної) та забезпечення повної і ранньої соціальної адаптації, загального і професійного навчання. У дитини із церебральним паралічем необхідно сформувати позитивні особистісні якості, адекватне ставлення до життя, привчити до самообслуговування, праці. Із цією метою об’єднують зусилля лікарів, логопедів, дефектологів, психологів, педагогів та батьків.

Принципами корекційно-педагогічної роботи із дітьми, хворими на церебральний параліч, є:

1. Комплексний характер цієї діяльності (постійне урахування взаємовпливу рухових, мовленнєвих і психічних порушень у динаміці розвитку дитини, спільна всебічна стимуляція розвитку психіки, мовлення, моторики, профілактика і корекція їх порушень).

2. Ранній початок послідовних корекційних дій з опорою на збережені функції дитини (рання діагностика і початок корекційно-педагогічного впливу, починаючи вже з періоду немовляти і раннього віку, який є сензитивним періодом для розвитку мовлення. Раннє виявлення патології і своєчасний корекційний вплив, здійснені у цей період, дозволяють зменшити, а інколи й виключити психомовленнєві порушення дітей із церебральним паралічем, що пояснюється пластичністю і універсальною здатністю дитячого мозку до компенсації порушених функцій).

3. Організація роботи у рамках провідної діяльності. Порушення розвитку психіки і мовлення під час ДЦП значною мірою обумовлено відсутністю або дефіцитом діяльності у дітей.

4. Спостереження за дитиною у динаміці розвитку психіки і мовлення.

5. Тісний взаємозв’язок із батьками та оточенням дитини. Найближче середовище, у якому перебуває дитина із церебральним паралічем, має можливість максимально стимулювати її розвиток, пом’якшувати негативний вплив хвороби на стан психіки. Активність батьків має сприяти створенню позитивних умов виховання. Тому психолого-педагогічні працівники спрямовують їхні зусилля на організацію режиму дня дитини, цілеспрямоване виконання нею корекційних вправ, формування адекватної самооцінки, правильне ставлення дитини до особливостей здоров’я, розвиток моральних і вольових якостей, прищеплення навичок самообслуговування, включення у посильну працю, допомогу по господарству.

Уже з дитинства необхідно розвивати посильні вміння й навички, позитивні психологічні установки, привчати дитину до думки про те, що вона є повноцінною особистістю, має право на гідне життя, повинна грамотно будувати стосунки з оточуючими.

Корекційно-педагогічна робота у спеціальних закладах для дітей із ДЦП здійснюється за такими напрямами:

- стимуляція рухової активності;

- розвиток функціональних можливостей кистей рук;

- формування навичок самообслуговування;

- формування конструктивних і зображувальних навичок;

- розвиток мовлення і корекція мовленнєвих розладів;

- розвиток пізнавальної діяльності;

- формування і удосконалення провідних для кожного вікового періоду видів діяльності.

Процес формування, розвитку й удосконалення рухів у дітей із ДЦП унаслідок значного ураження систем їх виконання, керування і вегетативного забезпечення може відбуватися лише в умовах спеціально організованого навчання, що передбачає створення відповідних організаційно-педагогічних умов, застосування методів і засобів корекційно-реабілітаційного впливу.

Особливістю подолання рухових порушень (основними з яких є паралічі та парези, порушення м’язового тонусу) є те, що вони важко піддаються корекції (Л. Журба, О. Мастюкова). Із дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку проводять систематичну робота з розвитку тонкої моторики, що забезпечує диференційовані рухи в процесі письма, виконання трудових операцій, ліплення, конструювання та інших рухових актів.

Позитивно діють на дитячий розвиток особистісно орієнтовані технології: методика кондуктивної педагогіки для дітей із ДЦП А. Петьо з використанням ерготерапії та арт-терапії; адаптована методика комплексної реабілітації за О. Мастюковою та корекційна методика Р. Бабенкової з розвитку підготовленості руки до письма, розвитку сенсорних функцій у цілому.

Технологія розвитку рухової активності цієї категорії дітей (Л. Мороз) передбачає залучення батьків до активної участі у реалізації заходів щодо розвитку рухових можливостей та збільшенні рухової активності дітей в умовах домашнього виховання; взаємодію навчально-виховного закладу з батьками дітей; поєднання педагогічних заходів з компенсаторно-відновлювальними засобами (акупресура, Су-Джок терапія, голчасті аплікатори) із залученням до роботи з дітьми кваліфікованих педагогів-реабілітологів; використання привабливих та емоційно сприятливих інтерактивних форм і засобів корекції (рухливі ігри, музичні заняття, ігри-драматизації), групових форм роботи з урахуванням індивідуальних особливостей дітей.

Продуктивні методи корекції емоційного стану учня, психогімнастика, сюжетно-рольові ігри, неструктуровані ігри, арт-терапія, групові рухливі ігри, рекомендовані психологами і психотерапевтами О. Захаровим, В. Золотоверх, І. Мамайчук, Р. Овчаровою, М. Чистяковою, дають можливість попередити емоційний дискомфорт, створити позитивну мотивацію на уроці, підтримувати на належному рівні активність і самостійність учня, формувати вміння довільно спрямовувати увагу на власні емоційні відчуття, наслідувати вираження емоцій за зразком, розуміти емоційні стани інших людей, саморегулювати власну поведінку.

Робота з поліпшення мовленнєвого розвитку учня у процесі індивідуального навчання передбачає комплексну взаємодію логопеда, лікаря, вчителя, учня та батьків.

Корекція спілкування досягається використанням таких методів психотерапії: безпосередньої взаємодії педагога і дитини на зразок індивідуальної форми психотерапевтичної дії, ефективність якої полягає в індивідуалізації дій та розумінні особистісних проблем дитини; групової психотерапії; психогімнастики як різновиду невербальної техніки; бібліотерапії; терапевтичної метафори як особливого прийому спілкування; ігрової терапії; терапії засобами образотворчої діяльності і основних положень медичної психології та деонтології.

Напрямами корекційно-розвивальної роботи щодо розвитку пізнавальної діяльності дітей із ДЦП є: ознайомлення із навколишнім світом, розвиток просторових і часових уявлень, ігрової діяльності, пам’яті, уваги, мислення, розвиток сенсорних функцій. У процесі гри тренують і закріплюють набуті уміння і навички.

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату комплексне відновлювальне лікування передбачає систему реабілітаційних заходів (лікувальна фізкультура, масаж, фізіобальнеокліматотерапія, корекційні заняття в басейні тощо) для забезпечення відновлення і розвитку резервних і компенсаторних можливостей організму.

Відповідно до стану дитини і клініки дефекту призначають різні види масажу. Лікувальна гімнастика сприяє нормалізації біохімічних процесів у нервово-м’язовому апараті. У результаті її виконання збільшується рухливість суглобів, нормалізується м’язовий тонус, покращується координація, збільшується об’єм рухів.

У спеціальних школах (школах-інтернатах) для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату повинні бути:

- кабінети дитячого психіатра (невролога), ортопеда;

- кабінети ЛФК з урахуванням можливості проведення групових, індивідуальних занять (з розрахунку: один кабінет на одного інструктора ЛФК для роботи у дві зміни);

- майстерня з ремонту протезних пристроїв.

Обов’язковим і ефективним фактором виховання, формування у дітей із церебральним паралічем позитивних моральних рис, якостей гуманної, цілісної особистостіє трудове виховання. Його здійснюють як у процесі повсякденного життя, так і на спеціальних заняттях із праці. Професійну орієнтацію дітей із церебральним паралічем проводять упродовж усього періоду навчання з метою підготовки до тієї майбутньої професії, що відповідає психофізичним можливостям та інтересам дитини.

Під час проведення уроків використовують різні корекційні форми та види робіт. Особливу увагу приділяють предметно-практичній діяльності учнів, розвитку тонкої моторики (діти повинні більше діяти самостійно: малювати і писати, в тому числі на піску, манці, ліпити, складати, розрізати). Такі види робіт мають власну цінність, а також готують дитину до опанування письма, яке є складною координаційною навичкою, що вимагає злагодженої роботи м’язів кисті, усієї руки, правильної координації рухів усього тіла.

Отже, корекційно-педагогічна робота з дітьми, хворими на церебральний параліч, полягає у послідовному розвитку пізнавальної діяльності й корекції її порушень, корекції вищих кіркових функцій, вихованні стійких форм поведінки і діяльності. Особливими є вимоги до педагогів, які працюють із цими дітьми. Їм потрібні великий такт, знання індивідуальних особливостей дітей, уміння передбачати можливі реакції на критичні зауваження та виробляти у дитини об’єктивне ставлення до своїх можливостей.

Дата добавления: 2015-05-24