Психологічні особливості дитини зі складними порушеннями розвитку

Класифікації дітей зі складними порушеннями розвитку

Виділяють такі варіанти різних поєднаних порушень:

1. За поєднанням порушень - більше 20 видів складних порушень.

2. За проявом поєднаних порушень зору і слуху дітей із цим видом складного порушення - тотально або практично сліпоглухих; слабочуючих сліпих; слабобачачих глухих; слабобачачих слабочуючих.

Можливими є безліч поєднань різних за проявом сенсорних та рухових порушень з різною за глибиною розумовою відсталістю.

Відрізняють також дітей із порушеннями, що настали одночасно або у різні періоди життя. Це можуть бути вроджені порушення зору і слуху у дитини, порушення, що виникли внаслідок захворювання на менінгоенцефаліт, що настали у певному віці. Це можуть бути різні випадки різночасної втрати слуху і зору (одне порушення вроджене, інше настало в результаті травми або прогресуючого спадкового захворювання в більш пізньому віці). В інших випадках це можуть бути вроджена сліпота і нерухомість після травми хребта у підлітковому віці.

Урахування часу настання порушень є особливо важливим для дітей із сенсорними порушеннями. Для тих дітей, що втратили слух, дуже важливим є ступінь сформованості їх мовлення до настання захворювання; для тих, що втратили зір - запас їх зорових вражень, на які можна спиратися, орієнтуючись в оточуючому світі.

За часом настання складних порушень виділяють такі групи дітей:

- із вродженим або раннім складним дефектом;

- зі складним порушенням, що проявилося/з’явилося в молодшому або старшому дошкільному віці;

- з порушенням, що з’явилося у підлітковому віці;

- з порушенням, набутим у зрілому віці;

- з порушенням, що настало в літньому віці.

Уроджене або складне порушення, що настало на ранніх етапах розвитку, надзвичайно ускладнює процес розвитку дитини.

Головною особливістю дітей, сліпоглухота яких настала у підлітковому віці, є протиріччя між планами на майбутнє, рівнем домагань і тими перешкодами, які ставить на шляху їх досягнення дефект. Підліток дуже боляче переживає порушення контактів із однолітками, неможливість спілкування з ними.

Психічний розвиток дітей зі складним сенсорним порушенням (Л. Аксьонова, Б. Архіпов, Л. Бєлякова, Н. Назарова та ін.) спирається на збережені інтелектуальні і сенсорні (нюх, вібраційна і кінестетична чутливість) можливості пізнання.

І. Соколянський писав, що сліпоглухі діти легко знаходять вікна і двері навіть у незнайомому приміщенні завдяки тому, що шкірою обличчя сприймають зміни повітряної хвилі і температури.

Тактильна чутливість дозволяє сприймати предмети тільки шляхом дотику і діями в безпосередньому контакті з ними. Людина без зору і слуху може отримувати інформацію і від того, що знаходиться на відстані, дистантно. О. Скороходова згадувала, що із запаху букету різних квітів вона відразу виділяла аромат білої лілії, у пляшці з чорнилами відчувала запах парфумів, які знаходилися у ній раніше.

З віком сліпоглухі здатні визначати людей, що наближаються до них, за кроками дізнаватися, що хтось увійшов до кімнати, рукою слухати звуки музики, визначати ногами напрям гучних звуків.

Поряд із повністю збереженими можливостями нюхових, смакових, дотикових, тактильно-вібраційних відчуттів сліпоглухих спонукають користуватися залишковим зором і слухом.

У випадках складного сенсорного порушення розвиток особистості дитини може бути особливо неповноцінним, негативним. Причинами цього є власне складне порушення та ізольованість дитини від зовнішнього світу. Така ізоляція веде до вторинних порушень розвитку - слабкості і спотворення емоційних та соціальних зв’язків із людьми, до егоцентризму.

Близькі сліпоглухої дитини, усвідомивши її важкі порушення, можуть проявляти зайву тривогу, жаліти її, унаслідок чого створюється ситуація гіперопіки, коли дитина стає центром існування родини, внаслідок чого інтереси інших її членів стають незначущими.

Проблеми можуть бути пов’язані також із практикою навчання й виховання, під час якої сама дитина упродовж усього дошкільного і шкільного навчання залишається його об’єктом. Її вчать і виховують, а не вона сама вчиться і виховується.

Показником успішного розвитку сліпоглухої дитини є поява спілкування між нею і її близькими за допомогою природних жестів. Проте засвоєння словесного мовлення можливе лише у результаті спеціального навчання.

Зарубіжні й вітчизняні вчені виділяють такі особливості комунікативного розвитку дітей, обумовлені вродженим глибоким порушенням слуху та зору: відсутність засобів спілкування, у першу чергу, несформованість усного словесного мовлення як наслідок вродженого ураження слухової функції; труднощі у встановленні та підтриманні міжособистісних стосунків з оточуючими; пасивність дитини в соціальних контактах; соціальна ізольованість дитини; відсутність соціального досвіду, характерного для однолітків, що негативним чином відображається на комунікативній компетентності дитини. Крім зазначених особливостей їм властиві: труднощі у встановленні асоціацій між предметами й їх призначенням та в усвідомленні причинно-наслідкових зв’язків між явищами, спотворене світосприйняття; несформованість умінь передбачати та очікувати майбутні події та їх наслідки; спотворене сприймання оточуючого світу через відсутність чіткої інформації від дистантних органів чуття; обмеженість контакту дитини з навколишнім середовищем у зв’язку з орієнтуванням лише на дотикові подразники; підвищена чутливість до торкання; прояви самостимуляції та порушення поведінки, зумовлені сенсорною депривацією, ізольованістю, розгубленістю і страхом; відставання у моторному розвитку; труднощі у використанні збережених і залишкових відчуттів та в узагальненні інформації, перенесенні її на інші обставини; розлади харчування, сну тощо. Нерідко супутні медичні захворювання призводять до затримки у соціальному, емоційному та розумовому розвитку, що позначається і на комунікативних уміннях дитини (К. Глущенко, 2009).

Без спеціального навчання у сліпоглухих дітей виявляються лише ті мотиви, які безпосередньо пов’язані із задоволенням їх основних потреб (вимога певної дії, процесу або предмету, припинення дії), тоді як мотиви соціальної взаємодії відсутні (цілеспрямоване привернення уваги, вимога взаємодії як основа процесу міжособистісного спілкування тощо) (К. Глущенко, 2009).

У розвитку сліпоглухої дитини дошкільного віку провідне місце належить формуванню перших засобів спілкування - жестів. Завдяки дорослій людині дитина поступово засвоює черговість повсякденних побутових ситуацій (ранковий туалет, сніданок, ігри, обід, денний сон, підвечірок, прогулянка, вечеря, вечірній туалет і підготовка до сну і т. п.). Предмет або жест, що зображує дію з предметом, можуть стати сигналом кожної такої значущої для дитини побутової ситуації.

Самостійне засвоєння сліпоглухою дитиною спочатку окремих дій, а потім і цілого циклу дій усередині кожної побутової або ігрової ситуації дозволяє зробити природний жест знаком певного окремого предмету і дії з ним. Усе це готує заміну природного жесту умовним знаком (жестом мови глухих, дактильним або усним словом), дає можливість надалі замінити жест дактильним словом, а потім і письмовою фразою (написаною великими буквами або рельєфно-точковим шрифтом Брайля).

Величезне значення для формування правильних уявлень про оточуючий світ мають для сліпоглухої дитини ліплення, моделювання, малювання і гра.

Сліпоглуху або сліпу дитину з додатковими порушеннями часто обмежено або навіть позбавлено можливості самостійно спостерігати й наслідувати дії дорослого. Її навчання йде через організацію спільних з дорослим дій (дорослий діє руками дитини або руки дитини «стежать» за діями дорослого), які поступово перетворюються спочатку на розділені з дорослим (дорослий починає дію, а дитина закінчує її) і, нарешті, у повністю самостійні дії.

Але, навчивши дитину діяти самостійно, необхідно спробувати організувати її самостійні спостереження за заняттями людей, які її оточують. Для цього сліпоглуху дитину вчать спокійно спостерігати руками за тим, як її близькі їдять, п’ють, одягаються. Завдяки цим спостереженням дитина отримує перші уявлення про дії інших людей, формуються умови для наслідування, що є дуже важливим для повноцінного соціального розвитку людини.

Розширюється й узагальнюється значення жестів і слів, що означають не лише конкретну чашку для пиття самої дитини, але й інші чашки, з яких п’ють мама і тато, гості. Організація спостереження дитини за щоденними діями сприяє розширенню її власного досвіду й уявлень про заняття інших людей.

Наприклад, перед тим, як розпочати навчання сліпоглухої дитини читання і письма, в неї треба сформувати «установку на читання» - її вчать, не заважаючи діям інших людей, спостерігати за ними. Перш ніж розпочати навчання дитини діям із сюжетними іграшками - ляльками, потрібно навчити її «бачити» реальні дії інших людей.

Дата добавления: 2015-05-24