Образна пам’ять - пам’ять на уявлення, картини природи й життя, звуки, запахи, смаки

Моторна пам’ять - запам’ятовування, збереження й відтворення рухів, їх величин, амплітуди, швидкості, темпу, послідовності.

Мовлення вносить значні зміни в процеси запам’ятовування, відкриваючи можливість групувати численні елементи досвіду, означати їх словом, міцніше їх закріплювати й оперативніше відтворювати. Почувши початок знайомого віршика, діти радісно реагують на нього і охоче його продовжують. Легко впізнають вони й улюблені казки, іноді протестуючи проти будь-яких змін у їх розповіді. Збільшується тривалість часу, протягом якого зберігається в пам’яті дитини якесь враження.

Пам’ять розвивається в образному, руховому, словесному й емоційному її видах.

Емоційна пам’ять - пам’ять на почуття.

Яскраві образи пам’яті пов’язані з емоціями, що виявляються в перебігу впізнавання чи згадування. Так, побачивши на другий день після неприємної процедури лікаря, дворічна дитина заходиться плачем.

Процеси пам’яті на ранньому етапі мають загалом мимовільний характер.

Мимовільна пам’ять - запам’ятовування та відтворення, за якого відсутня спеціальна мета щось запам’ятати чи пригадати.

Дитині само собою запам’ятовується життєво значуще, емоційне, яскраве. Вона легше сприймає образний матеріал, ніж словесний, не підкріплений малюнком. Розуміння дитиною слова і особливо оволодіння активним мовленням робить можливими й перші вияви довільності в роботі пам’яті.

У поведінці дитини, в її діях з предметами, іграшками, у перших спробах малювати виявляються образи її уяви, хоча в ранньому віці не легко їх відокремити від образів пам’яті.

Уява – психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин через приведення наявних у людини знань у нову комбінацію.

На другому і третьому році життя дитини активізується її репродуктивна уява. В перших іграх, в яких ще немає ні сюжету, ні ролі, уява виявляється в перенесенні дитиною відомої їй дії в нову ігрову ситуацію (годує ляльку, вкладає її спати, умиває, одягає тощо). Ініціатором таких ігор майже завжди буває дорослий, що подає дитині «ідею» («поклади Машеньку спати», «помий їй ручки» і т.д.). Освоївши ці дії, дитина далі грається й сама. Приблизно у три роки вона годує трісочкою ляльку, ведмедика, що є вже помітним кроком до справжньої ігрової дії.

У предметних практичних діях зароджується мислення дитини, яка може мислити тільки про ті предмети, які бачить, з якими щось робить. Вона ще не спроможна спочатку думати, а потім робити. Її мислення здійснюється в наочній ситуації практичними діями, тому і називається наочно-дійовим. Намагаючись переборювати різні перешкоди в досягненні наочно сприйманої й бажаної мети, дитина вдається до практичного аналізу (розламує іграшку, щоб з’ясувати, що в ній пищить), до практичного синтезу (складає будиночок з кубиків). Переміщуючи предмети в просторі, діючи одним предметом на інший, розподіляючи на частини і групуючи в певну цілісність, дитина здобуває нові знання про властивості предметів, їх просторові, кількісні відношення, причинні зв’язки. Вона вчиться мислити, відкривати для себе властивості об’єктів не просто на власному досвіді, а в процесі практичного і мовного спілкування з дорослими.

Перші узагальнення в ранньому мисленні здійснюються на основі окремих, найбільш помітних ознак, часом і зовсім несуттєвих. Наприклад, словом «гага» дитина називає гуску, чайник і зайця, бо всі вони намальовані одним кольором (так звані сенсорні узагальнення), словом «ля» називає - радіо, телевізор, піаніно і кожного, хто заспіває (функціональні узагальнення).

Запитання до дорослих («це що?», «хто це?» тощо) свідчать про зростання прагнення дитини пізнати навколишнє середовище. Серйозне ставлення дорослих до запитань дитини підтримує її допитливість, спрямовує її увагу на непомічені нею особливості об’єктів, стає важливим фактором розвитку раннього мислення.

Спілкування з дорослими - необхідна умова забезпечення життя, розвитку й діяльності дитини.

Новоутворення, сформовані протягом першого року життя, і подальше зростання дитини викликають якісні зміни у системі її стосунків з дорослими. Вони виявляються у самостійності дитини, що невпинно зростає з року в рік. Оволодіваючи у спільній діяльності з дорослим і під його опікою предметними діями, способами пересування, а головне - ходінням, дитина починає виконувати засвоєні дії вже без участі чи прямої допомоги дорослих (знаходити іграшку, гратися нею тощо). Вона сама наближається до того, що її приваблює, бере предмети, оглядає, обмацує їх, маніпулює ними (робить піраміду, котить м’яч тощо). Керування поведінкою дитини ускладнюється, бо треба зважати і на можливу внутрішню стимуляцію. Якщо немовля легко відвернути від небажаної дії, підмінивши об’єкт чи усунувши його з її поля зору, то прагнення у ранньому дитячому віці стійкіші, пристрасніші, а небажання дорослого зважати на них часто викликає гостру реакцію.

Якщо дорослі не враховують цих якісних змін у психіці дитини, в її стосунках з оточенням, прагненнях, виникають конфлікти, які ведуть до зривів її поведінки, перших проявів неслухняності, примх. за таких умов виникає описана у психологічних працях «криза першого року», що є результатом невідповідності нових прагнень і можливостей дитини застарим формам взаємодії її з дорослими. Якщо дорослі враховують все це, надають дитині більшої самостійності у межах її можливостей, кризи не виникає.

У засвоєнні дитиною предметних дій усе більшого значення набувають словесні вказівки дорослого, привертають увагу дитини до предмета, ставлять завдання, визначають спосіб дій (принеси, намалюй, закрий, візьми ручку так). Показуючи і пояснюючи, діючи разом з дитиною, вони формують у неї способи користування найпростішими, суспільно виробленими предметами.

Вік від одного до трьох років - стадія сензитивності (особливої чутливості) дитини до мовних впливів. У першій її фазі, коли відбувається оволодіння ходою і предметними діями, темп розвитку мовлення дитини дещо повільніший, у другій фазі (після двох років і далі) він прискорюється.

Пасивний словник дитини швидко зростає протягом першого півріччя. До двох років вона розуміє всі слова, що стосуються її оточення. Спочатку засвоює назви дій, близьких предметів, потім назви іграшок, одягу, частин тіла й обличчя, імена дорослих. Якщо дорослі мало розмовляють з дитиною, не стимулюють її до засвоєння й активного використання слів або ж довго говорять нарочито дитячою мовою, розвиток мовлення дитини гальмується.

Важливим досягненням дитини є оволодіння нею слуханням мовлення, зокрема вказівок щодо її дій та розповідей дорослих. На другому-третьому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосереднього спілкування з дорослими, дають їм відомості про те, чого вони ще не бачили. Це збагачує дітей пізнавальною інформацією, знайомить їх з моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню.

За нормального задоволення, допитливості дитини швидко збагачується її словник: наприкінці другого року дитина використовує 300 слів, а третього - 1000. У три роки її словник становить з 1200-1500 слів.

Наприкінці другого року життя удосконалюється граматична структура мовлення дитини: з’являються складніші речення, морфологічні елементи множини, теперішній і минулий час дієслів, родовий, давальний, знахідний відмінки.

З розвитком предметної діяльності - початку гри, малювання, конструювання, самообслуговування та вдосконалення пов’язаних з ними пізнавальних функцій розширюється коло мовного спілкування. Діти розповідають про те, що бачили й чули, просять розповісти їм про щось, легко запам’ятовують вірші, казки. Звернене не тільки до них, а й до інших людей мовлення викликає їх увагу й інтерес. Стимульованого різноманітними потребами мовлення стає основним засобом спілкування.

Мовні надбання дітей стимулюють прогресивні зрушення їх психічного розвитку, позначаються на розвитку всіх психічних процесів (відчуття, сприймання, мислення, пам’яті). Важливим є мовлення їх у формуванні гри і малювання дитини. Розвиток свідомості й самосвідомості, формування перших моральних уявлень відбувається під безпосереднім впливом мовного спілкування дитини з дорослими.

Наприкінці раннього дитячого віку мовлення починає виконувати не тільки комунікативну роль у житті дитини, а й деякі функції планування дій, інструктування самої себе. Воно починає формуватись і як засіб усвідомлення власних можливостей, саморегуляції поведінки, певної її самостійності. Недоліки в розвитку мовлення позначаються на поведінці: формуються неповноцінні стосунки дитини з іншими дітьми та дорослими призводять до пасивності, нерішучості, безініціативності, несамостійності.

Атмосфера життя в сім’ї, взаємини між членами родини, постійні емоційні зв’язки стають джерелом і прикладом, який діти швидко переймають, наслідують. Важливу роль у розвитку дитини відіграють слова-оцінки дорослих. Пов’язані з відповідним виразом обличчя, мімікою, жестами, ставленням до дитини чи ситуації слова «добре», «погано», «гарно», «соромно», «можна», «не можна» стають сильними стимулами її емоцій, підкріпленням її дій. Можна помітити стійке ставлення до певних осіб (симпатії, антипатії, страх).

З розвитком активності, самостійності дітей різноманітнішими стають їх зв’язки з дорослими. Розвиваються стосунки й між самими дітьми, виникають спільні ігри. Спочатку в іграх дитя частіше займається своїм, хоч і любить, щоб поряд були діти (так звані «ігри поряд»). Виникає обмін іграшками, з приводу яких виникають і конфлікти, але їх легко усунути, відвертаючи увагу їх ініціаторів, заспокоюючи, пояснюючи і показуючи, що треба робити.

Наприкінці другого року життя виникає так звана «криза трьох років». Її новоутворення сконцентровані навколо «Я» дитини. Їх сутність полягає у психологічному відокремленні «Я» від оточуючих дорослих, що супроводжується певними специфічними виявами - впертістю, негативізмом, норовистістю. Їх причини - невдоволеність взаєминами з дорослими, прагнення знайти свою власну позицію.

У період «кризи трьох років» у дітей виробляється певний комплекс поведінки. Вони прагнуть самоствердитись, самостійно досягти позитивного результату своєї діяльності. Самолюбство дитини виявляється в переживаннях гордощів за досягнення, позитивно оцінені батьками й вихователями («я вже великий», «слухняний» «самотужки одягаюсь» і т.п.), постійних заявах і вимогах «Я сам!», бажанні бути схожим на дорослих, наслідувати їх. В разі невдачі звертаються за допомогою до дорослого, і саме йому демонструють свої успіхи, які без схвалення значно втрачають свою цінність. Негативне чи байдуже ставлення вихователя, батьків до результату діяльності викликає у дитини образу, смуток. Отже, цей період характеризується підвищеною вразливістю й чутливістю малюка до оцінок його досягнень з боку дорослого, про що треба пам’ятати вихователям і батькам.

Отже, протягом перших трьох років відбуваються якісні зміни, які забезпечують поступове перетворення малюка з безпомічної істоти на активного діяча в найближчому суспільному середовищі.

Дата добавления: 2015-05-24