Переддошкільний вік

Переддошкільний вік (від трьох до п’яти років) має свої анатомо-фізіологічні передумови розвитку, особливості психіки й пізнавальної діяльності, особистісного зросту дитини.

Інтенсивний темп фізичного розвитку, що був характерним для перших двох років життя, на третьому році дещо уповільнюється. У середньому за рік маса тіла зростає на 2 кг, а зріст збільшується на 7-8 см. До трьох років вага дитини становить 14,8-15 кг, зріст 95-96 см, окружність грудної клітини – 52 см. Протягом четвертого року маса тіла збільшується на 1,5-2 кг, зріст на 5-7 см; у чотири роки маса тіла дитини становить близько 16,5 кг, зріст – 102 см. Саме з цього віку починається помітне накопичення м’язової сили, збільшується витримка, зростає рухливість. Кісткова система зберігає ще в окремих місцях хрящову будову (кисті рук, кисті гомілки, деякі частини хребта). Тому необхідно постійно стежити за поставою, положенням тіла дитини під час сидіння, сну тощо. Нервова система ще дуже вразлива і вимагає дбайливого ставлення до неї з боку дорослих.

У переддошкільному віці відбувається подальший розвиток пізнавальних процесів.

Вдосконалюються сенсорні можливості дітей. Вони можуть добирати за зразком основні геометричні фігури з різного матеріалу, предмети основних кольорів та називати ці кольори. Протягом переддошкільного віку дитина навчається розрізняти всі спектральні кольори. Однак, на цьому розвиток відчуття кольору не закінчується. Стає дедалі досконалішим і точнішим диференціювання кольорів за яскравістю і насиченістю. Чотирирічному дошкільнику значно легше розрізняти кольори, ніж їх називати чи відбирати за назвою дорослих.

Інтенсивно розвивається зорова, тактильна і кінестична чутливість, координуються дії рук та очей. Швидко розвивається фонематичний і музичний слух, здатність розрізняти різні шуми, голоси людей, звуки й тони музики. Діти емоційно реагують на музику, розуміють контрастний настрій музичних творів (веселий, спокійний), впізнають знайомі пісні та п’єси, називають їх. Розрізняють звуки за висотою, тембр музичних інструментів, підлагоджуються до голосу дорослого, починають протяжно співати. Вони можуть передавати ритм ходьби та бігу, яскраві динамічні і темброві зміни тощо.

Має свої вікові особливості і пам’ять. Оскільки довільні процеси не досить розвинені, дитина ще не вміє цілеспрямовано запам’ятовувати, переважає ще мимовільне запам’ятовування та згадування. Легко вкладаються у пам’яті наочні об’єкти та посильний словниковий, ритмічно організований матеріал. Переважає наочно-образна і рухова пам’ять. Діти цього віку можуть відтворити у середньому не більше чотирьох предметів (їх відображень) з 10-15. Ця обмеженість виявляється і в умовах запам’ятовування окремих слів, що одноразово подаються дитині: в середньому не більше двох слів з десяти.

Мнемоніка (від грецьк. mnemonikon) – мистецтво запам’ятовування; сукупність прийомів запам’ятовування, що забезпечують штучне закріплення матеріалу в пам’яті, ґрунтується головним чином на асоціації.

Якщо трирічні діти не володіють спеціальними мнемічними діями, запам’ятовування і згадування у них здійснюється мимовільно в процесі повсякденної діяльності, то у п’ятирічні не тільки приймають поставлені дорослими мнемічні цілі, а й самі ставлять їх, коли цього вимагають умови діяльності. Вони повторюють матеріал, який потрібно утримати в пам’яті. І хоч цей спосіб ще не усвідомлюється ними як мнемічний засіб і не використовується свідомо, він свідчить про появу перших спроб спеціального запам’ятовування. Розглядаючи картину, діти вже не обмежуються загальним враженням, а прагнуть зрозуміти її зміст, виділити деякі особливості зображених предметів, іноді ледь чутно називають їх, що сприяє кращому її запам’ятовуванню.

Як і молодші, дошкільники найлегше запам’ятовують те, що справило на них сильне враження. “Пам’ять дитини – це інтерес її”, - твердять психологи. Тому впродовж усього дошкільного дитинства дуже важливо зробити для дітей цікавим те, що вони повинні запам’ятати: слова, образи, предмети. Але завдання вихователів, батьків полягає й у тому, щоб пам’ять дітей збагачувалась знаннями, конче потрібними в їхній подальшій діяльності, іграх.

Дітям властиве активне дійове мислення. Їм легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене, оскільки в них ще не розвинуте словесне мислення, вони не вміють уявно вирішувати завдання. Звідси розходження між тим, що дитина робить, і тим, як вона пояснює свої дії. Так, на запитання: “Що будеш малювати?” відповідає: “Літак”. Під час малювання задум дитини кілька разів змінюється. На запитання: “Ти ж хотів малювати літак. А що у тебе вийшло?” Дитина відповідає: “Літак полетів, а будиночок залишився”. Це свідчить про існування досить складних відношень між двома способами дитячого мислення – дійовим і мовним. Тому дітей слід направляти на вирішення маленьких, але конкретних завдань: спочатку навчити їх розуміти питання, а потім – відповідати на нього, тобто мислити. Для розвитку словесного мислення використовують дидактичні ігри, бесіди, інші мовні завдання. І чим старшою стає дитина, тим більше вона вдається до наочно-образного, а потім і логічного мислення.

Характерні особливості має увага: підвищується стійкість мимовільної уваги, збільшується її обсяг. Стійкість уваги характеризується проміжком часу, протягом якого дитина може бути зайнята певною діяльністю. Якщо у трирічному віці вона триває у середньому 25-27 хв., то переддошкільному упродовж 50 хв. Діти можуть безперервно гратися. В інших видах діяльності дитина не здатна довго зберігати увагу. Так, чотирирічні діти можуть розглядати малюнок протягом 6-8 сек., а далі відволікаються і більше до нього не повертаються. Обсяг уваги збільшується з віком, а з чотирьох до семи років зростає у півтора-два рази.

Слово дорослого є засобом формування перших виявів довільної уваги. Процес іде від мовних вказівок, котрі сигналізують, що можна робити, а що – ні, на що треба звернути увагу. Правильна постановка завдань, їх мотивація, вироблення певних умінь, необхідних для тієї чи іншої діяльності, розвивають увагу. Тривалість і обсяг уваги у різних дітей не однакові й залежать від способів роботи з ними, виховних прийомів.

Не досить стійкими у дітей є образи уяви, створювані в процесі гри або інших видів діяльності. Водночас вони надзвичайно яскраві. Для створення образу дитині буває досить найвіддаленішої схожості між тим, що вона сприймає, і попередніми її враженнями. Жвавість уяви дітей виявляється в тому, як вони перевтілюються, про що свідчать їх переживання при сприйманні казок, малюнків, вистав. Дорослі повинні бути уважними до вибору книжок для читання, розповідей дітям, обережними у розмовах у присутності дитини. Не слід викликати у неї почуття страху нагадуванням про можливі небезпеки - це породжує полохливість, острах самотності, темряви, незнайомих людей.

В переддошкільному віці досягає свого розвитку мовлення дитини. У малюка загострюється інтерес до мови оточуючих людей, особливо, коли вона спрямована на нього самого. Швидко збільшується словник (1500-2000 слів). Значно змінюються пасивне і активне мовлення, яке на п’ятому році нагадує мовлення дошкільника. Відбувається подальше оволодіння граматичною будовою мови. Діти вживають багатослівні складні речення. Мова стає основним засобом спілкування з дорослими і однолітками. Активний словник збагачується за умови актуалізації потреби дитини висловлюватись. Слухання оповідань, казок збільшує пасивний словник дитини, дає пізнавальну інформацію. Потребу в мовному спілкуванні розвивають увага дорослих до дитячих запитань, відповіді на них. Важливе значення для розвитку мовлення має також розуміння дитиною доручень, прохань дорослого. Вправляння під час виконання різнопланових завдань сприяє налагодженню стосунків дорослого та дитини у процесі спілкування.

Робота вихователя та батьків з удосконалення мови дітей переддошкільного віку має передбачати збагачення словника, формування чистоти звуковимовлення, зв’язаної мови.

Відбуваються великі зміни у спілкуванні дитини з дорослими та однолітками, ігровій діяльності. Висока чутливість до емоційного спілкування зберігається, але під час спільних предметних або ігрових дій з дорослими. Дітям уже не достатньо однієї доброзичливої уваги – їм потрібно, щоб дорослий брав участь у їхніх діях. У практичній взаємодії діти, наслідуючи дорослого, засвоюють предметні дії, чим досягають певного рівня розвитку навичок предметної діяльності.

Саме на цьому етапі в основному формується потреба дитини у спілкуванні з однолітками. Якщо раніше одноліток сприймався як об’єкт навколишньої дійсності, то тепер дитина ставиться до нього, як до рівного собі суб’єкта.

Ігрова діяльність більш різноманітна й змістовна. Зміст сюжетної рольової гри розкривається завдяки виконанню дитиною взятої на себе ролі і додержання правил гри. Роль може здійснюватись у рухах, міміці, діях, мовленні. Вона виконується самою дитиною або через сюжетну іграшку. Виступаючи у якійсь ролі, дитина діє в уявних умовах. Проте її емоції, бажання, задуми є не уявними, а реальними; вона не уявляє свої переживання, а насправді переживає. Роль формується ще на початку гри, відповідно добираються для гри певні предмети. Роль набуває організуючого значення, визначає правила гри. Дії стають узагальненими, на перший план виступає використання результату дії для іншого учасника гри. Діти вже не просто відтворюють окремі дії, а об’єднують і підкоряють їх одна одній. Виникає колективна гра.

Великого значення набувають творчі ігри дитини, де вона бере на себе певну роль і підпорядковує їй свої вчинки. У цих іграх виявляється інтерес до світу дорослих, які для неї є взірцем поведінки. Спільні ігри дітей починають переважати над індивідуальними та іграми поруч, проте достатньої узгодженості між учасниками ще немає і тривалість гри невелика. У цьому віці діти не можуть довго дотримуватись якогось одного сюжету, легко і швидко забувають його. Гра відбувається стрибкоподібно – один сюжет швидко змінюється іншим. Навколишнє життя відтворюється в іграх, у злитих образах: наприклад, зображуючи літак, дитина сидить на кубиках, тримає в руках кубик з будівельного матеріалу і “гуде”. Так зливаються образи літака, пілота, його дії та звук мотора.

У процесі ігрової діяльності відбувається й особистісний розвиток переддошкільника.

Характерною особливістю дітей є значне емоційне збудження, нестриманість і недостатня стійкість емоцій, які швидко виникають і швидко минають, змінюються на протилежні. Потрібен особливий такт, який не допускав би грубого втручання в діяльність дитини, бо це може викликати сильні афективні реакції. Чим менша дитина, тим більше слід уникати впливу на неї сильних подразників. Водночас потрібно поступово виховувати і гальмівні процеси, які лежать в основі уміння стримувати себе, свої почуття.

Основні життєві потреби дитини цього віку – любов, доброта, увага дорослих, ігри та спілкування з однолітками, яскраві переживання. Але необхідно пам’ятати, що нервова система маленької дитини настільки не сформована, що навіть маленький колектив є для неї сильним подразником і дуже втомлює. Тому намаганню дитини залишитися наодинці не можна перешкоджати. Мистецтво вихователя якраз і полягає у тому, щоб, використовуючи всі благотворні впливи життя у колективі на дитячу індивідуальність, водночас запобігти її перевтомлюванню, зайвому збудженню, механічному копіюванню чужих зразків поведінки.

Не зважаючи на зростаючу самостійність дітей, роль дорослого в їхньому житті ще дуже велика. Основні потреби у спілкуванні з дорослими починають переходити із практичної сфери (спільного виконання дій) у пізнавальну: дорослий як джерелом різноманітних знань про навколишнє середовище. Діти виявляють підвищену чутливість до тону, настрою, ставленню до себе з боку батьків. Дуже чутливі до емоційного стану ровесників, легко переймаються їхніми почуттями. У цьому віці дуже важливо приділяти увагу вихованню гуманних почуттів та уявлень про доброту, чуйність, взаємодопомогу, дружелюбність. Потрібно навчити дітей помічати вияви приязні у ровесників, їх доброту, взаємодопомогу, виховувати почуття симпатії та дружби.

Дата добавления: 2015-05-24