Внутрішні суперечності – рушійні сили розвитку

Взаємозв’язок зовнішніх і внутрішніх умов розвитку

Процес становлення особистості як “саморуху”, визначається єдністю його зовнішніх і внутрішніх умов.

Зовнішні умови – умови природного й суспільного середовища. Потрібні для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, освіти і праці, реалізації можливостей розвитку. Діють через внутрішні умови, що є у самому індивіді. Від природи індивіда, його потреб, інших суб’єктивних властивостей залежить, що саме із зовнішнього середовища є для нього значущим, впливає на нього і стає фактором його активності.

Зовнішні і внутрішні умови розвитку протилежні, але не тільки взаємопов’зані, а й переходять одна в одну. Зовнішнє, об’єктивне, засвоюючись індивідом, стає внутрішнім, суб’єктивним його надбанням, що визначає нові його відношення до оточуючого. Відбувається інтеріоризація дій (практичних, розумових, мовних), формується здатність оперувати об’єктами в образах, думках, перетворювати їх мислено, виявляти ці процеси назовні (екстеріоризувати їх). Зовнішнє стає при цьому внутрішнім, зазнаючи змін і перетворень

Інтеріоризація – процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами у внутрішні, ідеальні.

Екстеріоризація – процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності до зовнішньої, предметної.

Співвідношення зовнішнього і внутрішнього змінюється в процесі розвитку людини, набуває своїх особливостей, на різних його етапах. Внутрішні умови збагачуються через діяльність, стають можливими нові відношення до оточуючого (до чого був байдужим, набуває привабливості, значущості).

Взаємозв’язок зовнішнього і внутрішнього спостерігається у всіх формах розвитку людини.

У фізичному розвитку виявляється у процесах асиміляції і дисиміляції, збудження й гальмування, в порушеннях і відновленнях рівноваги між організмом і середовищем. Стан рівноваги тимчасовий, процес урівноважування постійний. Внутрішні суперечності, що виникають в житті людини, спонукають її до активності, спрямованої на їх подолання. Одні суперечності долаються, натомість виникають нові, що ведуть до нових дій, виступаючи внутрішнім спонуканням до вдосконалення діяльності. Людина розвивається як система, що сама себе вдосконалює.

Виділяють основні суперечності:

- розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості і досягненим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Передбачає випереджаючий розвиток мотиваційної над операційною і змістовою сторонами. Так, дітям-дошкільникам властиве розходження між прагненням активно діяти у суспільному житті (працювати, як дорослі, водити машини тощо) і дійсним розвитком їх фізичних і психічних сил. Розв’язують в сюжетній грі, де діти включаються в життя дорослих, засвоюють їх досвід, завдяки чому розвивається і сама ігрова діяльність;

- між новими пізнавальними цілями, завданнями та наявними способами дій, між новими ситуаціями і попереднім досвідом учнів, між узагальненнями, які вже склалися, і новими фактами. Виникають систематично, спонукаючи учнів до їх усвідомлення, активної діяльності, спрямованої на їх усунення. Розв’язуються шляхом вироблення нових способів дій, узагальнення прийомів розумової діяльності. Виникають і в трудовій діяльності школярів, у якій поєднуються пізнання і праця, проектується і виготовляється майбутній продукт;

- між досягнутим рівнем розвитку індивіда та способом його життя, місцем, яке він посідає у системі суспільних відносин. Виникає прагнення розширити свої взаємини з навколишнім суспільним середовищем, включитися в нові види суспільно й особистісно значущої діяльності. Реалізація його дає нові стимули до подальшого розвитку;

- між очікуваним, бажаним, майбутнім і теперішнім, між тим, чого прагне особистість, і що в неї є. Спонукають до дій, завдяки яким відбувається наближення того, що було і є, до того, що має бути;

- між свідомими і несвідомими тенденціями у поведінці та діяльності індивіда. Несвідомі тенденції часто є результатом попередньої свідомої діяльності людини, її установок. Останні складаються в ході свідомої діяльності, а далі діють без усвідомлення їх особистістю. Переносячись на інші за змістом види діяльності, вони можуть гальмувати її, викликати суперечності, які треба переборювати. Наслідком цього є розвиток адекватних взаємозв’язків між свідомим і несвідомим.

Розвиток особистості виявляється і в становленні окремих сторін її психічного життя (мислення, потреби, мотиви, емоції, довільна регуляція поведінки).

Перехід від безпосереднього перцептивного (пов’язаного зі сприйняттям) до опосередкованого мисленнєвого пізнання об’єктивної дійсності, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення, від аналітичного виділення різних ознак об’єктів до синтетичного їх відображення. Умноження результатів аналізу, можливості якого безмежні, вступає в суперечність з можливостями мозку утримати їх. Розв’язують виробленням різних способів синтезування ознак, об’єднання у групи, що позначаються словами, поняттями.

Внутрішні суперечності мають місце у становленні нових потреб та інших мотивів діяльності особистості. Воно не обходиться без боротьби старого і нового, вироблення здатності підпорядковувати ближчі, безпосередні мотиви більш віддаленим, опосередкованим. Так, дошкільнику доводиться віддавати перевагу мотивам суспільного порядку (усвідомлення необхідності зробити корисне для мами) перед безпосередніми мотивами (прагнення погуляти з друзями). Всі морально-психологічні якості дитини формуються у боротьбі нового із старим, вищого, складнішого, досконалішого, з нижчим, простішим, менш досконалим.

Розвиток емоцій характеризується своїми суперечностями. Вони пов’язані з полярністю, амбівалентністю (двоїстістю) більшості емоцій (задоволення – незадоволення, радість – сум тощо). Єдність і боротьба протилежних емоцій визначають розвиток емоційної сфери, перехід від ситуаційних емоційних станів до стійких почуттів, властивих особистості. Стійкі почуття особистості формуються через усвідомлення, перетворення та подолання протилежних переживань (наприклад, почуття сміливості формується через усвідомлення і поборення страху).

Суперечності притаманні розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності особистості, формуванню її самостійності, волі. Вже малятам властиве прагнення до самостійності, яке набуває форми заперечення вимог дорослих, протидії їм, що супроводжується, наприклад, у трирічних дітей, впертістю, неслухняністю, негативізмом. У підлітків виявляється у протестах проти надмірної регламентації батьками їхньої поведінки; при цьому воно, як правило, випереджає розвиток самоконтролю, саморегуляції власної поведінки та діяльності, що теж породжує певні суперечності. Внаслідок правильного виховного коригування переборення цієї суперечності веде до розвитку самостійності, свободи волі, яка полягає в усвідомленні об’єктивної необхідності, здатності підпорядковувати їй свої дії, переборювати внутрішні перешкоди.

Внутрішні суперечності на кожному етапі розвитку особистості набувають свого змісту, форм вияву і способів подолання. Вони можуть не усвідомлюватися на початкових етапах розвитку особистості, але далі стають об’єктом самосвідомості, переживаються нею як невдоволення собою, активне прагнення до самовдосконалення. У процесі виховання і навчання дитині пред’являють нові вимоги й завдання, що сприяє виникненню та переборенню нових внутрішніх суперечностей, які забезпечують доцільний розвиток особистості. Вихователі, вчителі, шкільні психологи, батьки мають розуміти діалектичний характер розвитку особистості, допомагати дитині усвідомлювати суперечності, знаходити адекватні способи їх подолання, тобто забезпечувати умови для здійснення “саморуху” особистості у своєму становленні. Інакше суперечності можуть стати гальмом у розвитку особистості, призвести до затримки у психічному розвитку, до виникнення криз.

Дата добавления: 2015-05-24