Поняття про подразливість та рефлекс

БУФЕРНІ СИСТЕМИ

ГОМЕОСТАЗ, ШЛЯХИ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Головною умовою існування будь-якої істоти є збереження сталості будови і функцій, тобто стану внутрішнього середовища за будь-яких обставин.

Сталість внутрішнього середовища організму на будь-якому рівні – молекулярному, клітинному, тканинному, органному, системному – називається гомеостазом. Він передусім залежить від сталості хімічного складу крові, кровообігу, газообміну, травлення, температури тіла, імунної системи.

Гомеостаз – сталість внутрішнього середовища організму. Ця сталість підтримується буферними системами.

До них належать:

хімічні – це буферні системи крові,

фізіологічні: легені, нирки, печінка, кісткова тканина, потові залози.

В біологічному середовищі під кислотно-основним станом розуміють співвідношення концентрації водневих Н+ і гідроксильних ОН– іонів. Іони водню утворюють кислу реакцію середовища, іони ОН– і інші компоненти біологічних рідин – лужну.

Рідке середовище організму має визначене рН середовища і тільки при його нормі можливе оптимальне протікання обміну речовин (метаболізм).

Подразливість – здатність клітин переходити із стану фізіологічного спокою в діяльний стан у відповідь на дію будь-якої сили, яку називають подразником, процес дії цієї сили – подразненням, а відповідь на нього – біологічною реакцією. Біологічна реакція може бути локальною, тобто розвиватись у місці подразнення і не поширюватись на суміжні ділянки мембрани, а може розповсюджуватись уздовж мембрани по всій клітині. Біологічна реакція, що розповсюджується носить назву збудження, а здатність клітин до збудження – збудливістю. За місцевою біологічною реакцією що не поширюється і проявляється локально залишили назву подразнення. ЦНС здійснює діяльність відповідно до характеру подразнення, тобто рефлекторно.

Рефлекс – це реакція організму у відповідь на подразнення яка здійснюється і контролюється центральною нервовою системою. Шлях рефлексу – рефлекторна дуга.

Рефлекс – це реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи. Поняття рефлекс було введено французьким вченим Декартом 300 років тому, Сєченов і Павлов вивчаючи Н.С. встановили, що її відповіді на різні подразники здійснюються за рефлекторним принципом. В основі будь-якого рефлексу лежить рефлекторна дуга.

Павлов поділив усі рефлекси людини на безумовні і умовні.

Безумовні	Умовні
Вроджені, спадкові. Універсальні. Характерні для всіх особин одного виду. Рефлекторні дуги замикаються на рівні спинного мозку та стовбура головного мозку. Здійснюється через рефлекторну дугу. Стійкі, зберігаються протягом усього життя. Завдяки їм зберігається цілісність організму, підтримується сталість внутрішнього середовища, відбувається розмноження, є основою для утворення умовних рефлексів.	Набуті в процесі життя. Індивідуальні, утворені в результаті власного досвіду кожної людини. Рефлекторні дуги замикаються на рівні кори великих півкуль і підкірки. Здійснюються через функціональні тимчасові зв’язки. Мінливі, постійно утворюються і згасають. Завдяки їм організм більш тонко пристосовується до конкретних умов існування.

Безумовні рефлекси поділяються на:

1. Орієнтувальні,

2. Захисні,

3. Травні,

4. Статеві.

Умовні рефлекси виникають в процесі життя на основі безумовних. Для їх утворення необхідна сукупність певних чинників:

1.Передувати безумовному подразнику повинен байдужий (умовний).

2.Умовний подразник має бути слабкішим за безумовний.

3.Між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути незначним.

4.Необхідне періодичне повторення дії закріплення умовного рефлексу. Тобто умовний подразник має бути підкріплений безумовним.

Дата добавления: 2015-05-24