Діапазон значень будь-якого фактора, в межах якого вид здатний існувати, та розмножуватися називають діапазоном толерантності (зоною екологічної толерантності)

Закономірності дії екологічного фактора

Дія будь-якого фактора залежить від його інтенсивності і може бути як

позитивною так і негативною стосовно живого організму. Кожен організм має здатність існувати та розмножуватися в певних межах інтенсивності екологічного фактору. Ці межі знаходяться між мінімальним та максимальним значенням дії екологічного фактору.

Наприклад, розвиток ікри різних риб потребує різних температур: ікра лосося розвивається при температурі від 0 до 14⁰С при оптимумі 4⁰С, а ікра жаби розвивається в температурних межах від 0 до 30⁰С при оптимумі 22⁰С. Ці значення температури є діапазоном толерантності для розвитку ікри лосося і жаби відповідно.

Хоча діапазони толерантності в різних видів свої, проте криві, що описують ці діапазони, подібні. Якщо на осі абсцис відкласти діапазон значень якого-небудь екологічного фактора (напруженість екологічного фактора), а на осі ординат — інтенсивність розвитку виду (Реакція організму), то залежність між цими параметрами описуватиметься дзвоноподібною кривою.

Реакція

організму

Песимум Комфорт Оптимум Комфорт Песимум

мін. макс.

Зона екологічної толерантності Напруженість ек. фактора

Діапазон фактора, який зумовлює верхню частину кривої, називають зоною оптимуму даного фактора для даного виду. Зона екологічного оптимуму – це діапазон найбільш сприятливого впливу фактора на організм.

Нижні частини «дзвона» — це зони зниження життєдіяльності, або зони песимуму. Дві зони екологічного песимуму закінчуються двома критичними точками впливу фактора на організм.

Критичні точки – це мінімум та максимум значення фактору, які витримує організм.

Лімітуючий фактор – будь-який екологічний фактор, який найбільш віддалений від свого оптимального значення і який обмежує життєдіяльність організму або екосистеми. Лімітуючий фактор визначає географічний ареал виду.

Однією з основних властивостей організмів, що забезпечує їх існування, можливість вижити й розмножуватися є адаптація.

Адаптація –пристосування живих організмів до різної інтенсивності дії екологічного фактора.

Екологічна пластичність – властивість організмів адаптуватися до існування в тому чи іншому діапазоні екологічного фактора. Чим ширший діапазон екологічного фактора, у рамках якого здатний жити організм, тим більша його екологічна пластичність. За ступенем пластичності організми поділяють на: стенобіонтні та еврибіонтні.

Ø Еврибіонти – організми, здатні витримувати коливання екологічного фактора у широких межах. Їх ще називають екологічно пластичними видами.

Ø Стенобіонти – організми, які живуть у вузькому діапазоні екологічного фактора і мають малу екологічну пластичність. А значить, вони маловитривалі. Приклад: типові мешканці морів, які живуть в умовах високої солоності (камбала), типові мешканці прісних водойм (карась).

Приклад: верес вегетує в діапазоні рН (показник кислотності середовища) 3,5—4,5, жовтець — рН 4,5— 6,5

Більшість організмів еврибіонтні до одних екологічних факторів і стенобіонтні до інших.

Організми, які були піддані значним коливанням екологічного фактора, стають виносливішими до нього, тобто збільшують екологічну пластичність.

А організми, які тривалий час живуть у відносно стабільних умовах, втрачають екологічну пластичність.

Взаємодія екологічних факторів може залежати від змін, які проходять в системі, тобто від взаємодії абіотичних і біотичних факторів. Зміна сонячного випромінювання призводить до зміни освітленості земної поверхні, що в свою чергу може призвести до зміни фотоперіодизму у житті тварин та рослин. Зміна освітленості також може призвести до зміни температурного режиму і вологості даної системи. Підвищення вологості може змінити температурний режим тощо.

Дата добавления: 2015-05-24