Тема 7 Доходи та видатки державного бюджету

Для реалізації своїх функцій держава формує фінансові ре­сурси. Основне джерело доходів держави — валовий внутріш­ній продукт, частину якого вона й використовує, а саме ту час­тину, що переходить у її власність у вигляді різного виду платежів. Ця частина валового внутрішнього продукту є дер­жавними доходами, якими можуть розпоряджатися органи державної влади.

Державні доходи — це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що застосовуються з метою ви­конання покладених на неї завдань і функцій. За рівнем роз­міщення розрізняють централізовані й децентралізовані до­ходи. Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. Децентралізовані доходи над­ходять у розпорядження окремих державних підприємств, установ і організацій; формуються за рахунок їх доходів та ви­користовуються відповідно до фінансових планів.

Слід звернути увагу на те, що держава з метою покриття ви­датків залучає у своє розпорядження частину доходів різних власників, не тільки державних, а й комунальних, громадсь­ких, приватних підприємств, а також громадян. Держава, не будучи власником цих доходів, за допомогою фінансово-право­вих норм регулює відносини, пов'язані з отриманням нею час­тини доходів, що належать іншим власникам.

Державні доходи класифікуються за різними ознаками, а саме: за джерелами утворення, надходженнями від форми влас­ності, умовами повернення, рівнем централізації, методами мобілізації.

Методами мобілізації державних доходів є: податки, пози­ки, емісія.

Чільне місце у складі централізованих державних доходів посідають доходи бюджету — грошові відносини щодо розподі­лу та перерозподілу частини вартості національного продукту. Об'єктом таких відносин є національний продукт, суб'єктами розподільних відносин, з одного боку — держава, з іншого — підприємства, організації та населення.

Склад бюджетних доходів, форми мобілізації грошових коштів у бюджет залежать від системи і методів господарюван­ня, а також від економічних завдань, які вирішує суспільство.

У структурі доходів Державного бюджету України вирізняють такі складові:

1)сукупні доходи;

2) офіційні трансферти;

3) державні цільові фонди.

Сукупні доходи — це поточні доходи, які формують подат­кові та неподаткові надходження та доходи від операцій з капі­талом.

Доходи державного бюджету класифікуються: за методами залучення, частотою появи в бюджеті, відповідно до нової бю­джетної класифікації, а також залежно від повноти зарахуван­ня доходів до бюджету. Фінансовими інструментами формува­ння доходів бюджету є: плата, відрахування, податки.

Для виконання будь-яких функцій держава потребує пря­мих фінансових ресурсів. Витрати держави — один із важли­вих аспектів її фінансової діяльності. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ.

Дер­жавні видатки — це сукупність фінансових відносин, що виникають на завершальному етапі розподільного процесу у зв'язку з використанням грошових фондів держави.

Такі видатки визначаються функціями, завданнями та рів­нем соціального розвитку держави. їх своєрідність полягає в тому, що вони не закріплені за державними доходами. Держав­ні видатки здійснюються як на макрорівні — з централізова­них грошових фондів, так і на мікрорівні — з децентралізова­них, які належать окремим підприємствам, організаціям та установам державної форми власності. Фінансуються держав­ні видатки на основі принципів плановості, безповоротності, безвідплатності, цільового спрямування коштів, ефективного використання, фінансування в міру виконання планів, опти­мального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел, дотримання економії та здійснення постійного контролю за їх використанням.

У процесі вивчення цієї теми слід з'ясувати сутність понят­тя "система державних видатків", яка призначена забезпечити раціональне розміщення га ефективне використання дер­жавних коштів. Державні видатки класифікуються за участю в суспільному виробництві, галузевою ознакою, формами фінансування. За суспільним призначенням розрізняють такі державні видатки, як народне господарство, соціально-куль­турні заходи, оборона, управління. Відповідно до цільового призначення видатки поділяються за статтями витрат на капі­тальні вкладення, капітальний ремонт, заробітну плату, гос­подарські витрати та ін.

Методами фінансування державних витрат є самофінансу­вання, державне фінансування, кредитне забезпечення.

Видатки державного бюджету — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом фонду грошових коштів держави та їх використанням за галузевим, цільовим і тери­торіальним призначенням. У витратах бюджету відобража­ються два аспекти розподільного процесу:

1) розподіл єдиного бюджетного фонду на складові;

2) формування грошових фондів у підприємств, які отримують бюджетні асигнування.

Кошти Державного бюджету України витрачаються на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України. До Державного бюджету України не включаються видатки, не передбачені законами України.

Вирізняються видатки бюджету і видатки розвитку. Також видатки бюджету класифікуються відповідно до функціональ­ної, відомчої та економічної ознак. Економічна класифікація відповідає класифікації доходів і містить такі видатки: поточ­ні, капітальні, нерозподілені та кредитування за вирахуван­ням погашення.

Виділення коштів з бюджету здійснюється шляхом кошто­рисно-бюджетного фінансування — це метод безповоротного, безкоштовного надання грошових коштів на утримання уста­нов, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів-кошторисів витрат.

Важливе питання цієї теми — це розподіл видатків, що ґрунтується на призначенні того чи іншого бюджету: з цент­рального бюджету фінансуються видатки загальнодержавні, з відповідних місцевих бюджетів — видатки регіональні. При цьому можуть застосовуватися два підходи:

1) розподіл за територіальною ознакою (за місцем розташу­вання об'єкта фінансування);

2) розподіл на основі відомчого підпорядкування (фінансування здійснюється з бюджету того рівня, до якого належить орган управління, якому підпорядкований об'єкт фінансування)

. Тема 8 Податки та податкова система

В умовах ринкової економіки фінансова політика держави ґрунтується на системі фінансових регуляторів. Це насамперед податки, за допомогою яких здійснюється вилучення й пере­розподіл створеного валового внутрішнього продукту і форму­вання централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Для податку характерні такі ознаки:

1) односторонній рух стягнення;

2) обов'язковий порядок надходження до бюджету;

3) відсутність цільового спрямування;

4) безеквівалентний характер відносин платника податку з державою;

5) періодичність сплати податків.

Податки виконують фіскальну, контрольну, розподільну, стимулюючу (дестимулюючу) функції.

Податкова система — це сукупність різних видів податків, які стягуються в державі з юридичних та фізичних осіб. У по­датковій системі кожної держави відображаються її специфіч­ні умови. Така система має впливати на зміцнення ринкових основ господарювання, сприяти розвитку підприємництва.

Розрізняють такі методи побудови податкової системи: екс­периментальний, на основі досвіду зарубіжних країн, та на­уковий.

Податки класифікуються: за формою оподаткування, еко­номічною сутністю об'єкта оподаткування; за рівнем держав­них структур, які їх встановлюють; за способом стягнення, джерелом сплати.

Податкові надходження мають бути постійними, стабільни­ми і рівномірно розподілятися за регіонами. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, останні поді­ляються на загальнодержавні та місцеві.

За формою оподаткування розрізняють дві групи податків: прямі й непрямі. Прямі встановлюються безпосередньо щодо платників, їх величина залежить від масштабів об'єкта опо­даткування. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх величина для окремого платника безпосередньо не залежить від його доходів.

З поняттям податки тісно пов'язані терміни податковий ме­ханізм і податкова політика.

Податковий механізм — це сукупність організаційно-правових норм і методів управління оподаткуванням.

Податкова політика — діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків.

Слід звернути особливу увагу на складові системи оподат­кування. Справляння податків полягає у виокремленні таких складових системи оподаткування, як:

1) суб'єкт сплати податку;

2) об'єкт оподаткування;

3) одиниця оподаткування;

4) джерело сплати;

5) податкова ставка;

6) квота.

Надійність податкової системи залежить від двох чинників

— правильності побудови;

— організації податкової служби держави і налагодженості
податкової роботи.

Податкова служба — це сукупність державних органів, які організовують і контролюють надходження податків, податко­вих та окремих видів неподаткових платежів. В Україні функ­ції податкової служби виконує Державна податкова адмініст­рація, котра має три рівні:

1) головну державну податкову адміністрацію — вища ланка;

2) державні податкові адміністрації Автономної Республіки Крим, областей і міст з районним поділом — середня ланка;

3) державні податкові інспекції районів (сільських і місь­ких) та міст обласного підпорядкування — нижча ланка.

Варто зазначити, що податкова міліція є специфічним пра­воохоронним органом, що забезпечує економічну безпеку дер­жави у процесі надходження податкових платежів до бюдже­ту. Основними завданнями, які виконують органи податкової міліції, є:

1) попередження та припинення податкових правопору­шень, насамперед злочинів;

2) попередження та припинення правопорушень у системі податкових органів.

Вивчаючи цю тему, слід розглянути сутність окремих по­датків, зокрема місцевих податків та платежів.

Тема 9. Місцеві фінанси.

У цій темі слід звернути увагу на функціонування місцевих фінансів, яке пов'язане із забезпеченням необхідними фінансо­вими ресурсами місцевих рад та органів місцевого самовряду­вання.

Метою фінансової діяльності місцевих органів влади є задо­волення суспільних інтересів і потреб та сприяння соціально-економічному розвиткові регіону. Завдання і функції, що по­кладаються на місцеві органи влади, — це об'єктивна причина необхідності функціонування фінансів для цих органів влади. Якщо причиною функціонування фінансів загалом є поява держави і товарно-грошових відносин, то причина виникнення місцевих фінансів — наявність територіальних колективів, ві­докремлення функцій і завдань, покладених на їх органи влади.

Варто зазначити, що розв'язання тих чи інших фінансових проблем сприятиме стабілізації економічного розвитку адмі­ністративних територій і зміцненню фінансової основи місце­вих бюджетів.

Формування місцевих органів влади та їхніх фінансів у різ­них країнах відбувалося наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Наукове визначення місцевих фінансів як сукупності теоре­тичних положень і певних знань та вмінь остаточно сформува­лося наприкінці XIX ст. У сучасних правових державах світу місцеві органи влади належать до загальної системи державно­го управління, їх компетенцію визначає центральна влада. Простежується також тенденція щодо збільшення державних функцій, які передаються в компетенцію місцевих органів вла­ди. У 1985 р. було підписано Європейську Хартію про місцеве самоврядування, що заклала загальноєвропейські принципи організації місцевого самоврядування. У листопаді 1996 р. до Європейської Хартії про місцеве самоврядування приєдналася й Україна. Нині найдискусійнішим є питання щодо визначен­ня повноважень місцевих органів самоврядування. У зв'язку з цим зазначимо, що завдання та функції місцевих органів вла­ди поділяються на дві основні групи:

— завдання та функції, які передано місцевим органам вла­ди в межах місцевих інтересів, і вони є їх невід'ємною власною компетенцією;

— завдання та функції, доручені місцевим органам влади центральною владою, або так звані делеговані повноваження.

За економічною сутністю місцеві фінанси — це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:

—фінансові ресурси місцевих органів влади (місцевий бюджет і цільові фонди);

—фінансові ресурси підприємств комунальної форми влас­ності.

Дата добавления: 2015-05-24