Тема 10.Державні цільові фонди

Бюджет — це головний централізований фонд фінансових ресурсів держави. Кошти бюджету є знеособленими і забезпе­чують реалізацію її функцій. Однак у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення. Це зумовлює створення державних цільових фондів.

Загальнодержавні та місцеві фонди класифікуються за ці­льовим призначенням, способом утворення, рівнем управлін­ня, юридичною сутністю, терміном дії. За цільовим призна­ченням фонди можуть бути економічні та соціальні. За способом утворення вони поділяються на два види: фонди, кошти яких включені в бюджети, і фонди, котрі мають власне управлін­ня. За юридичною сутністю вирізняють цільові фонди, які створюються за законами, і які створюються на підставі вимог законів. За терміном дії державні цільові фонди поділяються на дві групи. Першу становлять постійні фонди, виникнення яких пов'язане з вирізненням окремих функцій держави. На­приклад, у частині реалізації соціальної функції особлива ува­га приділяється соціальному страхуванню. У зв'язку з цим окремо створюються спеціальні фонди з метою гарантованого забезпечення цих видатків. Друга група — це тимчасові фон­ди, які формуються з метою прискореного розв'язання акту­альних проблем. Такі фонди створюються за потреби, і після вирішення питань припиняють діяльність.

Будь-який цільовий фонд утворюється або на підставі зако­ну, або на підставі нормативного акта, який видається з метою проведення заходів, передбачених у певному законі. Кожен фонд має закріплені доходи і видатки та відповідну систему уп­равління.

У процесі вивчення цієї теми слід з'ясувати сутність і значен­ня соціального захисту населення, напрями надання державних гарантій у сфері соціального захисту та взаємозв'язок між рів­нем заробітної плати та соціальною захищеністю населення.

Варто звернути увагу на те, що складовою соціального за­хисту є пенсійне забезпечення. Визначальну роль у цьому про­цесі відіграє Пенсійний фонд України. Це не тільки централі­зований фонд коштів держави, він вважається центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення. Разом із діючою пенсійною системою більше уваги приділяється розвитку недержав­них пенсійних фондів.

Особливе місце в системі фондів цільового призначення по­сідає фонд соціального страхування, який характеризує стра­хування у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю. Формою страхового відшкодування є допомога, що надається на період втрати працездатності. Фонд сприяння зайнятості забезпечує страхування в разі втрати місця роботи, при цьому формою страхового відшкодування є допомога, надана у зв'язку з без­робіттям, у разі перекваліфікації, працевлаштування.

Фонд охорони навколишнього середовища утворюється як на державному, так і місцевих рівнях. Кошти цього фонду ви­користовуються на розробку і здійснення загальнодержавних та регіональних комплексних програм щодо охорони навко­лишнього природного середовища і раціонального користуван­ня природними ресурсами.

Підприємства, які не створили або створили менше, ніж пе­редбачено програмами, місць для працевлаштування інвалідів, щорічно зобов'язані відраховувати цільові внески до фонду со­ціального захисту інвалідів.

Слід звернути увагу, що для розв'язання будь-яких соціаль­них та економічних проблем на підвідомчій території ради ор­ганів місцевого самоврядування мають право створювати в ме­жах законодавства цільові фонди.

Тема 11 Державний кредит та державний борг.

У періоди економічної кризи, значних змін у господарсько­му механізмі, у процесі порушення збалансованості бюджету в державі відчувався брак фінансових ресурсів. Основним спосо­бом отримання додаткових фінансових ресурсів був державний кредит. Отже, об'єктивна необхідність у державному кредиті пояснюється суперечностями між суспільними потребами, які збільшуються, і можливостями їх задоволення за рахунок до­ходів бюджету.

Державний кредит — це сукупність грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, та фізичними і юри­дичними особами, з іншого, з питань, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги під­приємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення. Як фінансова категорія державний кредит ви­конує фіскальну, регулюючу і перерозподільну функції.

Усю сукупність державних кредитів можна поділити на дві частини: внутрішню та зовнішню. При цьому формами внут­рішнього державного кредиту є:

1) державні позики;

2) обмін частини вкладів населення на державні позики;

3) запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду;

4) казначейські позики;

5) гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту характери­зується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ і організацій залучаються з метою фі­нансування суспільних потреб шляхом випуску та реалізації облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів держав­них цінних паперів.

Випуск державних позик ґрунтується на таких передумо­вах: наявність кредиторів, які тимчасово мають вільні кошти, довіра кредиторів до держави, зацікавленість кредиторів у на­данні позик державі, можливість держави своєчасно та повніс­тю повернути борг і виплатити дохід.

Державні внутрішні позики класифікуються за різними ознаками, а саме: за правом емісії, характеристиками отриму­вачів цінних паперів, формою виплати доходів, терміном погашення, методами реалізації, методами визначення доходу, формою оформлення.

Державні зовнішні позики надаються:

1) у грошовій формі у валютах країни кредитора, країни по­зичальника, третьої особи;

2) товарній формі.

Основні завдання державних зовнішніх позик полягають у сприянні зміцненню економічного потенціалу, подоланні фі­нансових труднощів держави-одержувача, наданні продоволь­чої допомоги.

Окреме і важливе питання цієї теми — сутність державного боргу. Державний кредит спричинює появу державного боргу, який поділяється на поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній. Також розрізняють активний державний борг, що виникає внаслідок дискретних заходів уряду країни, та пасив­ний, який створюється автоматично у разі виникнення бю­джетного дефіциту.

Державний внутрішній борг України складається із забор­гованості минулих років, включаючи частину боргових зобов'язань уряду колишнього Радянського Союзу, які взяла на себе Україна, та заборгованості, що виникає за борговими зобов'язаннями уряду України. Зовнішній борг класифікуєть­ся за видами кредитів, умовами кредитування, терміном спла­ти, джерелами кредитування.

Слід також зауважити, що обслуговування боргу — це пога­шення основної суми боргу та виплата відсотків за ним від­повідно до графіка, узгодженого кредитором і позичальни­ком.

Управління внутрішнім державним боргом передбачає пев­ні заходи щодо випуску, розміщення, обігу та обслуговування державних боргових зобов'язань, зміни умов раніше випуще­них позик. Методами управління державним боргом є кон­версія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресив­ним співвідношенням, відстрочення погашення та анулювання позики.

Управління державним внутрішнім боргом України здійс­нює Міністерство фінансів України в порядку, узгодженому з Національним банком України.

Граничні обсяги державного внутрішнього боргу України, його структуру, джерела і терміни погашення встановлює Вер­ховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Дата добавления: 2015-05-24