Перші кроки удвох

IV

Аби не зарано

Читавши історію діяльності польських емансипаток пера пані Дунінувни, я щиро потішалася з проблем, які хвилювали світ у XIX-ому столітті. Тоді розгорілася справжня війна пер на сторінках варшавської преси. Авторка цитує:

“— Чи жінок, які задля книжок та власних інтересів занедбують набагато важливіші домашні та жіночі обов’язки, можна вважати порядними?

— Чи цілуватися — грішно?

— Чи жінку, яка їздить на велосипеді, можна назвати пропащою…?

— Чи плаття з грудним вирізом носять тільки безстидниці?

— Чи всякий патлатий хлопець — то хуліган і шибеник?”

Надзвичайно схоже звучать наведені вище запитання, попри те, що перші три мають за собою вже майже сто років, а два останні зачіпають найновішу молодіжну моду, яка настільки розповсюдилася, що наслідує її хто завгодно і коли завгодно, майже не викликаючи “священного обурення”.

Змінюються наряди, звичаї, розваги, а що найважливіше — середовище, змінюючись, змінює також і людину. 5- і 6-літки тепер вільно рахують та читають, а в експериментальних дитсадках успішно навчаються вищої математики. Середня величина зросту піднялася вгору до 25 сантиметрів проти 15 сто років тому, жінки зберігають статеві снагу та натхнення на 10 років довше.

Світ довкола нас запаморочливо швидко змінюється. Хіба могла б людина не змінюватися, коли майже з дня на день змінюється середовище, у якому живе?

Ясно, що змінюється, і це в багатьох сферах життях, а батьки, вихователі та вчителі силоміць хочуть утримати молодь у дбайливо оброблених та незмінних звичаєво-статевих рамках.

Постійні намагання дорослих “порадити” молоді, як зняти статеву напругу, видаються дещо нелогічними у виборі методів. З цікавістю читаю у пресі та деяких молодіжних виданнях ваговиті просторікування на тему: щоб його дати молоді “замість”? Падають пропозиції: спорт, гімнастика, наука тощо. А значить, усе ставиться з ніг на голову!

Адже важко запропонувати людині сон замість пиття, а спочинок замість їжі. Не ми створили наші організми такими, якими вони є, тож повинні погодитись, що одні функції інших не замінять, зате маємо обов’язок узгодити їхнє співіснування.

Відволікаючись від причин, що прискорюють розвиток молоді, пригадаймо, що давніше, як і тепер, по-всякому бувало з періодом початку статевого співжиття. Навіть у Польщі та європейських країнах наші бабусі та прабабусі виходили заміж у 14-15 років (з дозволу Папи), а в Індії та Африці і нині нерідко бувають шлюби 10-12-річних дівчат. Безперечно, і кліматичні умови дещо значать, але то співзвучно висловленому вище зауваженню про вплив умов середовища на прискорення статевого розвитку.

Дослідження, що їх європейські вчені провели в останні тридцять років, свідчать, що хлопці починають співжити у середньому на 17-му, а дівчата — на 18-19-му році життя. Дані, які я зібрала від 4500 жінок (у 1959 — 1969 роки) показали середній статистичний вік початку співжиття: 21,5-22 роки. Це трохи вище, ніж висновки, що їх подають сучасні дані, одержані від молоді до двадцяти років, бо мої дослідження торкалися жінок віком від 30 до 40 років.

Як випливає з попередніх роздумів, чимало чинників, незалежних від нашого “планування”, суттєво впливає на зміну звичаїв, навіть на зріст та біологічний розвиток людини, і ми повинні всі погляди брати до уваги, не втікаючи від дійсності. Недоцільно будувати міцні перепони, які однаково будуть зметені життям. Чи не краще прийняти роль доброзичливого спостерігача, намагаючись у міру потреби приязно та ненав’язливо допомогти молоді, направляючи течію її особистого життя. Удоступнити їй докладні наукові відомості з біології, анатомії, фізіології, соціології тощо, щоб вона могла, коли ті знадобляться, звернутися до них і споруджувати свій майбутній світ, у якому житиме згідно із власним, найвідповіднішим їй зразком.

Далі, коли говоритиму про вік початку співжиття, повернуся ще до розділу про любов у молодих.

Може статися так, що у віці безпосередньо по дозріванню переважатимуть негативні сторони передчасного співжиття, та сáме на них я хочу звернути увагу своїх читачів, попри те, що, на щастя, складають вони виняток і не зачіпають загалу молоді.

Одразу скажу, що висновки і пропозиції, які виникають з дальших думок, це не чергові — цим разом мого виробництва — рамки правил статевого співжиття. Це просто спроба різнобічно підійти до цього питання, даючи молодим читачам матеріал на власні роздуми та нагоду вибрати найбільш підхожу собі стежину й бодай почасти відвернути небезпеки, що їм загрожують.

Почуттєвість людини дозріває з віком і під впливом чергових учителів любові. Від народження дитина вчиться любові від матері, потім од батька та товаришів.

Якщо молодь починає статево співжити між дозріванням та 16 роком, то статеві акти йдуть попереду повного психічного розвитку. Так само, як малюк, що був позбавлений у дитинстві материнської любові, пізніше страждає на недорозвиток почуттєвості, так і початок статевих контактів незабаром по дозріванню (на 12-16 році життя) може спричинити психічно-почуттєву деформацію, котру я назвала хворобою “безлюбові”.

Молодь, започатковуючи сексуальні контакти до 16-річчя, ще не навчившись дружити та встановлювати почуттєві зв’язки з іншою людиною, дивиться на статеве життя, як на одну з приємностей, таких як їсти цукерки, курити сигарети чи ходити в кіно. Статеві зносини — це метá самá в собі і не входять вони до сфери почуттєвого життя молодої людини, через що потім з’являються часті зміни партнерів. З роками формується донжуанство чи щось схоже на німфоманію (маю на увазі не збочення, а просто колекціонування статевих актів без почуттєвих пов’язань).

З віком твориться класична постать дженджика, хіба що молода людина стріне на своєму життєвому шляху дівчину, яка твердо, не поступаючись у питанні статевих актів, змусить своєю поведінкою вподобати й покохати себе. В іншому разі стиль життя такого бабія закріплюється і тягне за собою шкідливі наслідки не лише для хлопця чи дівчини, але також для навколишніх людей і навіть суспільства, у якому живуть.

Дженджики мають свій спосіб життя і свої звичаї. Колись я розмовляла про це зі стрункою, інтелігентною 16-літньою дівчиною, яка велеречиво вихвалялася таким своїм життєвим становищем. Я спитала її, що ж означає в них «зняти» партнера? Вона роз’яснила мені, що це різновид секс-гри, якою розважаються певні молодіжні ватаги, де створюється щось схоже на суперництво дженджиків. «Зняти» партнера в них — як вона мені пояснювала — це коли шукається поважний парубок, такий, що дивиться на життя та кохання дуже серйозно («зняти» дженджика не вважається у тому середовищі за успіх). Дівчина спокушає його, аби закохався та стратив за нею тяму, доводячи діло до кількох перших статевих зносин. У момент, коли юнак найдужче закоханий, привселюдно віджбурює його, нічого не пояснюючи і не виправдовуючи свого вчинку, а до того належить ще й поглумитися над ним серед подружок та його товаришів, принизливо трактуючи та зловтішно насміхаючись. І лишень тоді, як для подружок зробиться видовище з його почуттів та страждань, “зйом” зараховується. Найбільшу хвалу у своєму гурті здобуває та, що набере найбільше число партнерів.

Слухавши її оповідь, а вона все це висловлювала з усміхом та розв’язно, наче спогади про чудову розвагу, я з глибокою задумою дивилася, яке ж спустошення в її почуттєвому житті скоїло відхилення од правильного шляху розвитку через дурну моду чи погане товариство. Разючим було поєднання того милого дитячого личика з сексом без дрібки ніжності, з сексом відверто садистичним.

Та бесіда живо нагадала мені любовні звичаї Франції XVIII століття, про які Бой-Желенський так писав у передмові до “Небезпечних зв’язків”:

“Тоді як одна частина Франції XVIII сторіччя займається, клопочеться та колотиться над питаннями філософії, економіки, політики, науки, для іншої половини кохання стає змістом життя, розмов, літератури, улюбленим товариським заняттям, предметом честолюбства та пихи. Очевидно, що це божество, так обласкане та спроваджене зі святилища до жіночої вітальні, самó теж не здатне було вберегтися від певних перетворень. Кохання стає близьким за значенням словом до сексуальної жадоби, хтивості, статевого потягу, побіжної схильності, “обміну двох примх та зіткнення двох шкір” за соковитим означенням Шамфора. Навіть справжні почуття прикриваються машкарою байдужості та зневаги. Прикметою епохи стало голосне речення Бюффона: “Що єдине цінне у любові — так це її тілесний бік!” Увесь зайвий почуттєвий вантаж одпадає, навіть заздрість виходить із моди, засуджена як смішний і дикий пережиток (…).

Кохання стає різновидом спорту, місце солодкого любовного мовлення заступає у чоловіків зухвальство, нахабність, шмагання та знущання над найтендітнішими знадобами серця. Заволодіти жінкою, ані єдиним чулим словом не виправдовуючи її слабкості, більше того, ставлячи перед її очі спогади людини, яку він кохає і зраджує — ось примітна риса розбещеності захололих серцеїдів. До рівня беззаперечної істини піднесено правило не поривати з жінкою, доки не маєш у руках засобів її згуби. У навмисній розпусті та нещадній злісній жорстокості жінка, буває, перевершує кавалера. Нищити, чавучити, псувати стає мистецтвом, до якого входять: лють, віроломство, зрада, майстерність гноблення. Ця риса звірства у любові — знаменна для тієї епохи і, пересунувшись з моральної сфери до фізичної, сягає у маркізі де Сад свого найвичерпнішого прояву."

Як бачимо, стиль життя згаданих вище дженджиків аж ніяк не відкриття новочасної доби. Дженджики у певну пору свого життя вступають до шлюбу на підставі самогó тільки статевого потягу. Відомо, наскільки нетривкий такий союз, адже життя вдвох сповнене — крім статевих поривів — заробітком грошей, накопиченням речей (при цьому така чванливість, аби були вони дорожчі та кращі на зáвидки сусідам), подорожами та вбиванням нудьги всіма можливими способами.

Нетривкість сімей, які створюють дженджики, відбивається ще й на тому, що здебільшого не хочуть вони мати дітей. Дитина в’яже чоловіка і жінку, ускладнює життя, обмежує свободу, зрештою утруднює відхід. В остаточному підсумку суспільство дістає більше розлучень і менше дітей. Інколи в таких родинах з’являються небажані діти, що мають, як правило, прекрасні побутові умови, та не мають потрібного їм для правильного розвитку клімату любові і виростають людьми зі скаліченою та недорозвиненою особистістю.

Висновок простий: розпочинати статево співжити на 12-16-му році життя — аж ніяк не ознака сучасності та поступу, а радше викривлення правильного розвитку та причина численних складнощів не лише у житті окремої людини і сім’ї, а й у подальших наслідках для суспільства. Ясна річ, з цього правила, як і з будь-якого іншого, бувають винятки: трапляється, що молоді, почавши статеве співжиття на 14-15-му році, покохаються і створять згодом щасливе та вдале подружжя, але це тільки підтверджує слушність правила.

Розглянувши психічно-почуттєві відхилення, що їх несе в собі передчасний початок співжиття, варто спинитися і на фізичному боці цього питання.

Чоловік у перші тижні чи місяці статевого життя виявляє високу статеву напругу, ознака чого — дуже часті статеві акти. Через деякий час настає мить пересичення, тілесної змори, виснаження. Знайомство відбулось, після чого вирушає шукати нової пригоди. Зносини у такого чоловіка бувають надміру часто протягом багатьох років. У любові постійної пари постають навперемінні етапи статевих поривань та тілесної охолоди, коли інтереси зосереджуються на спільній праці, розвиткові захоплень та вихованні дітей. Джиґун же безперестанно провадить статеве життя на найвищих обертах. Як надійдуть перші прояви пересичення, коли повинна початися тілесна відпруга, полишає він здобуту жінку і прожогом кидається шукати іншої, аби “не вийти з обігу”. До того ж такі кавалери ведуть дуже негігієнічний спосіб життя, нераціонально харчуються, а нерідко й добряче випивають (не обійтись, аби швидко “зняти” жінку). Усе це не додає здоров’я і, як правило, зразу по тридцятиріччі вони скаржаться на помітний спад своїх статевих спромог, а під сорок чи сорок п’ять зостаються самí бажання. Наприкінці, як завжди, застерігаю, що є секс-богатирі, котрí до пізньої старості ведуть активне статеве життя без будь-якої шкоди для свого здоров’я.

Дещо інакше виглядають клопоти про здоров’я у дівчат, які надто рано починають співжити. Тут у силі два моменти: небажана вагітність та аборт або роди та тілесні пошкодження як наслідок дуже раннього і надміру частого співжиття.

Материнство для 13-16-річної юнки — завжди приголомшлива і жахлива подія. Немає в неї жодних умов, ані психічних, ані матеріальних, щоб виховувати дитину, і увесь клопіт спадáє на бáрки батьків, не кажучи вже про кривду дитини — незваного приблуди.

Двічі у своїй лікарській практиці я стикалася з такою ситуацією. Тоді я намовляла ще молодих матерів тих дівчат виїхати разом з ними в останні місяці вагітності і привезти дитину після народження як дитину матері — а не доньки. Таким чином дитина виховувалася у нормальних родинних умовах, а дівчина, навчена гірким досвідом, далі розвивалася згідно зі своїм віком. Обидва ті випадки скінчилися порівняно щасливо, але, мабуть, це не те, чого б можна було зичити своїй дитині.

Є ще один розв’язок — аборт. Як він впливає на жіночий організм, я ще писатиму. У цьому ж місці хотіла б лише зазначити, що всі його препогані наслідки проявляються набагато дужче в молодому організмі, не пристосованому ще до вагітності, а тим більше до її переривання.

Чергова небезпека, що загрожує малолітнім дівчатам, — це поява у сімдесяті роки передракових станів та новотворів маткової шийки у жінок між 17 і 22 роками життя. Стали дошукуватися причин, бо цих хвороб нікóли раніше у такому молодому віці не спостерігали. З’ясувалося, що практично всі жінки, у яких знайдено передракові стани, мали багаторазові аборти, що робилися ще до двадцятиріччя, численні роди у тому ж віці (3-4 дітей у 19-літок) або від найранішої юності вели активне статеве співжиття.

Збіжність появи передракових станів та пухлин маткової шийки — не помічених раніше у такому молодому віці — з численними вагітностями або забагатим статевим життям у малолітніх наводить на думку, що постійний кровоналив або рани ще недозрілої маткової шийки, викликані багаторазовими абортами або родами, стають чинником, який подразнює молодí нерозвинені тканини та до кінця не з’ясовано як впливає на їхнє ненормальне розростання. Частота передракових станів та пухлин маткової шийки у малоліток становила в останнє десятиріччя близько 12 відсотків усіх новотвірних хвороб жіночих статевих органів. Цей процент великий, тривожний, та, на жаль, мало хто про це знає.

І ще одна не менш грізна небезпека, цим разом така, що торкається і дівчат, і хлопців — венеричні захворювання (у час написання цієї книжки про СНІД ще не знали — від перекладача). Про це треба сказати, бо в останні роки венеричні хвороби значно помолодшали і тепер трапляються найчастіше сáме серед підлітків. Заразитися, зокрема, сифілісом — дуже небезпечно, бо через те, що антибіотики та сульфаміди нині широко вживаються навіть проти застуди, ознаки хвороби розпливаються і дуже легко їх недобачити. З такої причини хворі нерідко опиняються у лікаря з уже задавненою хворобою, а відомо ж, що чим раніше почати лікувати, тим кращі будуть наслідки. Я не розгортатиму цієї теми ширше, оскільки хто хоче, може легко знайти численні публікації про те, як уберегтися проти венеричних хвороб.

Досить глибоко я висвітлила складнощі, що виникають, коли почати активно статево співжити ще в першій половині юності, бо негаразди цього періоду мають величезний вплив на подальший перебіг життя молоді та її оточення.

Дата добавления: 2015-05-24