Розділ З 2 страница

ческ ^для середніх навчальних закладів «Зоология и зоологи-

зоол.^хР^е^,^{томатия}» (1883) визначив, що слід вивчати, як добирати

засто ^{ЧНИИ мате}РІ^ал та як його викладати. Він рекомендував широко

увати методи бесіди з використанням наочності (живих об'єк-

Розділ 2 Історичні джерела й аспекти розвитку методики навчання природознавству

тів), перевірки засвоєного матеріалу та порівняння. А. П. Богданов намагався розв'язувати проблему взаємозв'язку змісту та методів навчання, хоча в його підручнику обсяг навчального матеріалу не зовсім відповідав віковим особливостям учнів. Та все ж неможливо не відзна­чити його вплив на поліпшення якості викладання зоології.

Сучасники А. П. Богданова — видатні російські педагоги К. К. Сент-Ілер (1843—1897), О. Я. Герд (1841—1888) — збагатили методику як науку новими ідеями.

К. К. Сент-Ілер продовжував справу В. Ф. Зуєва зі створення кабіне­тів і куточків живої природи в школі.

О. Я. Герд став основоположником наукової методики навчання природознавству.

«Учебник зоологии» (1877) О. Я. Герд також побудував від простого до складного. Він вважав, що такий виклад навчального матеріалу за­безпечить формування наукового уявлення про розвиток природи, зок­рема тваринного світу. Цей підручник, хоч і перевантажений система­тикою, був кращим за всі попередні, зокрема перекладені з німецької. О. Я. Герд науково обґрунтував і на прикладах показав, як можна цікаво навчати учнів, уникаючи описовості у викладанні природознав­ства. «Досить корисно, — писав він, — організовувати в школі практич­ні роботи, що можуть виховати в дітей самостійність, яка так необхідна для успіху всіх наступних занять».

У працях О. Я. Герда приділено ува­гу також методиці проведення спосте­режень, що поглиблюють знання учнів про природу й виховують інтерес до неї. Ось як він у своїй статті «Жуки» подає методику спостережень за комахами.

У червні-липні часто трапляються на ниж­
ньому боці листків дрібні купки брудно-жов­
того кольору. Це яєчка сонечка. Роздивіться
в лупу форму яєчок і підрахуйте кількість
яєчок у купі. Запам 'ятайте місце, де ви знай­
шли яєчка, й приходьте через кожні два-три
дні для спостереження за їх розвитком. Коли
з 'являться личинки, роздивіться добре одну з
них. Стежте за їхніми рухами, щоб виявити,
чим саме вони живляться. Ви зверніть увагу
нате, що листки, на яких живуть личинки со-
О. Я. Герд нечка, залишаються неушкодженими. При-

2 3 Шкільнеприродознавстжтіш<™

) віїпься й ви напевне побачите на черешках листків, на стеблі багато тра-' них вошей (попелиць). їх відшукують та поїдають личинки. Зверніть увагу на те як вони схоплюють маленьку ніжну тварину, підносять її до щелеп. Діз­навшися про їжу личинок, візьміть кілька з них додому, посадіть у коробочку з чистками та вошами, щоб простежити за розвитком личинок. Спостерігай­те зміни, що відбуваються з личинкою під час лялькування. Роздивіться ля-чечку Зачепіть її, прослідкуйте за рухами після цього. Збережіть лялечку доти, доки з неї не вийде жук (приблизно через вісім днів після лялькування).

У дореволюційній Росії було багато шкіл для різних верств населен­ня, й природознавство викладалося найрізноманітнішими, часто й не­ефективними способами. Тому поява прогресивних методичних погля­дів іще не означала їх поширення в масовій школі. Тому здебільшого викладання мало суто описовий характер.

Передові педагоги того часу намагалися запровадити в практику все найкраще й передове. їх підтримали учасники Першого (1861) та Дру­гого (1862) з'їздів природодослідників. Перший з'їзд прийняв постано­ву, в якій рекомендувалося створювати в гімназіях кабінети, обладнані мікроскопами, таблицями, колекціями.

У XIX ст. у науці панувала систематика. Широкої популярності на­була «Система природи» (1735) К. Ліннея. В цей час було визнане за необхідне вивчати природу на морфолого-систематичному рівні. Тому

3 багатьох праць різних учених було скомпільовано й надруковано
шкільний підручник із природознавства. Оскільки він був переванта­
жений термінами, мав методично непродуману структуру й не врахо­
вував вікових особливостей учнів, зміст його треба було зубрити.

Тогочасні шкільні підручники майже не відрізнялися від універси­тетських. Вони не активізували мислення дітей, викликали негативне ставлення до навчання.

Підручник «Руководство к ботанике. Курс гимназический» (1853), написаний професором І. І. Шиховським, мав 450 сторінок, на яких викладалася систематика з 97 родин; посібник «Руководство к зооло-гии», написаний учителем математики Ю. І. Симашком, мав 500 сто-ршок з описом 2000 родин тварин. Відомий педагог того часу Д. С. Ми-аилов зазначав, що лихо було вчителям і учням, які користувалися ци­ми підручниками.

^{сказати}' Щ° понад півстоліття методика вивчення природо-до МО ' ° Р^{озвивалася}- (Лише в кадетських корпусах, які не входили в цих '^{В!ДН0СН0 д}°бре було поставлене викладання цього предмета, бо вчальних закладах готували не природознавців, тому й приро-

Розділ 2 Історичні джерела й аспекти розвитку методики навчання природознавству

дознавство тут вивчалося лише для загального розвитку. В підручни­ках, якими користувалися в цих навчальних закладах, цікаво описува­лося життя рослин і тварин різних регіонів земної кулі.)

Прогресивні педагоги, методисти того часу А. М. Бекетов, К.Д. Ушин-ський, О. Я. Герд та інші прагнули поліпшити долю шкільного приро­дознавства.

Вагомий внесок у розвиток освіти й методики природознавства в Західній Україні зробив відомий український природознавець, мінера­лог, соматолог, філолог, письменник, педагог-методист та енциклопе­дист І. Г. Верхратський (1846—1919). Він одним із перших написав підручники з ботаніки й зоології українською мовою. Зміст цих підруч­ників, їхні структура, стиль, науковий рівень відповідали віковим особ­ливостям учнів і вимогам методики навчання біології в тогочасній школі.

Розвиток методики навчання біології в XX ст.

п:

"очаток XX ст. став етапом пошуку нових.підходів до вивчення природознавства в за­гальноосвітній школі. Більшу увагу було приділено змісту шкільної біології, методам навчання й виховання. Цього вимагала нова соціаль­на епоха — капіталізм. Пожвавлення педагогічного життя в усіх галу­зях освіти й виховання зумовило помітне зростання інтересу до шкіль­ного природознавства.

Період 1901—1907 рр. позначився боротьбою передових педагогів за введення природознавства в молодші й старші класи чоловічих гім­назій, за кращі методи його викладання. На XI Всеросійському з'їзді природодослідників і лікарів, який відбувся в Петербурзі 1901 р., було ухвалено рішення про запровадження природознавства як обов'язко­вого предмета для учнів усіх класів єдиної загальноосвітньої школи. Учасники з'їзду визнали за необхідне створювати при гімназіях у на­вчальних цілях сади, розвивати в учнів спостережливість, на уроках за­стосовувати демонстраційні досліди, проводити лабораторні роботи, екскурсії.

Під тиском педагогічної громадськості Міністерство освіти царсь­кої Росії переглянуло систему гімназичної природничої освіти, яка бу­ла відірвана від життя.

А розвиток метати навчання біології в XX ст.

Д. Н. Кайгородов

у 1901 р. за вказівкою Міністерства освіти було введено нову шкільну про­граму Д- Н. Кайгородова (1846—1924), в якій навчальний матеріал розміщувався не за предметами (ботаніка, зоологія й т. д.), а за природними угрупованнями — сад, лука, ставок і т. д. Це негативно позначилося на навчанні й вихованні школярів. Одним із головних способів пізнання природи Д. Н. Кайгородов вва­жав екскурсії, чим знецінював інші методи й форми навчання. Проти такої програми, а отже, й викладання за нею виступили російські вчені-природо-дослідники В. А. Вагнер, А. П. Павлов, В. М. Шимкевич і вимагали натомість запровадити програму В. М. Шимкевича.

В. М. Шимкевич (1858—1923) реко­мендував застосувати в навчальному

процесі різноманітні форми й методи, які сприяють активізації мислен­ня учнів, розвитку їхніх пізнавальних здібностей. Отже, В. М. Шимке­вич, на відміну від Д. Н. Кайгородова, не віддавав перевагу якомусь одному мето­дові або формі навчання, а кожен метод вважав корисним і ефективним, якщо він відповідає змісту навчального мате­ріалу, рівню знань учнів.

У 1907 р. було видано посібник «Ос­
нови общей методики природоведения»
В. В. Половцова (1862—1919) — най­
визначнішого методиста початку XX ст.
У ньому не лише визначено зміст мето­
дики, а й наведено низку порад щодо ор­
ганізації й проведення спостережень,
Дослідів, практичних занять, екскурсій,
колекціонування, використання наочності.
*• в. Половцов вважав, що рекомендо­
вані ним методи, методичні прийоми,
організаційні ф_Ор_МИ навчання допо- В. В. Половцов

Розділ 2 Історичні джерела й аспекти розвитку методики навчання природознавству

можуть учням найкраще сприймати й розуміти явища природи. Проте В. В. По-ловцов, як і багато інших методистів, переоцінював індуктивний метод навчан­ня, вважаючи його основним у пізнанні природи.

Б. Є. Райков

Прогресивні ідеї В. В. Половцова не були підтримані Міністерством освіти царської Росії. Не дістали вони розвитку й після 1917 р., хоча за соціалістичної сис­теми ставилося завдання створити нову за змістом і формою природничу освіту. Для вдосконалення викладання при­родознавства в школі багато зробив відо­мий російський методист Б. Є. Райков. У його високоякісних посібниках «Прак-тические занятия по зоологии для начи-нающих», «Методика практических за-нятий по природоведению» та інших по­слідовно, чітко, доступно розкрито техніку й методику багатьох видів занять. Однак Б. Є. Райков явно переоцінював форму практичних за­нять, вважаючи їх особливим методом навчання, за допомогою якого можна перебудувати всю систему шкільної освіти.

Дореволюційна школа не спромоглася втілити цінні рекомендації Б. Є. Райкова та інших прогресивних методистів, бо не була готова до цього: бракувало кадрів, коштів на придбання наочних посібників та на обладнання кабінетів.

У листопаді 1917 р. згідно з декретом Ради Народних Комісарів бу­ло сформовано Державну комісію з народної освіти, яка опікувалася питаннями створення радянської школи.

У серпні 1918 р. учасники Першого Всеросійського з'їзду з народ­ної освіти обговорили стан навчальної і виховної роботи в школі, а та­кож внесли пропозицію про створення єдиної трудової школи.

У жовтні 1918 р. Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет видав Положення й Декларацію про єдину трудову школу РРФСР, в якій основним шляхом опанування знань визначено трудовий метод навчальної роботи. У Декларації вказувалося, що учні мають самостій­но вчитися всім предметам, подорожуючи, колекціонуючи, малюючи, фотографуючи, моделюючи, спостерігаючи за рослинами й тварина­ми, вирощуючи їх та доглядаючи за ними.

Втілення в життя такої настанови нівелювало роль учителя й нега-

о позначилося на якості навчально-виховної роботи, зокрема на

™ануванні теоретичними знаннями з біології. Керуючися цими держав-

ми документами, місцеві органи народної освіти й навіть окремі школи створювали свої програми з природознавства, зокрема з біоло­гії Ініціатори введення нових програм намагалися в такий спосіб під­вищити ефективність викладання природознавства в школі. Але, як по­казав досвід, через відсутність державного документа — шкільної про­грами з біології — потерпали теорія і практика навчання учнів, не додержувались єдині вимоги до викладання. Згодом губернські відділи народної освіти як у РРФСР, так і в Україні скасували такі програми й натомість запроваджували єдині програми для всіх шкіл своєї губернії. Це було певним досягненням, адже нові програми визначали обсяг знань, умінь, навичок принаймні для учнів окремої губернії.

У 1923 р. російською Вченою Радою затверджено нову єдину дер­жавну навчальну програму, в якій центральне місце відводилося тру­довому навчанню. На підставі цієї програми було складено робочу книгу для учнів. Навчальний матеріал у програмі та в робочій книзі об'єднувався в «комплекси». Наприклад, у тему «Сільськогосподарсь­ка сировина» входив матеріал про велику рогату худобу, корисних і шкідливих комах, риб, бавовник тощо. Не було логічного зв'язку між елементами біологічних знань.

Із цього випливає, що біологія як навчальний предмет була вилуче­на зі школи, а тому вчителі не могли забезпечувати учням систематич­них знань про життя тварин, їхню будову, розвиток, розмноження. На­віть у пояснювальній записці до розглядуваної програми вказувалося: «...Не чиста наука, не систематичні знання, не теоретичні курси нам потрібні в трудовій школі». Згодом, під час розбудови нової радян­ської школи, цей підхід до організації навчально-виховної роботи було засуджено.

Російські методисти Б. Є. Райков і В. Ф. Наталі рекомендували вчи-свя™ ^Пр°^{ВОДИТИ на} УР^оках лабораторно-практичні роботи, а Б. В. Все-

тськии, навпаки, критично оцінював лабораторний метод навчання опагував «пошуковий». Ця дискусія відвернула увагу від розробки „.,,„ °_^ЗМ1СТУ навчальних програм, що позначалося на якості викла­дання біології в школі.

ватис ^{іативи и П}ІД керівництвом російських методистів почали вида-

школі» ^ОДИЧН1 журнали на допомогу вчителям: «Природознавство в

за редакцією б. Є. Райкова, «Екскурсійна справа» (1921—1924)

. 41

Розділ 2 Історичні джерела й аспекти розвитку методики навчання природознавству

за редакцією І. І. Полянського й В. М. Шимкевича, «Листи біостанції юних натуралістів» (1924) за редакцією Б. В. Всесвятського, «Жива природа», «Досліджуйте природу» та ін. У них містилися цінні поради вчителям, як долати труднощі в навчальному процесі.

Крім журналів, видавалися методичні посібники, зокрема «Позаклас-ні біологічні екскурсії» Б. М. Завадовського, «Уроки з природознавства» К. П. Ягодовського, в яких розглядалися питання навчання біології.

Хоча радянська школа нагромадила певний досвід роботи за комп­лексними програмами, проте головна мета шкільної біологічної освіти не реалізовувалася, оскільки не було предметних навчальних програм з основ біології. Тому педагогічна громадськість вимагала запровад­ження в школі предметного навчання. Вчені-методисти, вчителі чини­ли активний спротив проявам формалізму в навчанні, що сприяло під­вищенню ефективності навчально-виховного процесу, який відбувався на уроках, у куточку живої природи, на пришкільній земельній ділянці, під час екскурсій, у позашкільних установах.

На початку 1925 р. в Києві вчителі природознавства, біології ство­рили на громадських засадах біостанцію, яку влітку того ж року за роз­порядженням Народного комісаріату освіти України було перетворено на Педагогічну біостанцію — єдину в Україні науково-педагогічну установу, що працювала без державних дотацій. Ця біостанція орга­нізовувала педагогічну, методичну й наукову роботу відповідно до по­треб шкільної природничої освіти України.

Педагогічні працівники біостанції, відмовившися від сліпого на­слідування Московської біостанції імені К. А. Тімірязєва, намітили та­кі напрями роботи:

• вивчення, нагромадження й поширення передового досвіду;

• щорічне підвищення кваліфікації шкільних учителів природознав­
ства;

. організація й проведення екскурсійної роботи;

• організація ботанічного, агробіологічного, зоотехнічного та інших
відділів;

. створення дослідно-показових городів, садів, ділянок різних куль­тур, насінництва, тваринництва;

• створення природничого музею;

• вивчення теорії і практики екскурсійної справи;

• забезпечення зв'язку зі школою;

Розвиток методики навчання біології в XX ст.

творення лабораторій із залученням до роботи в них висококва­ліфікованих спеціалістів, учених;

створення природничо-історичних колекцій, приладів.

Тоді в усіх округах України видавалися спеціальні бюлетені, в яких висвітлювався передовий досвід проведення уроків із біології, орга­нізації екскурсій. У багатьох областях, зокрема Київській, Волинській, Кам'янець-Подільській, під керівництвом учителів створювалися гурт­ки юних пасічників, шовківників, ентомологів, рибоводів, тваринни­ків. Учні вивчали тварин у куточку живої природи, на екскурсіях, вели дослідну роботу. В сільській школі значне місце відводилося суспіль­но корисним заходам, мета яких полягала насамперед у сприянні під­несенню сільського господарства.

Великого розмаху набрав юннатівський рух, який по суті був од­нією з ланок, яка зближувала школу з практикою; і офіційні програми, й навчальна література в цьому відношенні йшли слідом за юннатів­ськими станціями. Важливу роль відіграла київська станція юних на­туралістів: школярі залучалися до боротьби зі шкідниками садів, горо­дів, селянських господарств Літинського, Хмельницького, Калинів-ського та багатьох інших районів Вінницької, Житомирської областей.

Видатною подією в історії народної освіти України став Перший Всеукраїнський з'їзд учителів, який відбувся в січні 1924 р. в Харкові. На ньому обговорювалося питання розбудови української школи.

Учителі шкіл Глухівської округи й Захар'ївського району Одеської округи на своїх конференціях в 1924 р. критикували тодішню систему навчання; вони обстоювали ідею вивчення в школі предмета «Біоло­гія», виступали за розвиток методів навчання, за підвищення якості знань, умінь учнів, реалізацію принципів зв'язку навчання з життям.

Чинні в той час комплексні програми (саме через їхню комплекс­ність) не забезпечували системності біологічних знань. Тож учителі країни виступили за вдосконалення змісту програм, створення нових методичних посібників.

політизованій періодиці «Комуністична освіта», «Наша освіта» зоо ^а.^ли^^я м^ет°Дичні розробки уроків учителів-методистів «Уроки «Як з ' р;^{В класі>>}> «Внутрішня будова птаха» Н. Гаценка, О. Оверка, кіп т?° ^И^^{И у}Р^оки природознавства цікавими», «З досвіду роботи гурт­ків юних ботаніків» Д. Зайцева та ін.

вчителям розроблялися методичні матеріали щодо ор-методики проведення екскурсій (Г. Потапенко, 1928), спо-самостійної розумової праці учнів.

Розділ 2 Історичні джерела й аспекти розвитку методики навчання природознавству

Створювалися методичні посібники для практичних занять із бота­ніки, зоології. В методичних розробках для вчителів значна увага при­ділялася питанням організації та методиці проведення навчальних занять у куточку живої природи (О. Підгрушко), на шкільній ділянці (X. Великохотько), в гуртках юних ботаніків, зоологів.

В інститутах народної освіти (ІНО) розроблялися спеціальні мето­дичні посібники для вчителів. Так, Зінов'ївська округа видала методич­ні матеріали з організації та проведення педагогічного процесу, скла­дання зразкових робочих планів, вибору методів навчання, розвитку спостережливості, постановки дослідів тощо.

Широко пропагандувався передовий педагогічний досвід навчання біології через виставки. В Харківському ІНО вважали, що виставки до­поможуть учителям у викладанні природознавства, стануть центрами, де вчителі дізнаватимуться, як збирати рослини, як їх визначати, як знайомити учнів із літературою, як організовувати дітей у школі.

Методисти ніколи не зупинялися на досягнутому в методиці на-1 вчання учнів, а запроваджували нові прийоми, методи навчальної ро­боти на уроках природознавства, біології.

Після ухвалення постанов ЦК ВКП(б) про школу, програми й підруч­ники з 1 січня 1933 р. органами народної освіти СРСР було впровадже­но нову державну навчальну програму з біології, яка вже відповідала вимогам соціалістичного будівництва. Невдовзі було видано стабільні підручники з біології, які докорінно відрізнялися від робочих книг.

Автори цих підручників, дотримуючися принципів систематичнос­ті й послідовності, науковості та доступності викладання, спираючися на природну класифікацію рослин, тварин, на вчення Ч. Дарвіна, зна­йомили учнів із теорією еволюції, подавали характеристику окремих представників рослинного й тваринного світу, розкривали значення флори, фауни в природі та житті людини. Це був перший серйозний крок до підвищення якісного рівня теоретичної підготовки учнів, який сприяв також активізації навчального процесу. В школі широко й ціле­спрямовано застосовувалися різні методи й прийоми навчання, пожва­вішала позакласна робота, особливо гурткова. Але, за документальни­ми відомостями, навчальний процес був перевантажений, тому окремі теми вивчалися поверхово.

У червні 1934 р. в Харкові відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд учителів природознавства. На ньому розглядалися питання про підви­щення якості навчання біології, необхідність вивчення передового досвіду вчителів.

РОЗВі

,_Иток методики навчання біології в XX ст.

Реалізація цих завдань сприяла поліпшенню організації позаклас-і позашкільних навчальних занять з учнями, активізації творчо-по-

кової науково-методичної діяльності вчителів біології, що, своєю

гою ' зумовило вдосконалення навчально-виховного процесу в українській загальноосвітній школі. Яскравим свідченням цього є чис­ленні факти з практики роботи вчителів. Так, учитель біології однієї з київських шкіл І. Буртянський у 1934 р. уперше в історії методики вик­ладання біології висунув, розробив і реалізував ідею формування біо­логічних понять, зокрема щодо суті вивчення еволюційного вчення в 9 класі. У своїй статті «До питання про проробку курсу еволюційного вчення в середній школі» він рекомендував вивчати на уроках закони спадковості, мінливості з позицій хромосомної теорії спадковості на конкретних фактах, добутих у природі, на селекційних станціях, у влас­них дослідах із польовими й городніми культурами.

І. Буртянський вважав, що учні можуть успішно засвоювати суть еволюційного вчення, закони Менделя, принципи селекції, хромосом­ну теорію на уроках, опрацьовуючи роздатковий матеріал, порівнюю­чи його, аналізуючи й узагальнюючи, а також у процесі дослідної робо­ти з рослинами й тваринами на ділянці та під час екскурсій. Ці сміливі методичні ідеї І. Буртянського підтримали й розвивали досвідчені українські практики-педагоги Н. Дедюкіна (Охтирка), В. Коменська (Херсон), Я. Зубко (Харків), що йшли врозріз із поглядами авторитет­них російських методистів М. Беляєва й В. Наталі, які вважали безглуз­дям формування понять про хромосомну теорію спадковості, гени. Са­ме тому ця ідея формування біологічних понять не набула свого роз­витку в теорії і практиці навчання біології в школі.

Взагалі в Україні переважно користувалися досягненнями росій­ської методичної науки, зокрема працями з методики викладання юташки, зоології, анатомії, фізіології, дарвінізму російських методис­тів, м М. Беляєва, М. Г. Кременецького, І. В. Козиря, М. Я. Цузмера, В Ф _І'Г^{ЄСВЯТСЬК0Г0}>^п-1- Боровицького, М. І. Мельникова, Б. Є. Райкова, бальн ^{Лаева> М}- °- ^Рикова, С. В. Герда та ін. Тому дослідження гло-зовсі™* ^Пр°^{блем мет}°Дики навчання біології було поверховим або й науков"^{6 Шдбувалося}- Лише наприкінці 40-х років почалась активна Українс"^Д°^С'^{Л1ДНа робота 3 мет}°Дики навчання біології. Центром її став Тутрозг_О^К н" ^Науков°-^досліД^ний інститут педагогіки (УНДІП) у Києві, логії п г. '^нулися плідні наукові дослідження з методики навчання біо-^в середній загальноосвітній школі.

Розділ 2 Історичні джерела й аспекти розвитку методики навчання природознавству

Уперше українські вчені, методисти-біологи, враховуючи значн відставання вітчизняної методичної теорії та практики, спрямувалі свою діяльність на реалізацію основної мети біологічної освіти — фор мування наукового світогляду учнів шляхом подолання описовост біологічних фактів, явищ, наближення навчання до життя, до природи до виробництва.

У цей час перед ученими-біологами й методистами України, педа гогічною громадськістю було поставлено завдання — вивчити, уза гальнити й впровадити в школах нові підходи до викладання біології Розв'язанню цього завдання великою мірою допомагав оригінальний методичний збірник «Природознавство та хімія в школіх (1949—1960), який можна вважати значним внеском учителів біологі: України в методичну скарбницю: тут друкувалися найкращі методичні розробки уроків, лабораторних і практичних занять із ботаніки, зооло­гії, анатомії і фізіології людини, дарвінізму.

На змісті шкільної біологічної освіти, так само як і біологічної нау­ки, вкрай негативно позначилися діяльність Т. Д. Лисенка й рішення серпневої 1948 р. сесії ВАСГНІЛ. На цій сесії, що відбулася під гаслом «творчого дарвінізму», були проголошені антинаукові концепції, які на 10—15 років призупинили розвиток ідеї дарвінізму й у цілому теорії еволюції в країні.

Розпочалася перебудова навчання біології в загальноосвітній серед­ній школі. Органами народної освіти були складені нові навчальні про­грами й підручники з курсу біології, створені колективи авторів для на­писання навчальних та методичних посібників для учнів і вчителів. Із програм і підручників було вилучено питання генетики, селекції, хро­мосомної теорії спадковості, інші важливі наукові закони, теорії, зако­номірності.

Народній освіті, вченим-біологам, методистам довелося з великими труднощами долати наслідки помилкових рішень ВАСГНІЛ СРСР із питань біологічної науки та сесії 1948 р.

Лише в 60—70-х роках XX ст. еволюційна біологія оговталася від потрясінь, що позитивно позначилося на навчально-виховній роботі з біології в школі.

У цей час зросла увага до навчання біології в Україні, розгорнулась активна експериментальна робота колективів методистів. Сектор мето­дики біології УНДІП, біологічні кафедри педагогічних вищих навчаль­них закладів, кабінети біології обласних Інститутів удосконалення

2.4

лів нагромаджували багатий шкільний досвід, опрацьовували, ^Вналізували, узагальнювали, впроваджували в школу лекційні курси. ^аН В омий внесок у методику викладання біологічних дисциплін зро-Я і методисти педагогічних вищих навчальних закладів. Спільні зу­силля методичних працівників Інститутів удосконалення вчителів та біологічних кафедр педагогічних інститутів були спрямовані на розроб­ку форм, методів, прийомів і засобів вивчення змісту навчального ма­теріалу з біологічних предметів у школі.

Велика заслуга у розв'язанні проблеми підвищення ефективності уроків біології, позаурочної та позакласної роботи належить відділу методики біології УНДІП, який на початкових етапах розвитку біоло­гічної освіти став координаційним центром методичної діяльності в Україні, спрямував свою роботу на підготовку та видання методичної літератури для вчителів біології.

Дата добавления: 2015-05-24