Методи навчання біології 1 страница

7.5

7.2

7.2

7.1

Мета й зміст виховання в процесі навчання біології

п:

Проблема виховання в аспектах педагогіки й.методики навчання біології нині стає дедалі актуальнішою, оскільки внаслідок глибоких трансформацій в ідеології суспільного життя й системи виховання в сучасному світі суттєво змінюються пріоритети цінностей. Значну увагу звернено на розвиток людини як особистості, формування її наукового світогляду, мента­літету, моральності, гуманності, естетичного смаку, екологічної куль­тури, етичного ставлення до природи.

Шкільна освіта спрямована на виховання всебічно розвиненої й гар­монійно сформованої особистості, готової до життя та праці в сучас­них умовах. Кінцевою метою виховання особистості є підготовка її до повноцінного суспільного життя, яке передбачає виконання нею ролей громадянина України та Землі, трудівника, громадського діяча, сім'я­нина, товариша тощо. Відповідно до цієї мети у виховний процес вхо­дять розумове, моральне, естетичне, трудове й фізичне виховання.

У сучасних умовах шкільна освіта, поряд із відродженням грома­дянського й національного виховання, націлена на гуманізацію, що пе­редбачає формування в особистості впевненості в собі, самостійності, толерантності. Метою виховання, основаного на ідеях гуманізму, є до-

7.1 Мета й зміст виховання в процесі навчання біології

помога в становленні учня як особистості, усвідомленні ним власних потреб та інтересів. При цьому в змісті освіти закладено принципи по­ваги до особистості вихованця, врахування його духовного потенціа­лу, залучення до культури в аспекті соціального досвіду. Суть вихо­вання на сучасному етапі полягає в цілеспрямованому перетворенні соціального досвіду на досвід особистий, який сприяє долученню інди­віда до всього багатства людської культури.

Виховання є глибоко національним за суттю, змістом і характером, що означає виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, багатовікових традиціях і духовних ідеалах. Через пошану до свого народу в дітей виховується повага до інших на­родів.

У шкільному курсі біології є великі можливості для реалізації завдань зазначених основних напрямів виховання: розумового (світоглядного), морального (зокрема таких його аспектів, як етичне, гуманістичне, патріотичне, громадянське, екологічне та статеве), есте­тичного (формування естетичної культури), трудового (розвиток актив­ності) та фізичного (особливо санітарно-гігієнічного).

Виховання, пов'язане з навчанням, дуже важливе й вимагає певної послідовності й систематичності. Воно полягає не в запам'ятовуванні знань виховного характеру, а в перетворенні їх на переконання, які вре­шті формують світогляд молодої людини. Ця переконаність проявля­ється в її ставленні до навколишнього світу, до людей, в її інтересах, учинках, поведінці, мотивах, життєвих цілях.

Процес виховання вимагає певної системи, планомірної роботи не лише на уроках, а й під час екскурсій, на позаурочних і позашкільних заняттях. Усі елементи системи виховання в процесі навчання біології тісно пов'язані між собою: формування світогляду — з екологічним вихованням, ціннісним ставленням до живої природи й довкілля; тру­дове виховання — з культурою та естетикою праці; моральне вихован­ня— з екологічним, з колективною працею; етичне виховання — з пат­ріотичним і громадянським; гуманістичне — з естетичним та еколо­гічним.

Зміст основних напрямів виховання в сучасній школі в процесі ви­вчення біології передбачає цілеспрямовану й систематичну діяльність у формі урочних та позаурочних робіт.

Розумове виховання — це розвиток пізнавальних здібностей і мис­лення учнів для прищеплення їм культури розумової праці. Особливе

. 205

Розділ / Виховання учнів засобами навчального предмета біології

значення для розумового виховання має формування наукового світо­гляду — цілісної системи понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності та самої себе.

Моральне виховання — це цілеспрямоване формування в учнів мо­ральної свідомості, розвиток морального почуття, навчання нормам і правилам суспільного життя та вироблення навичок моральної пове­дінки.

Громадянське виховання — це формування громадянськості як ін­тегративної якості особистості, що дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною. Громадянсь­кість — це усвідомлення особистістю своїх прав і обов'язків щодо держави, суспільства; почуття відповідальності за їхнє становище.

Екологічне виховання — це формування в людини свідомого сприй­няття навколишнього світу, почуття особистої відповідальності за діяльність, що так чи інакше пов 'язана з перетворенням довкілля, впе­вненості в необхідності дбайливого ставлення до природи, розумного використання її багатств.

Естетичне виховання — формування здатності сприймати й пе­ретворювати дійсність за законами краси, тобто естетичної куль­тури та свідомості. Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей та естетичного сприйнят­тя явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в нав­колишній світ, оберігати природну красу. Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеа­ли й виражається в естетичних поглядах і мистецькій творчості.

Трудове виховання — формування свідомого ставлення до праці через прищеплення звички та навичок активної трудової діяльності.

Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров 'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних мож­ливостей, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Санітарно-гігієнічне виховання — вироблення гігієнічних навичок, підвищення санітарної культури учнів для зміцнення їхнього здоров'я.

Статеве виховання — процес, що забезпечує нормальний стате­вий розвиток дітей і молоді та оволодіння ними нормами взаємин із представниками протилежної статі, а також правильне ставлення

7.2 Формування наукового світогляду

до питань статі. Статеве виховання нерозривно пов'язане з фізич­ним, розумовим, моральним та естетичним розвитком особистості.

Усі розглянуті напрями виховання пов'язані з пізнавальною діяль­ністю, зміст і методи якої безпосередньо впливають на реалізацію ви­ховних завдань. Пізнавальна та виховна діяльності у взаємозв 'язку ста­новлять систему виховного навчання з біології.

Формування наукового світогляду

Н

ауковий світогляд — це цілісна система уявлень, поглядів, переконань і почуттів лю­дини, через яку вона сприймає, осмислює й оцінює навколишню дійс­ність і саму себе. У світогляд входять також ідеали, життєва й науко­во-теоретична орієнтація, система цінностей, які зумовлюють напрями діяльності та способи розуміння світу.

Формування наукового світогляду — складний процес розумового виховання, який відбувається впродовж усього життя людини (найін-тенсивніше — в шкільні роки, в період систематичного опанування ос­нов наук і набуття суспільного досвіду). При цьому становлення світо­гляду визначається, насамперед, змістом навчальних дисциплін у школі.

Формування наукового світогляду в учнів — найважливіше завдан­ня всієї навчально-виховної роботи школи.

Роль біології як однієї з провідних наук про природу у формуванні наукового світогляду учнів величезна: власне на це й спрямовані зміст шкільного предмета, а також методи, форми й способи його вивчення.

Найважливішими структурними елементами наукового світогляду є знання, погляди й переконання особистості.

Основи наукових знань становлять фундамент світогляду: з їх засво­єння починається процес формування світогляду. Щоб висловлювати своє ставлення до чогось, бути в чомусь переконаним, насамперед тре­ба про це знати.

Найістотнішою вадою учнівських знань є те, що зазвичай вони чіт­ко не структуровані й не систематизовані. Учні часом не розуміють, що головне, а що — другорядне, де основна теза в тексті підручника, що є причиною, а що — наслідком, що належить до фактів, а що — до їх тео­ретичного пояснення, що є означенням поняття, а що — законом. Вони часто вчать усе підряд, через що дістають безсистемний набір відомос-

-_._.... __.......................... 207

Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета біології

тей. Натомість здобуті учнями знання мають бути не сукупністю, а сис­темою, яка розкриває взаємозв'язки між різними елементами знань.

В учнів необхідно сформувати уявлення про базові наукові біоло­гічні поняття й забезпечити якісне засвоєння основних закономірнос­тей розвитку живої природи. Однак ні поняття, ні теоретичні моделі, ні закони ще не забезпечують системи знань: це дає лише теорія. Тому по­силення ролі теорії в навчанні біології — нагальна потреба. Теоретичні знання, що розкривають сутність процесів і явищ, розтлумачують фак­ти, мають яскраво виражений світоглядний характер.

Для розкриття світоглядних проблем необхідно виділяти насампе­ред ті фундаментальні біологічні поняття й ідеї, які забезпечують фор­мування в учнів узагальненого уявлення про природу з погляду біоло­гічної науки. На кожному етапі розвитку біології вчені прагнуть систе­матизувати нагромаджені знання, об'єднати їх спільними ідеями та принципами. Особливою зовнішньою формою зведення знань у систе­му виступає біологічна картина світу — цілісна система фундамента­льних ідей, понять і законів біології.

У результаті вивчення біології у випускників середньої школи має сформуватися така біологічна картина світу:

. Жива й нежива природа має єдину матеріальну основу — хімічні еле­менти. Внаслідок їх взаємодії за певних умов виникла найвища форма існування матерії — життя й почалася біологічна еволюція.

• Між живою й неживою природою існує постійний взаємозв'язок у
вигляді обміну речовин та енергії. Кожен організм має свою програ­
му розвитку й діяльності, записану у вигляді певної сукупності ге­
нів, — генотип. Ця програма реалізується в характерних, притаман­
них лише даному організмові зовнішньому вигляді, фізіологічних і
біохімічних властивостях, у поведінці. За рахунок фенотипу — су­
купності всіх ознак та властивостей, що визначаються генотипом,
організм пристосовується до зовнішнього середовища.

• За спадкової передачі генетичні програми під впливом різних зов­
нішніх і внутрішніх факторів середовища можуть змінюватися.

. Випадкові зміни генетичних програм, виражені у фенотипі, зазна­ють природного добору. Деякі з цих змін можуть виявитися корис­ними для організму й закріпитися в спадковості.

. Унаслідок природного добору з'явилися численні представники чоти­рьох царств живої природи: дроб'янок, грибів, рослин і тварин. Сучас­на система органічного світу є результатом його еволюції.

7.2 Формування наукового світогляду

• Для живої природи характерна складна підпорядкованість рівнів
організації її систем: молекулярного, клітинного, організмового,
популяційно-видового, біогеоценотичного й біосферного.

. Всі біологічні системи є цілісними, відкритими, взаємозалежними, здатними до саморегуляції й самовідтворення. Втрата біологічною системою хоча б однієї з цих властивостей спричинює її руйну­вання.

• На певному етапі біологічної еволюції з'явилася людина. Вона від­
різняється від інших живих істот здатністю до мислення, творчості,
уяви. Ці якості розвинулися в людини під впливом колективної праці
й спілкування за допомогою мови. Поява людини знаменує діалек­
тичне перетворення біологічної еволюції на соціальну, а біосфе­
ри — в ноосферу.

. Однією з найважливіших умов перетворення біосфери в ноосферу є біологічна грамотність усього людства, гармонійне співіснування природи й людини.

Таким чином, біологічна картина світу — це модель живої природи, що відповідає даному історичному етапові розвитку біології. Це і є світоглядні знання. Біологічна картина світу є складовою частиною при­родничо-наукової картини, що формується комплексом природничих наук, та загальної картини світу — цілісного його образу, який вбирає в себе живу й неживу природу та людське суспільство.

Визначальною умовою формування наукового світогляду є пере­творення знань у погляди, а поглядів — на переконання.

Щоб знання перетворились у погляди, їх треба не лише осмислити, а й глибоко відчути. Формування поглядів зазвичай починається з емо­ційної оцінки фактів, яка найчастіше є результатом яскравого образно­го представлення подій, що викликає співпереживання.

У процесі формування світогляду треба шукати такі способи, прийоми впливу, які збагачують, перебудовують емоційний світ уч­нів, розвивають уяву, особистісне ставлення до дійсності. Цьому сприяють насамперед небайдуже ставлення вчителя до викладання змісту навчального матеріалу, широке використання ним історико-наукової інформації, найкращої навчальної і популярної літератури, завдяки чому в учнів виникають зацікавленість світом і бажання пізнати його.

Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета біології

Погляди є першим ступенем формування світогляду. Вони є оціню­вальними судженнями особистості й впливають на її поведінку. Але не завжди правильні погляди підкріплюються відповідними діями та вчинками. Погляди — це лише потенційна готовність до дій.

Черговим ступенем формування світогляду є переконання, які по­стають у ролі спонукальних стимулів до діяльності й тісніше пов'язані з поведінкою.

Переконаність — це впевненість людини у своїй правоті, підтвер­джена відповідними аргументами й фактами. Переконаність форму­ється на основі синтезу наукових знань і життєвого досвіду самих уч­нів і проявляється в оцінках, ставленнях, учинках, поведінці. Переко­нання є ядром і організуючим началом світогляду. Світогляд, оснований на переконаннях, зумовлює активну життєву позицію лю­дини.

Складність перетворення знань у переконання полягає в тому, що пе­реконання, хоч і формуються на базі знань, проте не ідентичні їм і не є ви­щим рівнем засвоєння наукових понять і природних закономірностей.

Про переконаність людини можна казати лише тоді, коли до кінця пройдено такі етапи:

• наукові знання;

• особистісне ставлення до них;

• потреба в їх обстоюванні, використанні;

• уміння використовувати, обстоювати, доводити, спростовувати,
оцінювати наукові факти, поняття, закони, теорії тощо.

Обов'язковою умовою перетворення знань учнів на переконання є розвиток діалектичного мислення. Для цього необхідне вироблення спеціальних інтелектуальних умінь: розглядати досліджуване явище з різних точок зору, у взаємозв'язку з іншими, за дії різних факторів у конкретних умовах і часі, в розвитку й перспективі.

Крім діалектичного мислення, перетворенню знань на переконання сприяють:

• послідовне виділення головного (генералізація знань);

• правильне тлумачення фактів;

. доказовість, логічна переконливість і несуперечність теоретичних висновків та узагальнень;

• використання доказів із дослідів і спостережень;

,210

7.2 Формування наукового світогляду

. розкриття способів здобуття знань у науці, дотримання принципу історизму;

• розвиток пізнавальної активності й самостійності учнів;

• пробудження емоційного сприйняття учнями досліджуваного мате­
ріалу;

• зв'язок навчання з життям;

• особистість учителя.

Переконаннями стають зазвичай ті світоглядні ідеї, які людина мо­же застосувати в повсякденному житті. Тому необхідно залучати учнів до аналізу цих ідей в обговореннях, вправах, дискусіях, трудовій діяль­ності.

Неможливо сформувати світогляд на одному уроці, однак на кож­ному занятті потрібно створювати тенденцію до цього. Оскільки про­цес формування світогляду пов'язаний із постійними й безперервними змінами в загальному розвиткові учнів, то система уявлень, понять та ідей про навколишній світ на різних етапах шкільного навчання неод­накова.

Рівень сформованості наукового світогляду в учнів перевіряється на узагальнювальних уроках, де ставляться спеціальні запитання, під час диспутів, у творах на вільні теми, індивідуальних бесідах, учинках учнів у школі й за її межами.

Показниками переконаності учнів є:

/ кількаразова ідентична оцінка ними тих чи інших фактів і поло­жень;

/ сталість висловлюваних думок;

/ упевненість і категоричність суджень;

/ самостійне оцінювальне ставлення до явища;

/ емоційність обстоювання власної думки;

/ відповідність висловлюваних суджень і вчинків.

Складність процесу формування наукового світогляду полягає в то­му, що на нього впливає (і не завжди позитивно) багато чинників, зок­рема соціальне й домашнє середовища, навчання й виховання в школі, засоби масової інформації тощо.

Формування світогляду досягається послідовним здійсненням мо­рального, екологічного, естетичного, трудового та інших видів вихо­вання. Науковий світогляд є основою для розв'язання всіх виховних завдань.

.211

Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета біології

7.3 Завдання, зміст і методи екологічного виховання

м;

[ста екологічного виховання — формуван­ня відповідального і дбайливого ставлення до природи, що базується на екологічній свідомості. Це передбачає до­тримання моральних і правових принципів природокористування й пропаганду ідей щодо його оптимізації, активну діяльність із вивчення й охорони природи своєї місцевості.

Екологічна вихованість — це єдність екологічної свідомості та еко­логічної поведінки. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання й переконання. Екологічні знатія здобуваються на уроках біології і, розширюючися й уточнюючися протягом багатьох занять, перетворюються на переконання в необхідності жити в гармонії з природою.

Екологічна свідомість — це глибоке розуміння нерозривного зв'яз­ку людини з природою, залежності добробуту людей від цілісності й порівняної незмінності їхнього середовища проживання. Це найвищий рівень усвідомлення людиною свого місця та значення в еволюції біо­сфери у зв'язку з бурхливим розвитком науки і технологій.

Екологічно свідома людина додержується правил раціонального природокористування, піклується про поліпшення стану довкілля, бо­реться проти його забруднення й руйнування.

Екологічна поведінка складається з окремих учинків (сукупність відносин, конкретних дій, умінь і навичок) і ставлень людини до них. На формування ставлень впливають цілі й мотиви особистості, й фор­муються вони з роками, і не так на уроках, як у позакласній і поза­шкільній діяльності.

Екологічне виховання безпосередньо пов'язане з екологічною освітою. Екологічна освіта — це елемент загальної освіти, спрямова­ний на засвоєння учнями наукових основ взаємодії суспільства й при­роди для формування усвідомлення тісного взаємозв'язку всіх природ­них і соціальних процесів, необхідності захисту довкілля та його по­ліпшення, раціонального природокористування.

Нині екологічну освіту й виховання розглядають як аспект гума­нізації шкільної освіти, що передбачає засвоєння суспільних духовних цінностей, оскільки духовність немислима без усвідомлення єдності людини й природи. Це почуття є органічним для гармонійно розвине-

7.3 Завдання, зміст і методи екологічного виховання

ної особистості, а його брак означає неповноцінність людини як члена су­спільства, оскільки є першопричиною хижацького ставлення до природи.

Результатом екологічного виховання є формування екологічної культури кожної людини й суспільства загалом. Екологічна культу­ра — це поведінка й життя людини й суспільства на основі пізнання та використання законів розвитку природи з урахуванням близьких і від­далених наслідків змін природного середовища під впливом людської діяльності.

Екологічна освіта нині розвивається на принципах єдності, історич­ного взаємозв'язку природи й суспільства, соціальної зумовленості відносин людини й природи, гармонізації цих відносин. Багатоаспект-ністьвзаємодій суспільства й природи визначає основні принципи екологічної освіти та виховання:

/ міждисциплінарний підхід у формуванні екологічної культури шко­лярів;

/ цілеспрямованість, систематичність і безперервність спілкування школярів із довкіллям у процесі пізнавальної, ігрової, трудової та інших видів діяльності;

/ єдність інтелектуального та емоційно-вольового начал у діяльності

учнів із вивчення й поліпшення стану довкілля; / взаємозв'язок локальних, регіональних і глобальних екологічних

проблем;

/ прогностичність, що передбачає відповідальність за збереження се­редовища життя для майбутніх поколінь. Чільне місце в системі екологічної освіти й виховання належить

проблемі змісту діяльності учнів, що вбирає в себе чотири аспекти

взаємодії суспільства та природи:

1) усвідомлення мети й способів раціонального використання при­
роди людиною;

2) розуміння не лише практичної, а й пізнавальної, естетичної,
морально-етичної, гуманістичної, економічної, національно-па­
тріотичної й гігієнічної цінності навколишнього природного
середовища;

3) усвідомлення негативних наслідків використання природних
систем (виснаження природних ресурсів, забруднення при­
родного середовища, зникнення еталонів та пам'яток природи
тощо);

4) оволодіння школярами теорією та практикою побудови власних
стосунків у системі «людина—природа».

тттттжттшшнттшттштатшт, 21 З

Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета біології

Формування екологічної культури можливе за умови, що до змісту шкільної освіти входитимуть такі головні елементи: система знань про взаємодію природи й суспільства; ціннісні екологічні орієнтації; систе­ма норм і правил ставлення до природи; вміння та навички з її вивчення та охорони.

Одним із провідних понять у системі знань про взаємодію природи й суспільства є охорона природи. Елементи знань про охорону природи розглядаються в шкільному курсі біології в кількох аспектах:

1) збереження видової різноманітності біосфери загалом і рідкіс­
них видів зокрема. У зміст навчального предмета входять питан­
ня правового й морального регулювання поводження в природі,
розвитку заповідної справи, збереження умов природного від­
творення популяцій, селекції;

2) оцінка стану популяцій і їх використання людиною;

3) захист навколишнього природного середовища від забруднення.

Наукові знання допомагають передбачати наслідки впливів людини на природне середовище, усвідомити недопустимість споживацького ставлення до природи, тобто лише як до джерела матеріальної вигоди.

Ціннісні екологічні орієнтації як настанови й мотиви діяльності пе­редбачають усвідомлення школярами значення природи як універсаль­ної цінності. Формуються такі мотиви: громадянські та національ­но-патріотичні, які ґрунтуються на бажанні примножувати багатства природи й пов'язані з почуттям обов'язку перед суспільством щодо охорони природи своєї батьківщини; гуманістичні, що виражаються в прагненні виявляти доброту, співчуття й милосердя до живого, в ба­жанні захистити й допомогти; естетичні, які проявляються в потребі зберегти красу природного середовища; науково-пізнавальні, пов'язані з розумінням складних зв'язків суспільства, людини й природи, праг­ненням пізнавати її закони; гігієнічні, які випливають із розуміння зна­чення природи для здоров'я людини й бажання зберегти її оптимальні біофізичні й хімічні параметри; економічні, які ґрунтуються на визнан­ні природи як джерела ресурсів для розвитку продуктивних сил сус­пільства, науково-технічного прогресу.

Нормативні аспекти змісту екологічної освіти охоплюють систему моральних і правових принципів, норм і правил, дозволів і заборон екологічного характеру, непримиренність до будь-яких проявів негу­манної поведінки в природі. Вивчаючи основи наук, учень має усвідо­мити соціальні й природні причини, якими диктуються певні норми й

,214

7.3 Завдання, зміст і методи екологічного виховання

правила професійної та індивідуальної поведінки в довкіллі. Дотри­мання цих норм і правил — суспільно необхідний акт, оскільки дає змогу зберегти природу для майбутніх поколінь.

Уміння п навички з вивчення та охорони навколшинього природного середовища становлять найважливіший компонент змісту екологічної освіти. Насамперед важливо сформувати в учнів уміння оцінювати стан довкілля, найближчого природного оточення: двору, вулиці, при­шкільної ділянки, парку, лісу тощо. Для цього проводяться спостере­ження під час екскурсій у природу, польові практикуми, суспільно ко­рисна праця, аналіз літературних даних.

Практичне значення має й уміння захищати природне середовище. Зокрема, необхідно сформувати такі вміння:

• власного культурного поводження в природі (не витоптувати рос­
лини, не забруднювати довкілля побутовими відходами, не створю­
вати шуму тощо);

• запобігати протиправним учинкам інших людей: різним видам
дрібного браконьєрства (незаконне збирання дикорослих рослин,
вилов птахів, риби), порушенню правил поведінки в природному
середовищі (підпал сухої трави, вирубування дерев, витоптування
лікарських трав);

• виконувати посильні дії з ліквідації небажаних явищ (гасіння лісової
пожежі, порятунок тварин, яких спіткало лихо, протиерозійний за­
хист ґрунту, збирання сміття в рекреаційних зонах тощо).

Завершується екологічна освіта школярів формуванням умінь і на­вичок із пропаганди сучасних екологічних проблем і заходів з охорони природи, оскільки вони спираються на теоретичні знання про довкілля та його охорону й практичні вміння та навички.

Теоретичні аспекти екологічної освіти та виховання значною мірою реалізуються на уроках біології. Великі виховні можливості має поза-класна та позашкільна робота з предмета.

Вивчення біології починається в 6 класі з ознайомлення з царствами живої природи — Рослини, Гриби, Дроб'янки, й провідною екологіч­ною проблемою курсу є збереження різноманітності видів кожного з царств. Сутність даної проблеми полягає в суперечності між необхід­ністю використання організмів і територій, які вони займають, та обме­женими можливостями виживання організмів та їх угруповань у нових умовах. У зв'язку з цим теоретичною основою комплексу заходів зі збереження різноманітності видів є закономірність фізіологічних про-

Дата добавления: 2015-05-24