Методи навчання біології 2 страница

Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета біології

цесів живлення, дихання, виділення зеленої рослини. Основним теоре­тичним поняттям, що дає змогу обґрунтувати як ресурсне значення рослин, так і їхню роль у довкіллі, є фотосинтез.

У курсі біології 7 класу провідною екологічною проблемою є збере­ження різноманітності видів царства Тварини. Теоретичні концепції, на основі яких розкриваються сутність проблеми й шляхи її розв'язан­ня, містять елементи екології угруповань та екології популяцій. У цьо­му класі поглиблюються поняття «жива природа», «різноманітність видів», «царства природи», «ланцюги живлення», «автотрофи», «гете-ротрофи», «антропогенні фактори», «охорона природи».

У курсі біології 8—9 класів центральною екологічною проблемою є захист здоров'я людини від негативних наслідків антропогенної діяль­ності. Суть проблеми полягає в запобіганні порушенням пристосува­льних функцій організму, які загрожують розладами здоров'я аж до захворювань у нових умовах існування: підвищення фонового рівня шумів, вібрацій, електромагнітних полів, радіоактивного випроміню­вання тощо. Проблема збереження здоров'я людини усвідомлюється на основі оволодіння знаннями про гіподинамію та необхідність збіль­шення навантажень на опорно-рухову систему, розвиток серцевої не­достатності через перенапруження нервової системи й негативні емо­ції, патологічні зміни в органах дихання внаслідок хімічного забруд­нення повітря тощо.

Усвідомленню проблеми захисту здоров'я людини від негативних наслідків антропогенної діяльності сприяє розкриття її взаємозв'язку з глобальними екологічними проблемами, до яких належать: зростання чисельності населення Землі й пов'язана з цим нестача продовольства; збільшення захворюваності; дедалі сильніший руйнівний антропоген­ний вплив на природу.

У процесі вивчення розділу «Біологія людини» (8—9 класи) форму­ється поняття «здоровий спосіб життя», що безпосередньо пов'язане з поняттям «екологія людини». Це передбачає засвоєння учнями про­філактичних принципів, підвищення культури праці, побуту, відпочин­ку, споживання, поведінки тощо.

У курсі біології 10—11 класів однією з основних екологічних проб­лем є керована еволюція — виникнення під впливом антропогенних факторів нових напрямів природного добору, що може мати неперед-бачувані катастрофічні наслідки. Перед людиною стоїть завдання — навчитися керувати чисельністю популяцій, зменшувати інбридинг (близькоспоріднене схрещування) під час розведення диких видів у не-

.216

7.3 Завдання, зміст і методи екологічного виховання

волі, визначити мінімальний рівень чисельності видів, що зникають, уточнити напрям і швидкість еволюції видів в умовах дії антропоген­них факторів. Основна теза полягає в тому, що жива природа, вся різ­номанітність видів — необхідна умова існування людства, оскільки саме жива природа визначає естетичні й гігієнічні параметри середови­ща, є основним джерелом продуктів харчування й ресурсів.

У курсі біології 10—11 класів даються знання про різноманітність видів, що визначають тенденції еволюції і розвиток природних угрупо­вань, унікальність і принципову незамінність кожного виду як продук­ту еволюції, особливу цінність реліктів та ендеміків. Екологічна небез­пека вбачається в загрозі зменшення видової різноманітності, спонтан­ної загибелі угруповань.

Теоретичні концепції біологічної організації, еволюції, антропоге­незу розкриваються як наукові основи керування еволюцією. В 10—11 класах провідною є також теоретико-екологічна проблема ноосфери, яка розглядається через основну суперечність у взаємодії суспільства й природи: з одного боку, зменшення людиною безпосередньої залеж­ності від стихійного прояву сил природи, а з іншого — дедалі тісніший взаємозв'язок людини з природою. Ця суперечність має об'єктивні біо­логічні аспекти, які розкривають сутність екології людини: прискорені темпи перетворення середовища життя й повільний темп природної еволюції; необмеженість прогресу людини в духовній сфері на основі соціального успадкування й відносна обмеженість фізичного прогресу на базі генетичного успадкування; безмежність зміни природи й обме­женість біологічних можливостей людини пристосовуватися до умов природного середовища. Екологічна небезпека вбачається в порушен­ні процесів самоочищення біосфери, зменшенні площ лісів і зелених насаджень, непередбачуваній зміні напрямів природного добору. До антропогенних факторів відносяться всі види діяльності людини, що спричиняють як позитивні, так і негативні зміни в навколишньому природному середовищі.

Раціональне природокористування вивчається на прикладах інтен­сивних технологій вирощування культур, застосування досягнень ген­ної та клітинної інженерії, які дають змогу оптимізувати процеси вироб­лення лікарських препаратів, створення нових високопродуктивних сортів рослин і порід тварин, стійких до захворювань і несприятливих кліматичних умов.

Природоохоронні заходи, в тому числі збереження генетичного фон­ду планети за допомогою необхідної кількості заповідників, заказни-

Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета біології

ків, природних парків, характеризуються як акти національного й світового значення.

Формування морально-екологічних понять є однією з умов ефектив­ності екологічної освіти й виховання. Для цього необхідне залучення учнів до різних видів діяльності: навчально-пізнавальної, науково-дослідницької, туристично-краєзнавчої, пропагандистсько-просвітни­цької, природоохоронної тощо. Слід зазначити, що тільки за органіч­ного поєднання різних видів діяльності можна забезпечити розв'язання всіх завдань екологічної освіти й виховання учнів.

Доцільність будь-якої з форм екологічної освіти й виховання визна­чається дидактичною метою, змістом, методами навчальної діяльності та обсягами конкретної природоохоронної роботи учнів у довкіллі.

За дидактичною метою виокремлюють такі форми позаклас-ної та позашкільної роботи з екологічної освіти й ви­ховання учнів:

• теоретичного навчання (предметні гуртки, факультативи, лекції, бе­
сіди, конференції, семінари, конгреси, симпозіуми, кінолскторії);

• комбінованого навчання (клуби, гуртки, факультативи, колоквіуми,
олімпіади, школи юного еколога, учнівські наукові товариства, Ма­
лі академії наук, домашні роботи);

• навчально-практичні (спостереження, лабораторно-практичні ро­
боти, експерименти, практикуми, дослідницька діяльність, рольові
ігри, прес-конференції, екскурсії, походи, експедиції, екологічний
моніторинг);

• масової роботи (конкурси, виставки, свята, ранки, презентації, ак­
ції та рухи екологічного, суспільно корисного та природоохоронно­
го спрямування — «Пролісок», «Конвалія», «Джерело», «Ялинка»,
«Сад», «Лелека» та ін.);

• конкретної природоохоронної роботи («зелені» й «голубі» патрулі,
екологічні й лісові варти, сигнальні пости, трудові десанти «Живе
срібло», «Зернятко», «Зелена аптека», «Бджілки» тощо, створення
екологічних стежин, шкільні лісництва, проекти чи програми з охо­
рони як окремих об'єктів довкілля, так і біогеоценозів або екосис­
тем у цілому);

• активні (дають необмежені можливості для організації навчально-
пізнавальної і дослідницької діяльності та конкретної природоохо­
ронної роботи учнів саме в довкіллі — «Екологічний майданчик»,
«Ентомологічний мікрозаказник», «Програма охорони прісних во­
дойм України», «Екологічний табір-експедиція» тощо).

7.3 Завдання, зміст і методи екологічного виховання

Ефективність екологічної освіти й виховання школярів залежить не лише від обґрунтованого добору змісту навчального матеріалу, а й від особистісної орієнтації педагогічних технологій, яка досягається таки­ми шляхами:

• зосередження уваги під час вивчення матеріалу екологічного змісту
на корекції наявного в учнів екологічного досвіду та відповідних
ціннісних орієнтацій, оскільки вони досить часто мають споживаць­
кий характер;

• розгляд проблем довкілля не в загальному плані, а як таких, що сто­
суються кожного й на які кожен впливає в повсякденному житті;

• використання інформаційного й комунікативного «вибухів», котрі
спричиняють духовне потрясіння, емоційне переживання: зістав­
лення кожним учнем свого «Я» з «Я» своїх ровесників. Для цього
доцільно зменшити тривалість спілкування вчителя з вихованцями
й надати їм можливість частіше спілкуватися між собою та обміню­
ватись інформацією. Спілкування має бути відкритим, тобто таким,
що гарантує кожному право на висловлювання власної думки й на
вільне обговорення міркувань інших;

• створення ситуацій, за яких екологічна проблема обговорюється
всебічно й якомога об'єктивніше, висувається кілька можливих
способів її розв'язання, і учень сам приймає якесь рішення. Таким
чином, під час розгляду екологічних питань залучається емоційно-
почуттєва сфера особистості, виявляються мотиви, ставлення, по­
чуття учнів, завдяки чому посилюється пізнавальний інтерес.

Оскільки компонентами процесу виховання особистості є її свідо­мість, емоційно-почуттєва сфера, навички й звички, то заняття еколо­гічного змісту мають базуватися на реалізації таких психоемоційних властивостей людини, як співпереживання, співчуття, радість, любов, відчуття гармонії тощо. Тому необхідно шукати ефективніші форми екологічного виховання молоді.

Новітні, неординарні й ефективні технології пропонує сучасний екофілософський напрям — «глибинна екологія». Як напрям екологіч­ної освіти й виховання вона почала розвиватися в 1973 р. на базі школи екологічної філософії, заснованої А. Наессом. Глибинна екологія — но­ва парадигма екологічного мислення, яка нині формується в кількох аспектах. Це світогляд, що наголошує на перевазі цілого над частиною. В глибинній екології як філософській течії сформульовано основні по­ложення екологічної етики.

Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета біології

З психологічної точки зору глибинна екологія — це шлях форму­вання психоемоційного погляду на себе крізь призму системи, части­ною якої людина уявляє себе.

З педагогічної точки зору глибинну екологію розуміють як система­тичну педагогічну діяльність, спрямовану на формування в учнів сис­теми цінностей, поглядів і переконань, які впливають на їхнє ставлення до екологічної дійсності, через співчуття та співпереживання ушко­дженим елементам природи, а також на прищеплення учням навичок і звичок, передумовою яких є непрагматична взаємодія зі світом при­роди.

У процесі екологічної освіти й виховання перевагу слід віддавати активним та інтерактивним методам, методам оцінкової діяльності, які базуються на психолого-педагогічних методах ідентифікації, емпатії та рефлексії.

Метод екологічної ідентифікації полягає в педагогічній актуаліза­ції особистої причетності людини до того чи іншого природного об'єк­та, ситуацій, обставин, в яких цей об'єкт перебуває. Цей метод стиму­лює процес психологічного моделювання стану природних об'єктів, дає змогу краще зрозуміти цей стан, що поглиблює уявлення школярів про даний об'єкт і сприяє формуванню ціннісного ставлення до об'єк­тів живої та неживої природи.

Метою методу екологічної емпатії є педагогічна актуалізація спів­переживання людини за стан природного об'єкта, а також співчуття йому. Це стимулює проекцію особистих станів на природні об'єкти че­рез ототожнення з ними, а також переживання особистих емоцій і по­чуттів із приводу стану природних об'єктів. Таким чином формується суб'єктивне сприйняття природних об'єктів.

Метод екологічної рефлексії полягає в стимулюванні самоаналізу людиною своїх дій і вчинків з погляду їхньої екологічної доцільності. Цей метод сприяє усвідомленню того, як поведінка людини «виглядає» з точки зору природних об'єктів, яких вона стосується.

Ефективність активних методів екологічної освіти й виховання зумовлена тим, що вони передбачають самостійну пізнавальну діяль­ність школярів із використанням різноманітних джерел інформації, орієнтовані на пошукову та дослідну роботу, яка сприяє прояву влас­ної ініціативи та зацікавленості.

Інтерактивні методи базуються на спілкуванні як життєвій по­требі людини, створюють умови для діалогу чи полілогу для всіх учас-

- 220

7.3 Завдання, зміст і методи екологічного виховання

ників навчання, виробляють уміння працювати в групі для відшукання спільного погодженого рішення шляхом обговорення висунутих про­позицій, поступово формують екологічні знання та відповідні ставлен­ня через сенсорне сприйняття, дискусію, рольові та імітаційні ігри, життєву практику.

Активні та інтерактивні методи екологічного виховання передбача­ють роботу в малих групах, дискусії, диспути, мозкові штурми, рольові та ділові ігри, тренінги, розробку екологічних проектів, екскурсії в природу, екологічні польові практикуми, організацію екологічних сте­жок, дослідну роботу на заповідних територіях тощо.

До методів оцінкової діяльності, які доцільно застосовувати для екологічного виховання, належать розв'язання проблемно-оцінкових завдань з аналізу певних висновків, уміщених у підручниках, порів­няння та узагальнення кількох оцінювальних суджень, вирішення си­туацій альтернативного вибору.

Враховуючи специфіку психолого-педагогічних методів і психоло­гічні особливості старшокласників, у навчально-виховний процес у 10—11 класах доцільно впроваджувати такі комплексні форми й засо­би екологічної освіти та виховання: еколого-психологічний тренінг; інтегрально-пошукові групові та рольові ігри; творчу «терапію»; іміта­ційне моделювання.

Схарактеризуємо деякі із сучасних методів екологічного виховання.

В екологічній освіті та вихованні особливо цінним є метод еколо­гічних проектів, під яким розуміють конкретне творче завдання, інди­відуальне або групове виконання якого забезпечує поетапний рух до визначеної та усвідомленої мети. Цей метод сприяє формуванню не ли­ше екологічної культури та екологічної свідомості, а й екологічної по­ведінки, оскільки передбачає застосування теоретичних знань на прак­тиці та реалізацію їх у конкретних результатах (проекті екологічно чи­стого міста, моделюванні способів утилізації побутового сміття та відходів, модернізації системи водопостачання тощо).

Мозковий штурм — форма колективної роботи, що характеризуєть­ся спільною спрямованістю мислення на розробку ідей і підходів для розв'язання певної проблеми. Його можна розглядати як особливий тип дискусії, що сприяє творчому вирішенню проблеми. Передбача­ється вислуховування всіх ідей без обговорення, як таких, що сприя­ють генерації нових. Мозковий штурм — досить ефективний спосіб пошуку шляхів розв'язання глобальних проблем, оскільки кожен його

Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета біології

учасник робить свій особистий внесок у спільну справу, а оригіналь­ність і неповторність пропозицій підвищують емоційність навчально-виховного процесу.

Еколого-психологічний тренінг ґрунтується на методології соціаль­но-психологічного тренінгу й спрямований на корекцію екологічної свідомості особистості. В екологічному вихованні можна використо­вувати також структурні вправи та елементи тренінгу, які добираються вчителем відповідно до специфіки аудиторії та інформаційної напов­неності заняття. Виокремлюють два варіанти тренінгових вправ згідно з їхньою спрямованістю: співпереживання й самоусвідомлення причет­ності до Природи та актуалізація готовності до розв'язання екологіч­них проблем.

Інтегрально-пошукові групові та рольові екологічні ігри основані на проектуванні соціального змісту екологічної діяльності, а їхня специ­фіка полягає в ототожненні людиною себе з іншими живими істотами або природними об'єктами. Це дає змогу учням вийти за межі їхнього нормального сприйняття проблеми й поставити себе на місце іншої живої істоти, щоб краще зрозуміти її почуття в даній ситуації. Таким чином, намагаючися робити висновки та прийти до конкретних рішень, базуючися саме на своїх пережитих почуттях, учні більше діз­наються про поставлену проблему та шляхи її розв'язання.

■ Наприклад, на занятті з вивчення екологічних факторів можна провести гру «Павутиння». Учні утворюють коло, а один з учасників гри, який бере на себе роль людини, стає всередину. Той, хто починає гру (краще, якщо це буде сам учитель), тримає клубок ниток. Учні по черзі називають фактори довкілля, що можуть безпосередньо впливати на людину або інші організ­ми чи неживі об'єкти (наприклад, промислові) та явища природи, які справ­ляють опосередкований вплив. Приймаються будь-які аргументи (вони можуть бути відкоректовані вчителем). Учасник, який висловлює аргу­мент, кидає клубок учню в центрі кола, тримаючи при цьому кінець нитки. Той теж може назвати антропогенний фактор впливу на довкілля або прос­то кинути клубок наступному учневі. Клубок може мандрувати також і між учнями в колі. Основний принцип гри полягає в тому, що після кожного кид­ка учень залишає собі нитку й тримає її до кінця гри, отже, в одного ігрока може бути по кілька таких ниток-взаємозв'язків. Найбільше ниток-взаємо-зв'язків або ииток-взаємовпливів матиме учень-людина. Гра логічно завер­шується, коли «павутинням» обплутаються всі учасники. Врешті учні до­ходять висновку, що недоцільно ставити людину в центр світу, що є безліч взаємовпливів та взаємозв'язків між живою й неживою природою та люди-

^^_т^_т^_у-^.-^_тт,^^_—,—~.„ 222

7.3

7.3 Завдання, зміст і методи екологічного виховання

мою, різноманітні фактори середовища, що людина — невід'ємна частина

природи.

Творча «терапія» — це відображення людиною довкілля й почут­тів, викликаних ним, засобами мистецтва. Досить широко можна вико­ристовувати засоби образотворчого мистецтва, ліплення (з глини, плас­тиліну), моделювання за допомогою природних матеріалів, музику. Доцільно використовувати творчу «терапію» в межах еколого-психо-логічного тренінгу. Творча «терапія» вдало інтегрується в структуру уроку на будь-якому його етапі залежно від інформації, яку подає вчи­тель.

Імітаційне моделювання — це прогнозування й демонстрування природних процесів або фрагментів екологічної реальності за допомо­гою створеної моделі через особистішу включеність у неї. Моделю­вання крізь призму особистісних ставлень і почуттів, що стимулює екоатрибутивну поведінку людини, є ефективним засобом формування екологічного типу мислення учнів у процесі їх екологічного виховання на уроках або позакласних заходах із біології. В процесі імітаційного моделювання беруть участь усі учні класу. Прикладами можуть бути: імітація дощу (під час пояснення кругообігу води), складання опо­відань за слідами звірів і птахів на снігу (під час екскурсії в природу), створення дітьми дерева та імітація його росту й розвитку. Особливого сенсу тут набувають почуття, які дуже важливі у формуванні екологіч­ної свідомості учнів.

■ Наводимо фрагмент заняття на тему «Урбанізація та її наслідки». На по­чатку заняття можна провести мозковий штурм із питання: «Наслідки швидкого зростання міського населення та урбанізації». Передбачувані відповіді: деградація частини систем життєзабезпечення людини, пору­шення природних ландшафтів, зміщення природної рівноваги, забруднен­ня довкілля промисловими об'єктами, нагромадження побутових відходів, бідність, дуже швидке вичерпання природних ресурсів. Після завершення мозкового штурму та його аналізу необхідно зупинитися на проблемі вико­ристання ресурсів. Розкривається зміст понять «відновлювані» та «невід­новлювані ресурси».

Для осмислення явища обмеженості природних ресурсів в умовах урба­нізації проводиться імітаційне моделювання. В класній кімнаті зіставля­ють по колу або чотирикутником столи (бажано чотири). На кожному столі кладуть купку паперу та ножиці. Учні по двоє заходять усередину «міста», й їм дається завдання: зробити з паперу якнайбільше корабликів тощо. В міру того, як «місто» наповнюється, в ньому стає дедалі тісніше, й коли

_ 223

Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета біології

«ресурсів» для виконання завдання вже бракує, моделювання припиняєть­ся. Пропонується описати свої відчуття учням, які перебувають в уявному «місті» та поза ним. Можна подискутувати на тему: як умови густонаселе-ного міста (зміни природного мікроклімату, якості води, ґрунту, повітря) впливатимуть на організм людини, флору та фауну.

Наступна вправа може завершувати заняття, підводячи учнів до необ­хідних висновків. Пропонується побудувати велике місто, малюючи на па­пері або виготовляючи з підручних матеріалів будівлі, парки, заповідники, дороги, лінії електропередач тощо. По завершенні роботи вчитель розки­дає по поверхні створеного міста «корисні копалини» (квасолю, карамель­ки тощо) й мотивує подальші дії учнів: «Уявіть, що на території вашого міста виявлено великий запас, наприклад, золота. Вам випала унікальна можливість прямо зараз узяти ці дорогоцінні матеріали й умить розбага­тіти». Зазвичай учні кидаються якнайшвидше і якнайбільше набирати «ко­рисні копалини», руйнуючи при цьому місто. Виникає питання для розду­мів: чому те, що створювалося віками, люди здатні зруйнувати задля мит­тєвої вигоди?

Використовуючи технологію «глибинної екології», необхідно вра­ховувати вік учнів. Для старших школярів перевагу слід віддати тре-нінгам співпереживання та моделюванню конкретних дій, практичним семінарам та екскурсіям екологічного змісту, для молодших — групо­вим і рольовим іграм.

■

7.4

Моральне, етичне, гуманістичне, патріотичне й громадянське виховання

Н;

"айбільшим надбанням гармонійно розвине-_ної особистості є її морально-духовні цін­ності, які формуються в процесі морального виховання.

Моральне виховання полягає в цілеспрямованому формуванні в уч­нів моральної свідомості, звичок і навичок моральної поведінки, роз­витку морального почуття.

Мораль — система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Складовими моралі є моральна діяльність (учинки, поведінка), моральні відносини, моральна свідомість. Норми й прин­ципи моралі, моральні ідеали, почуття (обов'язку, відповідальності, справедливості тощо) становлять систему моралі, яка визначає жит-

.224

7.4 Моральне, етичне, гуманістичне, патріотичне й громадянське виховання

тєву позицію людини. Почуття обоє 'язку — це усвідомлення особис­тістю громадських та моральних вимог. Відповідальність — якість особистості, що характеризується прагненням та вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору суспільства, жити за суспільними норма­ми й законами.

Моральне виховання грунтується на загальнолюдських морально-духовних цінностях, морально-духовних надбаннях попередніх поко­лінь людства, які визначають основу поведінки й життєдіяльності окремої людини або певних спільнот.

Національні моральні цінності — це історично зумовлені й сформо­вані народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але ви­різняють певні національні прояви, своєрідності в поведінці й є осно­вою соціальної діяльності людей певної етнічної групи.

На основі загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей сформувалося коло якостей особистості, які становлять зміст морального виховання. Це доброта, чесність, повага, чуйність, милосердя, доброзичливість, справедливість, дисциплінованість, скромність, ввічливість, працелюбність, відповідальність, інтелігент­ність, почуття колективізму, материнства й батьківства, екологічна й правова культура.

Основою морального виховання є етичне виховання. Етика — це наука, що вивчає мораль, її місце в системі суспільних відносин, до­сліджує моральні категорії, за допомогою яких виражаются моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки тощо.

Ґрунтуючися на ідеях і принципах етики, етичне виховання в проце­сі навчання ставить за мету формування в школярів моральних переко­нань, почуттів і звичок відповідно до певних моральних принципів.

До головних завдань етичного виховання належать: нагромадження позитивного морального досвіду й знань щодо правил суспільної пове­дінки, розумного використання вільного часу, розвиток таких якостей, як уважне ставлення до людей, відповідальність за доручену справу, чесність, принциповість, дисциплінованість, почуття честі та обов'яз­ку, повага до людської гідності.

У школярів у процесі навчання біології виховується моральне став­лення до праці, природи, до всього живого, до свого оточення. На уро­ках, під час екскурсій, у кабінеті біології, на шкільній навчально-дос­лідній ділянці або в куточку живої природи є всі умови для реалізації етичного виховання учнів.

Розділ 7 Виховання учнів засобами навчального предмета біології

У процесі морального й етичного виховання широко використову­ються методи переконання й залучення до моральних учинків. Велике значення мають моральне заохочення, схвалення позитивних і осуд­ження негативних учинків, етичні бесіди, особистий приклад і демон­стрування зразків моральної поведінки.

Важливим елементом формування особистості є гуманістичне ви­ховання — розвиток гуманістичних поглядів та виховання гуманності. Гуманізм (від лат. Ьштіапиз — людський, людяний) — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на щастя, вільний вияв природних почуттів і здібностей. Поняття «гуманізм» відображує в концентрованому вигляді всі аспекти ціннісного ставлення до людини. Важливою стороною гуманізму є звернення до сутнісних природних основ людини, її внутрішнього світу, духовності для досягнення гармонії між соціально детермінованими структурами особистості та структурами, які виражають її глибинну сутність.

Нині, коли переважає екоцентричне мислення, традиційний зміст поняття «гуманізм» доповнюється природною складовою. Тому слово «гуманізм» вживається не тільки щодо відносин «людина—людина», а й «людина—природа». Це зумовило появу нового напряму виховання — біоетичного, сутність якого полягає у формуванні в учнів чуйного та дбайливого ставлення до всього живого на основі визнання права всіх організмів на життя й усвідомлення життя як найвищої цінності.

Вирішальним фактором виховання чуйності до об'єктів живої при­роди (здатності співчувати, співпереживати їхній стан) є спільна діяль­ність (колективна робота над завданнями за інтересами, спілкування зі спеціалістами), що передбачає співробітництво учнів із дорослими та своїми ровесниками. Саме це створює умови для спільних емоційних переживань і формує в школярів чуйне ставлення спочатку до людей, а потім — і довкілля, насамперед до тварин і рослин. Поступово учні досягають рівня більш усвідомленого ставлення до природи, зумовле­ного активною взаємодією з нею, та відкривають для себе категорію «гуманність».

Гуманність — риса особистості, що передбачає усвідомлене спів­чуття, яке реалізується в сприянні, співучасті, наданні живій природі практичної допомоги. Гуманність, на відміну від чуйності, виявляється не тільки в переживаннях особистості, а й у практичних діях щодо ви­раження свого ціннісного ставлення до живої природи.

Дата добавления: 2015-05-24