Сучасні концепції навчання

XX ст. характеризується розвитком дидактичної думки, яка визначається сучасною дидактичною системою. Вона передбачає, що викладання й учіння становлять процес навчання, а їхні різноманітні та змістові відношення в структурі цього процесу є предметом дидактики.

Відповідно до предмета визначаються контури сучасної дидактичної системи, що має певні ознаки:її методологічною основою є об’єктивні закономірності філософії пізнання (гносеології), матеріалізм, гуманізм, гуманістична психологія, за допомогою яких сучасна дидактика змогла подолати односторонній підхід до аналізу та інтерпретації процесу навчання, характерний для філософських систем прагматизму, раціоналізму, емпіризму, технократизму; сутність
навчання не зводиться ні до передавання учням готових знань, ні до самостійного подолання труднощів, ні до власних винаходів учнів; ґрунтується на оновленій науково-педагогічній методологічній парадигмі, а технологічною формою реалізації цієї парадигми мають бути суб’єкт-суб’єктні взаємини між педагогами й учнями.

У педагогічній літературі підкреслюється, що єдиної сучасної дидактичної системи в педагогіці дотепер немає, натомість є низка концепцій зі спільними рисами та закономірностями. Ці концепції навчання в більшості підходів передбачають не лише формування знань, а й загальний всебічний і гармонійний розвиток особистості учня, набуття ним духовних, інтелектуальних, фізичних та інших навичок та вмінь, формування у нього мотивації навчально-пізнавальної та майбутньої повноцінної змістовної життєдіяльності. Вони спрямовані на «цілісне особистісне зростання» учня як суб’єкта учіння, на загальний розвиток учнів, у т. ч. пізнавальний, емоційно-вольовий, моральний та естетичний.

Зміст навчання, за сучасними концепціями, ґрунтується в основному на навчальних предметах, хоча можуть проводитись також інтегративні курси. Навчальний процес має адекватно відповідати цілям і змісту навчання, і в зв’язку з цим він виокремлюється як двосторонній і керований педагогом. Учитель управляє навчально-пізнаваль-ною діяльністю учнів, організовує і веде їх, стимулює самостійну
роботу, водночас уникаючи крайнощів традиційної та педоцентристської дидактики і використовуючи їхні сильні сторони. У педагогічній літературі розглядаються деякі з цих концепцій:

· програмована концепція навчання. Почала розвиватися в 40-50-х роках ХХ ст. у США, а пізніше в Європі. Ідею концепції опрацьовували американські вчені Б. Скіннер і Я. Краудер, у Радянському Союзі – В.П. Беспалько, С.А. Буссаді, П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна, у 60-х роках В.М. Глушков, психолог академік Г.С. Костюк, професори Г.О. Балл і О.М. Довгялло проводили дослідження у цьому напрямі в Україні.

Сьогодні в Україні тривають дослідження з програмованої концепції навчання під керівництвом академіка М.І. Жалдака і члена-кореспондента АПН України А.Ф. Верланя.

Програмоване навчання – це метод навчання людини з використанням програми управління (її часто називають і програмою навчання) процесом засвоєння знань, умінь і навичок, складеної так, що на кожному ступені навчального процесу чітко обумовлюються ті знання, уміння і навички, які мають бути засвоєні, й контролюється процес засвоєння.

Головна мета цієї концепції – управління учінням, навчально-пізнавальними діями учнів за допомогою навчальної програми.

Основним поняттям цієї концепції є навчальна програма, яку розуміють як алгоритм пізнавальних дій, що містить послідовні мікроетапи опанування одиниці знань або дій. Алгоритм складається з трьох частин: 1) доза інформації про навчальний предмет, 2) завдання операції для роботи з інформацією та її засвоєння, 3) контрольні
завдання і вказівки щодо повторення вправи або перехід до наступ-ного етапу;

· теорія поетапного формування розумових дій. Була розроблена в 50-ті роки XX ст., її засновником є наш співвітчизник, видатний педагог і психолог П.Я. Гальперін (1902-1988). Подальший розвиток вона дістала в роботах психолога і педагога Н.Ф. Тализіної.

В основі концепції лежить психологічне вчення про перетворення зовнішньої предметної діяльності на внутрішню психічну діяльність. Формування внутрішніх розумових структур психіки відбувається за допомогою освоєння зовнішньої соціальної дійсності. Тому навчання і виховання можна розглядати як процес інтеріоризації. Основна проблема: «Як оптимально управляти цим процесом?». Теорія П.Я. Гальперіна дає відповідь на це запитання.

Роль мотивації П.Я. Гальперін оцінює так високо, що поряд з п’ятьма основними етапами опанування нових дій він наводить ще один етап – формування позитивної навчальної мотивації.

Формування розумових дій за цією концепцією передбачає:

· попереднє ознайомлення з метою навчання та його умовами, що формує мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;

· креслення схеми – орієнтовної основи дій (ООД). Учні пізнають предмет навчання й послідовність орієнтовних, виконавчих і
контрольних дій. Це ще не сама діяльність, а лише система вказівок до неї. ООД може мати кілька видів: неповна (одноразовий показ
зразка і неповний словесний опис), повна (для певного виду діяль-ності), повна узагальнена (для цілого класу явищ);

· формування матеріальної діяльності. На цьому етапі дії виконуються в матеріальній або матеріалізованій формі, з конкретними предметами або за допомогою певних модулів. До таких дій входять орієнтовна, виконавча і контрольна;

· зовнішня мова. Дії узагальнюються за допомогою їх повної вербалізації усно або письмово. Дії реалізуються словесно, без опертя на матеріальні засоби, у такий спосіб вони засвоюються в узагальненій, відірваній від реальності формі;

· внутрішня мова. Дії супроводжуються проговорюванням подумки і виконуються узагальнено, але вони, поступово скорочуючись, автоматизуються;

· інтеріоризація. Дії виконуються подумки, тобто стають внутрішнім розумовим процесом, максимально автоматизованим.

Значення даної теорії полягає в тому, що вона вказує педагогові, як необхідно організовувати навчально-пізнавальну діяльність учнів, щоб, використовуючи основний дидактичний засіб – ООД, ефективно управляти процесом їхнього навчання та швидко досягти позитивних практичних результатів.

Проблемне навчання – це новий вид навчання. Перші ідеї
проблемного навчання зустрічаємо в методах навчання Дж. Дьюї – навчання працею, Дж. Бруннера – навчання дослідженням. У колишньому Радянському Союзі цю концепцію розвивали І.Я. Лернер,
А.М. Матюшкін, М.І. Махмутов, М.М. Скаткін.

Ця концепція передбачає, що можна компенсувати недоліки
традиційного або пояснювально-ілюстративного виду навчання.

Проблемне викладання – це метод, який ґрунтується не на передаванні готової інформації, а на спроможності учнів набути певних знань та вмінь шляхом розв’язання теоретичних і практичних
проблем.

Основні достоїнства проблемного навчанняполягають у тому, що воно розвиває розумові здібності учнів як суб’єктів учіння;
викликає у них інтерес до учіння і відповідно сприяє виробленню мотивів і закріпленню мотивації навчально-пізнавальної діяльності; пробуджує їхні творчі схильності; має різнобічний характер; виховує самостійність, активність і креативність учнів; сприяє формуванню всебічно розвиненої особистості, спроможної розв’язувати майбутні професійні та життєві проблеми.

Проблемне викладання – учіння складається з таких етапів
діяльності суб’єктів дидактичного процесу: 1) організація проблемної ситуації,2)формулювання проблеми,3)індивідуальне або групове розв’язання проблеми суб’єктами учіння,4) верифікація (перевірка, тлумачення і систематизація) отриманої інформації, 5) використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності.

Проблемне навчання має і певні недоліки. Його не завжди
можна використовувати через складність матеріалу, що вивчається, непідготовленість суб’єктів навчального процесу. Останній аспект набуває особливої ваги на сучасному етапі розбудови України. Це пов’язано зі спадом мотивації педагогічної діяльності вчителів, зниженням рівня мотивації навчально-пізнавальної діяльності молоді, кризою в соціально-економічній та в освітній сферах.

Розвиваюче навчання спрямовує дидактичний процес на потенційні можливості людини та на їх реалізацію. Ідеї розвиваючого навчання висловлювали видатні педагоги І.Г. Песталоцці, А. Дістервег,
К.Д. Ушинський та ін. Наукове обґрунтування цієї концепції знаходимо в роботах Л.С. Виготського. Експериментальне обґрунтування і подальший науковий розвиток вона дістала у працях Л.В. Замкова, Д.Б. Єльконіна, В.В. Давидова, Й.О. Менчинської, І.С. Якиманської та ін.

Розвиваюче навчання передбачаєспрямованість принципів, методів і прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей школярів: сприймання, мислення, пам’яті, уяви, що формує розумові здібності, самостійність учнів (студентів), інтерес до навчання, а також удосконалює різні
форми сприймання.

У цій концепції навчання, виховання і розвиток постають як єдиний взаємопов’язаний дидактичний процес.

Навчання – це провідна рушійна сила психологічного розвитку людини, формування у неї основних психічних якостей. Засвоєння знань і набуття досвіду діяльності не протистоять розвитку, а є його основою.

Учіння в структурі такого навчання ґрунтується на зв’язку
«мета-засіб-контроль», а центральною ланкою є самостійна навчально-пізнавальна діяльність суб’єктів учіння, заснована на їхній спроможності регулювати свої дії відповідно до усвідомлених цілей.

Сутність розвиваючого навчання полягає в тому, що суб’єкт учіння не лише засвоює конкретні знання, навички та вміння, але й опановує способи дій. В умінні розрізняють навчально-пізнавальну діяльність (у процесі якої відбувається засвоєння) і власне засвоєння як основний зміст цієї діяльності. Специфічними для цієї концепції є орієнтація на опанування суб’єктами учіння способів діяльності, які в процесі їх конструювання розвиваються.

Зміст діяльності, яку суб’єкт учіння має засвоїти в дидактичному процесі, пов’язується в його свідомості з виконанням системи дій. Унаслідок цього навчальні дії є в процесі засвоєння первинними, а
пізнання – вторинним.

Найкращі ідеї розвиваючого навчання знаходять своє продовження і розвиток у концепції виховного навчання – єдність навчання, виховання, розвитку як відбиття у відповідному дидактичному принципі.

Технологія навчання має на меті конструювання оптимальних дидактичних систем, проектування навчально-пізнавальних процесів. Цю концепцію щодо навчального процесу було вперше вжито 1886 р. американцем Дж. Саллі.

Застосування поняття «технологія навчання» пов’язане: зі стрімким розвитком науково-технічного прогресу, який зумовив технологізацію не лише виробничої сфери, а й гуманітарної; з незадовільним станом традиційних форм і методів навчання.

Сучасна педагогічна література фіксує понад триста визначень понять «технологія навчання» і «педагогічна технологія». Ці визначення групуються за п’ятьма підходами до них: 1) системний метод, 2) педагогічна система, 3) діяльність, 4) спосіб організації навчального процесу, 5) моделювання навчального процесу.

Технології навчання мають певні властивості: розробка діагно-стично поставлених цілей навчання, орієнтація всіх навчально-
пізнавальних дій на гарантоване досягнення визначених навчально-виховних цілей, оперативний зворотний зв’язок, оцінка поточних і підсумкових результатів.

Об’єктами технологізації навчання є цілі, зміст, методи, прийоми, способи і форми взаємодії педагогів і суб’єктів учіння, методики їхньої поведінки в певних стандартних ситуаціях.

У руслі гуманістичної парадигми національної системи освіти, слід звернути увагу на особистісну спрямованість технологій навчання, забезпечення їх особистісно-професійної поведінки, самоуправління й розвитку творчого потенціалу учасників дидактичного процесу.

Педагогіка співробітництва (педагогіка діалогу) спрямована на подолання недоліків традиційного навчання за напрямом педаго-гічного мислення і практичної діяльності, мета якого демократизація й гуманізація педагогічного процесу.

Вона набуває популярності в сучасній європейській освіті, яка своєю головною метою вважає надання особистості потужної життєвої мотивації, формування її потенціалу як системи творчих здібно-стей і передумов їх реалізації, виховання її впевненою у своїх правах і свідомою в обов’язках, надання їй автономності як запоруки її самоактуалізацїї.

Сутність педагогіки діалогу полягає у співробітництві педагога з учнем (студентом) на основі доброзичливого ставлення до суб’єктів учіння, прагнення адекватно оцінити їхні можливості, збагнути мотиви поведінки, стимулювати творчість, особистісне зростання і
гідність, а також здатність підтримувати соціально сприятливий
морально-психологічний клімат у навчальній групі.

Ця концепція виокремлює вчителя як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії з учнями й покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, що постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання.

Особистісно орієнтоване навчання реалізується за умови багатоваріативністі методик і технологій, уміння організовувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності емоційного благополуччя, позитивного ставлення до світу, тобто внутрішньої мотивації.

Цю проблему досліджували відомі психологи сучасності
К.О. Абульханова-Славська, О.Г. Асмолов, Г.О. Балл, І.Д. Бех,
В.В. Давидов, В.О. Моляко, А.В. Петровський, В.В. Рибалка,
В.В. Столін, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, І.С. Якиманська, у вітчизняній педагогіці – С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, О.В. Киричук,
В.Г. Кремень, О.Я. Савченко та ін.

Мета концепції особистісно зорієнтованого навчання полягає в гармонійному формуванні й всебічному розвитку особистості українського громадянина, повному розкритті його творчих сил, ствердженні власного «Я», неповторної індивідуальності, що кардинально змінює функціїнавчального процесу, основними серед яких стають виховна, розвиваюча і самовдосконалення, а не освітня, як у традиційній системі.

Таким чином, обґрунтоване використання основних ідей і реко­мендацій сучасних дидактичних концепцій з урахуванням особливо-стей і змісту формування національної системи освіти, характеру майбутньої професійної діяльності учнів (студентів) сприятиме вихованню духовно багатої, національно свідомої особистості українського громадянина, суб’єкта повноцінної суспільної життєдіяльності.

Дата добавления: 2015-05-24