Принципи навчання. 1.Головне, вихідне положення якоїсь теорії, вчення, науки

Принцип — це:

1. Головне, вихідне положення якоїсь теорії, вчення, науки.

Переконаність в чомусь, точка зору, норма або пра­вило поведінки

До принципів навчання в сучасній педагогіці відносять:

— принцип гуманістичної спрямованості, який передба­чає навчання і виховання всебічно і гармонійно роз­виненої особистості, соціально активної та гуманної, враховуючи індивідуальність та соціальні умови;

— принцип зв'язку з життям, із завданнями, що вирі­шуються суспільством, колективом, сім'єю, особисто та в їх єдності;

— принцип діагностичної цілеспрямованості, який вимагає такої постановки цілей навчання і вихован­ня, що допускає об'єктивний і однозначний контроль ступеня досягнення мети;

— принцип співробітництва і співдружності вчителя, учнів, їх колективів, сім'ї, громадськості, трудових ко­лективів у досягненні намічених завдань навчання і виховання;

— принцип науковості в організації навчання і вихо­вання, який характеризується розробкою цілей, від­бором змісту, вибором методів і форм організації навчання, розробкою технології;

— принцип наочності навчання, єдності абстрактного і конкретного;

— принцип доступності у навчанні, системності і послі­довності в реалізації змісту навчання і використан­ні технологій, методів, форм організації;

— принцип особистісно-колективного підходу до на­вчання і виховання на базі досвіду пізнавальної, трудової, ігрової, суспільної діяльності та спілкуван­ня;

— принцип максимальної самостійності учнів, їх груп, мікроколективів у розв'язанні всіх навчально-вихов­них завдань, принцип самоуправління в навчальній і діловій діяльності.

2.2. Методи навчання, їх характеристика

Існують різні визначення методу навчання, кожне з яких пов'язане із розглядом сукупності способів органі-

84
задії пізнавальної діяльності дітей і розвитком їх розумо­вих сил. Однак ситуація сьогодення складається таким чином, що всі процеси виховання і навчання розглядаються під кутом гуманістичних відносин та співробітництва і співдружності. Тому сучасне визначення методу навчання трактується, як спосіб взаємоузгодженої упорядкованої діяльності вчителя і учнів, спрямований на досягнення суспільних та виховних цілей.

Методи навчання розглядаються в різноманітних класи­фікаціях з урахуванням їх практичних функцій і можли­востей, а саме: методи навчання у відповідності з логікою суспільно-історичного пізнання; методи навчання, що від­повідають специфіці навчального матеріалу і формам мис­лення; методи навчання, що відповідають віковим особли­востям дітей; методи навчання залежно від засобів переда­чі і одержання інформації та від основних етапів навчально-пізнавального процесу.

Кожна класифікація має свою сферу використання на практиці і забезпечує ефективність навчально-виховного процесу.

Б.Т. Лихачов справедливо вважає, що класифікація методів навчання за основними етапами навчально-вихов­ного процесу являє собою класифікацію, яка синтезує в собі в узагальнюючому виді характеристики методів навчання всіх інших класифікацій. У зв'язку з цим, він виділяє такі групи методів навчання:

— методи етапу сприйняття-засвоєння, або першочер­гового засвоєння, до яких належать: розповідь, по­яснення, бесіда, лекція, візуальне вивчення явищ і при­дбання зорової та звукової інформації, демонстрація й ілюстрація, самостійна робота з навчальними засо­бами;

— методи етапу засвоєння-відтворення, до складу яких входять методи відтворення: проблемна та ігрова си­туація, навчальна дискусія, навчальний лабораторний експеримент, методи закріплення;

вправа, взаємонавчання, опорний конспект, ціле­спрямоване самостійне засвоєння інформації; мето­ди діагностики й одержання зворотної інформації; контрольні і перевіряючі роботи, опитування, заліки, екзамени методи етапу навчально-творчого вираження, до яких належать дві групи методів: навчально-творчі (само­стійний пошук і оформлення результатів, художнє ви­конання), навчально-критичні (критичний аналіз результатів навчальної діяльності, навчальне рецен­зування).

М.Д. Касьяненко пропонує три групи найпоширеніших методів навчання:

— методи організації й управління пізнавальною діяльністю, до яких належать: метод проблемного ви­кладу матеріалу, метод алгоритмізованого навчання, пошукового, дослідницького та прогностичного;

— методи комплексного самоконтролю, саморегуляції, контролю навчальної діяльності та її результатів, до яких належать: діагностичний контроль, оцінний контроль, комплексний контроль у вигляді поперед­нього, поточного, тематичного, модульного і підсум­кового;

— методи активізації пізнавальної і трудової діяльно­сті, до яких належать: загальні методи виховання (формування свідомості, сучасної культури діяльно­сті й гуманних відносин, моральних якостей особи­стості); методи цілепокладання і мотивації; методи стимулювання в зоні близького розвитку особисто­сті; методи формування позитивних емоцій; мето­ди удосконалення міжособистісних і міжгрупових відносин у навчальній групі (співробітництва, спів­дружності, співтворчості).

Розглянемо загальну схему методів навчання (автор Ю.К. Бабанський), яка складається з трьох великих груп.

Перша група методів (організації і здійснення навчаль­но-пізнавальної діяльності) має чотири підгрупи:

1. За джерелом інформації і сприйняттям навчальної інформації — словесні (розповідь, бесіда, лекція), наочні (ілюстрація, демонстрація), практичні (досліди, вправи, навчально-виробнича праця).

2. За логікою передачі і сприйняттям навчальної інфор­мації — індуктивні, дедуктивні, аналітичні, синтетичні.

3. За ступенем самостійного мислення школярів прй засвоєнні знань: репродуктивні та продуктивні, а саме: пошукові, частково-пошукові, дослідницькі

4. За ступенем керування навчальною діяльністю — навчальна робота під керівництвом учителя, самостійна робота учнів, робота з книгою, письмова робота, лабораторна робота, виконання трудових завдань.

Друга група методів (методи стимулювання) має дві підгрупи:

1. Методи стимулювання інтересу до навчання — пізна­вальні ігри, навчальні дискусії, створення ситуацій емоційно-моральних переживань, створення ситуацій пізнавальної новизни, створення ситуацій зацікавленості

2. Методи стимулювання обов'язку і відповідальності у навчанні — переконання у значущості навчання, вимо­ги, вправи з виконанням вимог, заохочення, покарання.

Третя група методів (методи контролю) має три під­групи:

1. Методи усного контролю — індивідуальні опитуван­ня, фронтальне опитування, усні заліки, усні іспити, програ­моване опитування.

2. Методи письмового контролю — контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові іспити, програмовані письмові роботи.

3. Методи лабораторно-практичного контролю — лабо­раторні роботи, практичні роботи, машинний контроль.

Кожна з розглянутих класифікацій вирішує цілі і за­вдання процесу навчання на певному рівні і застосуван­ня методів навчання в певній сфері. Розглянемо харак­теристику деяких основних методів навчання, як аналогів та орієнтирів, на які слід покладатися в ході процесу на­вчання.

Пояснення — монологічна форма викладу навчального матеріалу, яка забезпечує виявлення сутності події, явища, процесу, їх місця в системі зв'язків і взаємозалежностей з іншими подіями, явищами, процесами.

Педагогічна функція методу пояснення полягає в роз­критті за допомогою логічних прийомів, переконуючих аргументів і доказів наукової суті законів, правил, істин.

Вимоги щодо використання методу пояснення поляга­ють у чіткості і точності формулювання задачі, завдання, суті проблеми, питання; у послідовності розкриття причин-но-наслідкових зв'язків, аргументації і доказів; у викори­станні порівнянь, аналогій, прикладів, співставлень. Бесіда — діалогічна форма викладу і засвоєння навча­льного матеріалу, яка передбачає наявність у дітей визна­ченого запасу емпіричних знань, необхідних для компете­нтної участі в обговоренні питань.

Педагогічна функція бесіди полягає в тому, щоб вико­ристати знання й власний досвід учнів для активізації їх пізнавальної діяльності, залучення до активного мисленнєвого пошуку і самостійного формулювання висновків та узагальнень.

Бесіда вимагає продуманого і чіткого формулювання питань, гнучкості в її застосуванні в ході розповіді і пояс­нення навчального матеріалу та в процесі використання проблемного навчання.

Методи проблемного викладу матеріалу (пошукові, час­тково-пошукові, дослідницькі) — це створення ситуацій, які містять пізнавальну суперечність для учня, формулюван­ня проблеми, поєднання проблеми з цілями і мотивами учнів, пошук шляхів розв'язання проблеми і саме її розв'язання.

Педагогічна функція методів проблемного викладу ма­теріалу полягає в тому, щоб створити умови для глибоко­го оволодіння матеріалом, залучити учнів до активної ро­зумової діяльності, ознайомити їх з елементами діалекти­чного мислення.

Методи проблемного викладу матеріалу вимагають ство­рення проблемних ситуацій, в які входять: постановка завдання у вигляді питань, гіпотез, недоведених стверджень, обгрунтування теоретичних положень і концепцій, складан­ня схем, діаграм, графіків, знаходження суперечностей і спо­собів їх вирішення,

Метод створення ігрової ситуації — це залучення уч­нів в умовну, захоплюючу діяльність, яка володіє силою суге­стивного впливу, навіювання і забезпечує полегшене сприй­няття навчального матеріалу.

Педагогічна функція методу створення ігрової ситуації полягає в тому, щоб забезпечити умови для позитивного психічно-емоційного стану учнів, зняття напруги, втоми, для поглибленого пізнання і звільнення від перевантажень під час вивчення будь-якого предмета.

Застосування методу створення ігрової ситуації вима­гає від учителя проявів розкріпачення, фантазії, імпровіза дії, готовності до ділової взаємодії з дітьми, творчих здіб­ностей, які забезпечать учням умови для переборення їх внутрішньої невпевненості і сприятимуть виявленню їх сил і можливостей.

Навчальна дискусія — це процес обміну думками, в ході якого учні відстоюють свої власні погляди на питання, що вивчаються.

Вона сприяє підготовці свідомості учнів до засвоєння теорій, ідей, закономірностей, узагальнень, істин.

Педагогічна функція навчальної дискусії полягає у створенні умов для вільного викладу учнями знань, втягнення їх до активної взаємодії, самостійного формулюван­ня висновків, доказів, узагальнень, для виявлення стану культурного кругозору, загального розвитку, інтелектуаль­ної винахідливості учнів.

Застосування методу навчальної дискусії вимагає від учителя створення обстановки вільного відтворення дітьми тих знань, якими вони володіють, уміння вислуховувати їх думки, висновки, виявляти терпимість та доброзичливість, здібність до діагностики знань і кругозору учнів.

Метод вправи — це засіб систематичного й ефектив­ного відпрацювання умінь чи навичок шляхом ритмічно повторюваних розумових дій, практичних операцій у про­цесі взаємодії вчителя й учнів або в ході самостійної ро­боти.

Педагогічна функція методу вправи полягає в трансфор­муванні частини знань учнів в уміння та навички, в за­безпеченні їм можливості відтворення практичних дій і творчої діяльності, оскільки відтворення сприяє закріплен­ню вмінь та навичок, а творча діяльність — удосконален­ню здібностей і обдарувань учнів.

Застосування методу вправи вимагає від учителя демон­страції зразка дії, мисленнєвої операції, творчого підходу До справи, а також контролю і корекції з боку вчителя до роботи учнів.

Індуктивний метод навчання забезпечує перехід від одиничного до загального висновку на основі знання про ^всі предмети цього класу (повна індукція), або ж на основі знання лише про окремі предмети цього класу (неповна індукція). Дедуктивний метод забезпечує систематичний і струн­кий виклад навчального матеріалу, тісний взаємозв'язок різних елементів знання в його системі.

Уміння управляти пізнавальною діяльністю учнів є од­ним із найголовніших, оскільки пізнавальний інтерес уч­нів має багатопланове значення: і як мотив навчальних дій, і як засіб навчання, і як усталена якість особистості. Пі­знавальний інтерес впливає на тривалість, інтенсивність, на­правленість пізнавальної діяльності.

Рекомендації вчителю, який прагне до формування і розвитку пізнавального інтересу в учнів на різних етапах навчання, наприклад, на мотиваційно-цільовому етапі:

— досягти співробітництва і співтворчості вчителя з учнями;

— організовувати навчання так, щоб учень мав мож­ливість самостійного пошуку у відкритті нових знань, у вирішенні питань проблемного характеру;

— процес навчання повинен бути різноманітним, бага­топлановим, тому що одноманітність сприяє втраті зацікавленості учнів;

— необхідність пояснення доцільності, необхідності, важливості вивчення окремо взятого навчального матеріалу;

— здійснювати взаємозв'язок між тим навчальним матеріалом, що вивчався раніше, і новим;

— навчальний матеріал повинен мати посильний ха­рактер;

— здійснювати постійний зворотний зв'язок;

— виклад навчального матеріалу повинен носити яск­раве, емоційне забарвлення та мати величезну силу впливу на ставлення учнів до предмету вивчення.

Рекомендації вчителю, який прагне до формування і розвитку пізнавального інтересу учнів на змістовно-опе­раційному етапі:

— урахування індивідуальних особливостей учнів та рівня їх підготовки;

— створення навчальних ситуацій, які вимагають від учнів вміння: моделювати навчальний матеріал, по­давати у систематизованому вигляді, класифікува­ти та узагальнювати, застосовувати порівняння й аналогії, робити висновки, здійснювати самоконтроль і самокорекцію. Рекомендації вчителю — на оцінно-контрольному етапі:

—створення різноманітних форм організації управління процесом засвоєння; створення умов, за якими від­бувається своєчасна корекція і самокорекція навчаль­но-пізнавальної діяльності;

—створення умов для самостійного вибору учнем пев­ного рівня навчальних завдань та ознайомлення його із завданнями більш високого гатунку.

Дата добавления: 2015-05-24