Сутність навчання, його структура та функції

Навчання завжди існувало й існує в реальній практиці взаємовідношень між дорослими і дітьми, в результаті чого забезпечується пристосування дитини до дійсності, її орі­єнтація в різноманітних життєвих ситуаціях і підготов­ка до трудової діяльності.

Навчання, як суспільне явище, є цілеспрямована, орга­нізована, систематична передача старшим поколінням Досвіду суспільних відношень, суспільної свідомості, куль­тури виробництва, діяльності і відношень з довкіллям молодшому поколінню. Воно забезпечує спадкоємність по­колінь, повноцінне функціонування суспільства і відповід­ний рівень розвитку особистості. Змістом навчання є основні форми громадської свідомості, а саме: наука, мисте­цтво, право, мораль, культура, виробничий досвід. Основни­ми механізмами засвоєння змісту в процесі навчання є ці­леспрямована організація спільної діяльності дітей і доро­слих, їх пізнавально-змістовне спілкування.

Навчання складається з двох взаємопов'язаних явищ: передача дітям суми знань, умінь і навичок та їх учіння. Перша характеризується діяльністю, яка включає в себе: педагогічну обробку знань, умінь і навичок, які передають­ся дітям; мистецтво їх викладання; стимулювання пізна­вальної діяльності дітей; здійснення педагогічної діагнос­тики; виявлення задатків, здібностей, обдарувань дітей; одержання і обробки зворотної інформації; корекції засво­єння навчального матеріалу дітьми; організації практич­ної діяльності дітей і рішення комплексу задач, спрямова­них на навчання, виховання і розвиток дітей. Такою є загальна структура навчання як викладання чи передачі дітям суспільного досвіду.

Учіння — це спеціально організована, самостійно піз­навальна, трудова і естетична діяльність дітей, спрямова­на на засвоєння знань, умінь і навичок, розвиток психіч­них процесів і здібностей.

Структура учіння включає в себе такі види діяльності дітей: сприйняття навчального матеріалу, усвідомлення, творча переробка, застосування в системі навчальних вправ і в розв'язанні життєвих задач.

Результатом навчання дитини є певна освіта, яка роз­глядається, як система засвоєних знань, умінь, навичок, сфор­мованих відношень, так і процес розвитку, змін і вдоско­налень цієї системи протягом усього життя, тобто готов­ність особистості до постійного накопичення знань, їх перетворення і удосконалення.

Навчання, відносно до виховання, є його органічною частиною, духовним стрижнем, серцевиною.

Функції навчання полягають у:

— підготовці дітей до гармонійної взаємодії з трьома сферами життєдіяльності: космопланетарною, соціа­льною, біопольовою;

підготовці дітей до активної участі у виробництві і суспільних відношеннях на основі одержання ними

системи знань, фактів, законів, узагальнень, що спри­яють формуванню цілісного світогляду;

—розвитку інтелектуальних, психічних, емоційних, во­льових якостей особистості, що забезпечують розши­рення можливостей, удосконалення фізичних сил, ін­телектуальних здібностей, ціннісних орієнтацій;

—формуванні духовних потреб, пізнавальних інтересів, вольового напруження в практичній діяльності, що спрямована на здобуття знань;

—виявленні здібностей, нахилів, дарувань, професійних задатків.

Далі виникає питання — які завдання стоять перед теорією навчання?

Об'єктом теорії навчання, або дидактики, є навчально-виховний процес, його цілі, зміст, методи, форми організа­ції, технології, результати.

Предметом теорії навчання, або дидактики, є процес пізнання людиною навколишньої дійсності і себе, навчан­ня і виховання, освіта і самоосвіта.

До основних понять дидактики відносять: навчання, учіння, освіту, самоосвіту, пізнавальну діяльність, навчаль­но-пізнавальний процес, зміст, методи, форми організації навчання, знання, уміння, навички.

Пізнавальна діяльність характеризується виявленням фонду знань, умінь, навичок, формуванням творчих про­цедур і творчої діяльності за конкретними евристиками, аналізом здобутого досвіду як репродуктивної, так і твор­чої діяльності.

Навчально-пізнавальним називають навчальний про­цес, який включає творчий шлях засвоєння знань, що пе­редбачає: сприйняття соціальних знань і способів діяль­ності в процесі спостережень, спілкування і праці; ціле-покладання в умовах співробітництва; перетворююча предметна діяльність учня; запам'ятовування, усвідомлен­ня в процесі діяльності; творче відтворення засвоєних знань; досвід творчого і репродуктивного застосування засвоєного.

Існують різні підходи до визначення процесу навчан­ня, що орієнтується на навчально-пізнавальну діяльність. Ю.К. Бабанський розглядає процес навчання, як ціле­спрямовану взаємодію викладача й учнів, що послідовно

змінюється і в ході якої розв'язуються завдання освіти, виховання і загального розвитку учнів.

А.М. Алекскж і В.І. Чепелєв трактують процес навчан­ня, як специфічну форму пізнання дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом, нагромадженим поперед­німи поколіннями людей.

І.Ф. Харламов розглядає процес навчання, як тісну вза­ємодію вчителя і учнів, основу якої складає організація навчально-пізнавальної діяльності останніх, її активізація і стимулювання для оволодіння учнями знаннями, уміннями, навичками, розвитку творчих здібностей, світо­гляду, морально-етичних поглядів, переконань.

Б.Т. Лихачов визначає процес навчання, як цілеспрямо­вану, організовану за допомогою спеціальних методів і різноманітних форм, активну навчаючу взаємодію вчителя й учнів при провідній ролі вчителя. Цей процес має чітку структуру, системоутворюючим елементом якої є мета. Крім головної і загальної мети — передачі дітям сукуп­ності знань, умінь і навичок та розвитку розумових сил учнів, кожний учитель ставить перед собою власні завдан­ня щодо забезпечення глибоких знань дитини та фор­мування її особистості. Наступним компонентом процесу навчання є зміст соціального досвіду, що засвоюється діть­ми. Зміст соціального досвіду являє собою об'єкт передачі і роботи вчителя, предмет пізнання дітьми, і засіб розвитку ро­зумових сил. Центральною фігурою процесу навчання є вчи­тель — носій змісту освіти і виховання, організатор всієї пі­знавальної діяльності дітей. Головним учасником і суб'єк­том процесу навчання є учень, заради якого створюється процес, в якому він вступає в суб'єкт-об'єктні відносини з учителем і довкіллям. Важливим елементом процесу на­вчання виступають механізми навчаючого пізнання: сприйняття, засвоєння, що забезпечує розуміння, засвоєння й ус­відомлення навчального матеріалу; засвоєння-відтворення, що забезпечує більш детальне засвоєння з метою заглибле­ного пізнання; творче практичне застосування знань.

Не менш важливим елементом процесу навчання є уч­нівський колектив, як об'єкт навчаючого впливу вчителя і суб'єкт пізнання. Сутнісним елементом структури є також методи навчання, організаційні форми та самостій­на позаурочна робота учнів. Елементами структури процесу навчання, що її завер­шують, є практичне застосування знань, умінь і навичок, яке трансформується в суспільну виробничу практику та педагогічна діагностика, яка забезпечується спеціальними методами, способами і прийомами для виявлення якості одержаних знань учнями.

Сучасний підхід до процесу навчання розглядається з позицій цілісності. Так, М.Д. Касьяненко дає визначення цілісному процесу навчання, як високоорганізованій взаємоузгодженій комплексній діяльності учителя й учнів, їх­ніх колективів у засвоєнні соціально-історичного досвіду та шляхів його примноження з метою забезпечення всебі­чного розвитку особистості. Комплексну діяльність він визначає, як єдність пізнавальної, трудової, ігрової, педаго­гічної, художньо-естетичної, фізкультурно-оздоровчої, суспільно-політичної діяльності. Забезпечує цілісність також єдність освітньої, виховної, розвиваючої функцій, спрямованих на всебічний і гармонійний розвиток особис­тості кожного.

Процес навчання можна розглядати, як розвиваюче і виховуюче, тобто воно виконує розвивальну і виховну функ­ції. Нині розвиток особистості в процесі навчання передба­чає розвиток пам'яті, мови, мислення, культури навчальної і наукової діяльності, творчих якостей, формування досвіду емоційно-ціннісного ставлення до довкілля і себе, досвіду гу­манних відносин і творчої діяльності.

Виховна функція процесу навчання полягає у формуванні цілей, мотивів, пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтацій, свідомості і свідомого засвоєння знань, наукового світогляду, високої культури діяльності і гуманних відносин, загаль­нолюдських якостей особистості.

Якщо за основу процесу навчання брати способи пере­дачі соціально-історичного досвіду новому поколінню, то можна виділити такі види навчання:

— інформаційно-повідомлююче, яке забезпечує передачу і засвоєння готових знань, уміння їх відтворити;

— пояснювально-ілюстративне, яке забезпечує пояснення, обґрунтування, ілюстрацію готових соціальних знань, уміння їх відтворити, а також розв'язувати типові за­дачі, виконувати практичні роботи за зразком; проблемне навчання, яке включає розгляд проблем­них ситуацій, їх зняття і розв'язування, оволодіння досвідом пізнання в ході їх вирішення;

—ігрове навчання або навчально-ділові ігри, які забез­печують моделювання соціальної діяльності, поєдну­ючи одночасно гру й учіння;

—модульне навчання, основою якого є вивчення явищ, процесів природи і суспільства, розробка теорій і тех­нологій, прогнозування з метою цілісного регулюван­ня цими процесами на практиці;

—інноваційне навчання, яке розглядається, як процес пізнавальної і трудової діяльності з метою формулю­вання ідей, розробки теорій і технологій шляхом про­ведення досліджень та створення експериментальних зразків матеріальних і духовних цінностей;

—індивідуалізоване навчання, яке організовується за спеціально упорядкованою системою, що включає: са­мостійну роботу, відповідну технологію засвоєння знань, досвід творчої діяльності з урахуванням фі­зичних, психічних і соціальних властивостей особи­стості;

—диференційоване навчання, що здійснюється за виді­леними спільними для учнів ознаками і якостями осо­бистості.

У навчанні слід виділяти предметно-процесуальний зміст, тобто такий, що за його засвоєнням можна було б спостерігати та керувати, і предметно-діяльнісний, що за джерелами знань поділяється на три рівні: наочно-мате­ріалізований, предметно-матеріальний, словесно-знаковий.

Предметно-процесуальний зміст навчання характеризу­ється джерелами знань і умінь та тими видами об'єктів і засобів, які є їх носіями, а також конкретними роботами, які виконуються, або мусять бути виконаними.

За пізнавальною характеристикою змісту навчання виділяють поняття і зв'язки між ними, закони і закономір­ності розвитку явищ, завдання і проблеми науки, способи їх розв'язання, концепції і теорії.

На практиці до змісту навчання належать: підготовка відповіді і відповідь на запитання, що ставляться перед учнями; виступ перед товаришами навчальної групи; написання реферату, конспекту, письмової творчої роботи; самостійно розв'язані за темою задачі; творчі практичні роботи; дослідження явищ чи процесів; розробка теорій і технологій їх впровадження; створення духовних і мате­ріальних цінностей.

Зміст освіти характеризують досягнуті знання, уміння, навички, досвід діяльності людини у певній сфері дій. Він відображається у навчальних планах, програмах навчаль­них дисциплін, підручниках і навчальних посібниках, методиках навчальних предметів.

2.1.3. Зміст загальної середньої освіти. Функції навчальних дисциплін

Під змістом освіти розуміють систему знань про сучас­ний навколишній світ, культуру, мистецтво, виробництво, практичних та інтелектуальних умінь, навичок творчого розв'язання практичних і теоретичних проблем, систему норм та цінностей. Зміст освіти на різних етапах розвит­ку суспільства зазнає якісних та кількісних змін. Він зале­жить від соціально-економічних відносин, рівня розвит­ку виробництва, науки, техніки, культури, розвитку осві­ти та педагогічної науки. Процес засвоєння змісту освіти сприяє всебічному розвитку розумових і фізичних сил ді­тей, формує їх діалектико-матеріалістичний світогляд, ви­робляє активну життєву позицію, здійснює підготовку до життя та праці.

Специфічною особливістю змісту роботи сучасної шко­ли є тісний взаємозв'язок загальної і політехнічної осві­ти та трудового навчання й виховання учнів.

Під загальною середньою освітою розуміють сукупність систематизованих наукових знань про основні закономір­ності розвитку природи, суспільства й людського мислен­ня, систему умінь і навичок, поглядів і переконань, які спри­яють загальному розвитку учня, служать основою для його професійної підготовки.

Зміст загальної середньої освіти визначається навчаль­ним планом школи, до складу якого включено основи наук про природу, суспільство, людину.

79
Обсяг змісту освіти визначає навчальний план. Існують такі принципи побудови навчального плану.

— наступність навчальних планів усіх типів шкіл;

— науковість знань, що відображують об'єктивну ре­альність;

— систематичність (предметна структура плану);

— гармонійне поєднання основ гуманітарних і природ­ничих дисциплін.

Навчальний предмет — це спеціально відібраний і дидактично опрацьований матеріал. До змісту кожного навчального предмета входять система знань, умінь і на­вичок, досвід творчої діяльності, норми виховання.

У програмах надається список навичок і вмінь, тематич­ний план з предмета. У додатку наводяться наочність і посібники.

Під навчальними підручниками розуміють книги, в яких з певних методичних позицій викладаються основи наукових знань з певного предмета відповідно до програ­ми і вимог дидактики та методики.

Вивчення мови та літератури в школі служить основою для формування духовно багатої, гармонійно розвиненої особистості з високими моральними ідеалами та вміннями спілкуватися.

Вивчення предметів про природу (природознавства, біо­логії, хімії, фізики, фізичної географії, математики, астроно­мії) сприяє формуванню у підростаючого покоління сучас­ної наукової картини світу, знань і умінь про практичне застосування науки в основних галузях виробництва та інших сферах.

Музика та образотворче мистецтво розвивають почут­тя прекрасного, формують високі естетичні смаки, вміння розуміти й цінити твори мистецтва, пам'ятки історії та архітектури, красу і багатство рідної природи.

Заняття учнів фізичною культурою сприяє їх загарту­ванню, оздоровленню, зміцненню фізичних сил та усвідом­ленню здорового способу життя.

У навчальному плані сучасної загальноосвітньої полі­технічної школи основний фонд навчального часу розпо­діляється рівномірно між предметами гуманітарного та природничо-математичного циклу. Суть політехнічної освіти сучасної школи полягає в ознайомленні учнів з науковими основами виробництва та перспективами його розвитку, основними принципами роботи сучасних машин і механізмів, найновішими тех­нологічними процесами, озброєнні загальнотехнічними навичками та вміннями, необхідними для участі у продук­тивній праці. Завданням політехнічної освіти є розвиток в учнів елементів технічного мислення, творчої ініціати­ви, навичок конструювання та раціоналізації.

Для політехнічної освіти вивчення математики є осно­вою для засвоєння інших дисциплін як в школі, так і поза її межами. Крім того, математика сприяє загальному роз­витку здібностей учнів, формуванню логічного мислення, розвитку просторових уявлень.

Вивчення фізики озброює учнів знаннями основ ком­плексної механізації й автоматизації виробництва, знайо­мить з елементами машинознавства і матеріалознавства, технологією створення нових матеріалів із заданими власти­востями, досягненнями в галузі зв'язку та транспорту з використанням електроніки, оптичних приладів, атомної та термоядерної енергії тощо.

При вивченні хімії формуються наукові уявлення про керування хімічними реакціями на виробництві та побу­ті, проблеми вибору сировини, концентрації реагуючих ре­човин тощо.

Вивчення біологічних предметів знайомить учнів з науковими основами сільськогосподарського виробницт­ва, мікробіологічної промисловості, охорони природи тощо.

Дата добавления: 2015-05-24