Педагогічна система К.Д. Ушинського

Ім’я К.Д.Ушинського входить до золотої скарбниці світової і вітчизняної педагогіки. У своїй педагогічній системі він утілив кращі риси передової громадської думки, прогресивної вітчизняної науки – гарячий патріотизм, гуманізм, демократизм, віру в людину, в її невичерпні творчі можливості, в її світле майбутнє. Костянтин Дмитрович був засновником народної школи в нашій країні, творцем стрункої педагогічної системи, автором численних наукових праць і підручників, за якими навчалися мільйони дітей. Його педагогічні ідеї значно вплинули на розвиток педагогічної думки, стали досягненням світової педагогічної науки.

Костянтин Дмитрович Ушинський народився 19 лютого (2 березня) 1824 р. в Тулі, зростав і виховувався в м. Новгород-Северський Чернігівської губернії. Він рано залишився без матері, після смерті якої батько майже не жив удома, внаслідок чого Костянтин і його молодший брат практично самі жили в хуторці, «куди ніхто не заглядав. Згадуючи своє дитинство, К.Д.Ушинський неодноразово наголошував на тому, що усамітнення дітей призводить до таких негативних явищ, як безвілля, непотрібна мрійливість, нерозуміння життя [Гончаров, с.11].

У 1940 р. К.Д.Ушинський вступає до юридичного факультету Московського університету, по закінченні якого був призначений виконуючим обов’язки професора Ярославського юридичного ліцею. Проте на цій посаді він перебував недовго. Керівництво визнало прогресивний напрям його діяльності шкідливим для молоді, і дуже скоро його звільняють. Для К.Д.Ушинського починається складний період, пов’язаний з необхідністю боротися за існування. Упродовж декількох років він служить чиновником, задля хоч якогось заробітку займається випадковою, дрібною літературною роботою у журналах.

У період з 1854 по 1859 роки він влаштовується старшим викладачем російської мови, а потім інспектором класів Гатчинського сирітського інституту, в якому ним було проведено низку заходів щодо покращення у ньому навчально-виховної роботи. Саме тут остаточно формуються його педагогічні погляди, які він розвиває в Смольному інституті, до якого запрошують його працювати. Він здійснює реорганізацію навчально-виховного процесу в інституті: об’єднує відділення для дворянських і міщанських дівчат, які до цього часу існували окремо; відкриває педагогічний клас, де дівчата готувалися для роботи виховательками; запрошує в інститут талановитих і прогресивних на той час педагогів; уводить проведення нарад і конференцій педагогів тощо.

Прогресивна діяльність К.Д.Ушинського викликала значне незадоволення у керівників Смольного інституту. У 1862 р. його звільняють і під приводом необхідності лікування та необхідності вивчення системи шкільного навчання в зарубіжних країнах відправляють до Європи. Фактично це була заслання, що тривало п’ять років. За час перебування за кордоном він вивчав стан освіти в кількох європейських країнах.

За кордоном К.Д.Ушинський багато займається науково-педагогічною діяльністю. Він вивчає стан освіти у Швейцарії, Німеччині, Франції, Бельгії та Італії. Результатом цього відрядження стали наукові праці «Педагогічна подорож по Швейцарії», «Звіт відрядженого за кордон», «Рідне слово», частково опубліковано матеріали для «Педагогічної антропології» та ін.

У 1867 році К.Д.Ушинський повертається на батьківщину, однак уже не займається практичною педагогічною діяльністю, а остаточно присвячує себе науково-педагогічній літературній діяльності. Він працює над підручником для учнів третього класу «Рідне слово», намагається завершити свою найвагомішу працю – тритомний твір «Людина як предмет виховання (спроба педагогічної антропології)», два томи якої вийшли в 1867-1869 рр. і яка стала початком нової ери в педагогіці. Однак він так і не зміг завершити її через передчасну смерть.

У жовтні 1870 року К.Ушинський поїхав у Крим на лікування, проте в дорозі захворів на запалення легенів і зупинився в Одесі разом із своїми синами Костянтином і Володимиром. 22 грудня 1870 року (3 січня 1871 р.) працюючи над рукописом «Педагогічної антропології», о другій годині ночі Костянтин Дмитрович Ушинський помер у повному розквіті творчих можливостей на 47-му році життя. Тіло його було перевезено до Києва і поховано на кладовищі Видубицького монастиря на березі Дніпра.

У своїх науково-педагогічних статтях («Лекції про камеральну освіту», «Про користь педагогічної літератури», «Про народність у загальному вихованні» та ін.) К.Д.Ушинський постійно порушував питання щодо співвідношення педагогіки як науки і мистецтва виховання. На його думку, виховання бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними й одиничними особливостями, – її тіло, душу, розум, – і передусім звертається до характеру людини; а характер і є саме той ґрунт, в якому й коріниться народність[1].

Під педагогікою вчений розумів науку про виховання. Виховання – це цілеспрямований процес формування «людини в людині», тобто формування особистості під керівництвом вихователя. Виховання є «створення історії», воно – суспільне явище. Виховання має об’єктивні закони, знання яких необхідне для того, щоб педагог раціонально здійснював свою діяльність[2].

Велику роль у вихованні фундатор вітчизняної науки відводив вчителю, адже «якщо медикам ми довіряємо своє здоров’я, то вихователям ми довіряємо моральність і розум наших дітей, ввіряємо їхню душу, а водночас і майбутнє нашої Вітчизни»[3]. Для підготовки вчителів він пропонував створювати педагогічні факультети в університетах, тому що неможливо створити гарну школу. Від того, яка людина буде навчати дітей, залежить майбутнє, адже кожна людина неповторна у своїй індивідуальності, і потрібне велике вміння, майстерність, мистецтво, щоб, зберігаючи цю індивідуальність, досягти гармонійного розвитку індивіда, «так само, як композитор створює нову симфонію, поет – поетичний твір, художник – картину, так і вчитель, володіючи педагогічною майстерністю, творить нову людину, подібної до якої ще не було й не буде»[4].

К.Д.Ушинський був переконаний, що педагогіці потрібна міцна наукова база. Він уважав, що педагогіка не наука, але мистецтво, і найвище з мистецтв, тому що вона присвячена вдосконалювати найважче – природу людини, її душу і тіло, наголошуючи на тому, що «педагогіка може стати наукою у повному розумінні цього слова, якщо вона буде тісно пов’язана з життям, виражати потреби суспільства і спиратися на дані інших наук, а саме філософію, фізіологію та психологію»[5].

Видатний вітчизняний педагог був глибоко переконаний що найкращим вихователем є народ. Проблема народності виховання завжди перебувала в полі уваги К.Д.Ушинського. В одній із перших своїх статей «Про народність у суспільному вихованні» (1857 р.) він пише:...кожний народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характеру, визначається його суспільним життям, розвивається разом з його розвитком, і з’ясування його складає найголовніше завдання кожної народної літератури. Свої погляди на ідеал людини народ визначає у своїй літературі, починаючи піснею, прислів’ям, казкою й закінчуючи драмою і романом... Він прикрашає цю ідеальну людину всіма найкращими якостями душі своєї, і… яким би не був цей ідеал, він завжди виражає собою ступінь самосвідомості народу, його погляд на пороки і доброчинності, – виражає народну совість[6]. Отже, продовжує автор, виховання, створене самим народом і засноване на народних началах, має ту виховну силу, якої немає у найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях чи запозичених в інших народів[7].

Принцип народності покладений в основу педагогічної системи К.Д.Ушинського, який наголошував на тому, що виховання, створене самим народом, на народних основах, має ту виховну силу, якої немає у найкращих системах, побудованих на абстрактних або запозичених ідеях: «Виховання, якщо воно не хоче бути безсилим, повинно бути народним, бо народ створив ту глибоку мову, без якої немислиме будь-яке виховання, саме з народних джерел оновлено всю вітчизняну літературу, через яку народ, починаючи піснею, прислів’ям, казкою і закінчуючи драмою і романом, висловлює свої переконання про те, якою повинна бути людина в його розумінні» [8].

Учений завдання виховання особистості ставить у центр усіх заходів і турбот, до яких вдаються у справі виховання дітей школа, сім’я і суспільство. Під вихованням особистості він розуміє формування у дітей таких якостей, як: любов до Вітчизни, гуманність, правдивість, самоповага, працьовитість, почуття відповідальності, дисциплінованість, естетичне почуття, тверда воля і твердий характер[9].

Відтак, провідну роль у вихованні дитини К.Д.Ушинський відводить формуванню у неї моральних рис: любов до своєї вітчизни, свого народу, чуйне і тепле ставлення до людей, які її оточують, скромність, працьовитість, прагнення до корисної діяльності. У моральному вихованні найголовнішими методами є виховне навчання, що становить єдність процесу навчання і виховання від початкової школи до вищої включно, переконання та роз’яснення, особистий приклад учителя і старших у школі і поза нею, заохочення і покарання, розумна організація праці, відпочинку і розваг у школі і вдома, обмін думками між дітьми і вихователем з моральних питань і т. ін.[10].

Висока моральність, на його думку, повинна формуватись як усвідомлена вільна поведінка: «Закони природи, за якими здійснюються всі природні явища, не можуть не виконуватися; закон же моральний, що наданий людині Богом і виражений у священному писанні, виконується людиною вільно через любов до Бога і ближнього»[11]. З огляду на це, виховні засоби впливу повинні визначатися вільною ініціативою діяльності дитини та середовищем, з урахуванням її вікових особливостей. Загалом виховну діяльність вихователя учений розглядав у нерозривному зв’язку зі свободою, самостійністю й ініціативою дитини. Насилля не може бути вихованням, дитина повинна розуміти сама, що діяльність є її, що вона повинна бути цікавою для неї, виходити з її душі, а тому вона повинна бути вільною.

У статті «Про народність у громадському вихованні» вчений зауважує, що найголовнішими рисами народності є патріотизм, любов до своєї Вітчизни, віра в могутні творчі сили народу і демократичні устремління в боротьбі за поліпшення економічного, політичного й освітнього становища широких мас народу. Відтак, на його думку, виховання повинно враховувати багатовіковий досвід народу в цій галузі, його традицій і виходити з його потреб.

Важливе місце у формуванні моральних рис дітей, на думку вченого, посідає рідна природа, будучи «одним із могутніх засобів у вихованні людини». Спілкування дітей з природою допомагає розвивати розумові здібності. Спостереження й вивчення рідної природи сприяє розвитку почуття патріотизму, а також естетичному вихованню. «Називайте мене варваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися впливові педагога; день, проведений дитиною серед гаїв і нив, коли її голову опановує якийсь чарівний туман, в теплій волозі якого розкривається все її молоде серце для того, щоб безтурботно і несвідомо вбирати в себе думки й зародки думок, які струмком ллються з природи, що такий день вартий багатьох тижнів, проведених на шкільній лаві»[12]. З огляду на це, він рекомендував проводити екскурсії в поле, в гай, у сад, до річки, а також уроки на лоні природи, під час яких діти пізнають світ, красу і велич рідної землі. Логіка природи, зауважував К.Д.Ушинський, є найдоступнішою і найкориснішою логікою для дітей, бо вони можуть побачити предмети і явища довкілля у натурі, в певному просторі і часі, перевірити свої враження про прочитане у книзі, і завдання вчителя полягає в тому, щоб навчити дітей спостерігати природу, помічати її красу, порівнювати, зіставляти її явища, зважаючи на те, що у процесі спостереження розвивається логічне й образне мислення учнів. Особливого значення він надавав сприйманню форм, барв, звуків природи.

Значну роль у вихованні дитини відводить К.Д.Ушинський праці, без якої людина не може йти вперед, отже, вихователь повинен прищепити учням любов до праці, щоб вона приносила радість. У своїй статті «Праця у її психічному і виховному значенні» (1860) він зазначав, що праця є головним фактором створення матеріальних цінностей і необхідним для фізичного, розумового й морального розвитку людини, для людського достоїнства, для свободи людини та її щастя. Він рішуче заперечував проти розважального навчання, проти прагнення деяких педагогів зробити навчання для дітей якомога легким, наголошуючи на тому, що у процесі навчання діти повинні привчатися до праці, до подолання труднощів. Натомість, праця дітей повинна бути доступною і посильною, тому що надмірні зусилля, як і надмірна легкість, у праці однаково шкідливі. Він зазначав, що важка праця може підірвати розвиток дитини, загальмувати її допитливість, викликати в неї невпевненість у своїх силах, відвернути її від серйозних занять, стати причиною появи в дитини огиди до навчання та інших негативних рис, наприклад, лінощів. На відміну від важкої, надмірно легка праця не дає можливості розвивати волю дитини, перешкоджає розвиткові самостійності. Отже, вчитель повинен привчати дітей до подолання посильних труднощів у будь-якій діяльності. Діти повинні усвідомлювати, що праця без труднощів взагалі неможлива і що досягти мети праці можна тільки, подолавши труднощі[13].

При розробці своєї педагогічної системи К.Д.Ушинський значне місце відводить питанням методики виховання, зауважуючи, що важливими з-поміж них є особистий приклад педагога, переконання як основний засіб виховання в поєднанні з належним примусом, дотримання у вихованні відповідного педагогічного такту тощо. Учитель, на його думку, повинен бути не тільки вчителем, а й добрим вихователем, щоб «впливати своїм викладанням не тільки на збагачення розуму знаннями, а й на розвиток усіх розумових і моральних сил вихованця»[14].

Важливим внеском у педагогічну науку є обґрунтовані К.Д.Ушинським вимоги до початкового навчання дітей: своєчасність, постійність, органічність, поступовість, обмеженість, твердість засвоєння, ясність, самодіяльність учнів, відсутність надмірної напруги і надмірної легкості, моральність, корисність. Педагог повинен добре знати вікові особливості розвитку дітей, застосовувати ефективні й раціональні методи навчання, дотримуватись у викладанні матеріалу таких принципів, як наочність, послідовність, доступність, систематичність, наступність, свідомість і посильність навчання, зв’язок навчання з життям.

Основні свої ідеї щодо побудови й систематизації початкового навчання дітей К.Д.Ушинський розкриває у своїх книгах для дітей «Рідне слово», «Дитячий світ», а також «Керівництві для тих, хто навчає», призначеного як для вихователів і вчителів, так і для батьків, що розпочинають у домашніх умовах навчання своїх дітей. У навчанні дітей важливими методами він уважав бесіду, логічні методи і прийоми навчання: аналітико-синтетичний, метод систематизації й узагальнення знань, порівняння, зауважуючи, що такі мисленнєві операції, як порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація, сприяють правильному формуванню загальних понять і умовисновків, розвитку логічного мислення й уміння самостійно здобувати знання. А для розвитку мислення учнів необхідно тісно пов’язувати їхні знання з практичною діяльністю, вчити їх спостерігати, порівнювати, узагальнювати, думати [15].

У своїй дидактичній системі К.Д.Ушинський вперше чітко обґрунтував положення про внутрішню єдність процесів засвоєння знань і розумового розвитку. Найбільш ефективному навчанню, на його думку, сприяє прагнення до діяльності. У дитинстві ця якість виявляється з особливою силою, тому вчений розглядає його як «основний закон дитячої природи», тому що дитина вимагає діяльності і втомлюється не від неї, а від одноманітності й однобічності. «Змусьте дитину сидіти, – зауважує К.Д.Ушинський, – вона дуже скоро втомиться; лежати те саме; іти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати і найменше довго думати…»[16]. З огляду на це, основним засобом навчання дітей він визначає засіб різноманітної діяльності і чим менше дитина, тим більш різноманітною вона повинна бути.

Іншою умовою розвитку пізнавальної активності і самостійності дітей в дидактиці К.Д.Ушинського визначено формування в них позитивного ставлення до навчання. Він розглядає навчання як вид трудової діяльності й зауважує при цьому, що «навчання є праця і повинно залишатися працею, але працею, повною думки, так щоб сама цікавість навчання залежала від серйозної думки, а не від будь-яких прикрас, що не стосуються справи»[17].

Значної уваги педагог приділяв попередньому досвіду школярів у процесі формування нових знань. Зокрема він наголошував на необхідності спрямовувати зв’язки наступності в майбутнє, врахуванні перспективних завдань у навчанні. У «Посібнику до викладання за «Рідним словом» розкриває взаємозв’язок між попередніми і наступними етапами навчання, рекомендуючи під час роботи з учнями забезпечувати чітку систему, в якій кожний новий крок повинен бути логічно пов’язаний з попередніми, спостереження і бесіди, що з них випливають, не повинні бути безладні і нескладні, а повинні бути розміщені так, щоб нова бесіда доповнювала попередні, а попередні бесіди були, у свою чергу, поповненням і з’ясуванням нової»[18].

Як уже зазначалося, найбільшу перевагу в навчанні дітей надавав К.Д.Ушинський народній творчості, тому що в ній відбивається не лише природа рідної країни, а й «уся історія духовного життя народу, його звичаї, обряди і все це зберігається у фольклорі – у спадщину нащадкам, увесь слід свого духовного життя народ зберігає у народному слові»[19].

Так, наприклад, він зазначав, що казка недаремно є найцікавішою для дітей, тому що в ній гармонійно поєднуються реальне й фантастичне, задаровуючи малих красою українського слова – мудрого, доброго, оптимістичного. Крім того, за його словами, обмежений досвід дитини, вузьке коло знань спричиняють дитину вірити в незвичайне, сприймати казкових героїв як реальних дієвих осіб, співчувати їм. Педагог назвав казки «першими блискучими спробами» створення народної педагогіки і вважав, що навряд чи хто-небудь був би спроможний «змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу»[20]. Народні казки прилучають дитину до літературної мови, сприяють виникненню власних думок, формуванню виразного й образного мовлення, промовляючи численні повтори, звуконаслідувальні слова із таких народних казок, як «Ріпка», «Колобок», дитина вправляється у правильній вимові звуків рідної мови.

У початковому навчанні дітей К.Д.Ушинський пропонував використовувати й такі малі фольклорні жанри, як приказки, прислів’я, загадки, скоромовки, які найбільш краще сприяють розвитку дитини, зважаючи на їх простоту, привабливість форми, врахування вікових особливостей. Саме такі форми фольклору сприяють збагаченню й активізації словника дитини, засвоєнню літературних норм рідної мови, вдосконаленню вміння, висловити свою думку, виразності мовлення[21] [188].

Вищезазначені вимоги до початкового навчання дітей знайшли відображення в дитячих книжках та підручниках педагога «Дитячий світ», «Рідне слово», які стали класичними творами педагогічної літератури, увійшли до золотого фонду педагогічної науки й до сьогодні користуються попитом.

Погляди видатного педагога Костянтина Дмитровича Ушинського щодо мети, змісту, засобів, методики навчання мови в більшості збігаються із сучасними вимогами педагогічної науки і становлять практичну цінність, оскільки можуть бути успішно використані в сучасній практиці. Його ідеї щодо навчання дітей не лише витримали випробування часом, але є вагомими і сьогодні, коли наша країна постійно зазнає політичних, економічних, соціальних змін.

Дата добавления: 2015-05-24