Педагогічні погляди А.С. Макаренка

Антон Семенович Макаренко (1888-1939 рр.) — видатний український педагог, який зробив фундаменталь­ний внесок у вітчизняну і світову педагогічну науку. З його ім'ям пов'язаний важливий період розвитку теорії та практики виховання особистості дитини як індивідуальності й суб'єкта суспільних відносин. А.С. Макаренком прожито яскраве, цільне, наповнене педагогічною й літераурною творчістю життя. При всіх здобутих ним у особистій педагогічній практиці виховання молоді високих по­живних результатів, професійних досягнень та успіхів, визнанні провідних ідей, він ніколи не абсолютизував власних педагогічних поглядів та інновацій, а просто йшов творчою стежкою у постійних пошуках нових шляхів ви­ховання нової особистості.

Після закінчення Кременчуцького училища та педагогічних курсів при ньому (1905 р.), А.С. Макаренко пере­звав на посаді вчителя залізничного училища в містечку Крюково на Дніпрі. У 1917 р., закінчивши із золотою ме­даллю Полтавський учительський інститут, він спочатку керував Крюковським залізничним училищем, а потім був завідувачем початкового міського училища у м. Полта­ві. У 1920 р. за його ідеєю було організовано трудову ко­лонію для неповнолітніх правопорушників, де на практи­ці пройшла свою всебічну експериментальну апробацію розроблена та теоретично обґрунтована ним авторська си­стема виховання трудового дитячого колективу. Остання, доводячи доцільність у нових історичних умовах розвит­ку суспільства виховання дітей та підлітків в умовах фор­мування цілеспрямованого, організованого й самоврядованого дитячою колективу, передусім була спрямована про­ти застарілих у 20-ті роки XX сторіччя, але домінуючих в той час, ідей педоцентризму, а також теорії «вільного ви­ховання». На цій підставі, постійно вдосконалюючи засо­би авторської системи виховання, А.С. Макаренком було здійснено безприкладний в світовій педагогічній практиці Досвід масового перевиховування дітей-правопорушників у трудовій колонії ім. М. Горького (1920-1928 рр. під Пол­тавою, з 1926 р. у Куряжі біля Харкова) та дитячій кому­ні ім. Ф.Е. Дзержинського (1927-1935 рр., у пригороді Харкова).

Працюючи в комуні, А.С. Макаренко збагатив власну виховну систему шляхом поєднання навчання підлітків виробничою працею, започаткувавши тим самим перший досвід вітчизняної теорії та практики менеджменту освіті як нового напрямку досліджень педагогічної науки. На власному новаторському досвіді організації праці в комуні він довів, що самосвідомість громадянина, формування його моральності здобуває великого імпульсу через реальну участь кожної особистості у виробничі" праці — сільськогосподарській чи на промисловому підприємстві, при випуску необхідної продукції. Для активного включення у виробничу працю, з метою набуття підлітком здібностей як організатора, так і виконавця у пр₀. цесі суспільного виробництва, видатний педагог перебудував навчання у школі таким чином, щоб ефективно формувались політехнічні уміння, навички, економічний кругозір Підкреслюючи, що ідея «безтурботного дитинства» є шкідливою для дітей і сторонньою для здорового суспільства, через що повинна набути значення «праця-турбота», а не просто «праця-робота», він так організував взаємо­дію вихованців, коли реально здійснювалася турбота про молодших, майбутнє кожного члена колективу, свою кра­їну тощо.

У 1937 р. видатний вітчизняний педагог переїхав до м. Москви і цілком присвятив себе літературній та су­спільно-педагогічній діяльності. Так, у своїй фундамента­льній праці «Педагогічна поема» А.С. Макаренко в яскра­вій художній формі висвітлив власний досвід перевихову­вання малолітніх правопорушників у дитячих колоніях. Ним з позицій сучасності було поставлено найважливіші питання теорії виховання нового підростаючого поколін­ня, особливо ті, що стосувалися організації виховного ко­лективу та дисципліни. У книзі «Методика організації виховного процесу» знайшли відображення проблеми ство­рення колективу, самоврядування, дисципліни та режиму, перспективи і стилю роботи колективу. У статтях «Мета виховання», «Виховання характеру в школі», «Воля, мужність, цілеспрямованість» видатний український педагог-новатор обґрунтував принципи, зміст і методику організа­ції цілісного педагогічного процесу, виокремив сутність і специфіку виховання, довів необхідність диференціаД¹¹ методики викладання й методики виховання як взаємопо­в'язаних, але самостійних розділів педагогічної теорі¹ ' напрямків науково-педагогічного дослідження.

Виходячи з того, що особистість — істота соціальна, а колектив — не випадкове накопичення людей, не просто зібрання, група взаємодіючих індивідуумів, а соціальнії організм у здоровому людському суспільстві, розвиток якого підпорядковується певним закономірностям, А.С. Макаренко довів, що життя колективу — це динамічний, безперервний розвиток усього колективу і кожної особистості, важливе значення у процесі якого мають цілі і за­вдання на майбутнє, на «завтрашню радість», як той результат, що повинен принести радість і задоволення, духовне збагачення. Формування перспективних ліній (потреб, цієй, що принесуть радість) складає основу розвитку колективу, яке увійшло у педагогічну практику під назвою «системи перспективних ліній». Повноцінного, щасливого життя немає за межами колективу і суспільства. Воно є надбанням усіх і можливе лише за умов співробітництва, дружби, свободи і соціальної рівності, партнерства. У від­носинах між вихованцями колонії видатний педагог виді­ляв такі стилі: мажор — постійна готовність до дії; від­чуття власної гідності і гордості за свій колектив; спів­дружність; почуття захищеності — ніхто не має права принизити нікого; творча активність; звичка стримувати себе в рухах, словах, проявах емоцій.

Натомість, надаючи великого значення вихованню осо­бистості в колективі і через колектив, А.С. Макаренко не виключає ролі індивідуальної роботи з вихованцями, здійснення індивідуального підходу до них. З його позиції, виховувати особистість у колективі не означає втискувати її ^в шаблон, «стригти всіх під один номер, а необхідно ство­рювати умови для того, щоб кожний член колективу розви­вав індивідуальні позитивні властивості. Головна цінність колективу визначається саме тим, наскільки він дозволяє Розкрити все багатство потенційних сил і можливостей осо­бистості, стимулювати її рух і розвиток. Тому у виховній Роботі необхідно органічно поєднувати «педагогіку колек­тивної дії» з «педагогікою індивідуальної дії». Розробляючи теорію виховання дисципліни, вчений наголошував на важливості забезпечення взаємодії педагога з колективом, а не тільки з конкретною особистістю. Майстерність педагога полягає в тому, щоб поєднувати педагогічне керівництво з учнівським самоврядуванням, з наданням певних прав колективу, тобто щоб воля педагога і воля дитячого колективу були єдині. Повна самостійність в організації життя колективу, розвиток почуття відповідальності й обов'язку, господарського ставлення п всього, що відбувається у житті колективу, і одночасно наявність гри, відповідної віку — саме в цьому, за поглядами А.С. Макаренка, полягає сутність самоуправління в колективі.

Основою дисципліни є вимога, яка повинна поєднуватися з повагою до особистості вихованця. Логіка дисципліни полягає в тому, що: по-перше, кожний учень повинен бути впевненим, що дисципліна є формою для найкращого досягнення мети колективу; по-друге, дисципліна ставить кожну окрему особистість в найбільш захищену позицію, вільне положення. Однак, теоремами дисципліни є такі: інтереси колективу вище за інтереси особистості; дисцип­ліна прикрашає колектив (навіть, коли особистість робить і дещо неприємне для себе з задоволенням).

Певний внесок зробив А.С. Макаренко і в педагогіку сімейного виховання, визначивши принципи виховання дітей в сім'ї, як у первинному колективі, що висвітлено в його праці «Книга для батьків».

А.С. Макаренко дуже високо оцінював значення педа­гогіки як соціальної науки, вважав її «самою діалектич­ною та складною наукою», приділяючи значну увагу мето­дологічним проблемам педагогіки, найважливішими з яких вважав вияв об'єктивно існуючих зв'язків між метою, за­собами та результатами педагогічної діяльності. Саме ці закономірності та відповідний розділ теорії, присвячений їх аналізу, вчений визначав, як педагогічну логіку, основною вимогою якої є доцільність. Класик педагогіки наголошу­вав, що вирішального значення набуває не окремий прийом, а «логіка і дія всієї системи засобів, гармонійно організо­ваних».

Отже, провідними ознаками виховної системи А.С. Макаренка є гуманізм і оптимізм, уміння педагога бачити в кожному вихованці позитивне й проектувати в ньому найкраще; виховання особистості кожної дитини в колективі та праці; урахування індивідуальних особливостей в організації міжособистісних відносин у колективі. Основу його педагогічної спадщини складають ідеї: демок­ратизації відносин у процесі педагогічного спілкування; необхідності постійного здійснення педагогами творчих пошуків; удосконалення педагогічної майстерності вихо­вателів та батьків; педагогіки співпраці та співробітництва тощо. Загальні принципи й методи, а також провідні педагогічні ідеї А.С. Макаренка є досить актуальними й для сучасної теорії та практики вітчизняної педагогіки.

Контрольні запитання:

1. Який саме зміст вкладав А.С. Макаренко у поняття «колектив»?

2. Що складає сутність теорії трудового виховання А.С. Макаренка?

3. Які вимоги висував А.С.Макаренко перед педагогіч­ними працівниками?

4. У чому може полягати творче використання ідей А.С. Макаренка в навчально-виховному процесі сучасної школи?

5. Який внесок зроблено А.С.Макаренком в теорію та практику педагогіки?

Дата добавления: 2015-05-24