Хворим

Створення позитивних взаємовідношень між лікарем і

Деякі передумови для створення певних взаємовідношень між

лікарем і хворим діють ще перед тим, як вони вступлять в безпосередній контакт. Потрібно приймати до уваги, що хворий, який приходить до лікаря, як правило, знає про нього більше, ніж лікар про хворого. Має значення також репутація охорони здоров’я взагалі і медичного закладу зокрема, куди приходить хворий. Напруженість, незадоволення і гнів хворого, який був вимушений добиратися до лікаря невигідним транспортом, і понад це довго чекати в приймальні, поки прийде його черга, є часто механізмом генералізації аффекта, який неадекватно проявиться при зустрічі з сестрою або з лікарем, які не мають поняття про причини цього аффекта і необгрунтовано пояснюючих його ворожим відношенням до них.

Теоретичні основи в області взаємовідношень між лікарем і хворим розробив Фрейд в своїй концепції “трансфера” (“перенос”). За цією концепцією лікар підсвідомо нагадує хворому яку-небудь емоційно значну особистість з його дитинства, наприклад, батька. В залежності від того, які враження і відношення колись переважали у відношеннях хворого з батьком, в актуальному відношенні до лікаря проявиться або тенденція негативна (ворожа) або позитивна (почуття любові, довір’я). В протилежному напрямку діє антитрансфер (“протиперенос”). В даний час це первісне розуміння Фрейда вважається дуже вузьким і штучно створеним, але частково раціональним, вказуючи на можливість того, що хворому деякі елементи нашої поведінки, зовнішнього вигляду або репутації можуть нагадувати щось позитивне або негативне з його минулого життя, і в першу чергу, досвід з тими особами, які мали для нього велике емоційне значення. Крім рідних це можуть бути: бабуся і дідусь, дядьки і тітки, брати і сестри, вчителі, близькі друзі. І не тільки при взаємовідношеннях медичного персоналу і хворого, але і при кожному новому контакті що розвивається між людьми має смисл подумати про те, чому хтось, кого ми, вірогідно, бачимо вперше в житті, викликає в нас досить виразні почуття симпатії або антипатії, кого з нашого минулого чимось вони нагадують. Якщо ми будемо мати у вигляді такий “вантаж минулого” це може нам допомогти більш реально зрозуміти і справитись з ситуаціями, пов’язаними з відношеннями до інших людей.

Треба нагадати також про можливості дії “переносу естетичного стереотипу”. Красиві люди скоріше викликають симпатію і довір’я, некрасиві – скоріше антипатію і невпевненість. Цей елемент традиційно появляється уже в байках у фігурах потворної чарівниці і прекрасного принца. Уявлення про красоту так пов’язується з хорошими якостями, потворність – зі злом. Не дивлячись на те, що це припущення необгрунтоване, воно підсвідомо виявляє досить сильну дію: ззовні симпатичний хворий викликає у лікаря більше симпатії, навіть якщо в дійсності він вимагає менше допомоги, ніж хворий, який викликає своїм зовнішнім виглядом антипатію. І навпаки, лікар, який діє естетично позитивно, викликає більше довір’я.

При встановленні контакту з хворим має значення перше враження, яке склалось хворим про лікаря. При цьому виявляє вплив загальна атмосфера медичного закладу і поведінка всіх його працівників: швейцара, допоміжного персоналу, адміністративних працівників, сестри при прийомі і при запису хворого, при першому контакті з лікарем у хворого повинно скластися враження, що лікар хоче йому допомогти. Лікар зобов’язаний, не дивлячись на те, що він поспішає і зайнятий істотною стороною своєї роботи, володіти собою до такого ступеня, щоб були збережені всі звичайні норми суспільного контакту. Це значить, що він повинен особисто представитись хворому, якщо він не знайомий з ним, і подати йому руку. Така поведінка заспокоює хворого, дає йому відчуття безпеки і підсилює його свідомість власної достойності. Значення першого враження в розвитку відношень між лікарем і хворим підкреслює ряд авторів.

Однією з передумов для розвитку позитивного відношення є надання хворому психічної вентиляції, тобто можливості вільної, не перерваної розповіді про його переживання, проблеми, скарги, турботи і побоювання. І навіть якщо лікар вирішує дати хворому обмежений час для того, він не повинен показувати вигляду, що дуже зайнятий, хоч би в дійсності так і було. Лікар повинен своєю особистістю “резонувати на висловлювання хворого”. Якщо хворому не буде в певній мірі представлена можливість психічної вентиляції, хворий часто жаліється, що лікар його “взагалі не вислухав”, а деколи навіть має відчуття, що він не був обстежений за всіма правилами, хоч в дійсності з соматичної сторони і було зроблено все необхідне. Зі сторони хворого при цьому проявляється незадоволення тим, що ним нехтують, як особистістю. Говірливий хворий, за термінологією Юнга екстравертний тип, легше добивається психічної вентиляції, більш того він навіть зацікавлює лікаря своєю розповіддю, якщо вона буває цікавою. Але фактично велику необхідність в психічній вентиляції випробовує скритий, інтравертний тип, який в наслідок несміливості, сорому або перебільшення скромності скриває свої проблеми, скарги, а деколи симптоми захворювання. Внаслідок цього може деколи статися так, що лікар його обстежує і лікує на основі поверхневих інформацій. В практиці, проте, дуже важко погодити вимогу мінімальної психічної вентиляції хворого з часом лікаря.

Основним компонентом відношення хворого до лікаря є довір’я. Але набуття довір’я не витікає тільки з психологічної сторони відношень лікаря і хворого, а має також і більш широку, суспільну сторону. Лікар може набути довір’я хворого і встановити з ним в основному позитивний контакт, якщо задовольнить його необгрунтовану вимогу про встановлення або рекомендації непрацездатності. Він може цим сприяти тому, що хворі такого типу будуть звертатися власне до нього і “довір’я” до нього зросте. Розвиток таких відношень переважно витікає з взаємного задоволення інтересів, з однієї сторони – лікаря, з другої сторони – хворих, які можуть виявити лікарю яку-небудь послугу, наприклад, використати свою професію (ремонтні роботи, ремісники, працівники торгової сітки і ін.). Якщо подібних випадків стає дуже багато, то від цього страждає дієве і фактично необхідне дослідження і лікування всіх хворих, яке повинно проводитись в першу чергу з точки зору їх захворювання, а не в залежності від їх суспільного положення або можливостей.

Інше положення в цьому напрямку спостерігається в країнах, де взаємовідношення лікаря і хворого мають відкритий характер купівлі – продажу (market transaction). Правила таких взаємовідношень наперед відомі, вони опубліковані в прейскурантах медичних маніпуляцій і закріплені в письмовому або усному контракті, які заключають лікар і хворий на час надання лікувальної допомоги. Психотерапевти в цих умовах відкрито говорять про значення великих і регулярно виплачуваних гонорарів для успішного лікування неврозів.

Практична психологічна проблема виникає в тих випадках, коли лікар замітить, що взаємовідношення між ним і хворим розвиваються в несприятливому відношенні. Тоді лікарю не залишається нічого іншого, як вести себе стримано, терпеливо, не піддаватися на провокації, не провокувати самому і старатися спокоєм і розумінням поступово завойовувати довір’я хворого. Створюємо, таким чином, так званий корегуючий досвід, тобто негативні прояви хворого корегуємо при допомозі власних позитивних проявів, наприклад, терплячістю, тактом і толерантністю. І, навпаки, стереотипна, до цих пір, на жаль, часто стихійна, “природна” реакція – злом на зло, іронією на іронію, безпомічністю на безпомічність, депресією на депресію – підсилює порочне і проблематичне відношення хворого і можливості конфліктів і непорозумінь зростають. Така поведінка відповідним чином характеризує вираження: “підливати масло в огонь”. При цьому власне така “природна” реакція представляє даремну трату часу, в той час як протилежний підхід, тобто приймати хворого таким, яким він є, економить час лікаря і медичних працівників, хоч і вимагає більшого самовладання і більш глибшого знання взаємозв’язків і значення коригуючого досвіду.

Дата добавления: 2015-05-07