Госпіталізм та психічна депривація

Госпіталізм і психічна депривація є психологічні феномени, які розвиваються у дорослих людей і дітей внаслідок тривалого перебування поза сім'’ю, а саме – в лікарнях, будинках немовляти, тижневих дитячих яслах.

Госпіталізм розвивається у дорослих, але частіше похилого віку, а явища психічної депривації у дітей.

Фактори які сприяють їх виникненню: бідний психічний клімат в середовищі, недостатність людської уваги до дитини чи хворого, недостатність емоційного прояву із сторони обслуговуючого персонала. Ці фактори викликають у дітей, так звану психічну депривацію, яка проявляється пасивністю затримуючого розвитку у них навичок спритності і розумових здібностей. Як наслідки – прояви психічного регресу. Дитина ніби повертається в минулий етап свого розвитку: втрачає деякі уже здобуті навички, наприклад гігієнічні, такі як підтримування чистоти тіла, самостійне виконання сечовиділення і дефекації, втрачають уміння самостійно одягатись, не розвивають мовних навиків, розмовляють менше і гірше, не вміють бавитись у ігри.

З емоційної сторни діти реагують:

А) депресією, нудьгою і плачем;

Б) шумним, злобним протестом, біготнею, пошуками матері;

В) аутизмом, замкнутістю, не “пізнає” маму, яка її відвідує. Це є підсвідоме витіснення – дитина безсвідомо “карає” маму за те, що вона її залишила;

Г) утилітарне відношення до факту госпіталізації. Дитина починає вимагати до себе багато уваги, бо вона “хвора”, або не бажає виписуватись із лікарні, щоб іти в школу;

Д) отупілість, котра в більшості випадків має риси прояву моторного регресу: монотонні, стереотипні кивальні рухи, смоктання пальців, неартикулярні звуки і інші неадекватні прояви моторної активності, котрі не відповідають віку дитини.

Госпіталізм частіше розвивається у людей похилого віку, які перебувають у лікарні на стаціонарному лікуванні тривалий час (наприклад у туберкульозній, або психіатричній) і які втратили зв’язок з сім’ями. Після виписки з лікарні їм нема до кого повернутись, або сімейні обставини є несприятливими. Тривала госпіталізація може призвести до соціальної дезадаптації, Людина втрачає навички ділового спілкування, різко знижується здатність до самообслуговування. Пролікований хворий боїться одинокості, втрати того мінімуму контактів, які є в лікарні (з лікарями, медсестрами і іншими хворими – особливо молодими).

Госпіталізм є фактором підвищення рівня суїцидності. Дезадактовані хворі після виписки з лікарні нерідко роблять спроби самогубства.

Госпіталізм і феномен психічної депривації є медико-соціальною проблемою. Без вирішення соціального аспекта цю проблему розрішити неможливо. Лікар повинен психологічно підготувати хворого до виписки, а також прийняти всі заходи щодо профілактики психічної депривації у дітей (разом з психологами і педагогами).

Психологія медичного працівника. Основні мотиви вибору професії медика.

1. Частина молоді вибирає медицину в результаті свідомої зацікавленості цим фахом на основі попереднього потягу до біологічних наук.

2. Значну роль відіграють професійні традиції сім’ї (сімейні династії). Саме ця група майбутніх медичних працівників найбільш глибоко і всесторонньо усвідомлюють всю відповідальність і труднощі, пов’язані з вибраною професією.

3. Незначна частина молодих людей вибирає цю професію тому, що самі перенесли серйозну хворобу, або спостерігали її у своїх близьких і дійшли висновку присвятити своє життя допомозі хворим за покликанням. Саме цей контингент найбільш відданий своїй професії.

4. Частина молоді вибирає професію медика тому, що має належні передумови для навчання (добрі здібності, достатній рівень інтелекту), але не має певного таланта в іншій області (художника, музиканта, архітектора, математичних здібностей тощо).

5. Незначна частина молоді вирішує здобути медичну освіту для того, щоб мати будь-яку професійну освіту і “зайняти час” після закінчення загальноосвітньої школи. Чи будуть вони в майбутньому працювати за фахом, ці молоді люди особливо не задумуються. Здебільшого такі студенти навчаються посередньо, природньої потреби у грунтовному засвоєнні фахових знань і практичних навичок у них немає.

Вибираючи професію медика, молода людина повинна усвідомити важливість свого вибору і майбутні наслідки для себе і хворих людей, котрим вона повинна буде допомагати. Необхідно самокритично оцінити мотиви, які спонукають іти у медицину і свої психологічні якості. Якщо у молодої людини немає внутрішнього потягу до медичної діяльності, або її психічний склад не відповідає належним потребам, такій людині у медицині робити нічого. Вона зіпсує своє життя (або його частину – потім прийдеться перекваліфіковуватись), і, головне, може нашкодити хворим людям та заплямувати медицину, а значить і інших медиків.

Вимоги до особистості медичної сестри. Молода людина, котра вирішила присвятити себе медицині, повинна усвідомити, що професія медика покладає на неї обов’язок стати в майбутньому духівником, вчителем і цілителем хворих і немічних людей, а також їх родичів і близьких. Медична сестра, яка під час виконання своїх професійних обов’язків є найбільш близькою до хворого і його родичів, повинна уміти професійно і делікатно підтримувати належний душевний стан пацієнта і його близьких. Медична сестра повинна своїми словами, інструкціями, а, головне, своїми діями і особистим прикладом постійно вчити хворих і їх родичів боротись з недугами, дотримуватись вимог режиму, проводити в життя принципи реабілітації, реадаптації і профілактики. Нарешті, медична сестра повинна стати цілителем хворих, а не механічним виконавцем призначень лікаря. Медична сестра повинна завжди пам’ятати, що лікують не медикаменти і маніпуляції, а, саме, медики як особистості за допомогою медикаментів, маніпуляцій, оперативних втручань і головна роль в лікувальному процесі належить саме особистості медиків.

1. Одним із найважливіших складових особистості медичної сестри є внутрішня потреба допомогти хворим, немічним, калікам, а також їх родичам і близьким. Без наявності цієї внутрішньої потреби медична сестра не стане духівником, вчителем і цілителем, а, у кращому випадку стане “людиною у футлярі”, ”живим роботом”, що автоматично виконує призначення і вказівки лікаря.

2. Якіснє і осмислене виконання своїх професійних обов’язків медичною сестрою обов’язково передбачає високий професіоналізм, складовими частинами якого є глибокі знання, уміння і володіння практичними навичками. Під час навчання в училищі або на сестринському факультеті вузу майбутні медичні сестри отримують лише базову освіту. Після отримання сестринської освіти необхідно удосконалювати свої знання і вміння протягом усієї своєї професійної діяльності. Медицина, як наука і практика, постійно розвивається і ускладнюється, постійно з’являються нові методи діагностики і лікування, а тому медична сестра повинна іти в ногу з часом і новими вимогами. Медик, який не дбає про постійне підвищення свого професійного рівня, обов’язково відстає від життя.

3. Високий професіоналізм медичної сестри в обов’язковому порядку органічно включає в себе дисциплінованість і організованість. На медичну сестру лягає висока нагрузка. Необхідно своєчасно і якісно виконати безліч призначень лікаря, приділити хворим належну увагу. Саме такі якості особистості як дисциплінованість і організованість допомагають медичній сестрі справитись із своїми обов’язками.

4. Високий професіоналізм в поєднанні з дисциплінованістю і організованістю повинні органічно поєднуватись з душевністю, емпатією, співпереживанням і ввічливістю. Належні задатки цих душевних якостей повинні бути вродженими, імітація їх рано чи пізно обов’язково виявиться. Проте медична сестра не повинна надіятись лише на вроджені задатки цих якостей, їх необхідно постійно розвивати і удосконалювати. Медична сестра повинна пам’ятати що між емоціями, які виникають до об’єкта, і діями щодо цього об’єкта завжди є взаємозв’язок. Психологи встановили, що ми любимо того, кому робимо добро і ненавидимо того, кому робимо зло. Отже душевність, співпереживання, ввічливість та інші чесноти необхідно постійно розвивати і активно ними користуватись.

5. Високий професіоналізм “омертвиться”, якщо не буде поєднуватись з умінням належного ділового і, в той же час, душевного спілкування з хворими та їх родичами. Уміння вступити в мовне і невербальне спілкування, вислухати хворого, підбадьорити його, посилити надію на благоприємний вихід із ситуації є невід’ємною частиною професіограми медичної сестри. Одна і та ж пігулка, яку медична сестра подасть із підбадьорюючою посмішкою подіє значно краще, ніж коли її тицьнуть хворому з “холодним”, або, ще гірше, презирливим поглядом. Медична сестра завжди повинна пам’ятати, що тепле, підбадьорююче слово діє не менше, а, нерідко, і більше, ніж призначені ліки.

6. Медична сестра є членом медичного колективу і працює з хворими. Всі люди відрізняються за характером, а нервова система хворих ще й виснажена хворобою. Ось чому під час виконання професійних обов’язків медичною сестрою і інколи можуть виникати конфлікти з хворими. Вміння вдало розрядити обстановку, не допустити і своєчасно погасити конфлікт є невід’ємною складовою професіограми медичної сестри. За цих обставин медична сестра повинна проявити, з однієї сторони, делікатність і душевність, а з іншої – принциповість і рішучість. В любій обстановці медична сестра повинна продемонструвати вихованість, витримку, повагу до опонента і самоповагу. Медична сестра не повинна надмірно реагувати на примхи і несуттєві зауваження хворого, які свідчать про астенізацію його нервової системи, але, в той же час, медична сестра повинна вміти відстояти свою гідність, пам’ятаючи що вона, як медик, є духівником, учителем і цілителем, а не безсловесним і безправним попихачем.

7. Важливою складовою частиною професіограми медичної сестри є володіння принципами медичної етики, деонтології, психогігієни і психопрофілактики.

9. Має велике значення довіра хворого до медика психологічна сторона взаємостосунків. Кваліфікація медика є лише інструментом, застосування як, з більшим або меншим ефектом, залежить від інших сторін особистості медика.

10. Для прояву довіри велике значення має перше враження. Перше враження необхідно підтримувати. Тут значення має не лише вербальне спілкування, а в більшій мірі невербальне (відповідна міміка, жестикуляція, тон голосу). Грає свою роль і зовнішній вигляд: якщо хворий бачить медика неохайного, або невиспаного тощо, то віра в медика знижується. Хворий підсвідомо розуміє, що якщо людина не турбується про себе, то вона не може турбуватись і про інших.

11. Внутрішня культура, етика і тактовність медика. Наприклад, бувають ситуації коли можна проявити почуття гумору, але без тіні іронії і цинізму згідно принципу: “сміятись разом з хворим, але інколи над хворим”. Потрібно пам’ятати, що є хворі, котрі не переносять гумору навіть з добрими намірами і розуміють його як неповагу і приниження.

12. Почуття відповідальності. Приймаючи кожен раз серйозне рішення медик повинен уявити і критично оцінити результати його для здоров’я і життя хворого.

13. Гармонійність особистості медика. Врівноваженість і самоконтроль. Медик повинен виховувати особливості своєї особистості,

по–перше, спостерігаючи за реакцією на свою поведінку безпосередньо (по розмові, оцінці міміки, жестів хворим) і, по-друге, опосередковано, коли оцінку своєї поведінки він дізнається від колег (з боку видніше).

14. Турбота про своє добре ім’я. Медичний працівник втрачає авторитет, коли створюється враження, що він є тим, кого називають “поганою, або важкою людиною”. Наприклад, зверхня поведінка, недоречна іронія, підлабузництво до начальства, несприймання критики, пустослів’я, злорадство, ігнорування порад досвідчених колег.

Ілюзії і де ілюзії. Молоді люди часто схильні до ілюзій і переоцінки своїх можливостей. Як і більшість людей медики-початківці, як правило, вважають медицину всесильною. Такі люди при зустрічі з практичною медициною переживають деілюзію - розчарування. Сучасна медицина може успішно лікувати лише гострі патологічні стани, а не вилікувати всіх людей на всіх етапах хвороби. Проте, гіпертрофія деілюзії є шкідливою. Медик перестає бачити хворого, а лише фіксує “випадки з практики”. Медики з надмірною самооцінкою лідерів починають переживати, що вони не можуть внести вирішальну особисту заслугу в умовах колективної роботи (бригада реанімаційного відділення, етапне лікування інфаркта міокарда і т.п.). У деяких молодих медиків при невдачах опускаються руки. Певна частина звикається з тим, що вони “не боги” і тоді перестають критично самооцінювати чи все можливе вони зробили для допомоги хворому. У частини молодих медиків розвиваються підвищені незадоволення та нервозність по відношенню до хворих, а також колег і вони викликають у інших антипатію, псують собі та іншим життя.

Професійна психічна деформація. Кожна професія може сприяти розвитку людини і удосконалювати її особисті якості на користь суспільства. Але професія може також і деформувати душевні якості людини.

Схильність до професійної деформації особливо часто спостерігається у певних професій, представники яких володіють мало контрольованою і трудно обмеженою владою. Від рішень і волі цих людей залежить гідність та існування, здоров’я і навіть життя інших людей, як це буває у вчителів, суддів, працівників правоохоронних органів, а також у лікарів і медичних працівників.

Медик володіє певною владою над хворим, отже у нього також є високий ризик щодо розвитку і психічної деформації. Владу належить використовувати лише з доброю метою.

До кожної спеціальності потрібно адаптуватись. Майбутні медики повинні адаптуватись до нових незвичних умов, які іншим не під силу (робота з трупами і трупним матеріалом, вигляд крові, тяжких травм, травматичних операцій, спостереження за стражданнями і смертю хворих, експериментами на тваринах і т.п.). При цьому важливо не втратити душевних якостей. Адже професійна деформація розвивається, як правило, поступово і непомітно саме на етапі професійної адаптації.

Спочатку студенти досить емоційно переживають стикання з вищезгаданими факторами які є невіддільні від отримання медичної освіти. Потім вони звикають і поступово розвивається емоційна гіпестезія і навіть байдужість. Не можна проявити неповагу до покійників і трупного матеріалу, не можна проводити експерименти на тваринах без глибокої анестезії і заради лише однієї цікавості.

Проявом професійної деформації є і поведінка і вирази медичних працівників, якщо під впливом звички проявляються черствість по відношенню до хворих в такому ступені, що у не медиків складається враження бездушності і навіть цинізму. Наприклад факт, що лікар і медична сестра не вважають потрібним відгородити хоч би ширмою помираючого хворого в багатомісній палаті. Медичним сестрам і лікарям не заважають великі палати. В них інколи легше справлятись з роботою, хворі самі спостерігають один за одним і допомагають один одному більше, ніж в малих палатах. Але цей стан може травмувати психіку хворих. Вондречек афористично описує: “Страшно перебувати у палаті, де один їсть, другий стогне, третій справляє дефекацію, а четвертий помирає”. Деякі хворі до цього швидко звикають. Але вираз Достоєвського про те, що “людина – це істота, котра до всього звикає” не можна бездушно застосовувати в житті і коли є найменша можливість необхідно усунути психотравмуючу ситуацію.

Все, що зв’язано з професійною деформацією, має психологічне значення. Причиною її є не погані наміри або бажання шкодити хворому. Це не є садизм, а погана неусвідомлена звичка, яка виробилась на протязі тривалого часу. Вона проявляється в своєрідному професійному жаргоні. Наприклад, розмова, коли один медик, котрий іде з роботи “передає” своїх хворих іншому: “Що у тебе тут є?” “Чотири шлунка, три жовчних міхура і один камінь в нирці”.

Інколи деформація проявляється у вигляді професійного захоплення патологією. Наприклад, вираз професора, “Погляньте, колеги, яка прекрасна сифілітична виразка!” або рентгенолога “Я уже давно не бачив таку чудову каверну!”.

Інертність професійної деформації значною мірою утримується внаслідок історичної традиції професії медика і його положення в суспільстві. В минулому медик був не лише цілителем, учителем, духівником, але також і магом-чарівником і володарем. Це положення в теперішні часи дещо видозмінилось, але у своїй сутності залишилось. Раніше людей буквально зачаровували знахарі, відьмаки-цілителі, провидці долі. Зараз людей також зачаровують можливості сучасного прогресу в області медичної апаратури, технологій, нових “модних” препаратів, особливо ефектні рекламні повідомлення в телепередачах і пресі. Проте, чим менше глядач або читач розуміє фактичну сторону цього процесу, тим більше його потрясає зовнішня “магічна” сторона. Магічний наліт, підсвідоме відчуття влади над людиною, яка шукала і до теперішнього часу шукає у медиків останнього захисту, залишили в психології медичних працівників пережитки, які інколи мають навіть кастовий характер. Адже психологами встановлено, що у більшості людей є неусвідомлений потяг до влади над іншими людьми. Такі медики відносяться до хворих зневажливо, а інколи навіть не помічають хворого, або відносяться до нього як до речей. В поведінці і жестах таких медиків видно явну демонстративну відсутність інтересу до хворого, особливо як до особистості, до людини. Інколи він навіть ігнорує хворого і є грубим по відношенню до нього. Деякі медики бажають створити стобі авторитет і роблять вигляд, або підкреслюють що вони страшенно зайняті: “Вас багато, а я один”. Проте потрібно відмітити, що такий суворий і надмінний тип поведінки інколи може спричиняти мобілізуючу і навіть терапевтичну дію на простих і примітивних хворих, які вбачають в особі медика майже бога. Такий метод свідомо або підсвідомо використовують більшість шарлатанів. Але така поведінка медика викликає у більшості хворих відразу і недовір’я.

Ось чому потрібно стежити за тим, щоб підсвідома професійна психічна деформація, яка безконтрольно розвивається, не стала одним із факторів від’ємного психологічного впливу на хворих.

Основні якості особистості медика:

морально-вольові – співчуття, доброзичливість, совість, щирість, оптимізм, чесність, самовідданість, трудолюбство, терпіння, ввічливість, уважність, ніжність, лагідність, мужність, рішучість, скромність, принциповість, почуття власної гідності, ініціативність, дисциплінованість, вимогливість до себе і оточуючих; естетичні – акуратність, охайність, потяг до краси, непримиримість до огидного і “сірості” в побуті, прагнення прикрашати умови, в яких перебуває хворий; інтелектувально-пізнавальні - ерудованість, спостережливість, логічність, прагнення пізнати сутність явища, систематичне підвищення рівня професійних знань і кваліфікації, уміння бути уважним співбесідником, комунікабельним у спілкуванні з пацієнтами та їх родичами, здібність осмислювати отриману інформацію з виділенням головного і ефективно використовувати їх в лікувально-профілактичному процесі.

Ці позитивні якості прикрашають кожну людину, але у випадках, котрі стосуються медика – це професійні якості. Так, слюсар чи тракторист може проявити ніжність і ласку, в основному, в позаслужбовій обстановці, а для медичної сестри – це невід’ємні службові якості.

Дата добавления: 2015-05-07