Ятропатогенія

Утома.

В зв’язку з великою вимогливістю, відповідальністю, умовами часу (праця по змінах), пред’явленими до медичних професій, утома не є рідкістю як в роботі лікаря, так і медичної сестри. Питання, до якої міри удасться обмежити умови для розвитку надмірного стомлення, в значній мірі залежить від організації роботи в охороні здоров’я, від розподілення кадрів і від життєвого стилю кожного медичного працівника. Якщо медичний працівник не позбавиться від утоми через декілька годин після роботи, то говоримо про виснаження сил. Обставини виникнення, фізіологічна і психологічна сторони стомлення дуже складні і у теоретичних питаннях тут не має поки що єдиної думки. Цими проблемами глибоко займається фізіологія і психологія праці. З фізіологічної точки зору для розвитку утоми має значення тривалість, інтенсивність, регулярність і монотонність трудового процесу і фізичні умови праці (температура, вологість повітр’я, кількість вуглекислого газу, шум, характер освітлення). З психологічної точки зору важливе відношення до роботи, мотивація цього відношення, взаємовідношення з співпрацівниками, особисте життя і проблеми, які не пов’язані з роботою. Для працівників любих спеціальностей, а тим більше для працівників охорони здоров’я, важливе правило – приступити до роботи відпочилим і свіжим. Медичний працівник повинен уважно слідкувати за тим, щоб це правило не порушувалося через недбалість і безвідповідальність. По різному оцінюється стомленість жінки-лікаря, яка турбується про маленьку дитину, і утому працівника, відпочити якому помішало перебування в приємній нічній компанії. Кожен працівник повинен би володіти здатністю реально оцінювати свою індивідуальну опірність і не перевищує її меж.

Стомлюваність має своїм наслідком зниження і гальмування продуктивності праці, помилки незадоволення результатами праці нетерплячість, конфлікти, а в крайньому випадку і шкідливі наслідки для хворого.

Профілактика стомлення полягає в дотриманні правил психічної гігієни (див. про це відповідний розділ).

Чим більше збільшується кількість нових відомостей і можливостей

медицини, чим різноманітнішими стають наші методи, тим більша відповідальність лікаря і тим більша можливість того, що лікар в результаті якої-небудь неусвідомленості спричинить хворому шкоду (Йорес). Ятропатогенія, скорочено ятрогенія (iatros = лікар, gennao = робити, виробляти) – це такий спосіб дослідження, лікування або проведення профілактичних заходів, в результаті яких лікар спричинює шкоду здоров’ю хворого. В більш широкому смислі слова мова іде про нанесення шкоди хворому медичним працівником. В цьому зв’язку вживається також термін соррорігенія, тобто шкода нанесена медичною сестрою (sorror =сестра), також як і в інших галузях вживаються терміни дидактогенія або педагогенія, тобто нанесення шкоди учневі педагогом в процесі навчання.

Розрізняємо ятрогенію соматичну, про яку може йти мова про спричинення шкоди ліками (наприклад: алергічні реакції після застосування антибіотиків), механічними маніпуляціями (хірургічні операції), опроміненням (рентгенологічні дослідження і рентгенотерапія) і ін. Соматична ятрогенія, яка виникла не з вини медичних працівників, може статися в результаті неясностей і невирішених проблем, які витікають з сучасного рівня розвитку медицини, а також внаслідок незвичайної і раптової патологічної реактивності хворого, наприклад, на медикаменти, які в інших випадках не викликають ускладнень. В галузі соматичної ятрогенії відносно легше встановити причину ураження, ніж при психічній ятрогенії. Деколи буває очевидним, що вони пов’язані з недостатньою кваліфікацією лікаря. Але вони можуть до певної міри витікати з особистості лікаря, його темпераменту і характеру, а також з його моментального психічного стану, наприклад, нездатності концентрувати увагу при втомі і поспішності. Причина шкідливої дії невдало підібраного лікувального засобу полягає в перш за все не в самому засобі, а в тому, хто його призначив. Відкритий розбір помилок в практиці охорони здоров’я приведений спеціалістами, являється необхідним для профілактики ятрогенії. Більрот дуже виразно формулює цю вимогу: “Тільки слабкі духом, хвастуни і прибиті життям люди бояться відкрито говорити про помилки, яких вони допустились. Хто має в собі силу робити справу краще, той не боїться визнати свої помилки”. Якщо у якого-небудь медичного працівника кількість помилок зростає, доречно, щоб його начальник оцінив можливі психологічні причини цієї ситуації перш за все, ніж зважиться удатися до відкритих зауважень і дисциплінарних мір. У деяких медичних працівників при цьому виявляються утруднення в особистому або сімейному житті, квартирні або фінансові проблеми, а інтерес, розуміння і підтримка оточуючих можуть допомогти полегшити їм переборювання кризи.

Психічна ятропатогенія являється типом психогенії. Психогенія означає психогенний механізм розвитку захворювання, тобто розвиток хвороби, який обумовлений психічними впливами і враженнями, фізіологічно – в загальному – за допомогою вищої нервової діяльності людини. Психічна ятрогенія включає в себе шкідливий психічний вплив лікаря на хворого. Ми повинні вказати тут на значення слова і всіх засобів контактів між людьми, які діють не тільки на психіку, але і на весь організм хворого. Йорес підкреслює, що лікар зобов’язаний звертатися з своїми словами обережно, економно, цілеспрямовано і продумано. Бехтерєв вказує, що у хворих “емоції очікування” підвищують готовність до виникнення нових умовних рефлексів. Можна сказати, що хворий живе в стані емоційної двобічності, половинчатості: в ньому чергуються почуття надії і довір’я з відчуттям страху і невпевненості. В значній мірі від впливу оточуючого середовища залежить, який з цих компонентів переважить. Отже, ятрогенія являється якоюсь “від’ємною психотерапією”, лікар і медичний працівник діють не як медикаменти, а як отрута.

В другому розділі (хворий лікар) ми вказували на те, що від невпевненості і страху не захищають навіть наявні знання медицини. Але з іншої сторони це не виключає можливості, що реальний погляд навіть на важку хворобу в інформованої і психічно врівноваженої людини допомагає їй перенести хворобу спокійно і терпеливо, і використати яку-небудь діяльність, наскільки це дозволяє хвороба, в якості захисту проти депресії і легкодухості.

Джерела ятрогенії можна шукати в наступних областях:

А) деякі ситуації і обставини: невірно проведене медичне навчання і популяризація даних медичної науки може стати колективним джерелом психічної ятрогенії.

Проводячи санітарно-освітню роботу не можна без цілеспрямованого відбору описувати ознаки захворювання і не можна давати повний об’єктивний опис лікування. Необхідно зосередити увагу лише на тих фактах і обставинах, які можуть допомогти особам, які не мають медичної освіти, отримати реальне уявлення про захворювання і необхідні дані про те, як попередити захворювання. Перед слухачами, які не мають медичної освіти, не можна розбирати диференціальний діагноз навіть тоді, коли вони задають питання, які торкаються їх особистих ознак і скарг, але вся картина захворювання і його лікування невідомі. Такі пояснення можна давати під час індивідуальної санітарно-просвітницької роботи серед хворих і здорових осіб.

Профілактичні огляди на заводах, огляди призовників, донорів, спортсменів, майбутніх матерів. Мова йде, отже, про заходи, метою яких є зміцнення здоров’я населення. Часто при цьому виявляються випадкові, які не мають ніякого значення відхилення від норми, наприклад, незначні відхилення на електрокардіограмі, незначні гінекологічні або неврологічні ознаки і їм подібні. Якщо досліджуваний дізнається про ці відхилення, то йому необхідно зразу ж пояснити, що вони не мають ніякого значення; в протилежному випадку досліджуваний міг би для себе зробити висновок, що ці відхилення дуже серйозні і що власне тому йому про них нічого не сказали. Профілактичні огляди, проте, краще проводити так, щоб досліджуваний зовсім не дізнався про ці незначні відхилення.

Психотравмуючі впливи “медичного лабіринту”. Хворий звертається за медичною допомогою, але його направляють від одного лікаря до іншого, кругом йому говорять, що він “відноситься до іншого лікаря”, з різним ступенем ввічливості йому відказують в допомозі. У хворого наростає відчуття невдоволення, напруги, гніву, він боїться, що його захворювання внаслідок цього стане запущеним і важче буде його вилікувати. Контакт такого хворого з медичним закладом носить переважно адміністративний характер, у нього на руках накопичуються різні довідки і формальні рекомендації.

На протязі хвороби хворий може зустрітися з різними типами ятрогенії (Шіпковенскі):

Етіологічна ятрогенія, наприклад, ятрогенія внаслідок переоцінювання спадковості (erbbiologische latrogenie). Висловлена лікарем фраза “це спадкове” викликає у хворого безнадійність, побоювання, що і в інших членів сім’ї буде те ж саме. Органолокальна ятрогенія виникає там, де лікар пояснює нерозпізнаний невроз, тобто функціональне, психогенне захворювання, як органічний локальний процес в головному мозку, наприклад, тромбоз судин головного мозку. Мова йде про форму діагностичної ятрогенії, коли необгрунтований, пізніше невдало змінюваний діагноз, стає джерелом психічної травматизації хворого.

Афористично це виразив Карл Краус: “Найбільш поширеним захворюванням являється діагноз”. В якості прикладу наводиться випадок 56-річної жінки, яка на протязі 13 років лежала в ліжку, боячись смерті, поки не було встановлено, що первинний діагноз міокардиту був необгрунтованим. Після проведеної психотерапії вона почала ходити (206). Серце і органи кровообігу часто є психологічним центром ятрогенії. При вимірюванні кров’яного тиску лікар часто висловлює підозру на гіпертонічну хворобу, не виміривши повторно кров’яного тиску і не приймаючи до уваги, що хворий з функціональною кардіоваскулярною лабільністю при першому відвідуванні лікаря в зв’язку з підвищеною емоційною напругою може реагувати підвищеним кров’яним тиском, у деяких з цих “гіпертоніків” один раз в житті виявили кров’яний тиск 150/30 мм рт.ст. і вони уже відчувають себе повністю виключеними з життя. Але і для хворих з вираженою гіпертонією їх суб’ктивні переживання і розвиток їх життєвих ситуацій являються небайдужими. За даними Лурія (152), багато хворих з фіксованою гіпертонією з високими цифрами кров’яного тиску живуть досить спокійно до цих пір, поки їх увага не концентрується на високому тиску.

Деяких хворих зовсім даремно знайомлять з даними електрокардіограми. Їх пригнічує виявлення на електрокардіограмі, наприклад, естраситолів, які можуть і не бути ознакою серйозного захворювання, але своєю виразністю звертають на себе увагу хворого.

Діагноз артеріосклерозу не завжди буває надійно обгрунтованим. За даними Банщікова з 155 хворих, виписаних з лікарні з цим діагнозом, 85% через 5-10 років після виходу з лікарні були працездатними. Мова у них йшла, очевидно, про невроз.

Необгрунтований діагноз розсіяного склерозу головного мозку також може стати джерелом ятрогенії, особливо тому, що диференціальний діагноз цього захворювання часто дуже важкий, і наслідки хвороби в зв’язку з її хронічним протіканням і рецидивами дуже серйозні для хворого.

За Шипковенським між реальною небезпекою для здоров”я і життя хворого і ятрогенним шляхом викликаної нозофобії (нав’язливим страхом перед захворюванням) і гіпохондрією (фізичними ознаками без органічної основи) наявні в принципі зворотно – пропорціональні відношення.

Страх перед небезпечним захворюванням значно рідше отримують люди які фактично страждають цим захворюванням, ніж депресивні невротики які не мають раціональної причини для своїх побоювань, фобій і гіпохондрії. Автор повідомляє, що за свою 30 –річну практику він зустрів лише одного хворого, який відчував страх перед пухлиною мозку, яка згодом у нього була виявлена. Але він зустрічав багато хворих, які відчували нічим необгрунтований страх перед пухлиною. Більшість хворих, які страждали органічними захворюваннями, поступово привикають до свого захворювання. Часто у них виникає страх перед іншим захворюванням, а не перед тим, яким вони страждають, наприклад, хворий з пороком серця або з виразкою шлунку боїться раку або психозу.

Деякі слова діють на хворого, можна сказати, “токсично”, в першу чергу це такі вирази, як “інфаркт, параліч, пухлина, рак, шизофренія”. Тому краще уникати цих виразів. Деколи джерелом ятрогенії бувають неясні висловлювання лікаря.

Мова йде про якесь “профілактичне спростування тривоги”, яке фактично нагадує про можливість, про яку хворий навіть і не думав і яка може і не бути вірогідною.

Давиденков, Конечний і інші правильно стверджують, що в розмові з хворим не можна застосовувати спрощеної термінології з області вчення про вищу нервову діяльність. Давиденков описує хворого з фобіями перед органічним захворюванням головного мозку, причиною яких було висловлювання лікаря, що у нього "зірвані клітини кори головного мозку”.

Експериментальна ятрогенія (Вілер, Вільямсон, Кохен), уявляє собою цікаву, але з точки зору медичної етики проблематичну дисципліну. Електрокардіограма була зроблена здоровим особам, яким потім сказали, що її дані свідчать про порушення серцевого м’язу, хоч останній був повністю нормальним. Ятрогенне порушення (невроз) виникло лише у тих осіб, які уже раніше страждали невротичними розладами.

Як уже було сказано вище, неправильне пояснення незначних відхилень від норми може викликати діагностичну ятрогенію у здорової людини, а тим більше у хворого. Дані дослідження, які мають форму “точних цифр”, виразних кривих або знімків, які виявляють на хворого майже магічний вплив. Хворому вони здаються об’єктивними показниками, які мають в його уявленні велике значення і переконання, ніж словесне пояснення лікаря, зроблене часто з певним застереженням, обмовками і відносністю. Лікарі-консультанти, рентгенологи і лаборанти попадають в важке положення, коли вони знають тільки часткові результати, а хворий настоює, щоб вони йому повідомили кінцевий результат дослідження. Особливо лаборанти повинні бути максимально стриманими в своїх висловлюваннях про результати лабораторних досліджень і їх оцінці як у випадку підозри на захворювання, наприклад, запалення нирок при альбумінурії, так і при діагнозу про те, що хворий здоровий, тому що дані лабораторного дослідження були нормальними. Якщо лікуючий лікар говорить про хворобу інакше, ніж лаборант, хворий починає сумніватися в його правдивості, турботі або навіть в його кваліфікації.

Деколи хворий на свою вимогу або випадково дізнається у рентгенолога про наявність гастроптозу або іншої аномалії, яка до цього часу не викликала у нього ніяких неприємних відчуттів, як про це говорить Лурія. Наприклад, диспепсія у одної хворої появилася уже після того, як вона дізналась про наявність у неї гастроптозу. На це вона реагувала словами: “Як я можу їсти, якщо я знаю, що у мене шлунок опустився майже до матки”. Лурія формулює правильні взаємовідношення між лікуючим лікарем, рентгенологом і хворим наступним чином: “Рентгенолог є консультантом лікуючого лікаря, а не хворого". Там, де рентгенолог і лікуючий лікар працюють в тісному контакті, не виникають ятрогенні ускладнення. Навіть такі що здаються не шкідливими вирази в рентгенологічному кабінеті перед хворим приводять до неочікуваної травматизації хворого, особливо якщо вони вимовляються зі значенням або з подивом. Писарєв описує випадок, коли хвора після рентгенологічного дослідження впала у стан депресії. Вона пояснила, що її життя закінчене, так як у неї на рентгені виявили злоякісну пухлину. Виявилось, що за діагноз злоякісної пухлини вона прийняла вираження рентгенолога, який показував студентам частину товстої кишки зі словами: “ось сигма”.

Терапевтична ятрогенія розвивається в процесі лікування. Соматичну ятрогенію, про яку ми згадували раніше, залишимо поки що в стороні. Прикладом психічної терапевтичної ятрогенії може служити застосування медикаментів, про яких хворий знає, що в минулому воно йому не допомагало. Тут має місце негативна дія плацебо. Тому рекомендується до призначення лікування прослідкувати в анамнезі лікування яке застосовувалось раніше з точки зору його ефективності. Як правило, через нестачу часу про це часто забувають. Терапевтичній ятрогенії сприяє так званий терапевтичний нігілізм, тобто песимістичний погляд лікаря на допустимі результати лікування.

На думку деяких авторів (Жане, Шипковенський) психоанатомічна терапія, особливо незакінчена (Дернер), також може виявляти ятрогенний вплив. В психоаналізі наявна небезпека, що деяким переживанням хворого приписують психотравмуюче значення, навіть якщо воно не встановлене. Франкл наводить випадок однієї жінки, яка спочатку не пред’являла ніяких скарг; вона була притягнута до аналізу жінкою без медичної освіти, яка попереджувала її, що без аналізу її підсвідомість могла б оволодіти її свідомістю. У цієї жінки в процесі психоаналізу виникла алієнофобія (нав’язливий страх зійти з розуму).

Ятрогенія не виключена і при некваліфіковано проведеній гіпнотерапії, наприклад, при неправильно вибраних постгіпнотичних навіюваннях, після створення дуже сильної фіксаціїї хворого, частіше всього істеричної особистості, на терапевта і таке подібне. Гіпнотерапія, не пов’язана з більш глибокою або з більш раціональною формою індивідуальної або групової психотерапії, завжди є проблематичною в зв’язку з її ізольованою симптоматичною дією.

В процесі лікування може мати місце фармацевтогенія, тобто нанесення шкоди хворому невдалим вираженням фармацевта. Хворі часто вимагають від фармацевта пояснення якості і дії ліків, призначених лікарем. Небезпечні такі вирази як: “Це для вас дуже сильне” або “це нікуди не годиться, у мене тут є щось краще”. Кваліфікований фармацевт заохочує хворого і укріпляє у ньому довір’я, а неясні питання обговорить з лікарем.

Прогностична ятрогенія витікає з невдало сформульованого прогнозу захворювання. З цієї точки зору гідні осудження цинічні і відкрито травмуючі вираження, як наприклад, “Вам залишається ще 5-6 годин життя”. Сумнівну цінність, проте, мають і прямолінійні і безапеляційні оптимістичні висловлювання навіть тоді, якщо лікар вважає, що цим він сугестивно в позитивному смислі вплине на хворого. Такі вирази, як “через тиждень ви будете здоровими, як огірочок, даю вам чесне слово” можуть виявитися помилковими і в майбутньому можуть підірвати довір’я хворого до лікаря.

В наших умовах рідше зустрічається ятрогенія, пов’язана з користолюбством, з жагою слави і популярності. Вона витікає з бажання лікаря зобразити стан хворого більш серйозним і загрозливим, ніж насправді, щоб хворий відчув себе скоріше “оздоровленим” і “врятованим” завдяки лікарю. Результатом цього буде більш значна матеріальна вдячність зі сторони хворого і велика популярність лікаря. Цей вид ятрогенії часто зустрічається там, де взаємовідношення між лікарем і хворим носять характер купівлі-продажі (market transaction), як про це згадує Гладкий.

Крім згаданий ситуацій і обставин джерела ятрогенії можна шукати: Б) в особистості медичного працівника, в першу чергу лікаря, наприклад, в надто безапеляційних висловлюваннях, надмірній зарозумілості – всезнаючий лікар (206). Така особистість легко навіює хворому свої думки і погляди.

Наприклад, рекомендуючи хворому режим, він пропонує йому вести такий спосіб життя, такі звички, інтереси і створення таких особистих контактів, які подобаються йому самому, не цікавлячись глибоко думкою, поглядами і життєвою ситуацією хворого.

Особистості безапеляційного типу легко замінюють в своїх висловлюваннях велику вірогідність повної впевненості. Але часом складена думка не дозволяє їм спостерігати в процесі розвитку захворювання і за іншими потенційними рисами, які можуть стати переважаючими, наприклад, при переході захворювання від бронхітичного синдрому, діагностованого спочатку як звичайне захворювання, до злоякісного процесу. При діагностиці, таким чином виникають так звані короткі зв’язки типу: підвищена кислотність + кров в шлунку = виразкова хвороба; проноси = кишкове захворювання; кома у діабетика = діабетична кома. Безапеляційний лікар часто ставить діагноз інтуїтивно, синтетично, а не аналітично з наступним синтезом. Такий метод може бути відносно успішним лише в тому випадку, якщо лікар володіє великим досвідом і високими розумовими здібностями.

Самовпевнений підхід і недостатнє самовладання приводять до того, що лікар при хворому відкрито критикує своїх колег, які лікували його раніше. З точки зору хворого все одно, чи є ця критика справедливою чи ні, так як звичайно сам він не може міркувати про це. Але результатом такої критики буває недовір’я до лікування і до обстеження хворого.

Самовпевнений лікар зловживає своєю владою над хворим, переносить на нього своє незадоволення і гнів, який первинно виник в інших ситуаціях (перенос афекта), хворий для нього стає “козлом відпущення”, якого він наказує за видумані або фактичні помилки. Деколи лікаря дратує той факт, що не дивлячись на всі його зусилля, стан хворого не покращується, і свідомо або безсвідомо вважає хворого винним в тому, розцінює це як зниження свого престижу і авторитету.

Невпевнений і такий що сумнівається лікар, як тип особистості, знаходиться на протилежному полюсі. Хворий часто пояснює собі спосіб його поведінки стосовно до своєї хвороби, наприклад, коливання лікаря він розцінює як доказ важкості або навіть невиліковності його стану. Лікар підсилює цей погляд тим, що “думає вголос”, говорить хворому про всі можливості диференціального діагнозу, не закінчує довгий ряд допоміжних методів обстеження і залишає на цей час хворого без лікування або передає йому ініціативу у відношенні виду лікування, наприклад, з такими словами: “Якщо б я знав, що мені з вами робити!” Лікар повинен завжди, в правильному розумінні смислу слова, бути трохи артистом, він повинен вміти скрити перед хворим можливу складність і в більшості випадків тимчасову невпевненість свого діагностичного і терапевтичного підходу. Суб’єктивна невпевненість лікаря не повинна відображатися на його об’єктивній поведінці.

Наступним джерелом ятрогенії може бути:В) особистість хворого. Боязливий, наляканий, невпевнений, емоційно ранимий, психічно негнучкий хворий упізнається по напруженому виразу міміки, по підвищеній пітливості долонь при подачі руки, часто по дрібному моторному дрижанню. Він має схильність боязко інтерпретувати наші мовні або інші прояви, часто і такі, яким ми самі не надаємо ніякого значення. Додатково нас може здивувати, як такий хворий пояснює собі наше мовчання або втомлений жест рукою, які він вважає більш важливими, ніж слова. Сестра може спостерігати, як такий хворий неспокійно ходить в приймальні перед тим, як прийде його черга, як він пожвавлено бере участь в розмові хворих про захворювання або ж тихо і напружено прислуховується до них. Інші перед тим, як піти до лікаря, випитують в сестри подробиці, які не мають ніякого значення. Необхідно попередити сестру, щоб вона наперед інформувала лікаря про таких хворих. Йорес у таких хворих говорить про латентний невроз, обумовлений конституцією хворих, про попередні психотравматичні переживання з дитинства або з періоду юності, дія яких потім проявляється під якою-небудь ятрогенною дією.

Деколи роль особистості хворого в “ятрогенному ураженні” буває настільки вираженою і вирішальною, що уже власне мова піде не про ятрогенію, а про псевдоятрогенію, яка зовсім не виникла з вини лікаря. Псевдоятрогенія виникає в тих випадках, якщо хворий приводить вираження лікаря, яких той ніколи не говорив, або вириває з пояснення лікаря тільки окремі частини.

За Стоквісом і Пфланцом деякі хворі відчувають просто “жагу захворювання”, особливо в тих випадках, якщо хвороба, частіше всього невроз, яким-небудь чином полегшує їх життєву позицію. Вище вказана хвора, наприклад, своєю “грудною жабою” “тримала в страху” декількох членів сім’ї. Потрібно підкреслити, що цей механізм, хоч і носить цілеспрямований характер, при неврозах протікає безсвідомо і не можна замінити його симуляцією.

Особливим, мало опрацьованим розділом є ятрогенія у дітей. Не є виключенням випадки, коли незначний, функціональний систолічний шум помилково приймають за порок серця. Результатом цього може бути примусова обмежена рухливість дитини, деколи і постільний режим на тривалий час, обмеження його соціальних контактів, звільнення від фізкультури, заборона грати і займатися спортом, відчуття власної неповноцінності, деколи і шкідливе лікування кардіотонічними засобами і ятрогенія рідних. Повторно потім можуть розвиватися сугестивно викликані кардіальні функціональні невротичні розлади: стискання в ділянці серця, тахікардія, депресія.

Наслідки ятрогенії. За М.Блейером спостереження за розвитком і протіканням ятрогенних розладів є складною справою в зв’язку з тим, що лікар не зустрічається з наслідками своїх ятрогенних втручань. Про них скоріше дізнаються пізніше його колеги, найчастіше психіатри.

За даними електрокардіолога Вільсона діагноз “ураження серцевого м’язу”, поставлений тільки на основі електрокардіографічного дослідження на 90% представляє собою ятрогенний діагноз.

Шипковенський за 3 роки спостерігав 100 хворих з своєї клієнтури, які страждали ятрогенними розладами. Штепанек приводить, що з групи в 200 психіатричних хворих, 17 осіб (8,5%) страждали ятрогенними розладами – результат нетактовної поведінки лікаря, травматизуючих переживань в лікарні, недостатнього пояснення фізичних порушень, або неуваги лікуючого лікаря до спеціальних даних.

Найбільш частковими результатами ятрогенного ураження бувають депресивний невроз, фобічний невроз, в першу чергу нозофобія (навіюваний страх перед серйозною хворобою), гіпохондричні стани (фізичне відчуття болю без відповідних соматичних даних, пов’язаних з уявленням хворого про неясне і важке захворювання). Найбільш важкими, хоч і такими що рідше зустрічаються наслідками ятрогенії бувають суїцидні думки, суїцидні зусилля і навіть справжні самовбивства.

У зв’язку з вище вказаними розладами і захворюваннями, як правило, такі хворі попадають в психіатричні відділення.

Особливості психології медпрацівника як хворого. Знання про хвороби, з однієї сторони, можуть бути захистом від спотвореного погляду на хворобу і можуть допомагати при індивідуальній профілактиці захворювань. Але, з другої сторони, знання можливих ускладнень лікування, можливості несприятливого протікання хвороби можуть турбувати медика значно сильніше, ніж не фахівця, котрий немає про них ані найменшої уяви.

Медики не люблять лікуватись. Пам’ятаючи про свою відповідальність за здоров’я інших людей лікарі, вони здебільшого переносять на ногах ангіну, грип, ГРЗ, виходить на роботу недолікованими, лікуються симптоматично.

Як правило, медики недооцінюють початкові прояви хвороби (анозогнозія).

Після недооцінки початкових ознак недуги, пізніше, коли медик вимушений серйозно займатись своєю хворобою, обстежуватись і лікуватись, інколи з’являється інша крайність - переоцінка серйозності ознак і песимістичний погляд на захворювання і його прогноз.

Медик знає обмежені можливості сучасної медицини і не має тієї віри і надії, яку має хворий нефахівець, котрий нерідко і вважає, що медицина успішно лікує усі недуги.

Як медик, котрий вимушений не говорити правду хворим про їхні невиліковні хвороби, нерідко вважає, що його колеги також приховують від нього правду про дійсний стан його здоров’я.

Хворий медик часто схиляється до недосконалої аутодіагностики і аутотерапії і не дотримується основного принципу, який дуже вдало висловив М.О.Белоногов: “Так же як ніхто не може бути суддею на власному судовому процесі, так же ніхто не може бути і своїм власним лікарем”.

Медик часто бере на віру так званий “діагноз на ходу”, коли лікар ставить йому діагноз при зустрічі в коридорі лікарні. Нерідко медик спочатку лікується, а при відсутності результату – починає обстежуватись.

Бажано доручати лікування медика, який сам захворів, лікарю більш старшого віку.

Дата добавления: 2015-05-07