Механізм розвитку психосоматичних розладів

Психосоматози (психічно обумовлені соматичні порушення) являють собою фізичні захворювання або порушення, в патогенезі яких важливу роль відіграють психічні фактори (особливості характеру і темпераменту, особливості нейрофізіологічних процесів, особливості відреагування на конфлікти, напруженість, незадоволення, душевні страждання і т.п.). В загальному вважають, що механізм виникнення психосоматозів наступний: психічний стресовий фактор викликає афективне напруження. Афект розглядається як міст між психічною і соматичною областями. При стримуванні афекту, коли моторні і вегетативні прояви повністю або частково блоковані, активується нейроендокринна система і проходять зміни в судинах і внутрішніх органах. Спочатку ці зміни носять функціональний характер, проте, при більшій тривалості і частому їх повторенні можуть стати органічними і незворотніми.

Докази теорії психосоматичних захворювань. Ланг привів безперечний факт збільшення кількості хворих на гіпертонію в період блокади Ленінграда німецькими фашистами під час другої світової війни.

Горват (Чехословакія) знайшов гіпертонію у 11% телефоністок. В зоопарку м. Сухумі спостерігали розвиток гіпертонічної хвороби у мавпи-самця, від якого відсадили самку, яка раніше жила з ним, у клітку до іншого самця і вона жила з іншим партнером у нього на виду.

В інших експериментах з так званою “відповідальною” мавпою, які нагадували виробничі ситуації, встановлено наступне. Двох мавп в двох окремих клітках, які стояли поряд, подразнювали досить сильними електричними розрядами. Причому одна з мавп була “відповідальною”, вона мала можливість відключити струм так, щоб ні вона, ні сусідня не отримували б розрядів. Мавпи-сусідки такої можливості не мали. І виявилось, що у “відповідальних” мавпи в результаті експерименту виникли виразки на слизовій шлунку і 12-ти палої кишки, а їх сусіди лишались здоровими. Здавалось би, що все повинно бути навпаки, адже у експериментальної мавпи була можливість навчитись вимикати струм і врятуватись, а у її сусідки такої можливості не було, вона була у безвихідному становищі. Отже процес активного навчання і вироблення відчуття відповідальності за інших може викликати перенапруження нервово-психічних процесів, що приводить до органічної патології.

Г.Сельє, автор теорії стресу, характеризує діалектику стресу наступними словами: “Мета фактично не в тому, щоб уникати стресу. Стрес є складовою частиною самого життя. Це є природній побічний продукт любої нашої діяльності, уникати стресу було б так само невірно, як відмовлятись від їжі, від фізичних рухів або ж від кохання. Для того, щоб найбільш повно проявити себе. Необхідно спочатку визначити свій оптимальний стресовий рівень і у відповідності з ним використовувати свою адаптаційну енергі. в тій мірі і в тому напрямку, котрий найкращим чином відповідає природженому влаштуванню думки і тіла. Дослідження стресу показали, що повний відпочинок не виявляє доброї дії на організм і окремі органи. Стрес в помірних дозах є необхідним для життя. Крім того, вимушена бездіяльність може викликати більше стресу, ніж нормальна діяльність.

Шкідливі сихічні фактори зустрічаються практично завжди в соціально-психологічній області сучасної цивілізації. Звідси назва “хвороби цивілізації”, значна частина яких відноситься до психосоматозів.

Отже, діяльність органів і систем безпосередньо пов’язана з діяльністю психіки людини. Тіло і душа – це єдине ціле. Тому патологічний процес, викликаючи зміну функціонування внутрішніх органів, обов’язково призводить до зміни психічної діяльності і навпаки.

Медичний працівник завжди повинен пам’ятати, що лікувати треба не хворобу, а хворого.

Дата добавления: 2015-05-07