Велике Біле Братство

Щойно пані Олена Блаватська упокоїлась і душа її, швидше всього, перетворилась не в енергію, а пішла на відповідь перед правдивим Богом за створення нею Теософії, як ця Теософія почала колотися на дрібні друзки, мов крихке скло, кинуте на камінь. Уже в 90-х рр. XIX ст. з Теософського Товариства, яким його створила Блаватська, починають виходити «церкви», «толки», «братства», «школи». Вони, у свою чергу, розділяються на менші угруповання, які висовують на авансцену власних «святих» і «пророків». І\І

Наведено ЛИШе Невелику КІЛЬКІСТЬ ВІДКОЛІВ ВІД матірної Тгооїфп

- 1891 р. від Теософського Товариства відділилася група «Я той, що є». Свою назву група взяла з Книги Вихід (3: 14). Групу очолив колишній співробітник Блаватської Вільям Джадж, а згодом його замінив Вільям Гарлей.

- 1914 р. від Теософського Товариства відпало Антропософське Товариство, яке очолив Рудольф Стінер.

- 1916 р. утворюється угруповання «Вихідні Господарі».

- 1919 р. з групи «Я той, що є» виділяється нове утворення «Я той, що є,- Присутність». У цьому утворенні з'явилися свої «пророки» - Гай і Една Балларди, для яких у давнішій групі «Я той, що є» стало затісно й вони утворили свою «церкву».

- 1958 р. формується ще одне дочірнє угруповання теософського виводу - «Маяк на Вищому Рівні», що його очолили Марк та Елизавета Профети.

— 1962 р. панство Профети втягло в орбіту своїх вірувань інші відколені групи теософського спрямування, давши їм назву «Велике Біле Братство». Це словосполучення не нове; воно використовува­ лося ще в XIX ст. самою Блаватською, але у дещо вужчому значенні. На її таємні наради керівники регіональних філій Теософського Товариства приходили в білих ношах, тому ці наради мали робочі назви «Великого Білого Братства». І ось через кілька десятиліть ця назва була застосована до нової секти, яка стала у другій половині XX ст. однією з найагресивніших і найтоталітарніших.

- 1973 р., після упокоєння Марка Профета, його дружина Елизавета об'явила, що Марк став одним з «Вихідних Господарів» (з угруповання 1916 р.), набув ім'я Лонели і відтак звіщає вже через неї, Єлизавету. Природньо, що пані Профет змінила своє ім'я на індуїстське: Гуру Ма, тобто Просвітлений Пророк. Очолена нею група називається так: «Церква Загальна і Перемагаюча».

Як бачимо, теософи та 'їхні нащадки - це люди талановиті щодо вигадування все нових та нових назв, на організаційні тво­рення різних «церков». Теософія в наш час продовжує розквітати, хоча і не в тому класичному вигляді, який надала цьому Товариству його засновниця Олена Блаватська. Якщо Блаватська залучила до свого культу лише ретельно підібрані місця із східних вірувань, то згадані дочірні утворення змішали східні та західні знання й вірування в довільних дозах, шо кому подобалося. В хід пішли підміна понять, власні додатки до текстів Біблії, перекручення цитат, зіставлення незіставлюваного — справжнє знущання над першоджерелами різних релігій! Так, щоб довести чергову і явно абсурдну вигадку, нібито Бог є одночасно чоловічого й жіночого роду (Отець-Мати), фундатори Великого Білого Братства Марк і Єлизавета Профети просто додали до біблійних текстів слова й цілі фрази, які їм потрібні, Ось як вони повелися зі словами 1:3 зі святої Євангелії він Івана: «Усе через Нього повстало [за допомогою Слова, що вийшло з союзу Отця-Матері Бога], і ніщо, що повстало, не повстало без Нього [без цього синтезу]». (У квадратних дужках зазначені довільні вставки Профетів. - Д.С.). Звичайно, ці й інші автори численних «священних книг» Великого Білого Братства розраховували на простаків, які не помітять "їхніх маніпуляцій над біблійними текстами; тому вони дають таке пояснення своїм діям: мовляв, ми насвітлюємо втрачене або спотворене вчення Христа і одночасно публікуємо вчення Вихідних Господарів. Найбільше перекручень і хаотичної мішанини містять книги панства Профетів «Зійти на Найвищу Гору» і «Втрачені роки та втрачене вчення Ісуса».

Заявляючи, що вони йдуть за Біблією, автори писань Білого Братства брутально порушують попередження Біблії - не додавати до Слова Божого світських учень, не спотворювати Його Слова, не ставати під чуже ярмо з невірними.

Майже всі аспекти Біблії виявилися у Білого Братства і в Церкві Загальній і Перемагаючій перекрученими до невпізнання. Учення про Бога є мішаниною пантеїзму (Бог в усьому) й дуалізму (Бог начебто є одночасно і Отцем, і Матір'ю). Чимало вигадок нагромадили ці автори про особу Ісуса Христа. У них він - один з кількох Вихідних Господарів, який час від часу спілкується з білими братчиками. Або ж Христос вселяється в людей і вони стають теж Христами. Це відверто неправдиве приписування Христові тверджень, щоб учні сина людського (Ісуса) не сприймали як сина Божого (Христа). Подібне спекулятивне розмежування особи Господа надвоє: Ісуса - з одного боку, і Христа - з другого, не е оригінальною вигадкою «пророків» Білого Братства, бо це зустрічається і в інших культах.

Святий Дух трактується білими братчиками в дусі Індуїзму й Теософії: він є енергією. Святий Дух у них не має рис особи пресвятої Трійці, а є «вогнем Космосу», «первісною енергією природи», «силою, яка змушує битися серця, яка вселяє у будь-яку форму життя суть Отця-Матері Бога». Услід за західними культами, Біле Братство робить людину безгрішною, бо вона є частиною Бога і зло її не торкається, хіба лише тоді, коли людина перебуває в «синтетичному образі» (темний і вигаданий братчиками вираз, який мав би означати перебування людини в тілесному образі). Услід же за східними культами, Біле Братство трактує спасіння людини як вивільнення її від численних перероджень, заперечуючи ролю євхаристичної жертви Христа.

Твердження Профетів про викупну жертву крови Ісуса Христа межує з богохульством. Вони писали:. «Помилкова теорія щодо кровної жертви Ісуса,- яку сам він ніколи не проповідував,— була вигадана для потреб сьогоднішніх звичаїв, забобонів поганською ритуалу, що давно спростовані словом Господа. Бог-Батько не вимагав жертви від свого Сина, Христа Ісуса, чи будь-якого іншого втілення Христа як помазаного за гріхи світу». Теорія багатьох Христів, прирівнення Христа до Будди чи до інших східних гуру (просвітлених), змалювання райдужних сцен, як смертна людина може стати Богом - ось далеко не повний букет еклектичного західно-східного вчення Великого Білого Братства й інших подібних «церков», котрі генетичне походять з Теософії.

Угруповання білобратчиків мало своїх послідовників і в Україні. Довго вони не виявляли себе, аж поки не настав благословенний день проголошення незалежносте України. Ось тоді на повну силу виявився фанатизм цієї секти, її ворожість до удержавлення України. Українська філія Великого Білого Братства мала свої особливості: вона називала себе «Юсмалос», а її «пророк», кандидат наук з дослідного інституту неврології й психіятрії, Юрій Кривоногов, під виглядом наближення кінця світу готував бунти й акції непокори проти незалежносте України. Зрештою, політичний підтекст «духов­ної діяльносте» екстрасенса й гіпнотизера Кривоногова став предме­том відомої кримінальної справи після листопадового (1993 р.) захоп­лення білобратчиками-юсмаліянами катедрального собору св. Софії і вчинення святотатства в цій майже 1000 літній українській святині.

Цікаво, що українські білобратчики повністю використали науку закордонних учителів Великого Білого Братства, довівши її на практиці до абсурду. Так, «пророк» Кривоногов, згідно з наукою Профетів, нібито дістав інформацію від самого... Ісуса Христа. Його партнерша (і третя з числа дружина), недоучена журналістка-заочниця Марина Цвигун з Донецька одержала у сні «божественне навіювання» і перетворилася в живого «бога» під ім'ям Марії Деві Христос; адже у білобратчиків Бог є Отцем і Матір'ю! Змішавши грішне з праведним, старосвітські індуські легенди з персонажами Біблії, запаморочивши голови сотням довірливих людей впливом на їхню психіку біоенергетики, гіпнозу та різної ізотеричної (таємної) інформації, «пророк» Кривоногов і «богиня» Цвигун влаштували в Києві у листопаді 1993 р. шабаш для підготовки кінця світу, але локально: лише для міста Києва й України. У своїх листівках, віддрукованих за межами України накладом у 2 мільйони примір­ників, «богиня» і «пророк» накликали на місто Київ, Україну, її тодішнього Президента кари, страшніші за єгипетські, що описані в Біблії. Яких тільки образливих слів не було в цих листівках! Якою ненавистю до українського народу, до здобутої ним незалеж­носте вони переповнені! Впадає в око чисто шовіністична фразео­логія. Ніде українці не названі українцями, а все - «народ слов'янський», «праведні слов'яни», Київ - не столиця України, а «столица Древне-Киевской Руси».

Люди, які підбирали й читали ті наповнені жовчю ненависте прокламації, котрих було розкидано листопадовими вулицями і майданами більше, ніж опалих листків з дерев, одразу здогадувалися, чиїми білими нитками шита ця зловорожа пропаганда. Портретами Марини Цвигун в білій чалмі та у білій сукні, з двома піднятими пальцями (адже «богиня» — мати й батько одночасно) і кривою палицею в руці (можливо- натяк на «пророка» Кривоногова) були обклеєні вікна й двері будинків аж до третього поверху. Сплано-ваність цієї акції проти Української держави, Церкви, корінного народу була очевидною.

Антилюдський, тоталітарний характер української філії Великого Білого Братства, так званих юсмаліян, виявився, зокрема, в такому заклику, що містився у прокламації «Не омліть голови перед звіром»: «Віра в Бога Живого, Марію Деві Христос, забороняє вживати світ­ську їжу, лікуватися в лікарнях, обстежуватися, приймати ліки, капе-льниці й послуги кармічнкх лікарів-демонів. Тому ті з юсмаліян, хто потрапив до в'язниці, помирають від побиття й голоду. За світло на землі! Господь Бог забороняє без потреби доторкатися до юсмаліяни-на - буде кара нечестивому! Люди! Не опоганюйте Духа Божого! Закликаю всіх чесних людей надати допомогу святим Київ-града!»

А як же її було надати, цю допомогу,- 700 голодних, обдурених, заляканих чи фанатично налаштованих людей з різних кінців колишньої комуністичної імперії, коли і їжу брати, і ліки вживати «богиня» з «пророком» заборонили? Лють і ненависть не знають мови логіки й поміркованосте. Кинувши в очі своїм фанатичним обожнювачам місиво індуських вед, модерного містицизму, тео­софських лукавих мудрувань і зовнішньої біблійної термінології, люди з Великого Білого Братства не тільки потоптали ім'я Господнє -це цілком очевидно,- але й знеславили образ Божий - людину, яку ще недавно їхні натхненники навіть прирівнювали до свого Бога.

Запитання

1. Які культи виникли на основі Теософії?

2. Які перекручення християнського віровчення допустили засновники Великого Білого Братства і Церкви Загальної та Перемагаючої - Марк і Єлизавета Профети?

3. Охарактеризуйте акцію юсмаліян (української філії Великого Білого Братства) проти незалежності України в 1993 році.

РУН ВІРА

В Україні побутує думка, що РУН Віра (Рідна Українська Народна Віра) є суто українським явищем, про що й говорить її назва. Також вважається доведеним, що вона є реанімацією дохристиянського багатобожжя, поганських вірувань, якії мали місце до офіційного хрещення Київської Руси-України у 988 р. Однак РУН Віра, якою вона постає з товстелезної (у 1428 стор.) «священної книги», написаної «пророком» Левом Силенком, не віиглядає як цілком українське явище. Справді, РУН Віра розрахована на побутування виключно серед українців, але її джерела вказують на інтернаціональний еклектичний характер. Тому її на всіх підставах можна віднести до змішаних західно-східних культів і сект. Типові східні стародавні вірування Індуїзму, Кришнаїзму, Буддизму, Зороастризму перемішані тут з єгипетським сонцепоклонінням, елементами Юдаїзму й особливо - з давньою українською поган­ською мітологією. Ця остання є стрижнем, навколо якого будується вся «богословська» багатослівна аргументація пана Силенка та його прихильників в Україні й українській діяспорі.

На еклектичний характер РУН Віри вказує і сам Лев Силенко вже в самій назві своєї праці: «Мага Віра. Велике Світло Волі. Співвідношення Віри, Науки, Філософії, Історії». Отож, секта має передусім магічний характер. Вона культивує поклоніння світлу, тобто сонцю. Вона, як інші культи й секти змішаного типу, з'єднує каналами все, що можна і чого не можна з'єднати з діл янок знань, вірувань, фантазій і амбіцій. Тобто це є типовий шлях, яким ішли культи й секти нового часу.

І ще одна риса з'єднує РУН Віру з культами і сектами: це її ненависть до Християнства. З книги Лева Силенка «Мага Віра», яка вийшла друком 1979 р. при матеріяльній допомозі рунвірівців п'яти країн української діяспори (Великої Британії, США, Канади, Австралії, Західної Німеччини), а також з новіших витворів рун­вірівців уже в самій Україні «Мудрість української правди», «Святе Вчення Пророка й Учителя Лева Силенка» (обидві 1996 р.) та інших можна скласти цілий словник богохульних слів, усіх можливих негативних синонімів, оцінок святих Євангелій, особи Господа нашого Ісуса Христа, Церкви.

Хоч РУН Віра продовжує українську історію рівно на десять тисяч років, проте вона є зовсім новим явищем, її народження слід віднести до того періоду, коли писався еклектичний «гросбух» Лева Силенка - до 60-70-х рр. нашого XX ст. Цікаво, що в ці два десятиліття «народилася» безліч інших сект — як на Сході, так і на Заході. Простий збіг чи активізація дій ворога Божого і людського?

Професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон) у своїй моно­графії «Дохристиянські вірування українського народу» (Вінніпег, 1965; перевидання - Київ, 1992) слушно вказує, що український народ позбувся багатобожжя і поганства ще у домогольський період (до 1240 р.), але деякі гуманні обряди старої віри ввів і пристосував до нової Християнської релігії, з якою зжився і яку полюбив усією душею. Згадана монографія Івана Огієнка є вдалою відповіддю на Силенкову «Магу Віру»; тому читачеві, який зважився б осилити «Магу Віру», варто було б одразу прочитати і книгу проф. Огієнка. Для нейтралізації. Для контрасту. Для логічного, а не ейфоричного сприйняття української мітології.

І хоч поганство зникло, давно вивітрилося з нашої історії, мов дим після пожежі, все ж окремі головешки могли де-не-де тліти. Таке бувало й раніше. Так, після прийняття Християнства Римською імперією при Костянтині Великому (313р.) через кілька десятиліть з'являється імператор Юліян (361-363 рр.), який заходився відновлювати в державі поганство. В історії Візантії і Риму він дістав прізвисько «Відступника», яке прилипло до його імені і стало його своєрідним історичним прізвищем.

Лев Силенко в одному місці своєї книги розповідає про коріння свого поганства. Коли він ще жив в Україні, до еміграції на Захід, його взяв на цвинтар, де були поховані предки, дід Трохим і там сказав слова, які Силенко наводить у книзі: «І отож, внуче мій, написано, що «Бог Ізрашів Саваоф», а значить, коли Ізраїлів, то не наш. У нас Дажбог, а ми Його онуки. І так воно на нашій землі завжди було і так має бути. Горе, що не всі знають цю благу вість. Не знають та й поклоняються зайшлим богам. А коли б знали, то воскресли б, як ось весною воскресає зерно новим життям. Я печать благословення на чоло твоє поклав, її ні смертю, ні життям стерти не можна. На дні душі вона. А мені мій батько поклав печать благословення. А йому — твої прапрадіди далекі. І тому ми з роду в рід живемо з печаттю віри Дажбогової. Твій батько боїться тобі про це сказати; я сказав і ти благословення моє в душі хорони... Рости мені на радість. А коли мене не стане, ти дітям своїм признайся, що твій дід любив Дажбога і гордився, що коріння життя глибоко живуть у землі рідній, у душі рідній, у небі рідному, у вірі рідній. У кожному колосочку, що ось на ниві цій росте, живе життя моє. Не стидайся, що діда твого язичником називають. Внуче мій, несказанна радосте моя, зачарую тебе навіки чарами віри моєї, і слово завжди стоятиме на варті душі твоєї».

Так що «символ віри» Дажбогової проказав Силенкові вперше в дитинстві його дід Трохим - і зачарував його навіки.

Цілком можливо, що по окремих поліських, подільських, степових чи карпатських закутках головешки поганства дотліли аж до XX ст. А відтак були занесені в місця поселення українців у західних країнах. Пан Силенко розповідає про свої подорожі до країн Азії, до біблійних пагорбів Близького Сходу; і скрізь він «зна­ходив» сліди впливу праукраїнців на доантичні й античні цивілізації -Вавилона, Ассирії, Індії, Тібету. Він провадить ретельні філологічні дослідження, зіставляє слова теперішні й колишні, з мов далеких і близьких. Він оперує епохами; час рахує не менше, як тисячоліттями; і чим далі у глиб віків, тим більше знаходить там усякого українства - від мови до археологічної кераміки; а особливо — у вірі, у поклонінні сонцю та «первоматері Лелі та первотатові Ореві».

Усе це було б смішно, якби не було так сумно...

Чому?

А тому, що будувати власну «церкву» (чи й секту) на.чясадах суперпатріотизму й ксенофобії - справа невдячна сам. І

А ще більше вона невдячна, коли грунтом цієї будови є сумнівні джерела, рукописи і книги, «вилами по воді писані», бездоказові і не визнані жодною наукою і жодною релігією. Шукати сліди україн­ства до Шумеру, Ассирії, Єгипту, Індії - значить виставляти Україну, нашу порівняно молоду націю на посміховисько усьому світові.

Другий удар, який наносить по Україні РУН Віра на чолі з Силенковою «біблією» - «Мага Вірою», торкається питань куль­тури. Рунвірівська концепщя, що Християнство - це нібито нав'язана нам чужа «жидівська віра», щоб загнуздати вільних українців у рабство, поширюється, певна річ, на весь культурний процес. Отже, треба викинути геть тисячолітній корпус української християнської літератури, від «Слова про закон і благодать» митрополита Іларіона (XI ст.) до Франкового «Мойсея» і епічних християнських творів нашого сучасника Василя Барки. Треба відмовитися від нашої непов­торної ікономалярської спадщини - від геніального Алимпія Іконо­писця до генія XX ст. в ділянці створення ікон Петра Холодного. Зганьбити і зруйнувати храми, в яких втілився великий архітектур­ний талант українців минулих віків. Потоптатися по рукописній і друкованій українській християнській книзі з чудовими мініятюрами і гравюрами... До такого геноциду не додумалися навіть кагановичі і маланчуки.

А що ж взамін?

Взамін - сніп байок, в'язка казок, кушіль вигадок і діжка небилиць про сонце-Дажбога, первотата Оря й первомаму Лелю, про божків, богів і боженят, які живуть у кожній травичці й кожній соломинці - старі індуські ведичні ворожбитства, розраховані на темну затуркану масу. Такої, з дозволу сказати, «віри» не прийме навіть Марія Деві Христос із своїм Кривоноговим!

Годі аналізувати погляди рунвірівців на Бога, викупну жертву, спасіння, вічне життя. Це є цілковита еклектика всього і вся, сіро-буре вариво, не придатне ні для чого. Шкода Лева Силенка, талановитого чоловіка, майстра поетичного слова, який умів творчо думати, з яким автор цих рядків мав нагоду особисто познайомитися й порозмовляти 19 травня 1991 р. в «духовному» центрі рунвірівців «Оріяна» поблизу Нью-Йорка. Мільйони написаних ним в «Мага Вірі» слів — це пустодзвінне калатання. Тільки гарна літературна мова й образне думання автора можуть привабити охочого прочитати цю грубу книжку. А за зміст її - соромно. Соромно за Лева Силенка, в жилах якого тече кров української матері. Соромно за Україну, яка у XX ст. «дістала» від своїх кревних «віру», до якої не міг додуматися не те що жоден з цивілізованих народів Европи, а й навіть ті, що в далеких закутках нашої планети лише сьогодні стають на поріг цивілізації.

Можна зрозуміти письменників, кінематографістів, мистців, театралів, які підхоплюють старі легенди й роблять на 'їх основі сучасні детективи. Наприклад, про румунського середньовічного князя-вампіра Дракулу, який став героєм масової культури жахів на Заході. Але як би ми подивилися на якогось грецького діяча, якби він сьогодні став розгортати пропагандистську кампанію в Греції проти православної віри, щоб знову ввести поклоніння Зевсові, Аполлонові, Артеміді? І якби дав згоду писати про своє відступництво як про «повернення до джерел», а про себе як про «пророка»?

А Лев Силенко не побоявся Бога, не посоромився Укра'їни і українців і, як виглядає, дав згоду називати себе пророком. Ось читаємо в заголовку книги (зафундованої якимось професором Боє-славом Волею і виданої 1996 р. в Києві): «Святе вчення Пророка й Учителя Лева Силенка». А ось назви параграфів з книги рунвірівців «Мудрість української правди»: «Минуло 1000 літ, і прийшов Він: довгожданий рідний Пророк Силенко»; «Хто такий силенкиянин?»

Отже, тримайся, Україно, маєш нового «святого пророка»! Всі його титули і навіть займенник «Він» уже пишуть з великої літери. Такої честі не удостоїлися в богословській літературі ні біблійні пророки, ні євангелисти з апостолами: тільки один Бог.

...Ми, українці, часто жаліємо себе, бо знаємо, що ніколи не були агресорами супроти інших народів, не хотіли чужого, не кривдили приходьків на нашу землю, коли вони приходили з добрими намірами. За що ж ми покарані тяжкою монгольською навалою в середині ХШ ст.? За які гріхи у нас відібрано державність за великих київських князів? Навіщо нам послано прокляття Переяславської рада 1654 р.? Де наша вина за царські кпини проти нас Петра, Катерини, усіх Олександрів і микол? Чому було стільки знущань над нами чужинців і безбожних більшовиків у XX ст.? Ми часто не знаходимо відповідей на ці питання і починаємо шукати винних десь на стороні. Але сторонній не приходить з карою без внутрішньої причини. Кари не бувають без злочинів. Тому краще згадаймо наші внутрішні переступи - від князівських розбратів за Київської Руси - до більшовицького атеїзму й рунвірівської реанімації поганства. Тільки з позицій верхоглядства ці явища здаються різ­ними. Насправді ж це ягода з одного поля. Гріх богоборства багато­ликий. Але в кожній своїй личині він не може не бути покараний.

Запитання

1. Чому РУН Віру слід віднести до змішаних західно-східних культів і сект?

2. Хто спонукав Лева Силенка сповідувати поганського ідола Дажбога?

3. Який зміст книги Лева Силенка «Мага Віра»?

4. У чому полягає шкода від секти рунвірівців для України й української культури?

Дата добавления: 2015-05-09