Розгляду справи

Рішення, які приймає суддя в результаті попереднього

Стадія попереднього розгляду справи суддею завершується прий­няттям одного з рішень, які названі в ст. 244 КПК:

— про призначення справи до судового розгляду;

— про зупинення провадження в справі;

— про повернення справи прокуророві;

— про направлення справи за підсудністю;

— про закриття справи;

— про поверненя справи на додаткове розслідування.

Відповідно до ст. 237 КПК перше питання, яке повинен вирішити

суддя при попередньому розгляді справи, це питання про підсудність справи суду, на розгляд якого вона надійшла. Як передбачено ст. 249 КПК, суддя, встановивши, що справа не підсудна суду, виносить постанову про направлення її за підсудністю. Вирішуючи питання про підсудність, суддя користується правилами, які закріплені главою 2 КПК. У тих випадках, коли суддя вбачає, що справу було надіслано до суду з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, він виносить постанову про направлення справи до конкретно­го суду, якому, на розсуд судді, вона підсудна. Якщо ж суддя вважає за доцільне надіслати справу до іншого суду за правилами, передбаче­ними ст. 38 КПК, то він не має права сам визначити такий суд, а над­силає її відповідно до Апеляційного або до Верховного Суду України.

докладно вмотивувавши свою думку про необхідність передачі спра­ви до іншого суду.

Крім того, вирішуючи питання про підсудність справи, суддя пови­нен врахувати і положення ст. 42 КПК щодо недопустимості спорів про підсудність, тому справи, які надійшли з іншого суду в порядку, передбаченому ст.ст. 38-41 КПК, суддя має прийняти до свого прова­дження, якщо внаслідок такого рішення не буде перевищено компе­тенцію суду.

Рішення судді про направлення справи за підсудністю не може бути оскаржено, на нього не має права принести подання прокурор.

Рішення про зупинення провадження в справі судді приймає за підставами, які передбачені ст. 249 КПК:

1) коли при попередньому розгляді справи з'ясується, що обвину­вачений зник і місцеперебування його невідомо;

2) у разі захворювання обвинуваченого, яке виключає можливість його участі в судовому розгляді справи.

Наявність таких підстав необхідно ретельно перевірити. Так факт зникнення обвинуваченого та відсутність даних про місце його пере­бування підтверджується інформацією, яку надає орган внутрішніх справ, наявність хвороби — довідкою лікувальної установи.

Якщо при попередньому розгляді справи буде виявлено, що обви­нувачений зник і місце його перебування невідоме, суддя виносить по­станову про зупинення провадження в справі і оголошує розшук осо­би. Одночасно суддя приймає рішення про обрання до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (якщо запобіжний за­хід не було обрано) або про зміну іншого запобіжного заходу на взяття лід варту. Обираючи запобіжний захід суддя керується правилами глави 13 КПК.

Якщо є дані про знаходження обвинуваченого на території іншої держави, суддя перевіряє наявність підстав для звернення з вимогою про його видачу¹ або про надіслання кримінальної справи для розгля­ду її в іншій державі².

Захворювання обвинуваченого стає підставою для зупинення прова­дження в тому випадку, коли воно перешкоджатиме участі його в судо­вому розгляді справи протягом досить довгого часу. Соматичні (не пси­хічні) захворювання потребують зупинення провадження в справі в тих випадках, коли участь обвинуваченого за наявності такого захворюван­ня несе суттєву небезпеку для самого обвинуваченого (інсульт, інфаркт і т.ін.), або небезпечно для оточуючих (інфекційні захворювання). Якщо при попередньому розгляді справи буде з'ясовано, що обвинува­чений захворів на психічну хворобу, за наявності якої його участь у су­довому засіданні неможлива, то рішення судця приймає з огляду на певні чинники. В тих випадках, коли обвинувачений у зв'язку з хворо­бою, на яку він страждає, не потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру, провадження в справі зупиняється. Коли ж до психічно хворого обвинуваченого необхідно застосувати примусові заходи медичного характеру, то справу слід призначити й судове засідання, де вирішити питання про застосування цих примусо­вих заходів. Таке засідання про водиться на підставі правил, передба­чених ст.ст. 419-421 КПК з обов'язковою участю прокурора та захис­ника, в засідання необхідно викликати експерта-психіатра.

У стадії попереднього розгляду справи не передбачена можливість проведення експертизи або інших слідчих дій. Тому наявність захво­рювання обвинуваченого, характер захворювання визначається на підставі медичних довідок, утих випадках, коли відповідних довідок у справі немає, суддя, як ми вважаємо, має право витребувати необ­хідні медичні документи.

Якщо в справі є декілька обвинувачених, а підстави зупинення провадження стосуються тільки одного з них, суддя вирішує питання про можливість виділення справи щодо такого обвинуваченого в окре­ме провадження, керуючись правилами ст. 26 КПК. Виділену справу суддя своєю постановою зупиняє, а справу щодо інших обвинувачених призначає до розгляду (за наявності відповідних підстав).

Рішення судді про зупинення провадження в справі оскарженню не підлягає, на нього не може принести подання прокурор.

Коли підстави для зупинення справи усунуто (обвинувачений ви­дужав, обвинуваченого, який зник, знайдено), суддя знову призначає попередній розгляд справи. Якщо в справі, провадження в якій було зупинено, виникли підстави для прийняття рішення про закриття справи, суддя призначає справу до судового розгляду, де і вирішуєть­ся питання про її закриття.

Рішення про направлення справи на додаткове розслідування суд­дя приймає за наявності підстав, передбачених ст. 246 КПК.

З власної ініціативи суддя може повернути справу на додаткове роз­слідування тільки тоді, коли ним виявлені істотні порушення кримінально-процесуального законодавства, допущені під час пору­шення кримінальної справи, провадження дізнання або досудового слідства, без усунення яких справу не можна призначити в судове засі­дання. Йдеться про такі порушення, наявність яких впливатиме на за­конність вироку і потягне скасування останнього відповідно до ст. 370 КПК. Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України в п. З постанови № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», вирішуючи питання про те, чи пере­шкоджає порушення закону, допущене на досудових стадіях, призна­ченню справи до судового розгляду, слід визначити, до ущемлення яких прав та інтересів учасників процесу воно призвело і чи є можли­вість поновити ці права й інтереси. Кримінальна справа не може бути призначена до судового розгляду, якщо вона не була порушена або по­рушена некомпетентною особою; якщо розслідування проводила не уповноважена на те особа, або особа, яка підлягала відводу; коли було порушено вимоги КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачен­ня і матеріалів розслідування для ознайомлення; коли при прова­дженні розслідування було порушено право обвинуваченого на захист або право користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача. В названих випадках, а також коли суддя вбачає інші істотні порушення законодавства, справа підлягає повер-

иенню на додаткове розслідування. Таке рішення суддя може прийня­ти і за клопотанням сторін.

За наявності інших підстав суддя повертає справу на додаткове роз­слідування тільки за клопотанням сторін. Так, за клопотанням проку­рора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, по­терпілого чи його представника справу може бути повернуто на додат­кове розслідування для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий¹. За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя може повернути справу на додаткове розслідування для перекваліфі­кації дій обвинуваченого за статтею КК, яка передбачає відповідаль­ність за більш тяжкий злочин або для пред'явлення йому нового обви­нувачення. За наявності таких клопотань суддя вивчає докази, які є в справі. Коли докази свідчать про причетність до злочину іншої особи, суддя вирішує питання щодо можливості окремого розгляду справ, ко­ристуючись правилами, передбаченими ст. 26 КПК, зокрема правилом про можливість об'єднання в одному провадженні справ про вчинення одного злочину декількома особами. Дійшовши висновку про доціль­ність розгляду в одному провадженні справи відносно обвинуваченого та іншої особи, суддя надсилає справу на додаткове розслідування.

Вирішуючи питання про наявність підстав для притягнення обви­нуваченого до відповідальності за вчинення іншого злочину, суддя та­кож повинен впевнитися, що в справі є певні докази щодо вчинення обвинуваченим іншого злочину, а потім з'ясувати, чи доцільно роз­глядати окремо такі справи, також користуючись вимогами ст. 26 КПК. Якщо потерпілий або його представник клопочуться про повер­нення справи на додаткове розслідування для перекваліфікації дій об­винуваченого за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, суддя також вивчає наявні в справі докази і коли є докази, які, на думку судді, дають підстави для такої перекваліфіка­ції, приймає відповідне рішення — повертає справу на додаткове роз­слідування.

У тих випадках, коли клопотання про зміну обвинувачення на більш тяжке заявляє прокурор, суддя враховує, що прокурор має пра­во змінити обвинувачення у відповідності зі ст. 277 КПК, погіршуючи становище підсудного, тобто перекваліфікувати діяння обвинувачено­го за статтею про більш тяжкий злочин. Зміна обвинувачення проку­рором в судовому засіданні не допускається тільки тоді, коли із змі­ною обвинувачення змінюється підсудність справи (справа, яка була підсудна місцевому суду, стає підсудною апеляційному суду). Крім того, прокурор не має права змінити обвинувачення і в тих випадках, коли у справі не проводилося досудове слідство, а в зв'язку із зміною обвинувачення досудове слідство повинно було проводитись обов'яз­ково. Таким чином, за клопотанням прокурора справу може бути на­правлено на додаткове розслідування за умови, що прокурор не зможе змінити обвинувачення в судовому слідстві. Крім того, прокурор може скористатися наданим йому правом і відкликати із суду справу, у якій попередній розгляд не відбувся (ч. 3 ст. 232 КПК).

Перелік підстав для повернення справи на додаткове розслідуван­ня є вичерпним, на що звертає увагу Пленум Верховного Суду Украї­ни в названій вище постанові № 2 від 1 лютого 2005 року (п.6), під­креслюючи, що справу не можна повернути на додаткове розслідуван­ня, наприклад, з мотивів неповноти досудового слідства, або в зв'язку з тим, що обвинувачений після передання справи до суду зник і місце його перебування невідоме¹.

На постанову про повернення справи на додаткове розслідування протягом семи діб з дня винесення сторони можуть принести апеляції, а в тих випадках, коли справу розглядав по першій інстанції апеля­ційний суд — касаційні скарги чи подання.

Від підстав повернення справи на додаткове розслідування необ­хідно відрізняти підстави для повернення справи прокурору. Відпо­відно до ст. 249-1 КПК судця повертає справу прокурору у разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги ст.ст. 228—232 КПК, для усунення виявлених порушень. Такі порушення можуть виражатися в тому, що прокурор не затвердив обвинувальний висновок, або пору­шив вимоги ст. 231 КПК, змінюючи обвинувачення (наприклад, істот­но змінив обвинувачення за фактичними обставинами). Суддя може повернути прокурору справу і в тих випадках, коли зміст обвинуваль­ного висновку не відповідає вимогам закону (ст.ст. 223—224 КПК), зо­крема, в обвинувальному висновку містяться положення, що супере­чать одне одному; обвинувачення є неконкретним, або не збігається а обвинуваченням, викладеним у постанові про притягнення особи як обвинуваченого; обвинувальний висновок містить недопустиму нату­ралізацію опису злочину; в обвинувальному висновку не зазначені до­кази, немає посилань на аркуші справи, тощо (п.11 постанови Плену­му Верховного Суду України № б від 30 травня 2008 року)

Справа може надійти до суду і з постановою про звільнення обви­нуваченого від кримінальної відповідальності за підставами, передба­ченими ст.ст. 45-49, 97,106 КК, а також у зв'язку з амністією (якщо

законом про амністію передбачено, що застосовує амністію суд). У цих випадках суддя перевіряє, чи є передбачені законом умови та підстави для закриття кримінальної справи. Якщо постанова слідчого про за­криття кримінальної справи не узгоджена а прокурором, або якщо вона протирічить вимогам закону, суддя також повертає справу про­курору.

Постанова про повернення справи прокурору оскарженню не під­лягає, на неї може внести подання прокурор.

Рішення про закриття кримінальної справи суддя приймає відпо­відно до ст. 248 КПК. У цій статті передбачена можливість закриття кримінальної справи за всіма підставами, які передбачено в КПК, крім недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ч.2 ст. 213 КПК) та відмови прокурора від обвинувачення (ч. 2 ст. 282 КПК).

У зв'язку з обставинами, переліченими в ст. б КПК, справу можна закрити тільки в тих випадках, коли наявність відповідних підстав можливо з'ясувати саме в стадії попереднього розгляду. В цій стадії обмежені можливості збирання доказів, не провадяться слідчі дії, тому і рішення про закриття справи з названих підстав можна прий­няти, якщо не потрібно збирати та перевіряти докази для встановлен­ня таких підстав. Разом з тим, ми вважаємо, що в засіданні з попереднього розгляду справи сторони мають право надати документи на під­твердження обставин, які є підставами для закриття справи, напри­клад, свідоцтво про смерть обвинуваченого.

За наявності підстав для закриття кримінальної справи, передбаче­них ст. 6 КПК, суддя повинен впевнитися в наявності таких підстав, а також виконати інші вимоги закону. Так, наприклад, перед тим як винести рішення про закриття справи щодо померлого, суддя повинен перевірити, чи не наполягають на подальшому провадженні в справі з метою реабілітації померлого близькі родичі обвинуваченого або гро­мадські організації, чи немає необхідності в подальшому провадженні в зв'язку з вирішенням питання про відновлення справи відносно ін­ших осіб за нововиявленими обставинами.

У ст. 248 КПК передбачена також можливість закриття справи за так званими нереабі літуючи ми підставами, які зазначені в ст.ст. 45- 49, 97, 106 КК (ст.ст. 7, 7-2, 8, 9,10,11-1 КПК). Наявність таких під­став може бути встановлена як на досудовому слідстві, так і в судових стадіях. Якщо ці підстави встановлено на досудовому слідстві, проку­рор, або слідчий за згодою прокурора складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. В справах, які надійшли до суду з об­винувальним висновком, в стадії попереднього розгляду також мо­жуть бути встановлені обставини, які є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Статтею 248 КПК передбача­ється можливість закриття кримінальної справи в зв'язку із звільнен­ням обвинуваченого від кримінальної відповідальності незалежно від того, чи надійшла справа з постановою про и закриття чи з обвинуваль­ним висновком. Але тлумачення цієї статті потребує звернення також до ч. З ст. 7, ч. 2 ст. 7-2, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 9,10, ч. 3 ст. ч. 2 ст. 11-1 КПК, в яких передбачено, що справи, які надійшли до суду з обвинуваль­ним висновком, можуть бути закриті судом у судовому засіданні, тоб­то в стадії судового розгляду. Ми вважаємо, що саме так і необхідно діяти судді — якщо справа надійшла до суду з обвинувальним висно­вком, справу необхідно призначити до судового розгляду (за умови, що немає підстав для прийняття іншого рішення) і в судовому засіданні вирішити питання про її закриття. Інший порядок може призвести до порушення прав сторони обвинувачення, зокрема прав потерпілого, який міг ознайомитися з матеріалами справи, був впевнений у тому, що суд розглядатиме справу по суті, в попередньому розгляді справи міг не брати участі, а отже не міг висловити свої заперечення проти закриття справи.

У справах, які надіслано до суду з постановою про звільнення особи від кримінальної відповідальності, також не завжди можна прийняти рішення про її закриття саме в стадії попереднього розгляду.

Це пов'язано з тим, що в Кримінальному кодексі України по-різ­ному визначено повноваження суду щодо застосування різних підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Так, якщо в справі встановлено наявність таких підстав, як дійове каяття (ст. 45 КК), примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 46 КК), закінчен­ня строків давності (ст.ст. 49 та 106 КК), то суд (суддя) зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності і закрити кримі­нальну справу. Такі підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності іменують імперативними (обов'язковими). В інших випадках, коли встановлено, що в зв'язку із зміною обстановки особа втратила суспільну небезпечність або діяння перестало бути суспільно небезпечним (ст. 48 КК), особа щиро покаялась і її може бути передано на поруки трудовому колективу (ст. 47 КК), виправлення неповноліт­нього можливе без застосування покарання (ч. 1 ст. 97 КК), суд вправі (а не зобов'язаний) звільнити особу від кримінальної відповідальнос­ті. Такі підстави для звільнення особи від кримінальної відповідаль­ності іменують дискреційними (факультативними, необов'язковими). З огляду на такі відмінності підстав для звільнення особи від кримі­нальної відповідальності Пленум Верховного Суду України в постано­ві № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відпо­відальності» пропонує суддям кримінальні справи, в яких встановле­но наявність імперативних підстав, закривати в стадії попереднього розгляду, а ті, в яких наявні дискреційні підстави, — передавати в стадію судового розгляду, де і вирішувати питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Якщо в справі, яка надійшла з постановою про звільнення особи від кримінальної відповідальності, суддя вбачає неповноту, однобіч­ність, якщо наявність підстав для звільнення особи викликає сумні­ви, суддя призначає справу до судового розгляду, де можна провести докладне дослідження доказів, навіть у тих випадках, коли підстави для звільнення особи належать до імперативних. У разі встановлення неповноти та однобічності досудового слідства, які не можна усу­нути в суді, такі справи можна буде направити на додаткове розслі­дування (що можна зробити саме в стадії судового розгляду відповід­но до ст. 281 КПК).

Вирішуючи питання про закриття кримінальної справи, суддя по­винен переконатися в наявності умов та підстав для винесення такого рішення.

Рішення про закриття справи суддя викладає в постанові, яка має бути вмотивованою, в ній необхідно послатися на докази, докладно ви­класти підстави для закриття справи, зазначити про скасування запо­біжного заходу, а також заходів забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна, вирішити питання про речові докази від­повідно до ст. 81 КПК. Оскільки рішенням про закриття справи така справа вирішується по суті, рішення приймається ім'ям України.

КПК передбачає, що копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам. Це не виключає, на наш погляд, необхідності оголошення постанови особам, які брали участь у попе­редньому розгляді. На постанову протягом семи діб з дня її винесення стороні можуть принести апеляції (а якщо справа розглядалася у пер­шій інстанції суддею апеляційного суду — касаційні скарги чи по­дання).

Рішення про призначення справи до судового розгляду відповідно до ст. 245 КПК суддя приймає за наявності достатніх підстав. Такими підставами, точніше підставою, є відсутність перешкод для розгляду справи в судовому засіданні. Висновок про відсутність таких пере­шкод може бути зроблено тоді, коли справа підсудна суду, який прий­має її для розгляду, в ході провадження у справі не було допущено іс­тотних порушень кримінально-процесуального законодавства, а та­кож немає інших підстав для повернення справ на додаткове розсліду­вання або прокурору, немає підстав для зупинення або закриття кримінальної справи в стадії попереднього розгляду.

Постанова судді про призначення справи до судового розгляду по­винна відповідати вимогам ч. 2 ст. 245 КПК. У цій постанові суддя вказує на наявність відповідних підстав для внесення справи до судо­вого розгляду, визначає день, час і місце розгляду справи, вирішує пи­тання про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також інші питання, перелічені в ст. 253 КПК. Належне вирішення цих питань забезпечує належну підготовку справи для розгляду в су­довому засіданні, створює умови для реалізації сторонами наданих їм прав у суді.

День розгляду справи суддя визначає з огляду на строки, визначені ст. 256 КПК: не пізніше 10 діб, а в разі складності справи — не пізніше 20 діб з дня попереднього розгляду. При цьому суддя враховує обсяг роботи, яку потрібно провести для забезпечення належного розгляду справи — кількість свідків, потерпілих, підсудних, експертів, яких необхідно викликати в судове засідання і відповідно виписати та на­правити їм повістки, забезпечити виклик народних засідателів (ч. 3 ст. 17 КПК). Справи, в яких було проведено досудову підготовку мате­ріалів у протокольній формі, суддя повинен призначити до розгляду не пізніш як у десятиденний строк з моменту надходження справи до суду (ст.431 КПК).

У тих випадках, коли склад суду залежить від наявності або від­сутності відповідного клопотання обвинуваченого (ч. 2 ст. 17 КПК),

судця з'ясовує, чи було роз'яснено обвинуваченому таке право під час закінчення досудового слідства і ознайомлення його з матеріалами справи, чи звертався обвинувачений з клопотанням про розгляд його справи колегіальним складом суду (ч. 1 ст. 218 КПК). Якщо назване право не було роз'яснено обвинуваченому, або він не заявляв клопо­тання щодо складу суду, суддя повинен пояснити обвинуваченому про таке його право і з'ясувати думку обвинуваченого (або обвинувачених) з цього питання.

При розгляді всіх кримінальних справ, крім справ приватного об­винувачення (ч.І ст. 27 КПК), участь прокурора є обов'язковою, і про­курор повідомляється про час розгляду справи.

Суддя з'ясовує також питання про участь у справі захисника. Якщо захисник бере участь у справі, то його повідомляють про день та час розгляду справи. Коли захисника в справі не було, а участь його обов'язкова, то доцільно забезпечити його участь саме в попередньому розгляді, а в тих випадках, коли участь захисника не є обов'язковою, суддя нагадує обвинуваченому (якщо він присутній при попередньому розгляді) про його право запросити захисника, а також сам призначає захисника за наявності підстав, передбачених ч. 4 ст. 47 КПК.

Якщо в стадії попереднього розгляду буде заявлено цивільний по­зов, суддя відповідно до ст. 28 КПК приймає рішення про розгляд ци­вільного позову в одному провадженні з кримінальною справою, або відмовляє в цьому, якщо позов не пов'язаний з обвинуваченням, яке є предметом судового розгляду. Коли суддя вирішив, що цивільний по­зов підлягає розгляду в кримінальній справі, він приймає рішення про визнання потерпілого (або юридичної особи, якій заподіяно шко­ду) цивільним позивачем, а також про притягнення певних осіб як ци­вільних відповідачів, якщо матеріальна відповідальність за шкоду, яку було завдано обвинуваченим, покладається на інших осіб.

Коли дані досудового слідства дають підстави для висновку про те, що злочином було заподіяно фізичній особі матеріальну, фізичну або моральну шкоду, але така особа не була визнана потерпілою, суддя приймає рішення про визнання її потерпілою. Таке ж рішення, про визнання особи потерпілою, суддя приймає і в тих випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, один з його родичів був визнаний потерпілим, а в стадії попереднього розгляду заявлено клопотання про визнання потерпілим іншого родича замість попере­днього, або разом з ним.

Суддя також за наявності до цього підстав визнає певних осіб за­конними представниками обвинуваченого та потерпілого, представ­никами цивільного позивача та відповідача. Необхідність у таких рі­шеннях виникає тоді, коли на досудовому слідстві не було законних представників неповнолітніх обвинуваченого чи потерпілого, або ви­никла необхідність замінити одного законного представника, який брав участь на досудовому слідстві, на іншого. Особам, які визнані по­терпілими, цивільними позивачами або відповідачами, законними представниками чи представниками в стадії попереднього розгляду справи, суд надсилає відповідні повідомлення з роз'ясненням прав, яких вони набувають, зокрема, права на ознайомлення з матеріалами справи, а також повістки або повідомлення про день і час судового роз­гляду справи.

Визначаючи, яких осіб необхідно викликати в судове засідання, суддя бере до уваги той список, який додано до обвинувального висновку (ст.224 КПК). У списку зазначені обвинувачені, потерпілі, свідки, експерти, спеціалісти, яких вважає за необхідне викликати в суд про­курор; в справах про злочини неповнолітніх — також законні пред­ставники, представники органів та служб у справах неповнолітніх, представники організацій, в яких неповнолітній працював або навчав­ся. Крім того, сторони мають можливість при попередньому розгляді справи звернутися з клопотаннями про виклик нових свідків, спеціа­лістів, експертів. Якщо дані, які можуть бути отримані за допомогою таких осіб можна буде визнати належними та допустимими, суддя по­винен задовольнити клопотання. Суддя має право і з власної ініціати­ви вжити заходів до витребування нових доказів, які будуть дослідже­ні в судовому засіданні, — викликати, наприклад, свідків, котрі були допитані на досудовому слідстві, але яких не було включено в список при обвинувальному висновку, витребувати нові документи.

Особливу увагу суддя повинен приділити питанню про виклик у су­дове засідання експертів. Так, суддя повинен передбачити можливість проведення експертизи в судовому засіданні, якщо, скажімо, є необ­хідність з'ясувати певні обставини, для чого потрібні спеціальні знан­ня, а на досудовому слідстві експертиза не була проведена. В такому разі суддя викликає в судове засідання певного фахівця для участі його як експерта в судовому розгляді. В тих випадках, коли на досудо­вому слідстві була проведена експертиза, суддя визначає, чи є підста­ви для проведення в судовому засіданні додаткової чи повторної екс­пертизи (ч.ч. 5 та 6 ст. 75 КПК), і відповідно вирішує питання про ви­клик експерта.

Якщо експертиза була призначена і проведена на досудовому слід­стві, і суддя не вбачає підстав для проведення додаткової або повтор­ної експертизи, суд з участю сторін повинен буде провести досліджен­ня висновку експерта, який було дано на досудовому слідстві. Таке дослідження можливе з участю експерта, або у його відсутності, тому суддя і в цьому разі вирішує питання про доцільність виклику експер­та, щоб з його участю дослідити наявний у справі висновок.

Вирішуючи питання про виклик певних фахівців для участі їх у судовому засіданні як експертів, суддя керується вимогами Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року.

Якщо в справі бере участь особа, яка не володіє мовою судочинства, в судове засідання викликається перекладач.

Відповідно до 2 ст. 253 КПК суддя, який призначає справу до судо­вого розгляду, може передбачити можливість застосування в судово­му розгляді положень ч. З ст. 299 КПК, тобто визнати недоцільним дослідження в судовому слідстві певних доказів щодо тих обставин справи, які не оспорюються сторонами, і відповідно вирішити питан­ня про виклик у судове засідання лише тих осіб та витребування тих доказів, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від сторін. Вирішуючи таке питання, суддя повинен діяти досить виваже­но, переконатися в тому, що підсудний на досудовому слідстві визна­вав себе винним, не заперечував фактичних обставин справи, що така його позиція була добровільною. Звичайно ж, суддя враховує думку прокурора з цього питання, а якщо в попередньому розгляді беруть участь підсудний, його захисник, потерпілий, його представник, то вони також висловлюють свої міркування щодо обсягу доказів, які бу­дуть досліджуватися в судовому засіданні, а цивільний позивач та від­повідач, їхні представники висловлюють свою думку щодо тих доказів, які необхідно буде досліджувати (або не досліджувати) в суді для вирішення цивільного позову. Необхідно зауважити, що остаточне вирішення питання про обсяг доказів, які необхідно дослідити в судо­вому слідстві, належить суду, який розглядатиме справу.

При вирішенні питань щодо призначення справи до розгляду і про виклик в судове засідання конкретних осіб, суддя має бути об'єктив­ним і неупередженим, спрямовувати зусилля на створення умов для змагальності сторін у доказуванні.

У постанові про призначення справи до розгляду суддя вирішує і питання про запобіжний захід — за наявності відповідних підстав обирає, залишає той, який було обрано на досудовому слідстві, або змінює його.

Постанова про призначення справи до розгляду не підлягає оскар­женню, на неї не може принести подання прокурор.

Після призначення справи до судового розгляду відповідно до ст. 254 КПК підсудному необхідно вручити копію обвинувального ви­сновку та повістку про виклик в судове засідання. Якщо прокурор змі­нив обвинувачення відповідно до ст. 231 КПК, підсудному вручається також постанова прокурора про зміну обвинувачення. Коли обвину­вальний висновок та постанова прокурора складені мовою, якою не володіє підсудний, зазначені документи необхідно перекласти рідною мовою підсудного або мовою, якою він володіє, і вручити їх перекладе­ними. В тих випадках, коли в справі притягнуто декілька підсудних, обвинувальний висновок та постанову прокурора необхідно вручити кожному з них. Якщо підсудний неповнолітній, обвинувальний ви­сновок і постанову прокурора про зміну обвинувачення необхідно вру­чити також законному представникові такого підсудного. Коли під­судний (та його законний представник) брав участь у попередньому розгляді справи, вказані документи йому вручають у суді після оголо­шення постанови про призначення справи, а в разі його відсутності на­правляються йому поштою або посильним. Підсудним, які перебува­ють під вартою, відповідні документи вручаються через адміністрацію місця ув'язнення. Про вручення копії обвинувального висновку та по­вістки підсудний дає розписку. В разі відмови підсудного дати таку розписку, про це робиться позначка на повістці, крім того, працівни­ки установи, в якій він тримається під вартою, складають відповідний акт, а якщо підсудний перебуває на волі, то акт про відмову від одер­жання повістки та копії обвинувального висновку (або про неможли­вість вручення цих документів через відсутність особи за вказаною адресою) складають працівники суду або поштового відділення. Якщо підсудний відмовився від одержання обвинувального висновку та по­вістки, до нього може бути застосовано примусовий привід для того, щоб забезпечити вручення цих документів.

Повістками викликаються в суд потерпілі, свідки, експерти, пере­кладачі. Коли до когось із цих осіб було застосовано заходи безпеки, їх виклик здійснюється через органи, які здійснюють такі заходи.

Закон вимагає вручення підсудному копії обвинувального виснов­ку в строк не менший як три дні для того, щоб підсудний міг підготу­ватися до судового засідання, зустрітися із своїм захисником, обгово­рити напрямок захисту, підготувати певні клопотання.

Іншим особам повістки також необхідно направити заздалегідь, щоб вони могли отримати їх не менш як за три дні до судового розгляду.

Після призначення справи до розгляду прокурор, підсудний та його захисник, потерпілий та його представник мають право ознайо­митися з усіма матеріалами справи (крім матеріалів про застосування заходів безпеки щодо окремих осіб), а цивільний позивач та цивіль­ний відповідач — з матеріалами, які стосуються цивільного позову, робити необхідні виписки; таке право надано їм ст. 355 КПК незалеж­но від того, чи ознайомлювалися ці особи з матеріалами справи на до­судовому слідстві. Для ознайомлення з матеріалами справи зазначені особи звертаються до суду з відповідним клопотанням. З огляду на те, що деякі особи можуть зловживати правом на ознайомлення з матері­алами справи і явно затягувати таке ознайомлення, висувати не пе­редбачені законом умови ознайомлення, Пленум Верховного Суду України в постанові № 6 від 30 травня 2008 року, визнав правильною практику тих суддів, які обмежують час на ознайомлення, а потім припиняють його у випадках недобросовісного користування таким правом.

Дата добавления: 2015-05-07