Суд і сторони в судовому розгляді

Кримінальний процес у стадії судового розгляду побудований на підставі принципу змагальності, що потребує чіткого розмежування кримінально-процесуальних функцій — обвинувачення, захисту та вирішення справи, виконання цих функцій різними, незалежними один від одного суб'єктами.

Важливішою умовою змагальності є правило про рівність прав сторін, передбачене ст. 261 КПК. Сторона обвинувачення в судовому розгляді представлена прокурором, потерпілим та його представни­ком, а також цивільним позивачем та його представником, а сторона захисту — підсудним, захисником та законним представником підсуд­ного, а також цивільним відповідачем та його представником. Чинне законодавство, запровадивши поняття сторін, підкреслює, що йдеться саме про учасників судового розгляду, які наділені рівними правами. Рівні права їм надані для участі в доказуванні — поданні доказів, учас­ті в їх дослідженні та доведеності переконливості певних доказів, ви­ступу в судових дебатах. Сторони мають рівні можливості для заявлен­ия відводів та клопотань, оскарження судових рішень. В подальших статтях КПК права сторін регламентовано більш детально, а також пе­редбачено обов'язок головуючого в судовому засіданні роз'яснити сто­ронам їхні права та забезпечити реалізацію цих прав. Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України та ч. 5 ст. 16-1 КПК сторони користуються не тільки рівними правами, але й свободою в поданні доказів. А це озна­чає, що сторони самі вирішують, які докази, в який саме момент судо­вого слідства надати суду, а суд не повинен відмовляти сторонам у до­слідженні доказів, які мають відношення до справи.

Рівні права надано сторонам для участі в доказуванні, що забезпе­чує для них можливість захисту інтересів: для прокурора — публічно­го інтересу, а для інших учасників — своїх власних інтересів або ін­тересів осіб, яких вони захищають чи представляють.

Інші права та обов'язки сторін різні, вони забезпечують виконання певних завдань, які покладаються на окремих суб'єктів. Захисник- адвокат не має права відмовитися від захисту за винятком випадків, коли є підстави, передбачені ч. 7 ст. 48 КПК. Потерпілий та його пред­ставник мають право підтримувати обвинувачення в разі відмови про­курора від обвинувачення (ст. 267 КПК), а в разі зміни обвинувачення на менш тяжке — підтримувати обвинувачення в попередньому обсязі (ст. 277 КПК). Стороні обвинувачення належить право поставити пи­тання про необхідність притягнення до відповідальності підсудного за новим обвинуваченням, а також про притягнення до відповідальності нових осіб. За наявності нереабілітуючих підстав для звільнення об­винуваченого від кримінальної відповідальності у обвинуваченого (підсудного) є право погодитись на закриття справи або наполягати на розгляді її по суті. Цивільному відповідачу надано право знайомитись з матеріалами справи тільки в частині цивільного позову, а іншим учасникам судового розгляду — з усіма матеріалами.

Розглянемо права сторін докладніше.

Права прокурора регламентовано ст. 264 КПК. Прокурор є обов'яз­ковим учасником судового розгляду в справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком. Він не бере участі тільки в справах при­ватного обвинувачення (крім випадків, передбачених ч.ч. 3 та 4 ст. 27 КПК), а також у тих справах, в яких він відмовився від обвинувачен­ня. Прокурор у суді є стороною, виконує функцію обвинувачення, змістом якої є діяльність, яка спрямована на обґрунтування наявності підстав для визнання підсудного винним у вчиненні злочину. Проку­рор у суді є державним обвинувачем і діє в публічних інтересах, тому він повинен діяти відповідно до закону, бути об'єктивним, підтриму­вати обвинувачення, наполягати на засудженні підсудного тільки за наявності достатньої кількості доказів, які свідчать про причетність підсудного до злочину. З огляду на те, що в даний час суд у судовому розгляді позбавлений права з власної ініціативи викликати нових свідків, призначати експертизу, витребувати нові документи, саме прокурор повинен забезпечити повноту і всебічність судового слід­ства. Для цього прокурор використовує надані йому права — заявляє клопотання про виклик нових свідків, витребує і пропонує приєднати до справи нові докази тощо. В тих випадках, коли, на думку прокуро­ра, в справі недостатньо доказів і не вичерпані можливості одержання нових доказів, а для цього необхідно застосувати певні заходи в умо­вах досудового слідства, прокурор звертається до суду з клопотанням про направлення слідчому судового доручення або про направлення справи на додаткове розслідування. Прокурор, спрямовуючи свої зусилля на всебічне дослідження обставин справи, повинен перевірите за наявності до того підстав, чи не причетні до злочину, щодо якого провадиться розгляд справи, інші особи, чи не вчинив підсудний ще й інший злочин, а коли він виявив дані, що свідчать про причетність до злочину іншої особи або про вчинення підсудним іншого злочину, він діє відповідно до ст.ст. 276 та 278 КПК.

Саме прокурор у судових стадіях є, так би мовити, «хазяїном обви­нувачення», він фактично визначає межі судового розгляду, йому на­лежить право змінити обвинувачення (ст. 277 КПК), він повинен від­мовитися від обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтвер­джують обвинувачення, яке було пред'явлене підсудному (ст. 264 КПК). Прокурор оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке засноване, як того вимагає ст. 67 КПК, на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи. Тому відмовитися від обвинувачення прокурор має право тільки після того, як були дослі­джені всі наявні докази, тобто в кінці судового слідства, якщо він ді­йшов твердого переконання, що події злочину не було, або що в діянні підсудного відсутній склад злочину, або доведено, що підсудний не причетний до злочину (в останньому випадку підставою для відмови від обвинувачення буде недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину). В тих випадках, коли наявних доказів недостатньо для ка­тегоричного висновку про винність підсудного, прокурор повинен вжити всіх можливих заходів до одержання доказів. І тільки тоді, коли вичерпані всі можливості для одержання доказів, а тих доказів, що було досліджено в судовому засіданні, не вистачає для переконли­вого висновку про винність підсудного, прокурор може відмовитись від обвинувачення з мотивів недоведеності участі підсудного у вчинен­ні злочину. Відмова від обвинувачення може бути повною або частко­вою. Повна відмова має місце тоді, коли прокурор заперечує обвинува­чення в повному обсязі, а часткова відмова від обвинувачення озна­чає, що прокурор визнає необґрунтованим обвинувачення одного (або декількох) підсудних, за умови, що відносно інших підсудних він під­тримує обвинувачення, частковою є і відмова від обвинувачення щодо одного із злочинів (який має окрему кваліфікацію), коли відносно ін­ших злочинів прокурор підтримує обвинувачення.

Відмова прокурора від обвинувачення оформлюється постановою, в якій прокурор мотивую свою позицію, наводить аргументи, аналізує докази, що зібрані в справі, і посилається на підстави відмови від об­винувачення.

Зауважимо, що відмова прокурора від обвинувачення потребує від суду виконання певних дій для забезпечення права потерпілого на підтримання обвинувачення. В тих випадках, коли потерпілий та його представник відмовляються від підтримання обвинувачення, суд закриває кримінальну справу на підставі ч.2 ст. 282 КПК.

Відповідно до ст. 277 КПК прокурор має право змінити обвинува­чення. Постанова прокурора про відмову від обвинувачення та про зміну обвинувачення обов'язкові для суду.

Відмова прокурора від обвинувачення як і зміна обвинувачення — дуже відповідальний крок. Адже помилку прокурора, який безпід­ставно відмовився від обвинувачення або змінив його на менш тяжке, виправити в апеляційному провадженні неможливо, тому що відпо­відно до п. 8 ст. 343 КПК апеляцію на рішення суду першої інстанції мають право принести прокурор, який брав участь у розгляді справи в

суді першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинуваль­ний висновок, — у межах обвинувачення, яке підтримував прокурор, що брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.

КПК прямо не передбачає права прокурора відмовитися від своєї позиції в справах про застосування примусових заходів медичного ха­рактеру, або примусових заходів виховного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності. На наш погляд, прокурор і в таких справах має право відмовитися від своєї позиції, не наполягати на застосуванні примусо­вих заходів і запропонувати суду закрити кримінальну справу.

У тих випадках, коли прокурор вбачає підстави для закриття кри­мінальної справи, передбачені п.п. 5-11 ст. 6 КПК, ст.ст. 45-49, ч. 1 ст. 97, ст. 106, ст. 86 КК він не відмовляється від обвинувачення, а після дослідження доказів викладає свої доводи щодо наявності під­став для закриття кримінальної справи. Такими повинні бути дії про­курора і в тих випадках, коли він пропонує застосувати так звані спе­ціальні підстави для звільнення підсудного від кримінальної відпові­дальності, передбачені в статтях Особливої частини КК.

Прокурор має право пред'явити або підтримати цивільний позов, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права (ч. 2 ст. 29 КПК).

На прокурора покладаються обов'язки — з'являтися в судове засі­дання, не порушувати порядок у судовому засіданні, підкорятися роз­порядженням головуючого.

Потерпілий у судовому засіданні є одним з суб'єктів зі сторони об­винувачення в усіх кримінальних справах і має широкі права для ак­тивної участі в судовому розгляді. Фізичну особу може бути визнано потерпілим на досудовому слідстві, при попередньому розгляді спра­ви суддею або в підготовчій частині судового засідання за наявності підстав, передбачених ст. 49 КПК. Потерпілий як і всі учасники судо­вого розгляду має права для участі в доказуванні, а також інші права, які передбачені ст. 267 КПК.

Потерпілий має право давати показання, обов'язку давати пока­зання у нього немає. Право давати показання означає, що потерпілий може скористатися таким правом у будь-який момент судового слід­ства, не порушуючи порядок у судовому засіданні. Скажімо, після до­питу свідка, підсудного або експерта потерпілий може заявити про своє бажання дати показання щодо тих обставин, про які повідомляли допитувані, і суд повинен буде допитати потерпілого. На відміну від підсудного, на потерпілого покладається обов'язок давати тільки правдиві показання, за завідомо неправдиві показання він може бути притягнений до кримінальної відповідальності, про що його поперед­жає перед допитом головуючий.

У ст. 267 КПК процесуальне становище потерпілого як сторони об­винувачення визначено неточно, в ній йдеться про те, що потерпілий має право підтримувати обвинувачення в справах приватного обвину­вачення (ч. І ст. 27 КПК). Але чинне законодавство передбачає право потерпілого в усіх кримінальних справах виступати в судових деба­тах, в разі відмови прокурора від обвинувачення потерпілий має право підтримувати обвинувачення, якщо прокурор змінив обвинувачення на менш тяжке, потерпілий має право підтримувати обвинувачення в попередньому обсязі, отже, потерпілий має право підтримувати обвинувачення в усіх справах, захищаючи свої приватні інтереси. Крім прав, передбачених ст. 267 КПК, потерпілий має право користуватися рідною мовою та послугами перекладача (ст. 19 КПК), право на забез­печення безпеки (ст. 52-1 КПК), має право на участь представника, який користується правами потерпілого, крім права давати показан­ня. Коли потерпілим визнано особу неповнолітню або недієздатну, до участі в справі мають бути залучені їхні законні представники.

На потерпілого покладається обов'язок з'являтися за викликом у судове засідання, не порушувати порядок у судовому засіданні, під­корятися розпорядженням головуючого.

Підсудним визнається особа, щодо якої справу призначено до судо­вого розгляду. Участь підсудного у судовому засіданні обов'язкова, винятки з цього правила передбачені ст. 262 КПК, в якій передбачено, що у відсутності підсудного може бути розглянуто справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, коли підсудний просить розглянути таку справу за його відсут­ності. Але суд має право і в такій справі визнати явку підсудного обов'язковою. Ще один випадок, коли дозволяється розглянути спра­ву у відсутності підсудного — якщо він перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду. В даний час міжнародними договорами України передбачена можливість звертатися до компетентних органів іншої держави, на території якої перебуває підсудний, з вимогою про його видачу, зокрема, на підставі Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 29 березня 1993 року (учасниками Конвенції є держави, що входять в СНД), Європейської конвенції про видачу правопорушників від 1957 І року, а також на підставі двосторонніх угод України з іншими держа­вами. Якщо видача особи не може бути здійснена, вирішується питан­ня про передачу кримінальної справи для розгляду її в іншій державі на підставі Європейської конвенції про передачу кримінальних справ від 25 травня 1972 року, Конвенції про правову допомогу і правові від­носини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 29 березня 1993, двосторонніх угод.

Вимога законодавства про обов'язкову участь підсудного в судово­му засіданні спрямована перш за все на забезпечення прав підсудного. Адже для того, щоб захищати свої права, підсудний може брати ак­тивну участь у доказуванні, виступати в судових дебатах, звертатися до суду з клопотаннями, принести зауваження на протокол судового засідання і т.ін. Крім того, участь підсудного дозволяє суду одержати від нього показання, перевірити їх і завдяки цьому з'ясувати певні об­ставини справи. Навіть у тих випадках, коли підсудний відмовився давати показання, він може використати інші свої права, бажання дати показання у нього може з'явитися в ході судового слідства в зв'язку із дослідженням інших доказів.

Права підсудного передбачені ст. 263 КПК. Як всі учасники судо­вого розгляду підсудний користується правами, які дозволяють йому брати активну участь у доказуванні, здійснюючи функцію захисту.

Крім того, підсудний має і інші права. Так, він має право на роз­гляд справи колегіальним складом суду (три судді) у випадках, коли обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено можли­вість застосування покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років.

Підсудний має право запросити захисника (одного чи декількох), за його бажанням суд повинен буде призначити йому захисника. Під­судний також має право відмовитися від захисника або просити про заміну одного захисника іншим. Відмова від захисника не може бути прийнята тільки у випадках, коли участь захисника є обов'язковою (ст. 45 КПК).

Підсудний має право давати показання або відмовитися давати по­казання та відповідати на запитання. За дачу завідомо неправдивих показань підсудний не несе відповідальності. Відмова підсудного від показань або дача неправдивих показань не може розглядатися як свідчення його причетності до злочину чи як обставина, що обтяжує покарання. Право обвинуваченого давати показання означає, що суд повинен буде допитати його кожного разу, коли підсудний заявить про таке своє бажання, адже дача показань для підсудного — це засіб його захисту. Суд не вправі відмовити підсудному в його допиті на тій підставі, що допит вже було проведено.

За чинним законодавством підсудний бере участь у судових деба­тах незалежно від участі в них захисника, а також має право на остан­нє слово.

Підсудний має і інші права — право користуватися рідною мовою та послугами перекладача, право одержати копію обвинувального ви­сновку, вироку або іншого рішення суду в перекладі на його рідну мову, або мову, якою він володіє (ст. 19 КПК), право на забезпечення безпеки (ст. 52-1 КПК).

Підсудний зобов'язаний з'являтися в судове засідання в призначе­ний час, не порушувати порядок у судовому засіданні, підкорятися розпорядженням головуючого.

Захисник, який бере участь у судовому розгляді, сприяє підсудно­му в захисті його прав та законних інтересів. Захисник є стороною в процесі, здійснює функцію захисту і користується тими ж правами на участь у доказуванні, що і інші учасники судового розгляду. Захис­ник використовує всі надані йому права для з'ясування обставин, що виправдовують підсудного або свідчать про вчинення ним менш тяж­кого злочину, про наявність обставин, що пом'якшують покарання. Оскільки одним із проявів дії презумпції невинуватості є правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого (ч. З ст. 62 Конститу­ції) захисник може лише викликати розумні сумніви у достовірності тих доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

Захисник досить самостійний у здійсненні своїх прав, йому не по­трібна згода обвинуваченого на заявления клопотань, подання дока­зів, принесення скарг. Однак захисник зазвичай погоджує зі своїм підзахисним питання про заявлення клопотання, подання певних до­казів, пропозиції про виклик певних свідків для того, щоб не погірши­ти становище підсудного в результаті, наприклад, допиту свідка, який буде викривати підсудного у вчиненні злочину.

Захисник має право на побачення з підсудним наодинці, без обме­ження числа побачень та їх тривалості. Тому в тих випадках, коли у захисника виникає необхідність обговорити з підзахисним будь-які питання, що стосуються здійснення захисту (заявления клопотань, по­годження позиції), захисник може заявити клопотання про оголошен­ня перерви в судовому засіданні і надання йому побачення з підсудним.

Захисник погоджує свою позицію в справі з підзахисним. У тих ви­падках, коли підсудний не визнає себе винним, захисник не може в суді заявляти про винуватість підсудного, таким чином він фактичної буде здійснювати функцію обвинувачення, чого робити не вправі.

Захисник-адвокат не має права відмовитися від виконання своїх обов'язків, крім випадків, передбачених ч. 7 ст. 48 КПК: коли адвокат мотивує свою відмову недостатніми знаннями або некомпетентністю, а також за наявності обставин, що виключають участь захисника в справі (ст. 61 КПК).

Захисник не має права зловживати своїми правами, затягувати умисно розгляд справи, порушувати порядок у судовому засіданні, повинен підкорятися розпорядженням головуючого.

Цивільний позивач та цивільний відповідач теж користуються правами сторін і беруть участь у доказуванні обставин, які відповідно підтверджують або заперечують позовні вимоги.

Змагальність передбачає також вирішення справи незалежним, неупередженим судом, який створений та діє відповідно до закону. Суд першої інстанції розглядає справу в складі, який визначено ч.ч. 1-3 ст. 17 КПК. Суд не вправі переходити на сторону обвинувачення або захисту, він зобов'язаний створити всі умови для реалізації сторонами їхніх прав та обов'язків, забезпечити належний порядок у судовому засіданні. Якщо справа розглядається колегіально, всі питання, що виникають у судовому засіданні, вирішуються всім складом суду, а один із суддів призначається головуючим у судовому засіданні і здійснює безпосереднє керівництво судовим процесом. Суддя, який одноособово розглядає справу, виконує функції головуючого. Головуючий спрямовує свої зусилля на послідовне виконання всіх процедур, передбачених законом, забезпечує сторонам можливість активної участі j в судовому розгляді. Саме головуючий відкриває судове засідання, роз'яснює сторонам їхні права, забезпечує можливість реалізації цих прав, наприклад, після того, як підсудний, потерпілий або свідок дадуть показання, головуючий пропонує сторонам в послідовності, непередбаченій законом, задати їм питання, пропонує сторонам обговори­ти певні питання або заявлені клопотання.

Головуючий повинен усувати з судового слідства все те, що не стосується конкретної справи, зокрема, відвести питання, задані сторо­нами, якщо такі питання не стосуються обставин справи. Питання на­родних засідателів чи інших суддів, які входять до складу суду, голо­вуючий відвести не має права.

На головуючого покладається обов'язок забезпечити належний ви­ховний рівень судового процесу. Це потребує перш за все чіткого додержання всіх процесуальних норм, а також правил судової етики. Головуючий повинен демонструвати повну неупередженість, звертаю­чись до сторін, бути тактовним, уважним до заявлених клопотань. Всі учасники судового розгляду, особи, яких було викликано в судове за­сідання, а також присутні в залі громадяни повинні додержуватися порядку, виконувати розпорядження головуючого. Для забезпечення належного порядку в залі судового засідання головуючий може засто­сувати певні заходи, передбачені ст. 272 КПК.

В усіх питаннях, які виникають у судовому засіданні, при вирі­шенні клопотань суд виносить ухвалу (якщо справа розглядається ко­легіальним складом) або постанову (якщо справа розглядається одно­особово суддею, який діє від імені суду). Ухвала або постанова можуть складатися в нарадчій кімнаті, або без видалення суду до нарадчої кімнати, безпосередньо після наради суддів на місці. У випадках,

передбачених ч. 1 ст. 273 КПК, суд повинен винести ухвалу або постано­ву обов'язково в нарадчій кімнаті і викласти у вигляді окремого до­кумента, який приєднується до справи.

У протоколі судового засідання всі дії і розпорядження головуючо­го повинні знайти відображення.

Дата добавления: 2015-05-07