МОДУЛЬ № 3

План

1. Загальна характеристикаопорно-рухового апарату (ОРА) тіла людини.

2. Класифікація біопар за будовою суглобів та можливих рухів.

3. Кількість та позначення біопар хребта.

4. Кількість та позначення біопар верхніх кінцівок.

5. Кількість та позначення біопар нижніх кінцівок.

6. Практичне значення застосування біомеханічної класифікації ОРА тіла людини.

Література:

1. Архипов О.А. Біомеханічний аналіз. Навч.посібник. Київ: НПУ, 2010, с.15-32.

2. Лапутін А.М., Гамалій В.В., Архипов О.А. Біомеханіка спорту. Навч.посібник. Київ: ОЛ, 2005, розділ 6.

1. Для об'єктивного аналізу рухів та рухових дій людини необхідно використовувати відомі біомеханічні дані про її руховий апарат як про матеріальну систему процесу рухів її тіла. Пропоновані теоретичні ма­теріали (зокрема, класифікація рухової системи, використовувані у ній термінологічні та графічні позначення, рівняння, методи розра­хунків та аналізу пар, ланцюгів рухових механізмів) дозволяють розв'язати багато завдань з визначення біокінематичної структури практично будь-якого рухового акту.

Опорно-руховий апарат (ОРА) — це система кісткових важелів, що приводиться у дію м'язами. Руховий апарат людини, з точки зору біомеханіки, являє собою систему біокінематичних ланцюгів, усі лан­ки котрого об'єднані у біокінематичні пари і мають між собою зв'яз­ки, що визначають їх зовнішню свободу рухів.

Одним із способів моделювання рухового апарату є уявлення про нього як про систему взаємозв'язаних біокінематичних ланок. У реальних умовах функціонування організму усі рухомі ланки тіла мають між собою кінематичні зв'язки, котрі обмежують їх зовнішню свобо­ду рухів. Завдяки цим зв'язкам усі біокінематичні ланки об'єднані у біокінематичні пари. У руховому апараті людини на відносний рух кожної ланки будь-якої біокінематичної пари (залежно від способу з'єднання її ланок) накладено певні обмеження. На характер вказаних обмежень впливають такі чинники, як пластичний стан тканин, що беруть участь в утворенні будь-якого сполучення, а якщо це суглоб, то ще й форма поверхні кісток, що сполучаються, наявність того чи іншого допоміжного апарату, участь у рухах певних груп м'язів та на­явність різних морфологічних компонентів. Усе це для зручності дос­лідження можна об'єднати таким поняттям, як умови зв'язку біоланок у біокінематичних парах.

2. Те чи інше число умов зв'язку (S) обмежує рухомість кожної біоланки у парі, котре теоретично не може бути менше 1 або більше 5 у силу максимально можливих 6 ступенів сво­боди руху усякого незв'язаного тіла (1 < S < 5). Кількість ступенів свобо­ди у будь-якій біокінематичній парі рухового апарату (Н) визначають виходячи із залежності між числом умов зв'язку у парі (кількість обмежень - S) та загальними можливостями руху у тривимірному просторі (6 – три поступальних, три обертальних): Н = 6-S.

Якщо враховувати, що кількість умов зворотного зв'язку біоланок теоретично можливе тільки у межах від 1 до 5, то слід було б виділи­ти біокінематичні пари п'яти класів. Тоді з попереднього рівняння можна було б визначити число зв'язків практично будь-якої біокіне-матичної пари рухового апарату людини.

Таким чином, біокінематична пара І класу мала б п'ять ступенів свободи рухів ланок, II класу — чотири, III класу — три, IV класу — два, пара V класу мала б тільки один ступінь свободи рухів. У рухо­вому апараті немає жодної біокінематичної пари І та II класу, на до­каз чого можна констатувати, що жодна з ланок не має чотирьох, а тим більше п'яти ступенів свободи руху щодо своєї пари. Ланки біо­кінематичних пар мають максимум три ступеня свободи щодо своєї пари, тому при класифікації їх можна віднести до пар III класу. Та­кими парами є плече й лопатка, зчленовані у плечовому суглобі, та деякі інші. Біокінематичними парами IV класу слід, зокрема, вважа­ти передпліччя та кисть, зчленовані у променевозап'ястковому сугло­бі. Класифікація біокінематичних пар за класами передбачає також урахування усіх рухів тіла, що спричиняє необхідність більш дрібного поділу у кожній парі. Зважаючи на те, що пар І та II класу в рухово­му апараті людини не виявлено, розглянемо можливі відмінності біо­кінематичних пар III, IV та V класів (мал. 5).

Усі можливі рухомі пари III класу теоретично можна поділити на чотири види: перший вид дозволяє виконати тільки три обертальних рухи ланок, другий — два обертальних і один поступальний, третій — один обертальний та два поступальних, четвертий — три поступаль­них рухи. За даними біомеханічних досліджень, серед біокінематич­них пар III класу у людини є пари тільки першого виду, оскільки в усіх зчленуваннях з парами цього класу за звичайних умов можливі тільки три обертальних рухи.

Мал. 5 Графічне зображення біокінематичних пар: 1–V клас (ліктьовий суглоб); 2–IV клас (суглоб кисті); 3–ІІІ клас (плечовий суглоб).

Пари IV класу також можна поділити на три види. У парах першого виду цього класу можливі тільки два обертальних рухи, другого виду — один обер­тальний та один поступальний і третього виду — два поступальних рухи ланок.

У руховому апараті людини за звичайних умов се­ред пар четвертого класу зустрі­чаються пари тільки першого виду.

Рухомі пари V класу теоретично можуть бути усього двох видів. Перший вид має один обертальний рух, другий – один поступальний рух ланок. У біокінематичних парах V класа у людини зустрічаються переважно пари першого виду, хоча за певних умов можно припустити наявність пари і другого виду. Що до пар VI класу можна припустити відсутність можливих рухів в них.

Згідно з наведеними даними, біокінематичні пари опорно-рухо­вого апарату структурно і функціонально об'єднані у біокінематичні ланцюги. Цей принцип організації у руховому відношенні видається надзвичайно вигідним та раціональним.

Біокінематичним ланцюгом слід вважати зв'язані між собою біо­кінематичні пари з урахуванням їх природного місця в опорно-рухо­вому апараті та біологічної ролі, що філогенетичне склалася, в орга­нізмі людини. Морфологічно ці ланцюги визначаються як прості або складні залежно від того, кільком парам належать їх ланки. У просто­му біокінетичному ланцюгу кожна ланка є елементом не більше двох пар; складний ланцюг може включати біоланки, що входять у три і більше кінематичні пари.

Прості та складні рухомі ланцюги можуть бути також замкнени­ми й незамкненими. До замкнених біокінематичних ланцюгів нале­жать біоланки, що входять не менше ніж у дві біокінематичні пари. Незамкнені біокінематичні ланцюги містять біоланки, що входять тільки в одну рухому пару.

Число ступенів свободи руху біокінематичних ланцюгів опорно-рухового апарату людини (Н) відповідно до урахування числа пар І класу (В₁), II класу (В₂), ІІІ класу (В₃), IV класу (В₄), V класу (В₅) та VI класу (В₆). З усіх можливих ступенів свободи ланок біокінематичного ланцюга, що розглядається, виключаються ступені свободи, що обумовлені на­явністю відповідного числа умов зв'язку. У такому випадку число сту­пенів свободи (Н), котрі має даний ланцюг, буде складати: Н = 6k – 5В₅ - 4В₄ – 3В₃:

де k — кількість пар у ланцюгу; 5В₅, 4В₄, 3В₃ - коефіцієнти, на котрі слід помножити кількість пар відповідного класу, що є у ланцюгу, який розглядається.

Назва біокінематичного ланцюга складається з абревіатури ВКС (bios, kinesis, catena, — біоланцюг, що рухається), індексу, котрий позначається латинською літерою p (part— частина) та почат­кової літери латинської назви частини тіла або скелета: голови, тулу­ба (хребетний стовп, грудна клітка), пояса верхніх кінцівок (плечо­вий), вільних верхніх кінцівок, пояса нижніх кінцівок (таз) та нижніх кінцівок. Наприклад, біокінематичний ланцюг вільної верхньої кінців­ки записується: ВКС_pms (ms — memrum superius — верхня кінцівка).

У принципі все тіло людини залежно від мети дослідження, мож­на розглядати як єдиний біокінематичний ланцюг: ВКС _{shs ;}, де індекс складається з перших літер слів soma (тіло), homo sapiens (людина ро­зумна). Якщо треба позначити біокінематичний ланцюг, що склада­ється не з усіх ланок частини тіла, то індекс утворюють від назв від­повідних кісткових утворень або відділів. Наприклад, біокінематич­ний ланцюг грудного відділу хребта слід записати так: ВКС_tcv де t — thoracalis (грудний), cv — columna vertebralis (хребетний стовп). У записах біокінематичних пар у абревіатурі ВКС останню літеру замінюють на Р. Для того щоб показати, до якого ланцюга належить пара, при абревіатурі зберігають індекс відповідного ланцюга (наприк­лад, ВКP_cv — пара хребетного стовпа). У даному випадку, однак, не­можна встановити, яка це пара, тому слід повідомити також її поряд­ковий номер, починаючи від проксимального кінця хребетного стовпа ВКP_c-10 (або ВКP_cv-10). Для стислості біокінематичні ланки (ВКS) назива­ють за першими літерами латинських анатомічних назв кісток. Якщо дві ланки мають однакову назву, наприклад хребці (vertebra) у хребет­ному стовпі, то їх називають від проксимального кінця ланцюга.

3. Класифікацію доцільно починати з розгляду біоланок голови. Скелет голови — череп, складається з численних кісткових утво­рень, але значні рухи можливі тільки у скронево-нижньощелеповому суглобі.

Мал.6. Біокінематичні пари хребетного стовпа.

Він утворює біокінематичну пару ВКР_c-1, що складається з мозкового та частини лицьового черепа (одна біоланка) і нижньої щелепи (друга біоланка). Морфологічно та функціонально біоланка голови зв'язана з хребетним стовпом (рухи голови відбуваються у зчленуваннях з хребетним стовпом, головний та спинний мозок нерозривно зв язані у цілісну центральну нервову систему), тому часто біоланки голови не класифікують як окремий ланцюг, а розглядають як біопару біокінематичного ланцюга хребетного стовпа (мал. 6).

Хребетний стовп являє собою складний багатоланковий ланцюг (ВКС_cv-1), утворений атланто-потиличним зчленуванням, що об`єднує ланку черепа та першого шийного хребця. Таким чином можна визначити назви усіх біокінематичних пар ВКС_cv: С-1 - власна пара черепа; cv- 1 - пара, утворена біоланкою черепа та 1-м хребцем; cv- 2 -пара 1-го та 2-го хребців і т.д. Остання, 26-та, пара (cv- 26) включає біоланки крижів та куприка.

Оскільки різноманітні рухи хребетного стовпа автономні, то до­цільно у його загальному біокінематичному ланцюгу виділити ще три ланцюги, визначені наявністю трьох рухомих відділів — шийного, грудного та поперекового: cvc — біокінематичний ланцюг шийного відділу; cvt — біокінематичний ланцюг грудного відділу; cvl — біокі­нематичний ланцюг попереково-крижово-куприкового відділу.

Грудна клітка складається з численних кісткових утворень склад­ної форми, що володіють різноманітними ступенями рухомості. Але й вона може бути представлена як єдиний біокінематичний ланцюг ВКС_th. Грудні хребці відносяться як до біокінематичного ланцюга хре­бетного стовпа, так і до біокінематичного ланцюга грудної клітки. З'єднання ВКС_cv та ВКС_th здійснюються у місці зчленування ребер та хребців. Тому за дійсною біомеханічною номенклатурою ці утворен­ня позначають як з'єднання двох відносно рухомих ланцюгів, а самі зчленування для більш детального вивчення рухів розглядають окре­мо при спостереженнях за переміщенням ребер та груднини. По суті, такий поділ не являє собою розчленування цілісної ділянки, а тільки полегшує її вивчення за порівняно простими частинами.

Чотири нижніх вільних ребра практично можуть переміщуватися незалежно від інших біоланок грудної клітки. Цей факт, а також те, що дані ребра з хребцями з'єднані рухомо, дозволяє іноді розглядати їх як самостійні біоланки, що зв'язані лише з хребетним стовпом.

Згідно з біомеханічною класифікацією, у біокінематичному лан­цюгу грудної клітки є 40 основних біокінематичних пар та 4 додатко­вих. Оскільки кожне ребро з'єднується з грудниною своєю грудною частиною, а з хребцями — хребцевою, то воно фактично утворює дві пари (одну — з хребцем, другу — з грудниною). Зважаючи на це до назв усіх пар замість порядкових цифр додали індекси "а" (antегіог — передній) та "р" (роstегіог — задній), "s" (sinister — лівий) та "d" (dехег — правий). Таким чином, перші чотири біокінематичні пари грудної клітки позначають відповідно thda- 1, thdр- 1, thsp- 1, thsa- 1; другі -thsp- 2, thsa- 2, thdp- 2, thda- 2; треті -thda- 3, thdp- 3, thsa- 3, thsp- 3; четверті -thda- 4, thdp- 4, thsa- 4, thsp- 4; п`яті -thda- 5, thdp- 5, thsa- 5, thsp- 5; шості -thda- 6, thdp- 6, thsa- 6, thsp- 6; сьомі -thda- 7, thdp- 7, thsa- 7, thsp- 7; восмі -thda- 8, thdp- 8, thsa- 8, thsp- 8; дев`яті -thda- 9, thdp- 9, thsa- 9, thsp- 9; десяті -thda- 10, thdp- 10, thsa- 10, thsp- 10. Чотири додаткові біокінематичні пари позначаютьthdp- 11, thsp- 11, thdp- 12, thsp- 12.

Біокінематичний ланцюг пояса верхніх кінцівок ВКС_рms (ms — memrum superius— верхня кінцівка) скла­дається з чотирьох біокінематичних пар (мал.7), що рухомо з'єднують грудни­ну, ключицю та лопатки: cmss-1 - ліва пара (груднина та ліва ключиця); cmss - 2 - ліва пара (ліва ключиця та ліва лопатка); cmsd - 1- права пара (права ключиця та груднина); cmsd - 2 - права пара (права клю­чиця та права лопатка).

Біокінематичні ланцюги правої та лівої верхніх кінцівок з'єдну­ються з біокінематичним ланцюгом пояса верхніх кінцівок своїми першими парами (mss-1 та msd-1). Праву та ліву другі пари будуть складати плечова та ліктьова кістки, з'єднані плечоліктьовим сугло­бом (mss -2 та msd -2).

Мал. 7. Біокінематичний ланцюг верхньої кінцівкі.

Треті пари утворені плечовими та променевими кістками, зчленованими плечопроменевими суглобами (mss -3 та msd -3). Четверті пари складаються з проксимальних кінців променевої та лік­тьової кісток, об'єднаних у променеліктьовий суглоб (mss-4 та msd-4). П'яті біокінематичні пари (mss - 5 та msd - 5) складені дистальними кін­цями ліктьової та променевої кісток у дистальному променеліктьовому суглобі. Шоста пара утворена дистальною частиною ліктьової кістки та латеральною частиною проксимальної поверхні півмісяцевої кісткі (mss – 6). Сьома пара включає дистальну частину променевої кістки та латеральну частину півмісяцевої (mss - 7). Восьма пара склада­ється з дистальної частини променевої кістки та проксимальної частини човноподібної кістки (mss - 8). Дев'ята пара утворена горохоподібною кісткою та медіальною частиною тригран­ної кістки (mss - 9). Десята пара утворена лате­ральною частиною тригранної кістки та меді­альною частиною півмісяцевої (mss -10). Оди­надцята пара складається з дистальної частини тригранної кістки та проксимальної частини гачкоподібної кістки (mss -11). Дванадцята пара утворена латеральною частиною гачкоподібної кістки та медіальною частиною головчастої кістки (mss -12). Тринадцята пара утворена діальною поверхнею проксимальної частини головчастої кістки та дистальною частиною півмісяцевої (mss -13). Чотирнадцята пара включає латеральну поверхню дистальної час­тини човноподібної кістки (mss -14). П'ятнадцята пара складається з латеральної частини головчастої кістки та медіальної частини малої багатокутної кістки (mss - 15). Шістнадцята пара складається з прокси­мальної частини малої багатокутової кістки та латеральної поверхні дистальної частини човноподібної кістки (mss -16). Сімнадцята пара утворена латеральною частиною малої багатокутної кістки та верхньою медіальною гранню великої багатокутної кістки (mss - 17). Вісім­надцята пара включає проксимальну частину великої багатокутової кістки та латеральну поверхню дистальної частини човноподібної кісткі (mss - 18). Дев'ятнадцята пара утворена медіальною поверхнею дис­тальної частини гачкоподібної кістки та проксимальною частиною п'ятої п'ясткової кістки (mss - 19). Двадцята пара складається з проксимальних частин п'ятої та четвертої п'ясткових кісток (mss - 20). Двадцять перша пара утворена медіальною поверхнею проксимальної частини четвертої п'ясткової кістки та латеральною поверхнею дистальної частини гачкоподібної кістки (mss - 21). Двадцять друга пара складається з латеральної поверхні проксимальної частини четвертої п'ясткової кістки та матеріальної частини дистальної поверхні головчастої кістки (mss - 22). Двадцять третя пара включає латеральну суглобову поверхню проксимальної частини четвертої п`ясткової кістки та медіальну поверхню проксимальної частини третьої п'ясткової кістки (mss - 23). Двадцять четверта пара складається з проксимальної части­ни третьої п'ясткової кістки та дистальної частини головчастої кістки (mss - 24). Двадцять п'ята пара утворена латеральною суглобовою поверхнею третьої п'ясткової кістки та медіальною суглобовою по­верхнею проксимальної частини другої п'ясткової кістки (mss - 25). Двадцять шоста пара складається з латеральної поверхні дистальної частини головчастої кістки та медіальної суглобової поверхні прокси­мальної частини третьої п'ясткової кістки (mss - 26). Двадцять сьома пара включає дистальну поверхню малої багатокутової кістки та серед­ню ділянку проксимальної поверхні другої п'ясткової кістки (mss - 27). Двадцять восьма пара утворена латеральною суглобовою поверхнею проксимальної частини другої п'ясткової кістки та дистально-медіаль­ною поверхнею великої багатокутової кістки (mss - 28). Двадцять дев'ята пара складається з проксимальної частини першої п'ясткової кістки та дистальної частини великої багатокутної кістки (mss - 29). Тридцята па­ра складається з проксимальної частини першої фаланги п'ятого пальця та дистальної частини п'ятої п'ясткової кістки (mss -30). Трид­цять перша пара утворюється проксимальною частиною першої фа­ланги четвертого пальця та дистальною частиною четвертої п'ясткової кістки (mss - 31). Тридцять друга пара включає дистальну частину третьої п'ясткової кістки та проксимальну частину першої фаланги третього пальця (mss - 32). Тридцять третя пара складається з дисталь­ної частини другої п'ясткової кістки та проксимальної частини пер­шої фаланги другого пальця (mss - 33). Тридцять четверта пара утворе­на дистальною частиною першої п'ясткової кістки та проксимальною частиною першої фаланги першого пальця (mss - 34). Тридцять п'ята пара утворена дистальною частиною першої фаланги п'ятого пальця та проксимальною частиною його другої фаланги (mss - 35). Тридцять шоста пара включає дистальну частину першої фаланги четвертого пальця та проксимальну частину його другої фаланги (mss - 36). Трид­цять сьома пара складається з дистальної частини першої фаланги третього пальця та проксимальної частини його другої фаланги (mss - 37). Тридцять восьма пара включає дистальну частину першої фаланги другого пальця та проксимальну частину його другої фалан­ги (mss - 38). Тридцять дев'ята пара утворена дистальною частиною першої фаланги першого пальця та проксимальною частиною його другої фаланги (mss - 39). Сорокова пара складається з дистальної частини другої фаланги п'ятого пальця та проксимальної частини його третьої фаланги (mss - 40). Сорок перша пара складається з дистальної частини другої фаланги четвертого пальця та проксимальної частини його третьої фаланги (mss -41). Сорок друга пара включає дистальну частину другої фаланги третього пальця та проксимальну частину його третьої фаланги (mss - 42). Сорок третя пара утворена дистальною частиною другої фаланги другого пальця та його третьою фалангою (mss - 43).

Обидві (права й ліва) верхні кінцівки людини мають загалом 86 біокінематичних пар, об'єднаних функціонально та морфологічно у біокінематичні ланцюги вільних верхніх кінцівок. Природно, що у процесі вивчення найрізноманітніших рухів можуть виникнути такі умови, за котрих найбільш зручно розглядати інші варіанти біокіне­матичних ланцюгів. Зокрема, такими ланцюгами можуть бути з'єд­нання пар тільки кисті, передпліччя тощо. Разом з тим запропонова­ні поділи кінцівок на відповідні біокінематичні пари завжди будуть основними елементами кінематичної структури усіх можливих лан­цюгів та біокінематичних механізмів, утворених за участю вільних верхніх кінцівок.

5. Біокінематичний ланцюг поясу нижніх кінцівок — тазу (ВКС_р) складається з трьох біокінематичних пар. Перша пара (р - 1) утворена лобковими частинами правої та лівої тазових кісток, хоча тут має місце зрощення з деякою відносною рухомістю. Друга біокінематична пара тазу (р - 2) утворена крижовою частиною правої клубової кістки та крижами, третя пара (р - 3) включає крижову частину лі­вої клубової кістки та крижі (мал..8).

Біокінематичні ланцюги правої та лівої нижніх кінцівок ВКС_mі (mi — memrum inperius—нижня кінцівка) з'єднуються з ланцюгом пояса нижніх кінцівок своїми першими парами - mis - 1 та mid - 1.

Мал. 8. Біокінематичний ланцюг нижньої кінцівки.

Друга біокінематична пара ВКСmis-2 утворена дистальною части­ною стегнової кістки та проксимальною частиною великогомілкової. Третя пара (mis -3) утворена передньою поверхнею дистальної части­ни стегнової кістки та задньою (проксимальною) частиною надколін­ної чашечки. Четверта пара (mis-4) утворена дистальною частиною задньої поверхні надколінної чашечки та поверхнею проксимальної частини великогомілкової кістки. П'ята пара (mis -5) включає медіаль­ну поверхню проксимальної частини великогомілкової кістки та лате­ральну поверхню проксимальної частини малогомілкової кістки. Шоста пара (mis- 6) включає медіальну поверхню дистальної частини великогомілкової кістки та латеральну поверхню дистальної частини малогомілкової кістки. Сьома пара (mis-7) утворена дистальною частиною вели­когомілкової кістки та проксимальною частиною таранної кістки. Восьма пара (mi-8) утворена медіальною поверхнею дистальної частини малогоміл­кової кістки та латеральною поверхнею проксимальної частини таранної кістки. Дев'ята пара (mis-9) утворена дистальною частиною таранної кістки та проксимальною частиною п'яткової кістки. Де­сята пара (mi-10) включає передню частину таранної кістки та задню частину човноподібної кістки. Одинадцята пара (mis-11) містить передню частину п'яткової кістки та задню частину кубоподібної кістки. Дванадцята пара (mis-12) утворена передньою частиною човно­подібної кістки та проксимальною частиною лате­ральної клиноподібної кістки. Тринадцята пара (mis-13) утворена латеральною частиною клинопо­дібної кістки та медіальною частиною кубоподібної кістки. Чотирнадцята пара (mis-14) утворена медіальною частиною латеральної клиноподібної (першої) кістки та латеральною частиною внутрішньої клиноподібної (другої) кістки. П'ятнадцята пара (mis-15) включає дистальну (передню) поверхню човноподібної кістки та проксимальну частину внутрішньої (другої) клиноподібної кістки.

Шістнадцята пара (mis-16) утворена медіальною частиною внутріш­ньої (другої) клиноподібної кістки та латеральною частиною медіаль­ної (першої) клиноподібної кістки. Сімнадцята пара (mis-17) склада­ється з медіальної частини дистальної поверхні човноподібної кістки та проксимальної частини медіальної (першої) клиноподібної кістки. Вісімнадцята пара (mis-18) включає латеральну поверхню дистальної частини кубоподібної кістки та проксимально-медіальну частину плеснової кістки. Дев'ятнадцята пара (mis-19) включає медіальну по­верхню проксимальної частини п'ятої плеснової кістки та латеральну поверхню проксимальної частини четвертої плеснової кістки. Двадця­та пара (mis-20) утворена медіальною поверхнею дистальної частини кубоподібної кістки та проксимальною частиною четвертої плеснової кістки. Двадцять перша пара (mis-21) утворена медіальною поверхнею проксимальної частини четвертої плеснової кістки та латеральною поверхнею проксимальної частини третьої плеснової кістки. Двадцять друга пара (mis-22) утворена дистальною частиною латеральної (третьої) клиноподібної кістки та проксимальною частиною третьої плеснової кістки. Двадцять третя пара (mis-23) утворена медіальною поверхнею проксимальної частини третьої плеснової кістки та латеральною тіоверхнею другої плеснової кістки. Двадцять четверта пара (mis-24) утворена дистальною частиною медіальної поверхні латеральної (третьої) клиноподібної кістки та проксимальною частиною латераль­ної поверхні другої плеснової кістки. Двадцять п'ята пара (mis-25) включає дистальну частину середньої (другої) клиноподібної кістки та проксимальну частину другої плеснової кістки. Двадцять шоста пара (mis-26) складається з дистальної частини латеральної поверхні меді­альної (першої) клиноподібної кістки та медіальної поверхні прокси­мальної частини другої плеснової кістки. Двадцять сьома пара (mis-27) включає дистальну частину медіальної (першої) клиноподібної кістки та проксимальну частину першої плеснової кістки. Двадцять восьма пара (mis-28) утворена дистальною частиною п'ятої плеснової кістки та проксимальною частиною першої фаланги п'ятого пальця. Двадцять дев'ята пара (mis-29) утворена дистальною частиною четвер­тої плеснової кістки та проксимальною частиною першої фаланги четвертого пальця. Тридцята пара (mis-30) включає дистальну части­ну третьої плеснової кістки та проксимальну частину першої фаланги третього пальця. Тридцять перша пара (mis-31) складається з дисталь­ної частини другої плеснової кістки та проксимальної частини першої фаланги другого пальця. Тридцять друга пара (mis-32) включає дис­тальну частину першої плеснової кістки та проксимальну частину першої фаланги першого пальця. Тридцять третя пара (mis -33) утворена дистальною частиною першої фаланги п'ятого паль­ця та проксимальною частиною його другої фаланги. Тридцять чет­верта пара (mis -34) включає дистальну частину першої фаланги четвертого пальця та проксимальну частину його другої фаланги. Тридцять п'яту пару (mis -35) складають дистальна частина першої фа­ланги третього пальця та проксимальна частина його другої фаланги. Тридцять шоста пара (mis -36) складається з дистальної частини пер­шої фаланги другого пальця та проксимальної частини його другої фаланги. Тридцять сьома пара (mis -37) утворена дистальною части­ною першої фаланги першого пальця та його другою фалангою. Трид­цять восьма пара (mis -38) утворена дистальною частиною другої фаланги п'ятого пальця та його третьою фалангою. Тридцять дев'ята па­ра (mis -39) утворена дистальною частиною другої фаланги четвертого пальця та його третьою фалангою. Сорокова пара (mis -40) складаєть­ся з дистальної частини другої фаланги третього пальця та його третьої фаланги. Сорок перша пара (mis -41) утворена дистальною части­ною другої фаланги другого пальця та його третьою фалангою. Таким чином, враховуючи парність нижніх кінцівок, у системі їх­ніх біокінематичних ланцюгів можна встановити 82 пари, котрі, як і у верхніх кінцівках, можуть брати участь у найрізноманітніших меха­нізмах та утворювати численні ланцюги.

Загальне число пар у верхніх та нижніх кінцівках не дуже відріз­няється (відповідно 86 та 82), а в усьому єдиному біокінетичному лан­цюгу ВКС_shs їх ≈ 246 (ще існують біопари, утворені плоскими суглобами - В₆, в яких рухів майже немає (Н = 6 – 6 = 0), вони з`являються при наднавантаженнях, травмах, вадах і не відіграють суттєвої ролі у рухах й тому не включені до да­ної біомеханічної класифікації).

6. Для здійснення більшості довільних ізольованих рухів організм не використовує повністю свої рухові можливості. Більше того, для ви­конання висококоординованих фізичних вправ спортсмену необхідно подолати так звані надмірні ступені свободи руху тих або інших біо-ланок тіла. З цих позицій усякий біокінематичний ланцюг опорно-рухового апарату за певних кінематичних умов (коли початковий рух однієї або кількох біоланок викликає рухи інших, що однозначно визначаються) слід розглядати як специфічний локомоторний біомеханізм. Це відбу­вається кожний раз, коли аналітико-синтетична діяльність нервової системи спрямована на розв'язання певних рухових завдань (ходьба, біг, стрибки, удар по м'ячу у футболі, удар у боксі, складні гімнастич­ні комбінації тощо). На відміну від технічних, постійних механізмів, в опорно-руховому апараті можуть виникати найрізноманітніші рухо­ві механізми з переміщеннями біоланок, що однозначно визначають­ся. Так, біомеханічні ланцюги верхніх кінцівок можуть бути використані людиною у локомоторних механізмах, спортивній, трудовій та військовій практиці. Будова апарату рухів та висока рухова активність людини призве­ли до того, що вона навчилася "створювати" зі своїх біокінематичних пар та ланцюгів величезну кількість локомоторних біомеханізмів, не­обхідних для життєдіяльності, праці, спорту тощо.

Для ефективного розв'язання рухового завдання, зокрема при ви­конанні фізичної вправи, спортсмен має реалізувати певну конкретну кінематичну структуру власних локомоторних механізмів. Аналізуючи ті чи інші рухові дії людини за біомеханічною схемою, необхідно у викладеній послідовності розглянути усі можливі якості біоланок, біопар, біоланцюгів та цілих рухових біомеханізмів.

БІОСТАТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Дата добавления: 2015-05-09