Яка роль Володимира Великого у культурному розвитку?

По смерті Ярополка Володимир (980-1015) стає повновладним господарем держави, до якої входило майже 20 різних земель - слов'янських, фінських, тюркських. Спільною для них була княжа влада. У цих землях постійно спалахували повстання, які він придушував, але військова сила не забезпечувала спокою. Тому Володимир вирішив кардинально змінити внутрішню політику, насамперед щодо військової сили: відмовляється від найманців і формує власне воїнство, з яким був у приязних стосунках. З цього середовища створюється власний кабінет. Історичні хроніки зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвоста, Блуда та інших. Таку політичну акцію відзначають і билини, де ми знову зустрічаємо Добриню, Альошу Поповича, Іллю Муромця, Дюка Степановича тощо. Володимир ліквідував кабінет місцевих "ясних князів" і роздав землі своїм дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада, сильна економічно, із сталими торговельними і дипломатичними зв'язками. Але ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Якщо говорити термінами сьогодення, у ній функціонувала неорганізована багато- партійна система. Володимир, силою здобувши золотий стіл і розширивши державу, розумів, що утримати її можна лише з допомогою консолідуючої сили, якою на той час була релігія. Прораховувались усі варіанти — політичні й світоглядні — як самим князем, так і його радниками. Потрібна була програма, що задовольнила б і народ, і владу, і сильного сусіда. Язичництво не влаштовувало. По довгих ваганнях та аналізі вріх чинників, зупинилися на православному християнстві як найближчому для слов'янської Русі.

Християнство не було чимось невідомим для русичів. їм імпонували позиції православ'я, які не мали подвійних трактувань і були досить гуманними порівняно з католицизмом, особливо у викладі Бл. Августина, де людині відводилася пасивна роль, заздалегідь визначена вищою силою.

Прийнявши християнство, Володимир заснував школи, де готувалися власні кадри, перейняв кращі зразки містобудівництва й архітектури, живопису, науки, філософії, книгописання. Він увів Київську Русь у коло високорозвинутих країн Європи.

15.Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі

Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав (1019-1054), прозваний Мудрим, який одиновладно правив 18 років. Значною мірою він продовжував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював економічні й дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими володарями. Зокрема, він пошлюбив своїх дітей з багатьма королівськими дворами — Польщі, Німеччини, Саксонії, Франції, Скандінавії, Норвегії, Швеції. Про це розповідають скандінавські саги, німецькі хроніки та інші історичні джерела. Скрізь, куди приходили дочки Ярослава, вони несли із собою багатий посаг, міцні моральні засади та високий рівень культури, Історичні хроніки розповідають про шлюб Анни Ярославни з королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала співправительницедо Франції. Це стверджують багато актів погоджувальними записами: "За згодою дружини моєї" або "...в присутності королеви Анни". По смерті Генріха І Анна була регентшею і досить успішно управляла королівством. З собою вона привезла слов'янське Євангеліє, на яком> присягали всі наступні правителі під час коронування. На терен Франції Анна принесла найвищі досягнення культури України-Руси і гідно їх продовжила.

За Ярослава засновуються монастирі Св.Юрія та СвЛрини, започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печерський монастир — майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених людей, вони навчали грамоті, малюванню, мозаїчної справи, переписуванню книжок, співу. В той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) письмо.

Ярослав організував світську школу, де близько ЗООдаей навчалися грамоті та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок, про що літописець говорить: Ярослав "многи книги списав, положи в церкви Святой Єофии", зібрав першу в Україні бібліотеку.

Ярослав зібрав навколо себе освічених людей — Никона, Нестора-літописця, митрополита Іларіона та інших. Було укладено перший літописний звід, розвивалася писемність та оригінальна література, сформувались елітні та інтелектуальні династії, наприклад, Свенельд, його син Малк-Мстиша, внук Добриня, правнук Костянтин, посадник Новгорода, його син Остро- мир, для якого переписано відоме Євангеліє, син Остромира воєвода Вишата, син його Ян, діяч часів синів Ярослава — 7 поколінь.

Висококультурні люди, зібрані Ярославом, за твердженням М.Грушевського, були першою академією наук України-Руси. Вони уклали "Руську правду", літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність.

Ярослав був визначним будівничим. За його правління розпочалося кам'яне будівництво, зокрема Софії Київської. Київ, значно збільшений, обніс валами, які були складними інженерними спорудами, при цьому зведено чотири в'їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золоту

Вершина поетичноі' творчості київської доби — "Слово о полку Ігоревім". Його автор палко любить свій край і співвітчизників, досконало володіє літературною формою, вміло поєднує епос з лірикою. Скрізь у тексті відчувається його присутність йвболівання за події, про які йдеться. Такий твір міг бути написаний лише в суспільстві, яке мало значні культурні, зокрема літературні, традиції.

Основна тема твору — єднання в ім'я утвердження державності, збереження культурних на бутків, гуртування кращих сил для того, щоб уникнути помилок, уже зроблених.

Уже півтораста років ведуться пошуки автора "Слова...", висуваються різні гіпотези, допоки безрезультатно, а можливо, в цьому немає потреби, оскільки вустами автора говорив народ, і тези,^ проголошені в поемі, загальнолюдські.

На особливу увагу заслуговує літературна пам'ятка "Слово о погибели русской земли", написана приблизно в 40-і рр. XIII ст. у зв'язку з татаро-монгольським нашестям. Вона становить науковий інтерес як сама по собі, так і у зв'язку зі "Словом о полку Ігоревім". Обидва твори характеризують високий патріотизм, ліричне сприйняття природи, досконалість художньої форми, своєрідні деталі поетичної фразеології. Ці світські твори поєднують елементи уславлення і плачу, головний герой у них — земля руська, обидва написані після поразок. Пам'ятку знайдено у Псково-Печорському монастирі, вперше опубліковано у 1892 р. у "Памятниках древней письменности" (СПБ, вип. 84).

Дата добавления: 2015-05-09