Лекція 6. Культура Стародавнього Риму 2 страница

В IV ст. н.е. сувій почав поступово уступати місце кодексу - книзі, в якій листи скріплювалися з одного краю. Кодекс став вико­ристовуватись в християнській церкві, тому що в ньому вміщувалось значно більше інформації, ніж у сувої, його набагато зручніше було зберігати, переносити і читати.

До періоду імперії відноситься спорудження двох найвідоміших римських архітектурних пам'ятників: Колізею та Пантеону. Колізей, або амфітеатр Флавіїв, одержав назву в середні віки за свої розміри (від лат. colosseum - величезний). Його було закладено в центрі Рима в 75 р. під час правління імператора Веспасіана і закінчено у 80 р. за часів імператора Тіта Андроніка. Колізей, найбільший амфітеатр античного світу, мав форму еліпсоїдної споруди довжиною 189 м, висотою 48,5 м. Арена амфітеатру мала також еліпсоїдну форму пло­щею в 5200 квадратних метрів. Колізей вміщав близько 50 тисяч глядачів і призначався для проведення гладіаторських боїв, цирко­вих видовищ. На арені амфітеатру одночасно могло розташуватися 3200 гладіаторів. Гладіаторські бої проводились тут до 400 р. Заходи, спрямовані на збереження Колізея як історичної пам'ятки, почали проводитись лише з середини XIX ст.

Інший шедевр давньоримської архітектури - Пантеон, тобто храм в ім'я всіх богів, покровителів імператорського дому, споруджений в 115-125 pp. в основному під час правління імператора Публія Елія Адріана (76-138 pp.; імператор в 117-138 pp.). Архітектором храму був грек сирійського походження Аполлодор Дамаський. Це - най-

¹ Марке Энтони, Тинджэй Грехем. Римляне. - С. 51.

______________ Кордон М.В. -«Українська та зарубіжна культура»

більший за розмірами і найдосконаліший римський купольний храм. Висота його - 42,7 м, внутрішній діаметр склепіння - 43,5 м. товщи­на стін - 6,2 м, товщина бетонного фундаменту - 7,3 м, а глибина його складає 4,5 м. Всередині храму небачена кількість світла. Світло падає із знаменитого «вікна Пантеону» - дев'ятиметрового отвору в куполі.

До нашого часу храм відносно добре зберігся. З VII ст. він став християнською церквою. Нині храм став національним музеєм (уси­пальницею), де серед інших знаходиться гробниця Рафаеля.

До II ст. н.е. відноситься монументальна бронзова кінна статуя римського імператора-філософа Марка Аврелія (121-180 pp.; імпера­тор з 161 p.). Вона знову встановлена в XVI ст. за проектом Міке-ланджело на площі Капітолія в Римі. Образ імператора - втілення громадянського ідеалу і гуманності. Це образ філософа, представни­ка пізнього стоїцизму, автора філософського твору «Наодинці з со­бою», байдужого до слави і багатства. Складки одягу зливають його з могутнім корпусом прекрасно відлитого коня. «Прекрасніше і розумніше голови коня Марка Аврелія, - писав німецький історик мистецтва І.Вінкельман (1717-1768), - не можна знайти в природі». Марку Аврелію належать слова про те, що нічого вічного у світі не існує, що людське життя є лише миттю між минулим та майбутнім.

На період імперії припадає і перша виставка моди. Відомості про неї знайшли археологи. Проведено її було в Римі за часів імператора Нерона. Нудьга змусила володаря пошукати нових розваг. Він зібрав найкращих кравців, які представили йому всі види тунік, пелерин, накидок, одягу воїнів.

У виставці брали участь 109 модельєрів із 109 римських провінцій. На велике здивування усіх присутніх переміг не особистий кравець Нерона, а Хавроній з Каппадокії, який одягав філософа Сенеку. Нагороду отримав той, хто зібрав найбурхливіші оплески присутніх патриціїв.

У 395 р. н.е. неозора Римська імперія, що охоплювала величезні простори на трьох континентах, розпалась на дві імперії: Західну зі столицею в Римі і Східну, або Візантію, з столицею в Константино­полі. Західна Римська імперія проіснувала до 476 р. н.е., коли кінно­та германців ущент розбила військо останнього римського імперато­ра Ромула-Августула, жалюгідну тінь славетних легіонів Риму. Цей рік вважається роком завершення античного періоду в історії культури.

Лекція 6. Культура Стародавнього Риму

Він знаменує собою також завершення історії стародавнього світу і відкриває новий історичний період - період середньовіччя.

Древньоримська культура послужила джерелом і основою даль­шого культурного розвитку Європи. Рим був її духовним центром протягом всього середньовіччя. Мова Стародавнього Риму - латинсь­ка - залишалась міжнародною мовою європейської культури більше тисячі років після падіння Західної Римської імперії. Вона на трива­лий час стала мовою філософії, науки, медицини, юриспруденції, релігії та літератури багатьох європейських країн. Латинське поход­ження мають терміни: прокуратура, префектура, прогрес, консул, ко­мітет, колегія, імперія.

Після падіння Західної Римської імперії не загинув римський спосіб життя. Він здобув широке розповсюдження і користувався ве­ликим авторитетом. Деякі елементи римської цивілізації збереглися і після падіння імперії та зробили могутній вплив на культуру наступ­них епох.

Словник термінів та понять теми

Авгури - жерці в Стародавньому Римі, які шляхом ворожіння вміли нібито вгадувати майбутнє.

Аврора - в римській міфології богиня ранкової зорі, світанку,

Апсида (від гр. hapsis - склепіння) - виступ споруди, напівокруглий, прямокутний, багатокутний у плані, перекритий півкуполом або зімкненим півсклепінням.

Базиліка (від гр. basilike - царський дім) - приміщення для судових засідань і торгових угод у формі витягнутого прямокутника з великим залом, розділеним уздовж двома рядами колон на частини (нефи), які мали самостійні перекриття.

«Вірую, бо безглуздо» - вислів, який належав письменнику з Карфа­гену Тертулліану Квінту Септимію Флоренсу (60 р. - після 220 p.).

Дванадцяти таблиць закони - стародавній пам'ятник римського права. Закони записані в 450 р. до н.е. на 12 мідних плитах і виставлені на форумі в Римі. Вони вперше замінили звичаєве право письмовим законодавством, яке закріпляло приватну власність, рабство, соціальну нерівність.

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Ірод (73-4 pp. до н.е.) - іудейський правитель (40-4 pp. до н.е.), став­леник римлян.

Календи - в римському календарі перше число кожного місяця, звідси походить слово «календар».

Капітолій - підвищення, пагорб у Римі, на якому розташовані палаци, музеї; в давнину на цьому підвищенні, яке мало значення фор­теці, розміщувались храми, присвячені Юпітеру, Мінерві та Юноні.

Колізей - один з найбільших амфітеатрів у Римі, збудований імпера­тором Веспасіаном (69-79) і Тітом (79-82). Значна його час­тина збереглася до наших днів.

Марс - у давніх римлян бог війни.

Марсове поле - територія на березі Тибру в Римі, місце народних зборів.

Меркурій - римський бог тваринництва, торгівлі та доріг, синонім посланця.

Морок - бог підземного царства (давньогерманська міфологія).

Пальміра антична - «місто пальм», побудоване в невеликому оазисі сирійської пустелі, через яке йшли торгові каравани, славилось у всьому тодішньому світі величчю та красою своїх палаців, арок і колонад, служило нібито зосередженням могутності Римської імперії на самому її краї.

Пастораль - твір (головним чином драматичний), що ідилічно зоб­ражує життя простих людей (первісно - пастухів).

Патриції - родова аристократія у Стародавньому Римі.

Педагог - раб, частіше за все грек, якого батьки-римляни зобов'яза­ли спостерігати за їхніми дітьми в школі.

Плебеї— вільні громадяни незнатного походження в Стародавньому Римі.

Понтифік - жрець, у віданні якого був нагляд за всіма громадськи­ми богослужбами, складанням літописів і календаря. Колегію понтифіків очолював великий понтифік (понтифікс максимус).

Понтій Пілот (роки народження та смерті невідомі) - римський прокуратор (намісник) Іудеї в 26-36 pp. За християнськими легендами, Понтій Пілат затвердив смертний вирок засновни-

Лекція 6. Культура Стародавнього Риму

кові християнства Ісусові Христу, при цьому, символічно умив­ши руки, заявив, що його смерті прагне не він, а іудейські жерці (звідси вираз - «умив руки, як Понтій Пілат»).

Портик - крита колонада вздовж стіни. В Римі портики з'явились тільки в II ст. до н.е.

Сатурн - за римською міфологією, бог сівби і пір року, покровитель землеробства.

Сивіли - жінки в Стародавньому Римі, які пророкувати майбутнє.

Теракота - суміш з глини і піску, яка застосовувалась для виготов­лення черепиці та невеликих керамічних статуеток.

Тиран - у Стародавній Греції, Римі, а також у містах-республіках Італії одноособовий правитель, що прийшов до влади насиль­ницьким шляхом.

Тога - верхній одяг давніх римлян у вигляді плаща без рукавів.

Тріумвірат - у Стародавньому Римі союз трьох державних діячів, укладений з метою захоплення влади у державі.

Тріумф - у Стародавньому Римі урочистий в'їзд у столицю полко-водця-переможця; блискучий успіх, перемога, торжество.

Туніка - у Стародавньому Римі довгий чоловічий і жіночий одяг ти­пу сорочки з короткими рукавами або без них, переважно білого кольору, який носили під тогою; костюм, що нагадує за своїм кроєм такий одяг.

Фарисеї - послідовники релігійно-політичної течії, що виникла в Іудеї в середині II ст. до н.е. та були непримиренними ворога­ми ранньохристиянського вчення.

Флора - у стародавніх римлян богиня квіток, рослинності, весни.

Форум Романум - центр торговельного і суспільного життя в Старо­давньому Римі, центральна площа, навколо якої розташовува­лись культові та громадські споруди і де скликались народні збори, відбувалися суди, влаштовувались ярмарки.

Церера - у стародавніх римлян богиня хліборобства і врожайності.

«Я людина, і ніщо людське мені не чуже» - фраза, яку висловив один з героїв комедії римського комедіографа Теренція Публія Афра (близько 195-159 pp. до н.е.) «Самокатівник».

Кордон М.В. -«Українська та зарубіжна культура»

Питання до самоконтролю

1. Що таке етруська культура?

2. Який зв'язок культури Стародавнього Риму з культурою Ста­родавньої Греції?

3. Яким чином древньоримська культура послужила джерелом і основою дальшого культурного розвитку Європи?

4. Чому Рим був духовним центром Європи протягом всього се­редньовіччя?

5. На який період припадає найвищий розквіт культури Старо­давнього Риму?

6. Назвати перший в європейській літературі переклад.

7. Як у римському календарі називалось перше число кожного місяця?

8. Який державний діяч, полководець, письменник та оратор вмів робити кілька справ одночасно?

9. Що мав на увазі поет Горацій, коли писав: «полонена Греція перемогла некультурного переможця»?

Завдання для тестової перевірки знань студентів

1. Римські поети:

а) Сенека; г) Цицерон;

б) Горацій; д) Меценат;

в) Гортензій; є) Вергілій.

2. Ототожнити римських богів з грецькими, знайти римський
еквівалент грецьких богів:

Зевс Амур

Посейдон Марс

Ерос Юпітер

Аїд Вакх

Арес Меркурій

Гера Діана

Афіна Венера

Деметра Юнона

Афродіта Веста

Гефест Нептун

Лекція 6. Культура Стародавнього Риму

Гермес Плутон

Артеміда Церера

Гестія Мінерва

Діоніс Вулкан

3. Правильно розташуйте твори римських авторів:
Марк Порцій Катон Старший «Історія природи»
Марк Теренцій Варрон «Метаморфози»

Гай Юлій Цезар «Про землеробство»

Тіт Лукрецій Кар «Про природу речей»

Публій Вергілій Марон «Аннали», «Історії»

Тіт Лівій «Записки про Галльську війну»,

«Записки про громадянську війну»
Публій Овідій Назон «Буколіки», «Георгіки», «Енеїда»

Гай Пліній Старший «Історія Риму від заснування міста»

Публій Корнелій Тацит «Про сільське господарство»,

«Про латинську мову»
Гай Светоній Транквіл «Альмагест»

Клавдій Птолемей «Життєпис дванадцяти Цезарів»

Теми рефератів

1. Етруська культура.

2. Наука і мистецтво Стародавнього Риму.

3. Засвоєння і поширення грецької класичної філософії та куль­тури в Римській імперії.

4. Римська релігія.

5. Марк Туллій Цицерон - великий римський оратор, письмен­ник і філософ.

6. Вергілій, Горацій і Овідій - уславлені римські поети доби Октавіана Августа.

7. Виникнення християнства і криза античної культури.

8. Древньоримська культура - джерело і основа дальшого куль­турного розвитку Європи.

Лекція 7 КУЛЬТУРА ВІЗАНТІЇ

• Візантія в історії світової культури.

• Особливості культури Візантії.

• Християнство - світоглядна основа візантійської культури.

• Світове значення візантійської культурної спадщини.

Візантія - це Східна Римська імперія. Спочатку Римська імперія була одна, єдина зі столицею в місті Рим. У 330 р. перший римський імператор, що визнав християнство, Константан І (285-337 pp.; імпе­ратор в 306-337 pp.), переніс столицю імперії на схід. Новою столи­цею Римської імперії став старовинний Візантій - грецьке місто, розташоване на європейському березі протоки Босфор між Егейсь-ким та Чорним морями. Його перейменували на Константинополь, тобто місто Константина. Однак Рим в той час зберігав значення цен­тру римського культурного світу.

Місто Візантій дало назву всій державі. Цю назву запровадили гуманісти вже після загибелі імперії. В 395 р. єдина Римська імперія остаточно поділилася на дві: Східну Римську (Візантійську) і Захід­ну Римську імперію. Відбувся поділ на грецький Схід і латинський Захід. Проте самі жителі Візантії називали себе не візантійцями, а римлянами - по-грецьки - ромеями, а імперію - ромейською. Сама столиця тривалий час носила горду назву Нового Риму.

До складу Візантії ввійшли всі східні провінції Римської імперії: Балканський півострів, Мала Азія, частина Закавказзя, Сирія, Палес­тина, Єгипет. Населення Візантії, яке в період її найвищого розквіту досягало приблизно 30-35 мільйонів чоловік, складалось з різних етнічних груп. Але провідну роль в економіці, політичному житті й культурі відігравало грецьке населення. Хоч римлян проживало у Візантії небагато, державною мовою в IV-VI ст. була латинська, а з VII ст. і до кінця існування Візантії - грецька.

В історії світової культури візантійська цивілізація посідає видат­не місце. Культура Візантії є продовженням греко-римської античності,

Лекція 7. Культура Візантії

це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Візантія -спадкоємниця культури Стародавніх Греції та Риму. Після падіння Західної Римської імперії у 476 р. титул імператора, ідея світової мо­нархії, а також традиції античної освіченості збереглися лише у Візантії. Культура Візантії - це своєрідний синтез західних і східних культур, переплетіння європейських та азіатських впливів, греко-римських і східних традицій. Греко-римська в своїй основі візан­тійська культура в процесі становлення та розвитку значно зба­гатилась елементами культури багатьох народів Сходу. Це надало їй неповторного колориту, який так відрізняє її від культури Західної Європи. Візантійська культура справила значний вплив на культуру Греції. Сербії, Македонії, Чорногорії, Боснії, Албанії, Болгарії, Ру­мунії, Білорусі, України, Росії, Грузії, Вірменії. В свою чергу, зв'язок Візантії з такими країнами, як Грузія та Вірменія, а також постійні творчі контакти зі слов'янськими культурами, які прийняли візантійську модель християнства, збагачували культуру Візантії.

У культурному житті Візантії сучасна наука виділяє такі основні періоди:

- відмирання старої античності та становлення нової середньовічної культури в дусі християнського віровчення (IV-VII ст.);

- культурний спад у зв'язку з економічним занепадом та аграри-зацією міст (кінець VII - початок IX ст.);

- нове культурне піднесення Константинополя та інших про­вінційних міст (середина ІХ-Х ст.);

- найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розк­вітом міського життя (XI—XII ст.);

- занепад культури, викликаний політичним послабленням Візантії (кінець XII—XIII ст.);

- зародження обмеженого візантійського гуманізму, характерною ознакою якого було відновлення античної освіченості (XIV -початок XV ст.).

Світоглядною основою візантійської культури стало християнст­во, яке утверджувалось у боротьбі з міфологічним світоглядом. Візантійській культурі була притаманна розкішна видовищність, розкіш церковної служби. Сучасники називали візантійську церкву «безтілесним і духовним театром». Християнство змінило призна­чення і будову храму. У давньогрецькому храмі ставили статую бога всередині,-а релігійні церемонії проводили на площі перед ним. Тому

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

намагалися зовні надати храму особливої ошатності. А християни збиралися для спільної молитви всередині церкви, тож архітектори більше дбали про красу її внутрішніх приміщень.

Коли посли київського князя Володимира прибули до Константи­нополя і побували на богослужінні в соборі святої Софії, то вони, як зазначається в літописі, «...не знали на небі чи на землі ми: бо немає на землі такого видовища і краси такої, і не знаємо, як і розповісти про це...».

На київських послів незабутнє враження справив і сам храм свя­тої Софії. Його споруджували 10 тисяч чоловік протягом п'яти років. Для того часу він був побудований дуже швидко. Освячення храму відбулося 26 грудня 537 р. Його називали «чудом із чудес», вихва­ляли у віршах. Він став найвидатнішою пам'яткою візантійської архі­тектури, головною церквою всього східнохристиянського світу, сим­волом світового православ'я, втілюючи концепцію «Храм - земне небо». Саме тут княгиня Ольга зустрічалася з Константинопольсь­ким патріархом, який, згідно з літописом, благословив і хрестив кня­гиню. Собор святої Софії уособлював союз держави і церкви, зна­чення Константинополя як центра східного християнства. Його внутрішнє оформлення та високий 55-метровий купол* (31 м в діа­метрі) символічно підкреслювали органічну єдність земного та не­бесного порядку. Навколо основи купол оточений вінком із 40 вікон. Своєю величчю та розмірами ця споруда вражає і дотепер. Нічого рівного їй вже не було створено за наступні дев'ять століть історії Візантії. Архітекторами собору вважають Амфімія з м. Тралла та Ісидора з Мілета.

Іншим шедевром візантійської архітектури є церква св. Віталія в Равенні - місті в Північній Італії, яке знаходиться на березі Адріа-тичного моря. Особливу славу цьому храму принесли його знаме­ниті мозаїки не тільки церковного, а й світського характеру, зокрема зображення імператора Юстиніана та імператриці Феодори та їх свити. Церква св. Віталія, як і собор Софії, також є архітектурним пам'ятником VI ст.

У Візантійській імперії православні ієрархи, як правило, не претендували на світську владу. Церква визнавала зверхність дер­жавних структур. Візантійську імперію завжди відрізняли стійка

* Купол в храмі - грандіозний символ неба.

Лекція 7. Культура Візантії

державність та централізоване управління. Імператори, які вважали' ся намісниками Бога на землі, головували на вселенських православ­них соборах, призначали й усували патріархів*, розв'язували тео­логічні суперечки.

Однак візантійські імператори не обожнювались, як східні царі" деспоти. Священною була не особа імператора, а його державна вла­да. В боротьбі за престол широко використовувалось насильство-Історики стверджують, що за весь час існування Візантійської імперП (395-1453) із 109 імператорів тільки 34 померли своєю смертю. Решта була примушена до зречення або загинула¹.

Візантійська культура, на відміну від середньовічної західноєвро­пейської культури, спиралася не лише на християнство, а й на ан­тичну спадщину. Освіта ґрунтувалась не тільки на Святому Письмь а й на античних творах, які широко читались і вивчались. У VII сТ-із занепадом візантійських міст настав кінець пануванню античної культури, яка почала зникати. Ще раніше (у 529 р.) спеціальним декретом візантійського імператора закривається Афінська філо­софська школа - останній оплот античної культури. На відміну віД античного мистецтва християнське мистецтво славило не тілесну, ^а духовну красу людини.

У VIII—IX ст. починається новий етап у розвитку візантійської культури. Він зв'язаний з протистоянням між іконоборцями та іконо-шанувальниками. Іконоборство - соціально-політичний і релігійний рух у Візантії в VIII—IX ст., спрямований проти культу ікон. В ми­стецтві боротьба виявилась у запереченні правомочності священних зображень, тобто ікон, а також у знищенні іконоборцями пам'яток церковного мистецтва. Іконоборці вважали, що божественну приро­ду Христа не можна втілювати в образотворчому мистецтві, а можна лише натякнути про його присутність деякими знаками (наприклаД> хрестом, виноградною лозою, квітами). У своїх творах іконоборці р°³~ вивали нерелігійні мотиви: в храмових розписах зображали птахі^в> тварин серед рослинності, архітектурні мотиви. В світських при"

* Патріархія в Константинополі була заснована на

Халкідонському цер­ковному соборі в 451 р. До цього - в 325 р. Нікейський собор проголосив зас­нування чотирьох патріархій в Єрусалимі, Антиохії, Олександрії і Римі.

¹ Семенникова Л.И. Цивилизации в истории человечества. - Брянск, 1998. ^_ С. 83.

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

міщеннях-палацах мозаїчні розписи прославляли перемоги імпера­торів або зображали придворні церемонії.

Іконошанувальники доводили інше. Вони стверджували, що іко­ну потрібно розуміти як ідеально видиму подобу першообразу. Тому, коли людина поклоняється іконі, вона поклоняється не просто обра­зу, а першообразу.

Одним з вождів іконошанувальників був богослов і філософ Іоанн Дамаскин (близько 675 - близько 754 pp.), автор праці - «Джерело знань». Перша частина цього твору - «Діалектика» - стала основою всієї середньовічної схоластики. Тому Дамаскин увійшов в історію як «батько візантійської схоластики». Йому належить відомий вислів «Вчення - світло, а невчення - тьма». Цей вислів міститься на по­чатку праці «Джерело знання».

Дамаскин став славетним також завдяки канонам - виду ре­лігійних гімнів, який складається з 9 «пісень». Його кращі гімни зібрані та згруповані у відомому «Октоїху».

Стовпом іконошанування був також Феодор Студит (759-826) -автор канонів, гімнів і епіграм з чернечого життя. Він жив і працю­вав у Студитському монастирі в Константинополі. Цей монастир з IX ст. став центром складання гімнів.

Деякі візантійські імператори виступили з підтримкою іконобор­ства. Вони використали цей рух для подальшого зміцнення світської влади над духовною, релігійною, для послаблення церкви. По всій країні закривались великі монастирі, конфісковувалось їхнє майно, насамперед земля. Багато монастирів перетворили в казарми або майстерні. Монахів силою та погрозами примушували до військової служби і вступу до шлюбу, а неслухняних відправляли на заслання і навіть страчували.

Боротьба між іконоборцями та іконошанувальниками закінчилась перемогою останніх. Урочисте відновлення іконошанування відбу­лося в 843 р. Це святкується Східною церквою. Іконоборців прокля­ли, але церкві відібрані у неї багатства не повернули. Перемога іко­ношанувальників означала поразку художнього вільнодумства і дальшого підкорення мистецтва церкві. Іконоборський період по­трібно вважати закономірним етапом розвитку візантійської культури, коли інтенсивно йшов процес становлення середньовічного бачення світу і середньовічної ідеології. Монополія у розвитку візантійської культури була до кінця її існування закріплена за духовенством.

Лекція 7. Культура Візантії

Православ'я стало визначальним фактором згуртування візантійської середньовічної народності, православна церква - головним носієм культури Візантії, а монастирі - центрами освіченості.

Будівництво монастирів, починаючи з XI ст., набуло особливого значення. Кожен із константинопольських патріархів будував монас­тир, котрий підтримував протягом усього свого життя. Склалися основні зразки їх будівництва як замкнутих локальних центрів духовного життя та господарської діяльності: з головною церквою, каплицями, трапезною, келіями ченців і майстернями. Ченці користувались великим впливом серед населення. Вважалось, що молитва монаха рятує півтори сотні людей, засуджених на вічну погибель у пеклі. На відміну від католицизму з його обов'язковим богослужінням латинською мовою православна церква більш гнучко ставилася до своєрідної культури інших народів, не вимагала поширення літургії грецькою мовою.

Візантія була досить освіченою: десята частина населення була письменною. В період раннього середньовіччя у Візантійській імперії налічувалось набагато більше освічених людей, ніж у Західній Європі. Порівняно з державами Західної Європи мережа шкіл була у Візантії густіша, а загальний рівень елементарної грамотності - вищим. Школи існували не тільки в Константинополі, а й у маленьких містах і великих селищах. В них навчали читанню, письму, рахунку і церковному співу. Крім того, в школах вивчали Біблію та іншу релігійну літературу, праці грецьких і римських вчених, поеми Гоме­ра, трагедії Есхіла і Софокла, розв'язували досить складні арифме­тичні завдання.

Освіченість користувалась великим авторитетом. Знатні та багаті візантійці гордились своєю освіченістю і любили доречно блиснути цитатою з творів давніх авторів. Грамотні люди зустрічались навіть серед селян і ремісників. Щоб одержати освіту, багато людей у Візантії готові були іти на великі жертви: деякі батьки розпродували майно, щоб внести плату за навчання своїх синів.

У Візантії існувала вища освіта. її центром став перший в Європі Константинопольський університет, заснований у 425 р. при імпера­торі Феодосії II. Університет декілька разів закривався, але знову поновлював свою роботу. Це відбувалось, зокрема, в 850 і 1045 pp. Професори університету, «консули філософів» і «глави риторів», як їх називали, викладали філософію, особливо платонівську, грамати-

Кордон М.В. «Українська т а зарубіжна культура»

ку, під якою розуміли все те, що інші називають філологією. Навчан­ня в університеті було безплатним, але щоб у ньому вчитись, треба було мати солідний багаж знань.

Візантія була багата іменами видатних вчених. Серед них виді­лявся Михайло Пселл (1018-1079) - філософ, історик, юрист і філо­лог, особистість виняткова не лише для XI ст., а й для всієї візан­тійської культури. Його «Логіка» стала відомою не тільки у Візантії, а й на Заході. Цікаво, що, характеризуючи візантійських імператорів, він обов'язково повідомляв про рівень освіченості кожного з них.

В галузі історії плідно працював єпископ Євсевій із Кесарії (260-340). Його називають батьком церковної історії, основоположником хронографії - специфічного середньовічного жанру історичного тво­ру. Він першим дав хроніку церковних подій від виникнення хрис­тиянства, склав також всесвітню Історію з найдавніших часів до 324 р. н.е., в т.ч. стародавню історію Північного Причорномор'я. В VI ст. розквітнув талант відомого візантійського історика Проконія Ке-сарійського (близько 500-562 pp.). Він брав собі за зразок історію Геродота і взагалі користувався старовинною літературою. В його фундаментальних працях «Історія війни Юстиніана з персами, ван­далами і готами» і «Таємна історія» глибоко висвітлені події того­часного політичного життя.

До IX ст. відноситься діяльність визначного вченого Льва Мате­матика (початок IX ст. - близько 869 p.). Він заклав основи алгебри, використавши літерні позначення. Він винайшов звукову сиг­налізацію для передачі повідомлень на відстань, розробив автоматичні пристрої у тронному залі імператорського палацу, яким надавала руху вода, що повинні були вражати уяву іноземних послів.

Проповідував аскетизм, засуджував розкіш і аморальність духо­венства Візантії Златоуст Іоанн (350-407) - відомий церковний діяч і проповідник, константинопольський патріарх (398-407). Цим він завоював популярність у простого народу, але викликав не­задоволення імператорської придворної знаті та церковних ієрархів, які домоглися від імператора його скинення і заслання. Ряд видат­них пам'яток історико-енциклопедичного характеру було створено в X ст. при імператорі Константані VII Багрянородному. Сам він є автором трактатів «Про управління державою», «Про феми», «Про церемонії візантійського двору». Вони містять цінні відомості про політичну і адміністративну структуру візантійської держави, а та-

Лекція 7. Культура Візантії

кож цікавий етнографічний та історико-географічний матеріал про суміжні з імперією країни і народи, в тому числі на території ниніш­ньої України.

Надзвичайно освіченою людиною був константинопольський патріарх Фотій. Він зібрав навколо себе чимало учнів, перетворив свій дім на своєрідну академію, науковий салон. Фотій доручив своїм учням створити величезний Лексикон на основі попередніх слов­ників, античної та візантійської літератури. Найвидатніший твір Фотія - «Бібліотека» або «Міріобібліон», що складався з 280 глав. Він містив відомості про грецьких граматиків, промовців, істориків, філософів, лікарів.

Дата добавления: 2015-05-09